Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №333/1575/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.09.2026 Справа № 333/1575/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/1575/25 Головуючий у 1- інстанції Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/1760/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року у справі за первісним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 переплати пенсії у розмірі 238976,49 грн та, крім того, судові витрати.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за вислугу років з 04.03.2008 р.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2020 року по справі №280/5502/19, яке набрало чинності 30.04.2020р. спеціалістами відділу перерахунків ОСОБА_1 було здійснено перерахунок та виплату пенсії, а саме «згідно п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою КМУ від 21.07.1992 року №418, в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 року №713 з 01.03.2017 року по теперішній час без обмежень граничного розміру пенсії, з урахуванням проведених виплат».

Але при подальшій самопереревірці було з`ясовано що вищезазначений перерахунок був здійснений без врахування обмеження максимального розміру до моменту втрати такого права.

Відтак, на виконання рішення у справі №280/5502/19 розмір пенсії ОСОБА_1 було переглянуто та встановлено в розмірі, що діє на час виникнення правовідносин по перерахунку пенсій – 30.04.2020р., а саме в сумі 12157,45 грн. який не перераховувався до дати, коли розмір пенсії згідно законодавства став більшим обчисленого на виконання рішення у справі №280/5502/19.

Тобто, в результаті приведення пенсійної справи у відповідність розмір пенсії ОСОБА_1 зменшився, що в свою чергу призвело до її переплати 238 976,49 грн. за період з 30.04.2020 по 31.10.2022.

Для вирішення питання, щодо утримання виявленої переплати ОСОБА_1 направлялись листи, пропонувалось повернути виявлену переплату шляхом написання заяви, щодо її утримання, або повернути кошти на рахунок управління. На теперішній час пенсіонер згоду на утримання переплати не надавав, зайво виплачені кошти до Головного управління ПФУ не надходили.

Невнесення ОСОБА_1 суми заборгованості перешкоджає своєчасному отриманню пенсій та інших соціальних виплат іншими громадянами, чим завдається істотної шкоди їх законним правам та інтересам, та певною мірою завдає перешкоду здійсненню соціальних гарантій з боку держави.

Таким чином, безпідставно набута відповідачем пенсія, фактично, є завданням шкоди державному бюджету та призводить до порушення інтересів держави в особі Пенсійного фонду України.

Просили стягнути з ОСОБА_1 переплату пенсії у розмірі 238 976,49 грн та, крім того, судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області подало до суду апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати, ухвалили по справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року у справі № 280/5502/19 відповідачу було проведено перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру. Після скасування цього рішення постановою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року під час повторної перевірки пенсійної справи позивачем встановлено переплату пенсії за період з 30 квітня 2020 року по 31 жовтня 2022 року в розмірі 238976,49 грн. Апелянт вважає, що зазначені кошти є безпідставно набутими відповідачем та підлягають поверненню відповідно до статей 1212, 1215 ЦК України, оскільки після скасування судового рішення відпала правова підстава для їх виплати. Посилається також на статтю 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядок, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість стягнення переплати з доведенням недобросовісності відповідача, оскільки, за твердженням позивача, обов`язок повернення безпідставно набутого майна не залежить від вини набувача. Крім того, позивач вважає спірну суму матеріальною шкодою, завданою державному бюджету, та зазначає, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

22 липня 2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Александрова О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду, будучи належним чином повідомлені, не з`явилися.

16 вересня 2026 року від Головного управління Пенсійного Фонду в Запорізькій області надійшла заява про розгляд справи без участі представників Головного управління Пенсійного Фонду в Запорізькій області.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пункту 3 Порядку № 6-4 та статті 1215 ЦК України надміру виплачені пенсійні кошти можуть бути стягнуті за наявності передбачених законом підстав, зокрема зловживань пенсіонера або недобросовісності набувача; водночас позивач не довів, що відповідач подавав недостовірні відомості, приховував обставини, які впливали на розмір пенсії, чи іншим чином зловживав правом на її отримання, тоді як спірні виплати здійснювалися на виконання судового рішення, яке на момент їх проведення набрало законної сили, а тому за відсутності доказів недобросовісності відповідача та інших передбачених законом умов для повернення пенсії суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу цивільної авіації, призначену згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 04.03.2008 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо застосування обмежень граничною розміру при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії з 01 березня 2017 року по теперішній час протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 згідно пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року № 418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, з 01 березня 2017 року по теперішній час без обмежень граничного розміру пенсії, з урахуванням проведених виплат.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2020 залишено без змін.

