Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №489/2352/26 — Миколаївський апеляційний суд

28.09.26

22-ц/812/2223/26

Справа №489/2352/26 Доповідач апеляційного суду Т. Кушнірова

Провадження №22-ц/812/2223/26

Постанова

Іменем України

28 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

із секретарем Соловйовим М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Розніним Володимиром Андрійовичем, на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді Цуркан Р.С., повна ухвала складена судом 01 вересня 2026 року, за наслідками розгляду заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Розніна Володимира Андрійовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У липні 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Рознін В.А. звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з заявою про ухвалення додаткового судового рішення у справі №489/2352/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі за текстом – ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заява обґрунтована тим, що 10 липня 2026 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва, у зв`язку з наявністю рішення суду, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, закрито провадження у дані справі з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Під час подання заяви (клопотання) про залишення у справі №489/2352/26 позову без розгляду та стягнення витрат, відповідачка заявляла попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн, які просила стягнути з позивача у повному обсязі та надала відповідні первинні докази (копію Договору про надання правничої допомоги від 27 квітня 2026 року).

Посилалася на те, що позивач діяв вкрай недобросовісно та допустив пряме зловживання процесуальними правами (ст. 44 ЦПК України).

Достеменно знаючи про наявність відкритого провадження у справі №489/1775/26, ініціював повністю тотожну справу №489/2352/26, чим штучно здублював судові процеси.

Такі маніпуляції створили для відповідачки реальну загрозу ухвалення двох паралельних рішень та подвійного стягнення боргу.

З метою захисту своїх майнових прав від незаконних посягань, вона була змушена невідкладно залучити адвоката. Подання тотожного позову призвело до закриття провадження у справі, що свідчить про необґрунтовані дії позивача.

Посилаючись на викладене, просив ухвалити додаткове рішення (додаткову ухвалу) у справі №489/2352/26, яким стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

27 серпня 2026 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва відмовлено узадоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_1 – адвоката Розніна В.А. про ухвалення додаткового рішення.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд дійшов висновку про недоведеність повторного звернення позивача ТОВ «Діджи Фінанс» до суду у справі із даним позовом умисно, зловживаючи процесуальними правами, а не внаслідок помилки.

Тому, заява представника відповідачки - Розніна В.А. про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, не підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Рознін В.А., посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, порушення районним судом норм процесуального права, просить ухвалу районного суду скасувати, а заяву задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції, оскільки, подання тотожного позову до того ж самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав є порушенням п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України.

Фінансова установа ТОВ «Діджи Фінанс» в позовних заявах про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 письмово запевняла суд про відсутність інших аналогічних позовів. Відповідно, саме первинне ініціювання цього спору вже було об`єктивно необґрунтованою дією.

Судом першої інстанції залишено поза увагою пасивну та недобросовісну поведінку позивача під час розгляду даної справи.

Зазначає, навіть якщо повторне звернення з позовом ТОВ «Діджи Фінанс» й було зумовлено «технічною помилкою», товариство не здійснило жодних добросовісних дій щодо її виправлення, актуалізації стану справи, не подало до суду власної заяви про залишення позову без розгляду.

Така свідома бездіяльність обтяжила відповідачку необхідністю самостійно вирішувати наслідки непрофесійних дій фінансової установи, вона вимушена була залучити адвоката задля захисту своїх прав.

Звільнення позивача від обов`язку компенсувати витрати на професійну правничу допомогу через припущення суду про його «помилку» безпідставно перекладає фінансовий тягар зловживань та помилок комерційної установи на звичайного громадянина.

10 вересня 2026 року до суду апеляційної інстанції від представника відповідачки – ОСОБА_2 надійшла заява про врахування правової позиції Верховного Суду викладену у постанові від 12 серпня 2026 року у справі №910/15242/25.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 19 березня 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором.

05 травня 2026 року від представника ОСОБА_1 – Розніна В.А. до суду першої інстанції надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки після відкриття провадження у даній справі з`ясувалося, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2026 року у справі № 489/1775/26, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

У клопотанні одночасно ставилось питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

За наслідками розгляду вказаної позовної заяви, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2026 року, провадження у справі закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України (у зв`язку з наявністю рішення суду, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).

14 липня 2026 року у даній справі від представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Розніна В.А. до суду надійшла заява, в якій останній просив ухвалити додаткове рішення та стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Заява мотивована тим, що дії ТОВ «Діджи Фінас» щодо звернення в суд із аналогічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, свідчать про ознаки зловживання процесуальними правами.

На підтвердження витрат, відповідачкою надано Договір про надання правничої допомоги від 27 квітня 2026 року, Акт приймання-передачі від 13 липня 2026 року.

Із вказаних доказів вбачається, що витрати складаються: 3000 грн - вартість базових послуг (ознайомлення з матеріалами, підготовка процесуальних документів); 3000 грн - додатковий гонорар за результат (закриття провадження у справі).

Вказана сума сплачена ОСОБА_1 01 травня 2026 року та 13 липня 2026 року.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Частина 1 ст.44 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами і забороняє зловживання ними.

Пункт 2 ч.2 ст.44 ЦПК України передбачає декілька самостійних форм зловживання: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав; вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Отже, мета маніпулювання автоматизованим розподілом має бути встановлена у випадку, якщо суд визнає зловживанням інші дії, спрямовані на таку маніпуляцію.

Натомість подання декількох позовів з тотожним або аналогічним предметом і підставами безпосередньо визначене законом як окрема можлива форма зловживання. Тому доведення наміру обрати конкретного суддю не є обов`язковою умовою для застосування цієї норми в кожному випадку подання декількох подібних позовів.

Сам факт подання декількох позовів не є безумовною підставою для визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами. Суд має оцінити зміст позовів, обставини та послідовність їх подання, самостійність інтересу, для захисту якого подано кожний позов, а також процесуальні наслідки паралельного розгляду справ.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Для застосування п.2 ч.2 ст.44 ЦПК України не вимагається сувора тотожність усіх елементів позовів, необхідна для застосування п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України. Закон прямо охоплює також позови з аналогічним предметом і з аналогічних підстав. Тому формальна відмінність окремого документа або факту, зазначеного у позові, не виключає зловживання, якщо такий документ або факт не створює самостійного спору, а використовується для повторного звернення щодо тих самих правовідносин.

Висновок про зловживання ґрунтується передусім на порівнянні двох позовів і послідовності їх подання.

Судом першої інстанції було встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, на час подання 19 березня 2026 року позову у справі № 489/2352/26, що переглядається, справа №489/1775/26 вже перебувала у провадженні суду, а рішення по суті ще не було ухвалено.

У справах №489/1775/26 та № 489/2352/26 збігаються сторони, кредитний договір, укладений з відповідачкою, сума та період заборгованості, яку позивач просив стягнути в обох справах.

Хронологія звернення до суду додатково свідчить, що спір не був поділений через послідовне виникнення нових обставин.

Отже, після звернення з першим позовом не виник новий юридичний факт, який потребував би окремого судового захисту.

Позивач, маючи можливість визначити обсяг вимог в одному провадженні, створив два паралельні провадження щодо одного правового конфлікту та дві паралельні процесуальні можливості для його вирішення.

Такий спосіб реалізації права на звернення до суду не сприяв ефективному захисту окремих прав позивача. Він створив можливість двічі поставити перед різними складами суду те саме основне питання та ризик отримати несумісні рішення щодо стягнення кредитної однієї і тієї ж самої заборгованості за одним і тим самим договором.

Після відмови 03 червня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» в справі №489/1775/26, друга справа фактично стала для позивача резервною можливістю повторно поставити перед судом те саме питання та домогтися іншого результату розгляду. Продовження розгляду другого позову за таких обставин суперечило б призначенню права на судовий захист та завданню цивільного судочинства.

Тому, доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про штучне створення позивачем декілька аналогічних спорів, заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.44 ЦПК України передбачає, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Ця норма надає суду самостійну процесуальну підставу залишити позовну заяву без розгляду у разі встановлення зловживання правом на її подання.

Ухвалення надалі рішення у першій справі не змінює характеру процесуальної дії, вчиненої позивачем під час подання другого позову, і не позбавляє суд права застосувати наслідок, передбачений ч.3 ст.44 ЦПК України, яка за встановлених судом обставин була самостійною і достатньою підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2026 року, у справі № 910/15242/25

За такого, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивача у зловживанні процесуальними правами, є помилковим.

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

З огляду на наведені вище обставини, встановлені у даній справі, дії позивача, які полягають у необґрунтованому пред`явленні завідомо безпідставного позову, слід вважати недобросовісними, у зв`язку із чим відповідачка вимушена була понести витрати, пов`язані з розглядом справи, які підлягають стягненню з позивача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Надані відповідачкою докази свідчать про порядок, строки та обсяг надання правової допомоги, підтверджують розмір та порядок оплати наданих послуг, кількість витрачених адвокатом годин необхідних для розгляду справи та здійснену відповідачкою відповідно до умов договору оплату вказаних послуг.

З клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивач до суду першої інстанції не звертався.

При таких обставинах, наявні підстави для стягнення з позивача на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України компенсації здійснених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, пов`язаних із розглядом даної справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Тому, ухвала суду першої інстанції відповідно до п.п.1,3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про задоволення заяви.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Розніним Володимиром Андрійовичем, задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 серпня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Розніна Володимира Андрійовича про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 6 000 грн (шість тисяч гривень ) витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 28.09.2026 р.