Вирок від 24 вересня 2026 р. у справі №138/311/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/311/25

Провадження №11-кп/801/897/2026

Категорія: 279

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника у режимі

відеоконференції ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024020160000400 від 08.09.2024 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2026, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 25.06.2026, укладену у кримінальному провадженні № 12024020160000400 від 08.09.2024 між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_8 у присутності захисника ОСОБА_7 , яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білозерівка Липовецького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, одруженого, пенсіонера, інваліда ІІІ групи, раніше не судимого,

визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 332 КК України, і призначено узгоджене сторонами покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із позбавленням права обіймати посади, що пов`язані з охороною Державного кордону України на строк 3 (три) роки без конфіскації майна, на підставі ст. 75, п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України звільнено відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки з покладеними обов`язками, та

затверджено угоду про визнання винуватості від 25.06.2026, укладену у кримінальному провадженні № 12024020160000400 від 08.09.2024 між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_10 у присутності захисника ОСОБА_9 , яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Малий Митник Хмільницького району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, одруженого, фізичної особи-підприємця, інваліда ІІІ групи, маючого на утриманні малолітніх дітей 2011, 2012 та 2018 років народження, раніше не судимого,

визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332 КК України і призначено узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із позбавленням права обіймати посади, що пов`язані з охороною Державного кордону України на строк 3 (три) роки, на підставі ст. 75, п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України звільнено відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки з покладеними обов`язками.

Вирішено питання з початком обчислення іспитового строку, початком строку відбування покарання та долею речових доказів.

В С Т А Н О В И В:

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2026 було затверджено угоду між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 та обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які обвинувачуються у наступному.

ОСОБА_8 , вступивши у попередню змову зі своїм сином ОСОБА_10 , маючи умисел, спрямований на сприяння незаконному переправленню громадян України через державний кордон України поза визначеними пунктами пропуску, порушуючи визначений порядок перетину державного кордону, встановлений Законами України «Про державний кордон України» та «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995, достовірно знаючи, що Указом Президента України №469/2024 від 23.07.2024, який затверджено Законом України №3891-ІХ від 23.07.2024, строк дії воєнного стану в Україні подовжено на 90 діб, у зв`язку з чим діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого незаконного збагачення, тобто з корисливих мотивів, за грошову винагороду у сумі 25000 гривень сприяв незаконному переправленню через державний кордон України двох громадян України: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які будучи військовозобов`язаними, не мали передбачених законодавством підстав для виїзду за межі України, шляхом надання вказівок, засобів для цього та усунення перешкод.

Так, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_10 , будучи обізнаними із способами та порядком здійснення перетину державного кордону України між Україною та Республікою Молдова, місцями дислокацій мобільних підрозділів та розташування прикордонних нарядів і блокпостів, діючи за попередньою змовою, заздалегідь розділивши ролі, які полягали у перевезенні вказаних осіб до берегу річки Дністер у межах Могилів-Подільського району Вінницької області, з метою їх подальшого самостійного переправлення через річку Дністер на територію Республіки Молдова.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, 08.09.2024 орієнтовно о 05 годині 30 хвилин, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, на автомобілі марки «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_8 зустрів на залізничному вокзалі, який розташований по площі Привокзальній, 1 в м. Вінниці, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , яким вказав сісти до його автомобіля з метою подальшого їх перевезення до лінії державного кордону України. Після цього, з метою уникнення перешкод на маршруті їх руху у вигляді блокпостів та працівників правоохоронних органів, ОСОБА_8 виїхав з м. Вінниці об`їзними шляхами на автодорогу М-21 зі сполученням «Могилів-Подільський-Житомир-Виступовичі», де перед блокпостом сказав ОСОБА_12 та ОСОБА_13 напрям їх руху в обхід блокпосту до АЗС «Авіас», де він буде їх очікувати.

ОСОБА_8 вказав ОСОБА_14 та ОСОБА_13 сплатити йому обіцяні грошові кошти за надані послуги щодо сприяння незаконному переправленню їх через державний кордон України. Після чого вони передали йому грошові кошти в сумі 25000 гривень, тобто по 12500 гривень кожний.

Знаходячись на автодорозі М-21 за межами м. Вінниці ОСОБА_8 надав вказівку ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пересісти до іншого автомобіля марки «Hyundai Ioniq», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням його сина ОСОБА_10 .

