Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №308/2783/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/2783/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шевчука В.В.,

суддів Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.,

з участю секретаря Авдєєвої К.Т.,

представника позивача Матіко С.Р.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Матіко Станіслав Романович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2026 року (суддя Данко В.Й.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано наявністю у відповідачів солідарного обов`язку зі сплати грошових коштів, інфляційних втрат і 3% річних у зв`язку з невиконанням договору позики від 16.11.2024, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 за згодою дружини останнього ОСОБА_1 , в інтересах їх сім`ї.

Оскільки строк повернення позики сплив, відповідачі кошти у добровільному порядку не повертають, тому позивач просив їх стягнути у судовому порядку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів у розмірі 1 710 000 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 16 377,09 грн судових витрат.

Відмовляючи в частині вимог про стягнення 12 087,12 грн. (3% річних) та 15 413,94 грн. (інфляційні втрати) суд виходив з того, що з 24.02.2022 на території України введений воєнний стан, а тому вказав про відсутність правових підстав для стягнення, оскільки такі нараховані за період, в якому позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про солідарне стягнення заборгованості із відповідачів судом враховано, що 07.02.2025, між відповідачами укладено Шлюбний договір, згідно пункту 4 якого сторони домовились, що будь-які зобов`язання за договорами позики, кредитними договорами, договорами поруки, застави, іпотеки, іншими договорами, правочинами укладеними (набутими) до підписання цього договору, так і після підписання даного Договору є особистими зобов`язаннями того з сторін, хто є стороною таких договорів, а отже відповідачі, погодили між собою, що зобов`язання, яке виникло за Договором позики є особистим зобов`язанням відповідача ОСОБА_4 ..

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Матіко С.Р. просить скасувати оскаржуване рішення від 28 травня 2026 року, ухвалити нове, яким задовольнити вимоги до ОСОБА_1 . Стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики грошових коштів у розмірі 1 710 000 грн. Стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати.

В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_3 вказує, що застосовуючи п. 4 Шлюбного договору до відносин позики, суд першої інстанції повністю проігнорував, що на момент виникнення боргу - 16.11.2024 р., права та обов`язки подружжя відповідачів регулювалися виключно імперативними нормами Сімейного кодексу України, які визначали цей борг як спільний. Внутрішні домовленості подружжя, оформлені шлюбним договором у майбутньому - 2025 році, не можуть нівелювати чи змінювати юридичні факти та обов`язки перед третіми особами, які безповоротно виникли у минулому - 2024 року.

На думку апелянта, в п. 103 спірного рішення від 28.05.2026 суд першої інстанції визнав обставину використання коштів в інтересах сім`ї доведеною, а тому звільнення ОСОБА_1 від солідарного стягнення є прямим порушенням ч. 4 ст. 65 СК України, що свідчить про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Куштан В.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржене рішення без змін. Вказує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаючи їхні майнові права та обов`язки.

07.02.2025 відповідачі уклали Шлюбний договір, згідно пункту 4 якого сторони домовились, що будь-які зобов`язання за договорами позики, кредитними договорами, договорами поруки, застави, іпотеки, іншими договорами, правочинами укладеними (набутими) до підписання цього договору, так і після підписання даного Договору є особистими зобов`язаннями того з сторін, хто є стороною таких договорів.

Таким чином, ще до настання моменту повернення коштів згідно договору позики, відповідачі погодили між собою, що зобов`язання, яке виникло за Договором позики є особистим зобов`язанням відповідача ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав викладених у ній. Зазначив, що позивач не повинен нести негативних наслідків через укладення відповідачами шлюбного договору після укладення договору позики. Оскільки позика бралася відповідачем за нотаріальної згоди своєї дружини та в інтересах сім`ї, тому відповідальність за невиконання договору позики повинна бути солідарна.

Представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Куштан В.В. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що відповідачі по справі свої майнові обов`язки врегулювали у шлюбному договорі, відповідно до п. 4 якого, відповідальність за не виконання договору позики повинен нести відповідач ОСОБА_4 одноособово.

Інші учасники, будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи належним чином, до суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч 2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2026 року оскаржено в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з відповідачів. В іншій частині апелянтом рішення не оскаржене.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.11.2024 між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів №1752 .

