Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №337/1461/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 28.09.2026 Справа № 337/1461/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/1461/24 Головуючий у першій інстанції: Бредун Д.С. Провадження № 22-ц/807/1690/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2024 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позову вказано, що не зважаючи на відсутність письмово укладеного договору між споживачами та концерном, останній здійснював під час виникнення спірних правовідносин у період з 01.09.2021 року по 31.10.2021 року та продовжує надавати за адресою місця реєстрації відповідачів: АДРЕСА_1 , – послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які ними споживались без будь-яких заперечень щодо їхньої якості.

Згідно п.30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року за №630, які діяли під час виникнення спірних правовідносин з 01.12.2018 року по 31.12.2021 року, вказано, що Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

З 01.11.2021 року між концерном та відповідачами укладений типовий індивідуальний договір № 63503059 про надання послуги з теплової енергії, послуги гарячої води.

На виконання вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальні договори на послугу з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Вказані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальних послуг. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцем комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних житлових будинків.

У зв`язку з цим позивач вважає, що між ним та відповідачами склалися фактичні договірні відносини, проте останні неналежним чином виконують зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, про стягнення якої просить позивач.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому знаходиться квартира відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Просили суд солідарно стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суму заборгованості за період з 01.09.2021 року по 31.12.2023 року на загальну суму 31518,61 гривень, а також – судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , – на користь концерну «Міські теплові мережі»:

– заборгованість за житлово-комунальні послуги (особовий рахунок, договір № 63503059) за період з 01.09.2021 по 31.12.2023 на загальну суму 31518,61 гривень (тридцять одна тисяча п`ятсот вісімнадцять гривень 61 коп.) солідарно;

– судовий збір у розмірі 2422,40 гривні (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) по 807,47 гривень (вісімсот сім гривень 47 коп.) з кожного.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповно з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції не з`ясував належним чином обставин щодо складу співвласників квартири та розміру часток кожного з них у праві спільної часткової власності, а відтак не визначив належних осіб, на яких покладається обов`язок з утримання спільного майна відповідно до статті 322 ЦК України. Також суд не надав належної оцінки доказам щодо права власності на квартиру, факту надання житлово-комунальних послуг та розміру заявленої заборгованості, а сам розрахунок заборгованості не може, на їх думку, підтверджувати факт надання таких послуг. Крім того, апелянти зазначають, що заборгованість за житлово-комунальні послуги має розподілятися між співвласниками пропорційно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, а не стягуватися з них солідарно.

Крім того, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 01 вересня 2021 року вже обліковувалася заборгованість у розмірі 2125,08 грн, яка, за доводами апелянтів, виникла за невстановлених обставин та за невідомий період. При цьому доказів, які б підтверджували підстави виникнення зазначеної заборгованості, період її утворення та фактичне надання відповідних послуг до початку заявленого позивачем періоду стягнення, матеріали справи, на думку апелянтів, не містять. У зв`язку з цим апелянти вважають недоведеним не лише розмір заявленої до стягнення заборгованості, а й обґрунтованість її складових.

Концерн «Міські теплові мережі» не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 31518,61 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Суд першої інстанції, оцінивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи та сукупність наданих сторонами доказів у їх взаємозв`язку і достатності, їх належність та допустимість, вважав, що відповідач, як споживач послуг, в порушення норм діючого законодавства неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо оплати спожитих послуг, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

У період виникнення спірних правовідносин з 01 вересня 2021 року по 31 жовтня 2021 року та продовжує надавати за адресою місця проживання відповідачів: АДРЕСА_1 , – послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

З 01 листопада 2021 року між концерном «МТМ» та відповідачами укладений Типовий індивідуальний договір № 63503059 про надання послуги з теплової енергії, послуги гарячої води.

У період з 01 вересня 2021 року по 31 грудня 2023 року Концерном «МТМ» були надані, а відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 – спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води без будь-яких зауважень щодо їхньої якості. Вартість послуг нарахована лише в період їх надання (щодо гарячого водопостачання).

Споживачами наданих послуг в даному випадку були мешканці квартири за адресою: АДРЕСА_1 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також, – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка через свій неповнолітній вік на момент надання послуг не несе за них тягар матеріальної відповідальності).

Зобов`язання зі сплати спожитих послуг останні належним чином не виконували, у зв`язку з чим станом на 31 грудня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 31518,61 грн, що підтверджується відповідними довідкою та розрахунком.

Згідно розрахунку заборгованості за надані послуги по особовому рахунку № НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1 існує заборгованість за період 01.09.2021 року по 31.12.2023 за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в сумі 31518,61 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту, який знаходиться у загальнодоступному місці на офіційному сайті Концерну «МТМ».

Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту)

Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Крім того, вказаним законом передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Концерн «Міські теплові мережі» по відношенню до відповідачів, як споживачів послуг є виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були зареєстровані, а відповідно проживали у квартирі АДРЕСА_2 за згодою власника(ів), і користувались об`єктом нерухомого майна та отримували житлово-комунальні послуги для власних потреб, а отже були споживачами таких послуг в розумінні ЗУ «Про теплопостачання», ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», та мають нести солідарний обов`язок за їх сплату.

Згідно розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Постановою КМУ №1022 від 08.09.2021 року внесено зміни до Постанови Кабінету міністрів Про затвердження правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії № 830 від 21.08.2019 року, у тому числі, щодо публічних договорів приєднання.

Відповідно до ч.5. ст.13 Закону, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

02.10.2021 на офіційному веб-сайті Концерну «Міські теплові мережі» опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на сайті Концерну «Міські теплові мережі».

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 18 вище вказаних Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував склад співвласників квартири та розмір їхніх часток, а відтак неправильно визначив осіб, відповідальних за оплату житлово-комунальних послуг, колегія суддів відхиляє. Як встановлено судом першої інстанції, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали у квартирі АДРЕСА_2 , користувалися цим об`єктом нерухомого майна та отримували для власних потреб надані позивачем житлово-комунальні послуги. При цьому позивачем заявлено вимоги саме до осіб, які є споживачами відповідних послуг, а не до власників квартири як таких. Відповідно, для вирішення спору про оплату фактично спожитих житлово-комунальних послуг визначальним є встановлення статусу відповідачів як їх споживачів, що судом першої інстанції було встановлено.

Необґрунтованими є і доводи апелянтів про те, що заборгованість мала стягуватися з відповідачів лише пропорційно до їхніх часток у праві власності на квартиру. Зазначені доводи ґрунтуються на іншому правовому статусі осіб, ніж той, який встановлено у цій справі. Позивач заявив вимоги про оплату спожитих житлово-комунальних послуг до осіб, які фактично проживали у квартирі та користувалися такими послугами. Суд першої інстанції встановив, що відповідачі користувалися квартирою за згодою її власника (власників), отримували відповідні послуги для власних потреб та не виконували належним чином обов`язку з їх оплати. За таких обставин сам по собі розмір частки особи у праві власності на квартиру не визначає обсяг її обов`язку як споживача перед виконавцем комунальної послуги.

Посилання апелянтів на те, що станом на 01 вересня 2021 року у розрахунку позивача вже обліковувалася заборгованість у розмірі 2125,08грн, також не є підставою для скасування рішення суду. Саме по собі зазначення у розрахунку залишку заборгованості на початок періоду, за який заявлено вимоги, не свідчить про неправильність нарахувань за спірний період та не спростовує наявності заборгованості, яка утворилася за наслідками неналежної оплати отриманих послуг. При цьому відповідачами під час розгляду справи не було надано належного контр-розрахунку, доказів здійснення відповідних платежів або інших доказів, які б спростовували зазначений позивачем розмір заборгованості. Навпаки, після скасування заочного рішення та призначення справи до нового розгляду відповідачами не було подано відзиву на позовну заяву чи інших письмових заперечень по суті заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту надання послуг та розміру заборгованості колегія суддів також відхиляє. Суд першої інстанції не обмежився формальним посиланням на розрахунок заборгованості, а встановив факт надання позивачем у спірний період послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою квартири, факт проживання відповідачів у цій квартирі та користування ними відповідними послугами, правові підстави виникнення обов`язку з їх оплати, а також розмір заборгованості, який, як встановлено судом, підтверджувався довідкою та розрахунком позивача. Доказів ненадання послуг, неналежної їх якості або здійснення оплати у спірному періоді відповідачами не надано.

При цьому доводи про ненадання послуги з постачання гарячої води з 2022 року не спростовують висновків суду, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, вартість послуг з гарячого водопостачання була нарахована лише за період їх фактичного надання. Доказів нарахування плати за ненаданий період відповідачами не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідачів із визначенням їх як осіб, відповідальних за оплату спожитих житлово-комунальних послуг, та із розміром нарахованої заборгованості, однак не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо проживання відповідачів у спірній квартирі, користування ними наданими позивачем послугами та невиконання обов`язку щодо їх оплати.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Отже, апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий Е.А. Онищенко

Судді: М.С. Гончар

Д.А. Трофимова