На виконання зазначеного рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2020 року по справі №280/5502/19, яке набрало чинності 30.04.2020 спеціалістами відділу перерахунків ОСОБА_1 було здійснено перерахунок та виплату пенсії, а саме «згідно п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою КМУ від 21.07.1992 року №418, в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 року №713 з 01.03.2017 року по теперішній час без обмежень граничного розміру пенсії, з урахуванням проведених виплат».

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року роз`яснено, що з урахуванням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2020 по справі 280/5502/19 встановлено право ОСОБА_1 на отримання пенсії згідно пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року №713, з 01 березня 2017 року по теперішній час, тобто до моменту втрати ОСОБА_1 відповідного права або зміни нормативно-правового регулювання, яке було застосовано судом при винесенні рішення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду 11.01.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 30.04.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду набрала законної сили 26 грудня 2022 року.

При самопереревірці було з`ясовано що вищезазначений перерахунок був здійснений без врахування обмеження максимального розміру до моменту втрати такого права. Відтак, на виконання рішення у справі №280/5502/19 розмір пенсії ОСОБА_1 було переглянуто та встановлено в розмірі, що діє на час виникнення правовідносин по перерахунку пенсій 30.04.2020, а саме в сумі 12157,45 грн який не перераховувався до дати, коли розмір пенсії згідно законодавства став більшим обчисленого на виконання рішення у справі №280/5502/19. Тобто, в результаті приведення пенсійної справи у відповідність розмір пенсії ОСОБА_1 зменшився, що в свою чергу призвело до її переплати 238976,49 грн за період з 30.04.2020 по 31.10.2022.

22 грудня 2023 року ОСОБА_1 направлено повідомлення-вимогу про повернення переплати в розмірі 238976,49 грн.

Для вирішення питання щодо утримання виявленої переплати позивачем, ОСОБА_1 було направлено повідомлення, в якому пропонувалось повернути виявлену переплату на рахунок Управління.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч. 1 ст. 4 Закону №1058).

Положеннями частини першої статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім`ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695, повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім`ї тощо.

Згідно з частиною першою статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або ненадання інформації, обов`язковість подання якої передбачена законодавством.

Закон встановлює два виключення з цього правила: по - перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по - друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження №14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що встановлення позивачем факту надмірної виплати пенсії після скасування постановою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року судових рішень у справі № 280/5502/19 саме по собі є достатньою підставою для стягнення з відповідача суми переплати. Як правильно встановив суд першої інстанції, спірні виплати здійснювалися на виконання судового рішення, яке на момент проведення перерахунку набрало законної сили, а тому саме по собі подальше скасування цього рішення не звільняє позивача від обов`язку довести передбачені законом умови для повернення пенсійних виплат. Сам факт визначення органом Пенсійного фонду суми переплати не є достатнім доказом наявності у відповідача обов`язку повернути отримані кошти.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що спірні кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно. Застосування загального положення статті 1212 ЦК України у цій справі має здійснюватися з урахуванням спеціального правового регулювання щодо повернення пенсійних виплат, зокрема положень статті 1215 ЦК України, за змістом якої пенсія не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності набувача. Отже, для вирішення питання про повернення отриманих відповідачем пенсійних коштів необхідно встановити наявність передбачених законом винятків із загального правила про їх неповернення, чого позивачем не доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність недобросовісності відповідача. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 подавав до органу Пенсійного фонду недостовірні відомості, приховував обставини, які могли вплинути на розмір пенсії, або вчиняв інші дії, спрямовані на отримання пенсії у більшому розмірі. Навпаки, встановлено, що відповідний перерахунок та виплата пенсії були здійснені самим органом Пенсійного фонду на виконання судового рішення. За таких обставин саме лише отримання відповідачем коштів у розмірі, визначеному позивачем, не свідчить про його недобросовісність та не може бути підставою для покладення на нього обов`язку з повернення пенсійних виплат.

Посилання апелянта на положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядку № 6-4 також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки передбачена ними можливість повернення надміру виплачених пенсій пов`язана, зокрема, із зловживаннями з боку пенсіонера або поданням ним недостовірних відомостей. Водночас позивачем не зазначено та не доведено, яку саме інформацію відповідач приховав або які саме обставини, про які він був зобов`язаний повідомити орган Пенсійного фонду, призвели до виникнення спірної переплати. Натомість із установлених судом обставин убачається, що переплата виникла внаслідок перерахунку пенсії органом Пенсійного фонду на виконання судового рішення, а не внаслідок зловживань чи неправомірних дій відповідача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року– без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді: