Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №335/7222/21 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1844/26-10 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Кочеткової І.В., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка Артема Олеговича,

ВСТАНОВИВ:

До Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя суду 03 липня 2026 року надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марієнка А.О. у виконавчому провадженні № 76759436 , в якій ОСОБА_1 просив:

- визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Марієнка Артема Олеговича під час проведення виконавчої дії 23.06.2026 у виконавчому провадженні № 76759436, що полягали у неналежній перевірці виконання боржницею ОСОБА_2 рішення суду в порядку, визначеному ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо забезпечення належного відеоконтакту з дитиною та належної участі психолога;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Марієнка Артема Олеговича щодо складання акта від 23.06.2026 у частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії, зокрема, щодо невизначеного процесуального статусу особи, представленої як психолог, незабезпечення належного візуального контакту з дитиною, конфліктної поведінки цієї особи та висловлювань дитини, які свідчать про її втягнення у дорослий конфлікт;

- зобов`язати державного виконавця Марієнка Артема Олеговича або іншу уповноважену посадову особу Приморського ВДВС у місті Одесі усунути порушення шляхом проведення належної та мотивованої перевірки виконання боржницею ОСОБА_2 рішення суду під час виконавчої дії 23.06.2026 на підставі акта, відеозапису, скріншотів та зауважень стягувача, і за результатами такої перевірки вирішити питання про наявність підстав для застосування заходів та процесуальних дій, передбачених ч. 3, 4 ст. 64-1, ст. 75 та ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», або прийняти інше вмотивоване процесуальне рішення із зазначенням причин незастосування таких заходів.

В обґрунтування скарги зазначав, що у вказаний день – 23.06.2026 – виконавча дія не була належно організована та проведена державним виконавцем. Ключове порушення полягає не лише в окремих недоліках акта, а в тому, що державний виконавець фактично прирівняв формальне підключення до відеозв`язку боржниці, дитини та особи з невизначеним статусом до належного виконання рішення суду.

У цій справі порядок виконання включає не лише технічне підключення до відеозв`язку, а й належний відеоконтакт з дитиною та участь психолога.

23.06.2026 боржниця не забезпечила виконання рішення суду по суті, оскільки дитина не була належно забезпечена у відеокадрі, камера була спрямована на штору / інший об`єкт, питання візуального контакту було перекладено на волевиявлення малолітньої дитини, а участь психолога фактично не була належно підтверджена.

Особа, яка була представлена як психолог, не була належно ідентифікована, не була зазначена в акті як інша залучена особа, її процесуальний статус не був визначений, постанова про її залучення як спеціаліста відповідно до статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» в акті не зазначена. При цьому ця особа фактично втручалася у перебіг виконавчих дій, конфліктувала зі стягувачем, оцінювала його поведінку та не здійснювала психологічного супроводу дитини. Така ситуація свідчить про суперечливість позиції державного виконавця та органу ДВС щодо участі психолога.

З одного боку, психолог визнається обов`язковою складовою виконання рішення суду. З іншого боку, конкретна особа, допущена до виконавчих дій під виглядом психолога, не оформлена як спеціаліст, не ідентифікована належним чином, не зазначена серед залучених осіб і не має визначених меж участі.

