Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №478/1376/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.09.26

22-ц/812/1604/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 478/1376/25

Номер провадження: 22-ц/812/1604/26 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Муругова В.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Соловйовим М.А.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Приватного підприємства «Дар Ланів», подану в його інтересах

адвокатом Розніним Володимиром Андрійовичем

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Іщенко Х.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Дар Ланів», Новобузької міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 в інтересах якої діяла адвокат Галач Т.А. звернулася до суду з позовом до ПП «Дар Ланів» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2, 1332 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033.

Вказана земельна ділянка перебувала до 02 жовтня 2025 в користуванні (оренді) у ПП «Дар Ланів» на підставі договору оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2015 року, який було укладено строком на 10 років, до 02 жовтня 2025 року.

30 жовтня 2025 року з Інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» позивачу стало відомо про те, що 23 вересня 2025 року державним реєстратором Новобузької міської ради Альбертін О.В., зареєстровано право оренди належної земельної ділянки на підставі Договору оренди землі б/н від 10 квітня 2025 року строком на 10 років, Орендар: ПП «Дар Ланів», Орендодавець ОСОБА_1 , номер запису 61630251.

ОСОБА_1 стверджує, що вона не укладала та не підписувала нового договору оренди земельної ділянки із строком дії 10 років, повноважень або доручень на підписання та вчинення реєстраційних дій зазначеного договору оренди іншій особі вона також не надавала, вважає його сфальсифікованим.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 2,1332 з кадастровим номером 4823685700:09:000:0033, із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько - Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області шляхом повернення її з незаконного володіння ПП «Дар Ланів» та скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки.

У відзиві на позов, представник відповідача - адвокат Рознін В.А. просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що в 10 квітня 2025 року був укладений договір оренди належної позивачці земельної ділянки в якому міститься особистий підпис ОСОБА_1 .

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року позов задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою площею 2.1332 га, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033, із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області шляхом повернення її з незаконного володіння ПП «Дар Ланів».

Скасовано з державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 2, 1332 га, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033 за ПП «Дар Ланів», вчиненого 23 вересня 2025 року державним реєстратором Новобузької міської ради Альбертін О.В., Миколаївська область, яким зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 2.1332 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033, на підставі Договору оренди землі б/н від 10 квітня 2025 року строком на 10 років, Орендар: ПП «Дар Ланів», Орендодавець ОСОБА_1 , номер запису 61630251.

Стягнуто з ПП «Дар Ланів» на користь ОСОБА_1 968, 96 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що ПП «Дар Ланів» умисно ухилився від надання оригіналу договору оренди землі, чим здійснив перешкоди для проведення почеркознавчої експертизи, а заходи процесуального примусу та витребування через органи Держгеокадастру не дали результату, у зв`язку з чим суд визнав факт відсутності підпису ОСОБА_1 на спірному договорі оренди землі доведеним.

Оскільки договір оренди землі між сторонами фактично не укладався, у ПП «Дар Ланів» відсутні правові підстави для володіння та користування належною позивачці земельною ділянкою, а відтак позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Державна реєстрація права оренди на підставі неукладеного договору є неправомірною і суперечить закону, а відтак з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, є ефективним способом захисту прав власника у такому випадку є саме скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання звільнити ділянку.

Вирішуючи питання про судові витрати на професійну правничу допомогу та стягнувши 10 000 грн, суд вважав, що саме така сума є співмірною із складністю вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Не погодившись з рішенням суду, ПП «Дар Ланів» в інтересах якого діяв адвокат Рознін В.А. подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що експертиза не була проведена з об`єктивних причин, а не через дії відповідача, а відтак суд безпідставно застосував ст. 109 ЦПК України. Крім того, зазначає про відсутність самостійної позовної вимоги про повернення ділянки. Вказує на не співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу та порушення порядку розподілу судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце й час судового розгляду повідомлені належними чином. Від представника відповідача - адвоката Розніна В.А. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. Представник позивача - адвокат Галач Т.А. не вийшла на зв`язок у режимі відеоконференції з технічних причин, колегія суддів вважала за можливе відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України розглянути справу у відсутність учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України)

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 740473 від 08 серпня 2005 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2.1332 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033.

