Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №133/833/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/833/26

Провадження № 22-ц/801/2320/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа № 133/833/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя – доповідач),

суддів Оніщука В.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 133/833/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, ухвалене у складі судді Дурач О.А. в приміщенні суду в м. Козятин, повний текст рішення складено 20.07.2026, -

в с т а н о в и в :

13.03.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні на пенсію в розмірі 123552,70 грн, одноразове заохочення до ювілейної дати в розмірі 7891 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14886 грн та за 2023 рік в розмірі 16104 грн; середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі 74536 грн 56 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті. Позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку таких виплат під час звільнення за період з 1.08.2024 по 31.01.2025. Згідно довідки про середню заробітну плату в травні 2024 року позивачу нараховано 12355,27 грн. при 31 відпрацьованому дні і в червні 2024 року 12355,27 грн. при 30 відпрацьованих робочих днях. Отже, розмір середньоденної заробітної плати становить: 12355, 27 грн. + 12355, 27грн.) / (31 р. дн. + 30 р. дн.) = 405,09 грн день. Середній заробіток, що має бути сплачений позивачу у зв`язку із затримкою здійснення розрахунку при звільненні складає 74536,56 грн (405,0грн/р. день х 184 р. дні = 74536,56 грн).

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні на пенсію у розмірі 123552 (сто двадцять три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві) грн. 70 коп., одноразове заохочення до ювілейної дати в розмірі 7891 (сім тисяч вісімсот дев`яносто одна) грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14886 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн. та за 2023 рік в розмірі 16104 (шістнадцять тисяч сто чотири) грн., середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні у розмірі 74536 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот тридцять шість) грн 56 коп. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Українська залізниця» подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що : (1) судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні; (2) виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок форс-мажорних обставин. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71, військова агресія Російської Федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 днів, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); (3) відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень наданих відповідачу Законом; (4) судом не надано оцінки рішенню правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 протокол № Ц-82/39 ком. т., відповідно до якого починаючи з 1.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячного тарифної ставки (посадового окладу); (5) судом першої інстанції не надано оцінки і тій обставині, що всі додаткові виплати, які просить стягнути позивач, не передбаченні чинним законодавством, а передбачені умовами колективного договору, та не входять до структури основної та додаткової заробітної плати; (6) представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 15.11.2022, враховуючи, що заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 було подано позивачем до адміністрації АТ «Укрзалізниця» 15.08.2022. Позивач звернувся до суду з позовом 13.03.2026, тобто з пропуском строку звернення. В день звільнення 31.07.2024 була обізнана про нібито порушення свого права, тому встановлений законом строку звернення до суду з позовом закінчився 31.10.2024.

21.09.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю адвоката 23.09.2026 в інших судових засіданнях в Козятинському міськрайонному суду Вінницької області.

23.09.2026 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Ознайомившись із клопотанням представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки доказів поважності причин неявки представника та позивача в судове засідання суду не надано (докази участі представника в інших судових засіданнях 23.09.2026).

У судовому засіданні представник АТ «Укрзалізниця» Чешковський В.А. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення R067266104615.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

31.07.2024 Наказом (розпорядженням) регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» виробничий штат виробничого підрозділу служби роботи станцій про припинення трудового договору (контракту) № 527/ос 22.07.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади техніка 1 категорії виробничо-технічного відділу Станції Козятин – 1 позакласна Козятинський за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком. Наказ про звільнення містить указівку виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу згідно з п. 8.20 колективного договору у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів), додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспрорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (залізничний стаж роботи у галузі складає 43 роки 09 днів) /а.с. 9/.

У повідомленні від 31.07.2024 про нараховані та виплачені суми не міститься інформація про виплату ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги в зв`язку із виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки /а. с. 10, 14/.

На аркуші справи 11 міститься копія довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 за травень 2024 року (12355,27 грн) та за червень 2024 року (12355,27 грн).

На аркуші справи 12 міститься копія наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 296 від 30.08.2022 про надання відпустки ОСОБА_1 з 6.09.2022 по 29.09.2022 включно.

На аркуші справи 13 міститься копія наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» № 230/к від 17.07.2023 про надання відпустки ОСОБА_1 з 3.08.2023 по 30.08.2023 включно.

На аркуші справи 33 міститься копія витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022.

Згідно відповіді АТ «Укрзалізниця» на адвокатський запит, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 протокол №Ц-54/31 Ком.т та листа від 25.03.2022 №ЦЦУП-10/195 призупинено ряд виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової допомоги винагороди працівникам залізниці та бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію буде здійснена позивачу після прийняття окремого рішення АТ «Укрзалізниця» /а. с. 34/.