За таких обставин державний виконавець мав не формально завершити виконавчу дію, а здійснити належну перевірку виконання рішення боржницею.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 серпня 2026 року у провадженні № 4-с/335/49/2026 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії та бездіяльність державного виконавця Марієнка А О. під час виконавчої дії 23 червня 2026 року у виконавчому провадженні № 76759436.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 28 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17 серпня 2026 року у справі № 335/7222/21, провадження № 4-с/335/49/2026 та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції штучно перетворив природне бажання батька бачити доньку на «власне розуміння положення камери». Небажання дитини перебувати перед камерою суд перетворив на готову «поважну обставину», не встановивши її причин. Суд неправильно звів участь психолога до формальної «галочки» про його присутністі. Подані стягувачем зауваження до акту не є необов`язковим додатком, який можна просто покласти до матеріалів і не оцінювати. Сукупний підхід оскаржуваної ухвали є саме тим формалізмом, від якого застерігають Верховний Суд та ЄСПЛ. Поза реальною оцінкою залишаються саме ті питання, від яких залежить зміст виконання: чи забезпечено нормальний відеоконтакт; що зробила боржниця; чому дитина була поза кадром; що означала її поведінка; які причини цієї поведінки; яку функцію виконав психолог; чи встановив виконавець усе це до формування висновку. Державний виконавець мав здійснити передбачену частиною другою статті 64-1 Закону реальну перевірку виконання рішення саме боржницею. Для цього необхідно було з`ясувати: чи забезпечено встановлений судом формат; які позитивні дії вчинила боржниця; чому візуальний контакт фактично був відсутній; чи була поведінка дитини відмовою від контакту як такого; які причини цієї поведінки; яку професійну функцію фактично виконав психолог; яке правове значення мають зауваження стягувача і повний відеозапис. Належної мотивованої оцінки цих питань у межах перевірки 23.06.2026 матеріали справи не містять.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Кочеткова І.В., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 28 серпня 2026 року, постановленою суддею - доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

01 вересня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04 вересня 2026 року відкрито провадження. При відкритті апеляційного провадження учасникам справи наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року справу призначено до розгляду, за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи про час та місце судового засідання.

07 вересня 2026 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, державний виконавець та інші учасники процесу проігнорували право на викладення своїх доводів у процесуальний спосіб, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, зважаючи на таке:

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Згідно з Конституцією України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов`язковість судового рішення. Захист, утвердження та здійснення прав людини потребують передусім забезпечення реалізації права на судовий захист, а також дотримання основних засад судочинства, включно з конституційною вимогою щодо обов`язковості судового рішення, що гарантовано приписами ч.1 ст. 55, п.9 ч.2 ст 129, ст.129-1 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2023 року № 4-р(II)/2023).

Виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (Рішення КСУ від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019).

Розділ VII ЦПК України регулює порядок судового контролю за виконанням судових рішень. За змістом ст.447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до змісту ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, судовий контроль, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, на стадії виконавчого провадження, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюють законність дій виконавця та ухвалених ним рішень, тобто, він спрямований на недопущення зловживань з боку державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Отже, оскільки у держави є позитивний обов`язок виконати судове рішення, подання особою, на користь якої ухвалено таке рішення, скарги відповідно до ст. 447, 447-1 ЦПК України спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення, а оскарження ухвали суду за наслідками розгляду такої скарги - на уможливлення запобігти негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Європейський суд із прав людини в рішенні у справі» Luciano Rossi v. Italy» від 15 листопада 2002 року зазначив, що право на суд, у тому вигляді, як воно гарантоване ст.6 Конвенції, охоплює також виконання остаточних, зобов`язальних судових рішень, які в державах, що визнають верховенство права (правовладдя) («states that accept the rule of law»), не можуть залишатись невиконаними на шкоду будь-якій зі сторін, тому виконання судового рішення не може здійснюватись із непомірним зволіканням.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Змістом ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. На стадії здійснення судового контролю за виконавчим провадженням розгляд скарг на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця спрямовано на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист. Відповідно, належний рівень організації виконавчого провадження та можливість судового оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади.

Судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржених рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а, насамперед, на поновлення порушених прав особи, яка звертається зі скаргою.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги, суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Правове регулювання процесу виконання судових рішень щодо зустрічі з дитиною (зокрема в онлайн-форматі) та залучення до цього процесу психологів складається з трьох рівнів: матеріальні права батьків, процедура примусового виконання рішень суду та вимоги до роботи самого психолога.

Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 141 СК України закріплює, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від перебування у шлюбі та умов спільного/окремого проживання від дитини.

Така рівність прав та обов`язків повинна мати місце і під час виконавчої дії, що відбувається за участю дитини.

Процедуру примусового виконання рішень регулюють Закон України «Про виконавче провадження» та Наказ Мін`юсту № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень».

Закон України «Про виконавче провадження» хоча і не містить окремої статті, яка б визначала порядок виконання рішень судів за вимогами про визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, але при цьому містить норми щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а також містить порядок виконання рішень судів про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною (ст. 63, 64 -1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 цього Закону. Вимогами ч. 2 ст. 14, п. 15 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання.

Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.

Окрім того, розділом ІХ вказаної Інструкції визначено порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішень про встановлення побачень дитини з батьком, а саме: відповідно до п.5-11, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

При виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.

За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному ст.32 Закону України.

У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч. 3 ст. 64-1 Закону України.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч. 4 ст. 64-1 Закону України.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч. 4 ст. 64-1 Закону.

У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону.

Отже за приписами ч. 3 ст. 64-1 Закону України акт складається державним виконавцем у разі невиконання без поважних причин боржником рішення та в подальшому вирішується питання щодо притягнення такого боржника до відповідальності – тобто у разі встановлення виконавцем факту невиконання рішення боржником за встановлення відсутності причин, що унеможливили виконання рішення поза волевиявленням боржника, складання такого акту є обов`язковим.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень дають право державному або приватному виконавцю під час вчинення будь-яких виконавчих право фіксувати ці дії відповідним актом.

Акт – документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

Отже, виконавець має право скласти акт щодо перебігу виконавчої дій, в тому числі і щодо відеозустрічі стягувача з дитиною, в якому викласти перебіг дій та обставини такої зустрічі.

Психологом, що залучається до виконавчої дії, є фахівець, який має повну вищу освіту за напрямом підготовки «Психологія» (магістр, спеціаліст) та є вільним в обранні методів психологічної роботи, що випливає з нормативного регулювання діяльності психолога.

Право психолога на вибір конкретного професійного методу обґрунтовується його професійною компетентністю.

Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 199 від 15 квітня 2008 року, встановлює єдині вимоги до застосування методів психологічного впливу.

Психологічним впливом є вживання дій, спрямованих на психіку людини (в даному випадку дитини), усвідомленого або неусвідомленого характеру за допомогою переконання, психологічного переформування тощо.

Окремо у Законі «Про виконавче провадження» правил вибору застосування психологічних методів при виконані рішення суду не передбачено.

Психолог, залучений до виконавчої дії, зобов`язаний діяти за принципом нейтральності. Він не має права ставати на бік матері чи батька, чинити тиск на дитину або ставити навідні запитання. Його завдання - зафіксувати емоційний стан дитини під час онлайн-дзвінка, сприяти її якнайкращим інтересам, оскільки сама мета онлайн-спілкування батька з дитиною - підтримка емоційного зв`язку на відстані.

Враховуючи, що відповідно до змін, внесених до Інструкції з організації примусового виконання рішення, наказом Мін`юсту №1124/5 від 24.04.2025, відповідно до яких участь спеціаліста (психолога) обумовлена саме невиконанням рішення боржником виключно відмовою дитини контактувати зі стягувачем, зважаючи на те, що психолог не виконує рішення замість виконавця, функція психолога зводиться до професійного дослідження обставин психологічного характеру, що заважають (блокують) бажання дитини налагодити вербальний зв`язок з батьком (матір`ю).

Отже участь психолога повинна бути спрямована на оцінку психоемоційного стану дитини, з`ясування причин та умов щодо її небажання спілкуватися з батьком, визначення шляхів усунення перешкод (відмов) у спілкування батька та дитини, встановлення/налагодження психологічного контакту між дитиною та батьком з метою стабільного довірливого спілкування.

При цьому психологічний супровід в жодному разі не повинен перетворюватися на зміну змісту судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи – Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково.

Судом першої інстанції визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_6 : у формі зустрічей кожен вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відеозв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини.

Також судом визначено спосіб участі дідуся ОСОБА_4 та бабусі ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_6 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17-00 год. до 19-00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено: зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_6 у формі зустрічей кожний вівторок з 17-00 год. до 19-00 год. та щосуботи з 15-00 год. до 19-00 год. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23липня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі.

Ініціатором участі психолога під час побачень батька з дитиною був саме позивач ОСОБА_1 . Необхідність психолога під час таких побачень встановлена змістом рішення суду, обов`язкового для виконання.

При цьому, рішенням суду не встановлено, ким саме та в якому порядку повинна бути забезпечена участь психолога (батьком чи матір`ю дитини, які мають рівні права щодо забезпечення участі психолога на власний розсуд у приватному порядку) та в чому полягають завдання психолога при таких зустрічах.