Після чого, ОСОБА_10 разом із ОСОБА_14 та ОСОБА_13 вирушили до м. Могилів-Подільський Вінницької області. ОСОБА_8 , рухаючись попереду на вищевказаному автомобілі, виконуючи свою злочинну роль, повідомляв про наявні перешкоди на маршруті їх руху у вигляді блокпостів та працівників правоохоронних органів, таким чином, усуваючи перешкоди під час вчинення кримінального правопорушення.

Під час руху ОСОБА_10 надавав поради ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , яким чином пішки обійти блок-пост, який знаходиться при в`їзді до с. Немія Могилів-Подільського району. Зупинивши автомобіль неподалік повороту на с. Озаринці Могилів-Подільського району Вінницької області ОСОБА_10 повідомив чоловікам про маршрут їх руху та вказав на місце подальшої зустрічі у с. Немія Могилів-Подільського району біля АЗС «ОККО», що по вул. Лісовій, 41.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 спільно з ОСОБА_10 орієнтовно об 11 годині 20 хвилин, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, того ж дня зустріли ОСОБА_14 та ОСОБА_13 на обумовленому місці та, з метою доведення злочину до кінця, надали вказівку сісти до автомобіля під керуванням ОСОБА_10 марки «Hyundai Ioniq», який в свою чергу, повіз їх до берегу річки Дністер в напрямку державного кордону України. Під час руху по вул. Острівській у м. Могилів-Подільський автомобіль під керуванням ОСОБА_10 разом із пасажирами ОСОБА_14 та ОСОБА_13 об 11 годині 40 хвилин був зупинений співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України – сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України вказівками, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, щодо кількох осіб, з корисливих мотивів, а ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 332 КК України – сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, наданням засобів та усуненням перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, щодо кількох осіб.

25.06.2026 між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 , якій на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12024020160000400 від 08.09.2024, та ОСОБА_8 , в порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469, 470, 472 КПК України, в присутності захисника ОСОБА_7 укладено угоду про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_8 діючи добровільно, беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, за вищевказаних обставин, описаних в угоді та обвинувальному акті та зобов`язується сприяти його швидкому судовому розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_8 зобов`язується: сумлінно співпрацювати зі стороною обвинувачення, правдиво та в повній мірі відповідати на всі питання, що стосуються вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є предметом вказаної Угоди; не замовчувати факти щодо вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є предметом вказаної Угоди.

Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 332 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, що пов`язані з охороною Державного кордону України на строк 3 роки, без конфіскації майна. Крім того, за наявності обставин, які пом`якшують покарання: обвинувачений ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, надав благодійну допомогу Збройним силам України в сумі 379 тис. гривень, сторони дійшли до переконання, на підставі ч. 1 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк.

Обвинуваченому ОСОБА_8 було роз`яснено його права, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 394, 424, 473, 474 КПК України, а також наслідки невиконання угоди, зокрема те, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

25.06.2026 між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 , якій на підставі ст. ст. 36, 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12024020160000400 від 08.09.2024, та ОСОБА_10 , в порядку, передбаченому ст. ст. 468, 469, 470, 472 КПК України, в присутності захисника ОСОБА_9 укладено угоду про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_10 діючи добровільно, беззастережно та у повному обсязі визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, за вищевказаних обставин, описаних у цій угоді та обвинувальному акті та зобов`язується сприяти його швидкому судовому розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_10 зобов`язується: сумлінно співпрацювати зі стороною обвинувачення, правдиво та в повній мірі відповідати на всі питання, що стосуються вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є предметом вказаної Угоди; не замовчувати факти щодо вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є предметом вказаної Угоди; після набрання вироком законної сили звернути заставу у розмірі 242 240 гривень, внесених 11.09.2024 ОСОБА_15 за обвинуваченого ОСОБА_10 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на підставі ухвали слідчого судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 10.09.2024, перерахувавши на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України, а саме: 200 000 гривень на користь військової частини № НОМЕР_3 (для зарахування коштів у національній валюті) за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ: 08385264; рахунок: НОМЕР_4 (рахунок для благодійної допомоги); МФО: 820172; 42 240 гривень на користь військової частини № НОМЕР_5 (для зарахування коштів у національній валюті) за наступними реквізитами: код ЄДРПОУ: 26643244; рахунок: НОМЕР_6 (рахунок для благодійної допомоги); МФО: 820172.

Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 332 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, що пов`язані з охороною Державного кордону України на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк.

Обвинуваченому ОСОБА_10 було роз`яснено його права, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 394, 424, 473, 474 КПК України, а також наслідки невиконання угоди, зокрема те, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу, у якій просила вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2026 щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 скасувати в частині призначеного покарання через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м`якості. Просила ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч. 3 ст. 332 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 роки, без конфіскації майна, а ОСОБА_10 - за ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України просила звільнити кожного з обвинувачених від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 2 роки та поклавши відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Крім того, просила доповнити резолютивну частину вироку вказівкою про передачу конфіскованого автомобіля марки «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_7 , зареєстрованого на ОСОБА_8 та переданого на штрафмайданчик Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, для потреб Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_8 , розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . У решті вирок просила залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, не оспорюючи фактичних обставин вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, їх правової кваліфікації та доведеності винуватості обвинувачених, вважає оскаржуваний вирок таким, що не повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Зокрема, зазначає, що між прокурором та кожним з обвинувачених за участю їхніх захисників укладено угоди про визнання винуватості, умовами яких передбачено звільнення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на підставі ст. 75 КК України від відбування саме основного покарання з випробуванням. Натомість суд першої інстанції, затвердивши зазначені угоди, у вироку звільнив обвинувачених від відбування призначеного покарання з випробуванням, не зазначивши, що таке звільнення стосується виключно основного покарання. На переконання прокурора, у такий спосіб суд звільнив обвинувачених від відбування не лише основного, а й додаткового покарання.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 75 та ст. 77 КК України, наголошує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається лише щодо основного покарання, тоді як додаткове покарання має виконуватися реально. Зазначає, що висновок про звільнення особи від відбування лише основного покарання має бути належним чином умотивований та відображений у резолютивній частині вироку з урахуванням вимог ст. ст. 370, 374 КПК України. На підтвердження цієї позиції посилається на роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.1990 № 11, а також на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.09.2024 у справі № 307/2056/20, щодо необхідності зазначення в резолютивній частині вироку про звільнення обвинуваченого від відбування лише основного покарання.

У зв`язку із цим стверджує, що суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_8 та ОСОБА_10 додаткове покарання, усупереч умовам угод про визнання винуватості та вимогам ст. 75 КК України звільнив їх від його відбування, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Вважає, що допущене порушення є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.

Крім того, зауважує, що неправильне застосування положень ст. ст. 75, 77 КК України призвело до невідповідності призначеного обвинуваченим покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та їхнім особам внаслідок м`якості, що також становить підставу для скасування вироку відповідно до ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України.

Окремо звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 472 КПК України в розділі 5 угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_8 , сторони погодили умови застосування спеціальної конфіскації. Зокрема, на підставі ст. 96-1, п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України погоджено конфіскацію на користь держави належного обвинуваченому автомобіля «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовувався як засіб вчинення кримінального правопорушення, з подальшою передачею цього транспортного засобу для потреб Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_8 .

Водночас зазначає, що суд першої інстанції лише частково відобразив погоджені сторонами умови спеціальної конфіскації, оскільки в резолютивній частині вироку постановив конфіскувати зазначений автомобіль у дохід держави, однак не вказав про його подальшу передачу для потреб Збройних Сил України у визначену угодою військову частину. При цьому посилається на п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, згідно з яким у резолютивній частині обвинувального вироку має бути викладено, зокрема, рішення щодо речових доказів, документів та спеціальної конфіскації.

Обґрунтовуючи необхідність передачі автомобіля військовій частині НОМЕР_8 , вказує на запровадження в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, його подальше неодноразове продовження, перебування України у стані війни з Російською Федерацією та потребу в транспортних засобах для виконання завдань з оборони держави. З огляду на наведене вважає наявними підстави для передачі зазначеного автомобіля Збройним Силам України для забезпечення потреб оборони відповідно до умов угоди про визнання винуватості.