Вказана земельна ділянка до 02 жовтня 2025 року перебувала в користуванні (оренді) у ПП «Дар Ланів» на підставі договору оренди земельної ділянки від 02 жовтня 2015 року, який було укладено строком на 10 років, до 02 жовтня 2025 року.

30 жовтня 2025 року з Інформації сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» позивачу стало відомо про те, що 23 вересня 2025 року державним реєстратором Новобузької міської ради Альбертін О.В., Миколаївська область зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 2.1332 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Троїцько-Сафонівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823685700:09:000:0033, на підставі Договору оренди землі б/н від 10 квітня 2025 року строком на 10 років, Орендар: ПП «Дар Ланів», Орендодавець ОСОБА_1 , номер запису 61630251.

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), (див. пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2026 року в справі № 925/632/19 (провадження № 12-26гс25)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ст. 207 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) зазначено, що:

«6.34. Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

6.49. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації права). Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи (див. пункти 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду (частина десята статті 84 ЦПК України).

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 385/196/23 (провадження № 61-1012св24) зазначено: «Відповідно до частин першої, третьої, шостої, сьомої-десятої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Гайворонський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 13 лютого 2023 року задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребував у ФГ «Олена», зокрема, додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, для огляду в судовому засіданні.

10 та 23 березня 2023 року від представника відповідача - адвоката Кінько О. В. до суду надійшли заяви щодо виконання ухвали про витребування доказів. В даних заявах зазначається, що витребувану судом додаткову угоду не має можливості надати суду, оскільки її втрачено. На підтвердження чого до суду надано: акт про втрату документів від 14 березня 2023 року; пояснення ОСОБА_2 від 10 березня 2023 року; наказ про службове розслідування.

Гайворонський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 10 березня 2023 року задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребував у Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, зокрема, додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, для огляду в судовому засіданні.

Проте, ухвала суду про витребування оригіналів документів, що безпосередньо стосуються предмету спору не виконана, оскільки представником Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області надіслано до суду копію додаткової угоди від 22 листопада 2022 року укладеної із позивачем.

Суд першої інстанції встановив, що після закінчення строку дії договору оренди землі, і під час розгляду справи у суді першої інстанції земельна ділянка позивачу не була повернута, що не заперечувалось сторонами.

Врахувавши ухилення відповідача від надання оригіналу спірної додаткової угоди, а також її відсутність у матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів позивача про відсутність його волевиявлення на укладання додаткової угоди до договору оренди землі.

Позивач вживав заходи щодо отримання оригіналу оспорюваної додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зокрема заявляв клопотання про витребування доказів, натомість відповідач не надав суду цього правочину, зазначивши про його відсутність у зв`язку із втратою.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та процесуальній поведінці сторін, дійшов правильного висновку, що ФГ "Олена" не спростувало доводів позивача про неукладення та непідписання ним додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року і не довело законності державної реєстрації цього правочину».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 385/84/23 (провадження № 61-15438св23) зазначено: «Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Врахувавши ухилення відповідача від надання оригіналу спірної додаткової угоди, а також її відсутність у матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів позивача про відсутність його волевиявлення на укладання додаткової угоди до договору оренди землі.

Встановлено, що позивач вживав заходи щодо отримання оригіналу оспорюваної додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року, зокрема заявляв клопотання про витребування доказів, натомість відповідач не надав суду цього правочину, зазначивши про його відсутність у зв`язку із втратою.

За таких обставин суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та процесуальній поведінці сторін, обґрунтовано керувався тим, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивача про неукладення та непідписання ним додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24) зазначено: «У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Судом установлено, що позивачем вживалися заходи щодо отримання оригіналу спірної угоди від 20 березня 2020 року б/н про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року з метою проведення відповідної експерти, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів. При цьому, позивач зазначав, що у нього відсутня вказана угода від 20 березня 2020 року, оскільки він її не укладав, а у державного реєстратора наявна лише копія цієї угоди в електронній формі, з якої вбачається, що для реєстрації припинення права оренди державному реєстратору подавалася ця угода представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 7, 13-15, 99-102).