Ані позивач, ані відповідач не зверталися до суду з заявою про роз`яснення судового рішення в порядку ст.271 ЦПК України

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 листопада 2023 року у цивільній справі № 335/7222/21 задоволені частково: змінений спосіб і порядок виконання рішення шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_5 спілкування з дитиною ОСОБА_7 за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн-режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_5 відмовлено.

Зазначене рішення було звернуто до примусового виконання.

29 вересня 2025 року від державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни до суду першої інстанції надійшла заява про роз`яснення вищезазначеної ухвали Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025, в якій вона просила роз`яснити: 1) Чи передбачено вказаною ухвалою обов`язкову участь психолога під час зустрічей батька з дитиною? 2) У випадку, якщо участь психолога є необхідною, але залучення спеціаліста Центру соціальних служб Одеської міської ради є неможливим, хто з батьків несе відповідальність за забезпечення участі психолога під час побачень? 3) Яким чином може бути забезпечене примусове виконання судового рішення про встановлення побачень з дитиною у випадку, коли дитина систематично категорично відмовляється від спілкування з батьком (відповідно до актів державного виконавця)? 4) Яким чином повинно бути виконане рішення у разі виникнення спору між батьками щодо забезпечення участі психолога під час проведення виконавчих дій?

Ухвалою Вонесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03 жовтня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви виконавця про роз`яснення судового рішення (https://reyestr.court.gov.ua/Review/130818646#). В обґрунтування своїх доводів суд першої інстанції послався на те, що порушені державним виконавцем питання стосуються саме порядку виконання, що визначений чинним законодавством для виконавчих документів про встановлення побачень батька з дитиною, а саме вимогами ч.2 ст.14, п.15 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено обов`язок виконавця залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Порядок залучення вказаних осіб до проведення виконавчих дій регламентований розділами ІІ, ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, та передбачає винесення виконавцем відповідної постанови.

Тобто вирішення питань, порушених у заяві державного виконавця, віднесено чинним законодавством саме до компетенції державного виконавця при застосуванні заходів примусового виконання рішення. Суд не наділений компетенцією у межах розгляду заяви про роз`яснення судового рішення перевіряти законність та обґрунтованість дій, вчинених державним виконавцем в процесі примусового виконання рішення, зокрема і щодо встановлення відповідальності учасників виконавчого провадження, вирішення спорів між сторонами виконавчого провадження стосовно проведення тієї чи іншої виконавчої дії.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 3 грудня 2025 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/132688460).

Предметом скарги у даному провадженні ОСОБА_1 визначив неправомірними бездіяльність державного виконавця Марієнка О.А., що полягає у:

1)неналежній перевірці виконання боржницею судового рішення під час проведення виконавчої дії 23.06.2026 у виконавчому провадженні № 76759436 (зокрема щодо забезпечення належного відеоконтакту з дитиною та належної участі психолога);

2)щодо складання акта від 23.06.2026 у частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії (зокрема, щодо невизначеного процесуального статусу особи, представленої як психолог, незабезпечення належного візуального контакту з дитиною, конфліктної поведінки цієї особи та висловлювань дитини, які свідчать про її втягнення у дорослий конфлікт).

Зі змісту наданого стягувачем ОСОБА_1 відеозапису (додаток до скарги), аналіз якого було надано судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, вбачається, що 23 червня 2026 учасники виконавчої дії приєднались до відеозустрічі о 17-01 год. ОСОБА_2 забезпечила участь доньки. Також була забезпечена участь психолога.

О 17-01 ОСОБА_7 привіталася з учасниками виконавчої дії, однак стягувач одразу попросив її зачекати на спілкування з ним декілька хвилин.

Після цього у розмову втрутився залучений психолог, який попросив стягувача зосередитися на спілкуванні з дитиною.

Після цього між стягувачем та психологом виникла конфліктна ситуація щодо підстав та формату її участі у виконавчій дії, під час якої стягувач звертав увагу на те, що він не може спілкуватися з дитиною за умов її відсутності перед об`єктивом камери.