Таким чином, на переконання прокурора, під час ухвалення вироку суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. ст. 370, 374, 475 КПК України, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення, а тому є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, думки захисників та обвинувачених, які не заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам вирок суду не відповідає.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , установлених обставин вчинення ними кримінальних правопорушень і правової кваліфікації їхніх дій відповідно за ч. 3 ст. 332 та ч. 2 ст. 332 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються. Прокурор також не заперечує проти погоджених сторонами строків основного та додаткового покарань і звільнення обвинувачених від відбування основного покарання з випробуванням. Предметом апеляційної перевірки в цій частині є відповідність ухваленого судом рішення умовам затверджених угод та вимогам закону щодо меж застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Передусім колегія суддів ураховує особливості оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України прокурор вправі оскаржити такий вирок, зокрема, з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди.

У постанові від 29.03.2023 у справі № 947/10464/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила на вичерпності передбачених законом підстав оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості. Отже, наведення загальних посилань на незаконність судового рішення саме собою не усуває встановлених ст. 394 КПК України обмежень.

У цьому кримінальному провадженні прокурор обґрунтовує апеляційні вимоги тим, що суд, усупереч погодженому сторонами звільненню лише від основного покарання, поширив звільнення з випробуванням також на додаткове покарання. За такого змісту доводи скарги стосуються застосування до обвинувачених менш суворих наслідків засудження порівняно з погодженими сторонами та підлягають перевірці в межах п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК України.

Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, 25.06.2026 між прокурором ОСОБА_11 та кожним з обвинувачених за участю захисників укладено угоди про визнання винуватості.

За умовами угоди із ОСОБА_8 сторони погодили призначення йому за ч. 3 ст. 332 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк три роки, без конфіскації майна, зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.

Угодою із ОСОБА_10 погоджено призначення за ч. 2 ст. 332 КК України покарання у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк три роки, зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.

Таким чином, погоджений сторонами обсяг звільнення від відбування покарання в обох угодах визначено однозначно: він стосується основного покарання у виді позбавлення волі. Домовленості про звільнення обвинувачених від відбування додаткового покарання зазначені угоди не містять.

Суд першої інстанції встановив добровільність укладення угод, усвідомлення обвинуваченими їхнього змісту та наслідків затвердження, згоду з узгодженим покаранням, а також відсутність підстав для відмови в затвердженні угод. Відповідні висновки наведені в мотивувальній частині вироку, яким обидві угоди затверджено.

Відповідно до ч. 5 ст. 65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання винуватості суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

За ч. 1 ст. 475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

При цьому ст. 472 КПК України зазначає, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Отже, судове рішення має відповідати домовленості сторін як щодо виду і строку покарання, так і щодо обсягу звільнення від його відбування.

Натомість у резолютивній частині оскаржуваного вироку після призначення кожному з обвинувачених основного та додаткового покарань суд зазначив про звільнення їх від відбування покарання з випробуванням, не обмеживши застосування ст. 75 КК України основним покаранням у виді позбавлення волі.

Системне тлумачення положень ст. ст. 75, 77 КК України свідчить, що звільнення від відбування основного покарання з випробуванням не поширюється на призначене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Останнє зберігає самостійне значення та підлягає реальному виконанню.

Відповідне роз`яснення міститься в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»: звільнення з випробуванням за ст. 75 КК України стосується основного покарання, тоді як призначені додаткові покарання виконуються реально, про що необхідно зазначати в резолютивній частині вироку.

У постанові від 18.09.2024 у справі № 307/2056/20 Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду розглянув ситуацію, коли особі було призначено основне та додаткове покарання, після чого її звільнено від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України. Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, указавши, що звільнення від відбування призначеного додаткового покарання за цією нормою не допускається. Залишення апеляційним судом такого рішення без належної оцінки зазначеного порушення стало підставою для скасування його ухвали.

Застосовуючи наведений підхід до обставин цього провадження, колегія суддів виходить із необхідності забезпечення відповідності резолютивної частини вироку як вимогам кримінального закону, так і конкретному змісту затверджених угод. Загальне формулювання про звільнення обвинувачених від відбування призначеного покарання не відтворює погодженого сторонами обмеження такого звільнення виключно основним покаранням.

При цьому позитивні відомості про обвинувачених, їхнє щире каяття, відсутність попередніх судимостей, стан здоров`я, сімейні обставини та надання допомоги Збройним Силам України були враховані при погодженні покарання та вирішенні питання про можливість звільнення від відбування позбавлення волі з випробуванням. Однак ці обставини не створюють передбаченої законом підстави для поширення такого звільнення на додаткове покарання.