Згідно з пунктом 1 договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 1 710 000 грн., що на день підписання цього договору було еквівалентом суми 38 000 доларів Євро за обмінним курсом їх обміном комерційними банками м. Ужгород (1 Євро = 45 грн.).

Сторони договору домовилися про те, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 16.11.2025.

Відповідно до п. 8 договору, цей договір укладається за письмовою згодою дружини позичальника, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М.М.,16.11.2024.

16.11.2024 нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Форкош М.М. засвідчена заява ОСОБА_1 про надання згоди на укладення її чоловіком ОСОБА_4 договору позики грошових коштів з ОСОБА_3 . Цією ж заявою засвідчено, що зміст ст.ст. 60, 65 СК України їй роз`яснено та зрозуміло.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно із абзацом 1 частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Факт передання коштів був предметом дослідження у суді першої інстанції. Судом встановлено, що договір позики укладено належним чином, кошти згідно договору отримані відповідачем.

Оскільки дані обставини ніким не оспорюються, тому колегія суддів визнає їх доведеними.

В силу пункту 2 договору позики факт одержання повернутої позики підтверджується власноруч розпискою позикодавця (або особи, яка уповноважена на це позикодавцем з дотриманням умов підпункту «в» пункту 2 цього договору), складеною у письмовій формі та нотаріально засвідченою. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий.

Оскільки доказів на підтвердження того, що кошти за договором позики повернуті відповідачі суду не надали, тому суд першої інстанції прийшов до обргунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 1 710 000 гривень.

З приводу наявності підстав для солідарного стягнення заборгованості із відповідачів слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові КЦС ВС від 22 липня 2026 року у справі № 757/1863/25-ц зазначено, що договір позики, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Наявність нотаріально засвідченої згоди дружини на отримання чоловіком коштів у борг підтверджує презумпцію спільності інтересів подружжя та зумовлює солідарну відповідальність з повернення боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

При цьому характер сімейних відносин не завжди дозволяє однозначно встановити, коли один із подружжя діє у власних інтересах, а коли – в інтересах сім`ї. Саме тому законодавством встановлено презумпцію спільності інтересів подружжя та сім`ї (ст. 60 СК України).

Ця презумпція може бути спростована в судовому порядку. Водночас саме на того з подружжя, хто заперечує спільний характер зобов`язання, покладається обов`язок довести, що отримані кошти не були використані в інтересах сім`ї (тобто спростувати презумпцію).

Відповідачка надала письмову нотаріально посвідчену згоду на отримання чоловіком позики, однак не довела, що кошти були використані не в інтересах сім`ї. Тому вона є солідарним боржником за зобов`язанням щодо повернення позики.

КЦС ВС зробив висновки, що особа, яка надала згоду на отримання другим із подружжя значної суми коштів у борг, має усвідомлювати правові наслідки виникнення солідарного зобов`язання. Якщо не доведено, що кошти були використані не в інтересах сім`ї, обов`язок щодо їх повернення покладається на обох із подружжя.

Факт укладення 07.02.2025 між відповідачами шлюбного договору №268, яким сторони цього договору врегулювали майнові відносини між ними, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов`язків кожного з них, не відміняє солідарного виконання зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що шлюбний договір укладений між відповідачами врегульовує їхні внутрішні майнові відносини в тому числі набуті за весь період передування у шлюбі. Шлюбний договір не врегульовує відносини подружжя із позикодавцем. Позикодавець не був стороною шлюбного договору і не погоджувався на зміну боржника, тому відповідачі не вправі встановлювати шлюбним договором нові умови для права вимоги позикодавця.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відносини з приводу не виконання договору позики вирішуються з врахуванням самого договору позики та ст. 65 СК України і укладення шлюбного договору після договору позики на такі відносини впливати не може.

Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведених обставин, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази та дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для солідарного стягнення заборгованості.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати пов`язані з розглядом справи. Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 16 640 грн. за подання позовної заяви, а також судовий збір в розмірі 24960 грн., сплачений за подачу апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, керуючись п.2 ч.1 ст 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Матіко Станіслав Романович задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати.

Стягнути солідарно із ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики грошових коштів від 16.11.2024, зареєстрованого в реєстрі за №1752, у розмірі 1 710 000,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8188,50 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 12 480 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8188,50 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 12 480 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.09.2026.

Головуючий

Судді