На аркушах справи 35-37 міститься копія звіту про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на початок 2024 року.

На аркуші справи 41 міститься копія витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2022.

На аркуші справи 39 міститься копія витягу з протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022.

На аркуші справи 40 міститься копія витягу з протоколу № Ц-85/44Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023.

На аркуші справи 38 міститься копія витягу з протоколу № Ц-82/89 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, і норми застосованого права.

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивача всіх належних йому сум матеріальної допомоги, які передбачені колективним договором і зазначені у наказі про звільнення. Відповідачем не заперечується право позивачки на дані виплати, однак АТ «Укрзалізниця» вважає, що право позивача не порушено, оскільки такі виплати будуть здійснені після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України, КЗпП України, умовами Колективного договору.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем доведено порушення її прав відповідачем на своєчасне отримання належних їй при звільненні сум, а саме : одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю при звільненні на пенсію в розмірі 74536,56 грн. (п.8.23 колективного договору); одноразове заохочення до ювілейної дати в розмірі 7891,00 грн (п. 4.13 колективного договору); матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 14886,00 грн та за 2023 рік в розмірі 16104,00 грн (п.3.10 колективного договору), при цьому відповідач не заперечує право позивача на ці виплати. Також суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки таких виплат під час звільнення за період з 1.08.2024 по 31.01.2025 в розмірі 74536 грн 56 коп. Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд не вбачав.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця (рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні), а тому права позивача не порушені, оскільки відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень наданих відповідачу Законом, колегія суддів не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Як визначено у статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24.02.2022, який у подальшому неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Право на отримання позивачем одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті /а. с. 9/, одноразового заохочення до ювілейної дати, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, їх розмір відповідач не оспорює та у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача дану обставину визнав. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилається на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених Колективним договором була призупинена на підставі протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» (підпункту 1.1.4).

У свою чергу, відповідно до підпункту 1.1.4 Витягу з протоколу від 14.03.2022 вбачається, що винятком для призупинення додаткових виплат складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Відповідачем не надано відповідних доказів (рішень правління) на підставі яких суд міг би встановити чіткий перелік видів матеріальної допомоги, які становлять виняток та не підлягають призупиненню /а. с. 33 зворот/.

Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24.03.2022, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Постановою ВС від 5.02.2025 по справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано оцінки рішенню правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 протокол № Ц-82/39 ком. т., відповідно до якого починаючи з 1.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячного тарифної ставки (посадового окладу), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки копія рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 протокол № Ц-82/39 ком. т. відповідачем суду не надана та в матеріалах справи відсутня.

При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова ВС від 5.02.2025 у справі № 211/7338/23).

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Отже, посилання АТ «Укрзалізниця» на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на підставу для правомірності призупинення виплат, є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Відповідачем не надано суду доказів про досягнення згоди з позивачем про призупинення виплати позивачу сум, передбачених умовами Колективного договору. Доказів внесення змін до Колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із працівником щодо призупинення здійснення виплат позивачу суду не надано.

У постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Аргументи апеляційної скарги про те, що виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок форс-мажорних обставин (відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.02.71, військова агресія Російської Федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 днів, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили)), колегія суддів також не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції, адже відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 по справі № 905/857/19 дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач, не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд першої інстанції правильно обчислив суму середнього заробітку в межах шестимісячного строку та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100, що узгоджується також з практикою суду касаційної інстанції (постанова ВС від 23.06.2023 по справі № 638/6855/20).

Також судом першої інстанції враховано правовий висновок щодо застосування статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8.10.2025 по справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), згідно з яким загальний період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку не може перевищувати шести місяців.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 15.11.2022, враховуючи, що заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 було подано позивачем до адміністрації АТ «Укрзалізниця» 15.08.2022; а позивач звернувся до суду з позовом 13.03.2026, тобто з пропуском строку звернення; крім того в день звільнення 31.07.2024 позивач була обізнана про нібито порушення свого права, тому встановлений законом строк звернення до суду з позовом закінчився 31.10.2024, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

На аркуші справи 14 міститься копія відповіді від 8.01.2026 на адвокатський запит від 19.12.2025 АТ «Українська залізниця», до якої додано відповідачем повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 31.07.2024. При цьому, до суду позивач звернувся 13.03.2026. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач звертаючись до суду з позовною заявою пропустив строк, визначений приписами частини 2 статті 233 КЗпП України.

Відповідачем не надано суду доказів, що позивачем було отримано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні раніше ніж на адвокатський запит від 19.12.2025.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 по справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Зазначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

Т. Б. Сало

Повний текст постанови складено 28.09.2026.