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2023 року зазначене клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 оригінал угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867,7 га, розташованої на території Витязівської сільської ради Кропивницького (Бобринецького) району Кіровоградської області. Зазначено, що строк, в який необхідно надати витребувані докази, протягом п`яти днів. Роз`яснено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК України.

Проте, ОСОБА_2 не надано суду цього документа, а його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що він у нього відсутній, оскільки був повернутий ОСОБА_2.

ОСОБА_2 апеляційному суду повідомив, що не зберіг угоду від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки з моменту її укладення минуло три роки, вона була виконана одразу після її реєстрації і у нього відсутній обов`язок її зберігати.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням ОСОБА_2 оригіналу угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року та відсутністю такої у позивача, який зазначав, що її не підписував, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неукладення та непідписання ним цієї угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року і не доведено законності державної реєстрації цього правочину.

Протилежний підхід до застосування статті 109 ЦПК України є неможливим, так як порушує права позивача, який не може бути позбавлений доводити обґрунтованість свого позову.

Таким чином, доводи касаційної скарги ПСП "Шевченка" про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він не підписував спірну угоду від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, є безпідставними, ці обставини від нього не залежали.

Оскільки ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неукладення ним спірної угоди від 20 березня 2020 року, то Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного права позивача».

У даній справі при зверненні з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що не підписувала з ПП «Дар Ланів» договору оренди належної її земельної ділянки 10 квітня 2025 року.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до судового засідання. Крім того, витребувано у ПП «Дар Ланів» оригінал договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823685700:09:000:0033, б/н від 10 квітня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів», зареєстрованого 10 квітня 2025 року за номером запису 59935528, термін закінчення якого спливає 10 квітня 2035 року.

Ухвала суду в частині витребування оригіналу спірного договору оренди землі відповідачем не виконана, витребуваний договір оренди землі до суду не надано, причини неможливості його надання суду не зазначено. Між тим було надано копію договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2025 року та повідомлено про наявність у підприємства лише його ксерокопії.

Оскільки ОСОБА_1 заперечувала факт підписання договору земельної ділянки, ухвалою суду 22 січня 2026 року за її клопотанням по справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено експертам Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Крім зазначеного, вказаною ухвалою, повторно, було витребувано у ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та у Новобузькій міській раді (центру надання адміністративних послуг) оригінал договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823685700:09:000:0033, б/н від 10 квітня 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів», зареєстрованого 10 квітня 2025 року за номером запису 59935528.

26 лютого 2026 року справа була повернута до суду з повідомленням експертної установи за № 18-22-9 від 23 лютого 2026 року про неможливість проведення експертизи у зв`язку із відсутністю у вказаній експертній установі судового експерта-почеркознавця та пропозицією звернутись до іншої експертної установи.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2026 року провадження у справі було відновлено, справу призначено до судового розгляду. Повторно витребувано оригінал оспорюваного договору від Новобузькій міської ради (центр надання адміністративних послуг) та зобов`язано ПП «Дар Ланів» в строк до 16 березня 2026 року надати оригінал договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2025 року.

26 лютого 2026 року від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та 09 березня 2026 року від Новобузької міської ради (центру надання адміністративних послуг) надійшло повідомлення про неможливість виконання ухвали суду в частині надання оригіналу спірного договору оренди землі у зв`язку з відсутності оригіналу договору оренди землі у вказаній установі та ОМС.

16 березня 2026 року представником позивача адвокатом Галач Т.А. подано до суду клопотання про тимчасове вилучення доказів (документів) для дослідження судом як захід процесуального примусу. Вказане клопотання мотивоване тим, що вимога суду ПП «Дар Ланів» була проігнорована, витребуваний договір оренди землі є необхідним для об`єктивного вирішення справи а його відсутність позбавляє суд можливості провести судову почеркознавчу експертизу по справі. Вказує, що у додатках до наданого відзиву на позов є копія спірного договору оренди землі, що свідчить про наявність у відповідача оригіналу вказаного договору оренди землі. На підставі вказаного просить в порядку ст. ст. 143, 146 ЦПК України провести тимчасове вилучення для дослідження судом вказаного договору оренди землі.