Після цього виконавець звернувся до боржниці з вимогою забезпечити візуальний контакт стягувача з дитиною. Однак дитина ОСОБА_7 в категоричній формі зазначила, що не бажає бути перед камерою.

О 17-16 ОСОБА_7 на прохання боржниці з`являється перед об`єктивом та повідомляє, що вона захворіла та висловлює свої зауваження до батька щодо наявного конфлікту.

О 17-17 стягувач звертається до виконавця з зауваженням, що боржниця запросила для участі у виконавчій дії в якості психолога невідому конфлікту особу з невизначеним статусом, яка лише своєю поведінкою сприяє боржниці зриву виконавчої дії.

ОСОБА_7 втручається в розмову, на що стягувач зазначає, що завжди радий спілкуванню з дитиною, вона може телефонувати йому у будь-який час, наразі спілкування не є можливим, та висловлює свій жаль з приводу неможливості спілкуватися під час цієї зустрічі.

О 17-19 державний виконавець повідомляє про завершення виконавчої дії та припинення відеоконференції, з якої стягувач виходить останнім.

За наслідками проведеної онлайн-зустрічі державним виконавцем складено акт від 23.06.2026, в якому відображено хід виконавчої дії, а саме: зазначено, що спочатку боржниця повідомила, що дитина захворіла, після чого покликала дитину до засобів відеозв`язку, дитина з усіма привіталась. Стягувач вказав дитині почекати, на що вона сказала, що не може чекати, але стягувач зазначив, що все ж таки доведеться зачекати. Психолог повідомила, що має нагадати мету зустрічі, а також своє бачення участі сторін та осіб у виконавчому провадженні. Надалі свою позицію висловив стягувач, а також в подальшому повідомив, що до відеозв`язку підключилась невідома людина та заважає проведенню виконавчих дій. Далі в акті відображено дискусію між учасниками виконавчої дії. Дитина висловилась, щоб стягувач спілкувався з нею. Стягувач попросив боржницю, щоб дитина підійшла до засобу відеозв`язку, на що боржниця покликала дитину до камери, на що дитина відмовилась, зазначивши, що погано себе почуває. Стягувач звернувся до боржниці, щоб вона направила камеру на дитину. Боржниця запитала у дитини, чи хоче вона цього, на що дитина зазначила, що не бажає. Далі дитина підійшла до камери та повідомила, що захворіла. Надалі стягувач та дитина обмінялися репліками, стягувач висловлював свою позицію щодо виконання рішення суду, після чого онлайн-зустріч було завершено.

Стягувачем ОСОБА_1 23.06.2026 були подані зауваження на акт, в якому зазначив про неповноту на необ`єктивність складеного акта, неналежне залучення психолога, незабезпечення належного порядку проведення виконавчої дії, незабезпечення боржницею належного візуального контакту з дитиною, не відображення істотних висловлювань дитини, відсторонення дитини від спілкування та уникнення візуального контакту, те, що стягувач не відмовлявся від спілкування з дитиною, а заперечував проти неналежних умов виконання рішення, відсутність висновку про виконання або невиконання рішення суду боржницею.

Отже зміст складеного державним виконавцем Акта в цілому відповідає змісту відеозапису виконавчої дії, що мала місце 23 червня 2026 року. Акт відповідає фактичним обставинам, що мали місце під час онлайн-зустрічі стягувача з дитиною, а саме більшу частину зустрічі стягувач з`ясовував процесуальні питання виконання з державним виконавцем та з психологом, водночас, із дитиною майже не спілкувався, посилаючись на те, що йому не створені належні умови для спілкування і дитина відмовилась підходити до відеокамери, спілкувалась зі стягувачем поза межами простору, що фіксувався відеокамерою.

Щодо невирішені виконавцем питання щодо неналежного виконання рішення боржницею, колегія суддів звертає увагу на таке.

Боржником ОСОБА_2 під час проведення виконавчої дії забезпечений відеозв`язок та присутність дитини, при цьому вербальний контакт з дитиною мав місце, від візуального контакту зі стягувачем дитина відмовилася, у спілкування стягувача з дитиною ані виконавець, ані боржник, ані психолог не втручалися.