Вказане клопотання ухвалою суду від 16 березня 2026 року задоволено та вжито заходи процесуального примусу до ПП «Ланів» з тимчасового вилучення оригіналу договору земельної ділянки з кадастровим номером 4823685700:09:000:0033 від 10 квітня 2025 року.

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року залишеної без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2026 року у задоволенні заяви представника ПП «Дар Ланів» - адвоката Розніна В.А. про визнання виконавчого документу таким що не підлягає виконанню - ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Дар Ланів» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки про застосування заходів просувального примусу шляхом тимчасового вилучення документів для дослідження судом було відмовлено.

Суд першої інстанції вважав, що позивач заперечує факт підписання договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2025 року та зазначає про відсутність її волевиявлення на укладення такого договору. При цьому оригінал спірного договору оренди суду не надано, а за твердженням відповідача у нього відсутній оригінал.

За таких обставин суд позбавлений можливості дослідити первинний письмовий доказ правочину та перевірити належність підпису особі, від імені якої його нібито вчинено. Таким чином, у межах цієї справи неможливо встановити факт вільного волевиявлення сторін на укладення договору.

У зв`язку з ненаданням ПП «Дар Ланів» оригіналу договору оренди земельної ділянки б/н від 10 квітня 2025 року та відсутністю його у позивача, яка зазначала, що його не підписувала, суд обґрунтовано вважав, що ПП «Дар Ланів» не спростовано доводів позивача про неукладення та непідписання нею цього договору оренди земельної ділянки б/н від 10 квітня 2025 року. Протилежний підхід до застосування статті 109 ЦПК України є неможливим, оскільки порушує права позивача, яка не може бути позбавлена доводити обґрунтованість свого позову.

За таких обставин, суд зробив правильний висновок про не підписання договору оренди земельної ділянки, та як наслідок про наявність підстав задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про відсутність самостійної позовної вимоги про повернення земельної ділянки не заслуговують на увагу з огляду на викладені вище правові позиції Верховного Суду.

Що стосується доводів вимог про не співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу та порушення порядку розподілу судових витрат, то колегія вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).

З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19)).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).

Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони.

З власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року та від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка у позовній заяві просила стягнути усі понесені судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано: копію договору № 32/25-ц від 23 жовтня 2025 року про надання професійної правничої (правової) допомоги, копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2025 року та квитанцію № 000061 від 23 жовтня 2025 року про сплату послуги за надання правової допомоги адвокатом Галач Т.А. ОСОБА_1 за договором № 32/25-ц від 23 жовтня 2025 року про надання професійної правничої (правової) допомоги та додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2025 року в розмірі 10 000 грн.

У пункті 1.1 договору зазначено, що адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги клієнту, що вказані в цьому договорі, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні втрати, необхідні для виконання цього договору.

Сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється в розмірі 10 000 грн авансом (п.3 Додатку №1 до договору від 02 жовтня 2025 року).

Отже, враховуючи викладене, договором передбачений гонорар адвоката у фіксованому розмірі 10 000 грн за надання правничої допомоги позивачу у вказаній справі.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону від 05 липня 2012 року № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону від 05 липня 2012 року № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розмір витрат на правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що, попри волю сторін договору визначити розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

При цьому колегія суддів враховує загальні засади цивільного судочинства, визначені пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, зокрема, принципи справедливості, добросовісності та розумності.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи наведене, дослідивши та оцінивши надані представником ОСОБА_1 –- адвокатом Галач Т.А. докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія враховуючи критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності їх розміру, дійшла вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, надану адвокатом у розмірі 10 000 грн, оскільки саме такий розмір відшкодування, на переконання колегії суддів, відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, а також необхідних процесуальних дій сторони.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційні скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Дар Ланів», подану в його інтересах адвокатом Розніним Володимиром Андрійовичем залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України..

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.В. Муругов

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 28 вересня 2026 року.