При цьому апеляційний суд наголошує, що у зазначеному виконавчому провадження ані рішенням суду, ані повноваженнями виконавця не покладений на боржницю обов`язок щодо забезпечення саме нею участі психолога під час онлай-побачень. Ухвалою Вонесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03 жовтня 2025 року суд прямо зазначив, що вирішення питань щодо особи, яка повинна забезпечити участь психолога у виконавчій дії, віднесено чинним законодавством саме до компетенції державного виконавця при застосуванні заходів примусового виконання рішення.

При цьому у зазначеному провадженні ОСОБА_1 не порушені питання щодо бездіяльності/неправомірних дій відносно (не)залучення до виконавчої дії психолога, який приймав участь при онлайн-побачені під нікнеймом «Лигия» (мовою оригіналу) та неприпинення її конфліктної поведінки. ОСОБА_1 у своїй скарзі порушує лише питання щодо неправомірних дій виконавця, які полягали у невідображені ним цих обставин у складеному акті.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції цілком погоджується з правильним висновком суду першої інстанції відносно того, що той факт, що дитина відмовилась перебувати перед відеокамерою, а також відсутність будь-яких роз`яснень з боку психолога не свідчить про перешкоджання проведенню виконавчих дій боржницею, зазначення у скарзі, що невиконання рішення боржницею полягало у незабезпеченні візуального контакту, ґрунтується на власному розумінні стягувачем обов`язків боржника у виконавчому провадженні та власному тлумаченні процесу примусового виконання рішення.

Здійснення оцінки дій боржниці на предмет виконання/невиконання виконавчого документа і наявності підстав для застосування відповідних заходів примусового виконання належить до повноважень державного виконавця. Державний виконавець у межах своїх повноважень надав відповідну оцінку діям боржниці у проведеній виконавчої дії, зафіксувавши її перебіг у складеному ним акті, не знайшов підстав для складання акту про невиконання боржницею рішення суду. Винесення будь-якого процесуального документа у разі невстановлення підстав для застосування штрафу чинним законодавством не передбачено.

Зазначене на переконання колегії суддів нівелює протиправність бездіяльності державного виконавця у вказаній виконавчій дії.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції не встановлено ознак протиправності у діях/бездіяльності державного виконавця, що є предметом цієї скарги, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог скарги про вирішення питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

У свою чергу апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що під час проведення виконавчої дії учасники провадження повинні врахувати найкращі інтересів дитини та зазначити, що ігнорування її стійкого небажання спілкуватися поза межами об`єктиву камери може посилити відчуження дитини від батька, а для вирівнювання психоемоційного стану дитини потрібен час та терпіння обох батьків.

Також суд апеляційної інстанції враховує і постанову Верховного Суду від 8 липня 2021 року у справі №640/11833/19, в якій він не погодився з висновком про те, що виконання рішення не може бути унеможливлене небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки такий підхід фактично може означати примушування дитини, спричинити психологічний тиск та не відповідати її найкращим інтересам в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а.

Таким чином, відсутність у дитини бажання щодо спілкування вже є поважною причиною, яка унеможливлює проведення онлайн-побачення. При цьому питання щодо залучення спеціалістів для встановлення причин такої відмови вирішується виконавцем за результатами такого онлайн-побачення.

Здійснення державним виконавцем обов`язку щодо перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, не є доречним за ситуації, коли ним були вжито заходів для забезпечення побачень, зокрема, забезпечена належна якість відеозв`язку та присутність на зв`язку дитини, натомість виконавча дія була припинена як через небажання дитини підійти до камери та і внаслідок надання стягувачем пріоритету організаційним питань при проведенні виконавчої дії над спілкуванням з дитиною у можливому в той день форматі.

За умов очевидності дослідженої сукупної доказової бази, процесуальної поведінки учасників виконавчої дії, недоліки, допущені державним виконавцем при складанні акту від 23 червня 2026 року, який за своєю правовою природою є способом процесуальної фіксації певного факту, обставини якого встановлюються та доповнюються іншими доказами є проявом правового пуризму, оскільки його зміст цілком узгоджується з вимогами, зазначеними в п.8 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що зазначений акт не є тотожнім складанню акту щодо невиконання без поважних причин боржником рішення щодо спілкування з дитиною, який повинен бути складений за умов, що державний виконавець прийде до висновку щодо неналежного виконання рішення боржником та не є тим документом, в якому визначається статус залученого до виконавчої дії спеціаліста, оскільки, як зазначала колегія суддів вище, про залучення до виконавчої дії спеціаліста (психолога) виконавець виносить постанову. При цьому бездіяльність виконавця щодо невтручання в конфлікт стягувача та психолога, який був у присутності дитини, нероз`яснення у цьому провадженні права на відвід залученому спеціалісту, ОСОБА_1 не оспорюється.

Невідображення в акті істотних, за доводами стягувача, обставин виконавчої дії в акті жодним чином не порушує права стягувача, оскільки він має право на захист порушених інтересів діями та/або бездіяльністю виконавця під час виконавчої дії при примусовому виконанні рішення суду, а не пов`язаними з оформленням процесуальних документів, що фіксують її перебіг. Зауваження до складеного Акту є самостійним документом виконавчого провадження, на підставі матеріалів якого перевіряється законність дій виконавця при виконанні рішення суду в цілому.

Отже, підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця Марієнка Артема Олеговича щодо складання акта від 23 червня 2026 в частині неповного та однобічного відображення істотних обставин виконавчої дії, зазначених у цій скарзі та у зауваженнях стягувача до акта та задоволення апеляційної скарги в цій частині – відсутні.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання бездіяльність виконавця щодо неперевірки виконання рішення боржником, тому похідні вимоги щодо зобов`язання державного виконавця усунуті допущені ним порушення та фактично повторно здійснити належну перевірку виконавчої дії від 23 червня 2026 та вирішити питання про застосування до боржника заходів, передбачених ст. 64-1, 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», задоволені бути не можуть.

Крім того, сама по собі вимога зобов`язати державного чи приватного виконавця виконати рішення суду або вчинити певні дії не є належним способом захисту прав, оскільки обов`язок діяти ефективно вже прямо закріплений у законі. Суд не має права перебирати на себе повноваження виконавця або зобов`язувати його вчиняти конкретні виконавчі дії, що належать до його виключної компетенції.

Також колегія суддів вважає зауважити, що обов`язок щодо належного виконання професійної діяльності, як і забезпечення участі у виконавчій дії психолога жодним чином не покладений на боржника. ОСОБА_1 не довів, що він був позбавлений можливості використати відведений час на спілкування зі своєю донькою, а зауваження щодо діяльності психолога могли бути надані по завершенню виконавчої дії.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту істотних порушень державним виконавцем Марієнко А.О. вимог закону під час проведення виконавчої дії, які б унеможливили прийняття висновку судом, як першої так і апеляційної інстанції.

Інші доводи апелянта є формальними та такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до власного тлумачення положень закону, переоцінки доказів.

В цілому доводи апеляційної скарги зводяться до повторень доводів скарги, незгоди з судовим рішенням, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів звертає увагу, що тривале невиконання судового рішення може свідчити про порушення права заявника на повагу до приватного і сімейного життя, на возз`єднання з сім`єю. Водночас апеляційний суд вважає, що при організації та проведенні перевірки виконання боржником судового рішення 30 червня 2026 року державний виконавець вжив усіх залежних від нього заходів щодо фактичного виконання судового рішення та сприяння возз`єднанню батька з дитиною.

Раніше колегія суддів наголошувала на тому, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту кожного з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. Державний виконавець з метою ефективності виконавчого провадження може скласти комплексну стратегію виконання судового рішення, до розробки якої залучити сторін виконавчого провадження, фахівців з ювенальної психології, представників органу опіки та піклування тощо. ОСОБА_1 , як батько дитини, має право особисто долучитись до розробки ВДВС комплексної стратегії виконання рішення суду та/або запропонувати зі свого боку відповідних фахівців, які б могли надати рекомендації щодо налагодження контакту доньки з ним, враховуючи конкретну сімейну ситуацію та психоемоційні особливості батьків і дитини.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 17 серпня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 28 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: І.В. Кочеткова

Суддя: Д.І. Сакоян