Так само наведений місцевим судом висновок про незастосування конфіскації майна як додаткового покарання не обґрунтовує звільнення від відбування позбавлення права обіймати певні посади. Це різні види покарань, правові умови застосування яких не є тотожними. Відсутність підстав для призначення одного з них не усуває необхідності виконання іншого, прямо погодженого сторонами та призначеного судом.

Допущене судом поширення звільнення з випробуванням на весь обсяг призначеного покарання суперечить змісту ст. ст. 75, 77 КК України та становить неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у розумінні ст. 413 КПК України. Водночас невідповідність постановленого рішення погодженим умовам звільнення від відбування покарання свідчить про недотримання вимог ст. 475 КПК України.

Доводи прокурора щодо надмірної м`якості в цьому випадку пов`язані саме з усуненням реального виконання погодженого додаткового покарання. Вони не потребують перегляду встановлених строків основного покарання або висновку про можливість виправлення обвинувачених без реального відбування позбавлення волі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом свого вироку.

За наведених обставин вимоги апеляційної скарги в цій частині підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду - скасуванню в частині застосування ст. 75 КК України з ухваленням нового вироку, яким ОСОБА_8 та ОСОБА_10 слід звільнити з випробуванням виключно від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, залишивши додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк три роки таким, що підлягає реальному виконанню.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо вирішення долі автомобіля «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , колегія суддів ураховує, що його подальша передача для потреб Збройних Сил України була прямо передбачена угодою про визнання винуватості від 25.06.2026, укладеною між прокурором ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_8 за участю захисника ОСОБА_7 .

Зокрема, у розділі 5 «Умови застосування спеціальної конфіскації» сторони погодили на підставі ст. 96-1, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України конфіскацію на користь держави майна, використаного як засіб вчинення кримінального правопорушення, та коштів, одержаних унаслідок його вчинення. При цьому щодо автомобіля «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , окремо визначено його подальшу передачу для потреб Збройних Сил України у військову частину НОМЕР_8 , розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, домовленість сторін щодо зазначеного транспортного засобу охоплювала як його конфіскацію у власність держави, так і подальше цільове використання для потреб конкретної військової частини. Відповідне положення міститься безпосередньо в тексті угоди, підписаної прокурором, обвинуваченим та його захисником, а тому не є новою вимогою, уперше заявленою прокурором під час апеляційного оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 472 КПК України умови застосування спеціальної конфіскації належать до змісту угоди про визнання винуватості.

Водночас за приписами ч. 7 ст. 474 КПК України суд зобов`язаний перевірити угоду на відповідність вимогам кримінального процесуального закону та інших законів, зокрема щодо законності її умов і дотримання прав та інтересів учасників провадження й інших осіб.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків та містити передбачені ст. 374 КПК України відомості.

До таких відомостей належить, зокрема, рішення щодо речових доказів і спеціальної конфіскації, яке відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України має бути викладене в резолютивній частині вироку.

У цьому провадженні місцевий суд визнав угоду такою, що відповідає вимогам закону, установив добровільність її укладення та усвідомлення обвинуваченим передбачених нею наслідків, після чого затвердив її. Проте, вирішуючи долю автомобіля, суд обмежився його конфіскацією в дохід держави, залишивши без відображення погоджену сторонами умову про подальшу передачу транспортного засобу військовій частині НОМЕР_8 .

Наведені у вироку загальні висновки про відповідність угоди вимогам закону не замінюють оцінки конкретної умови щодо подальшої передачі автомобіля. Якщо суд установив правові перешкоди для її реалізації, такі перешкоди мали отримати належну оцінку під час перевірки угоди та бути відображені в судовому рішенні. Натомість затвердження угоди без пояснення причин невідображення зазначеної умови не забезпечує узгодженості мотивувальної та резолютивної частин вироку.

Таким чином, доводи прокурора про неповне відображення у вироку погоджених сторонами умов щодо долі автомобіля підтверджується змістом угоди.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, 420 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 – задовольнити.

Вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22.07.2026 щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_10 - скасувати, у частині призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, та на підставі затвердженої угоди про визнання винуватості від 25.06.2026, укладеної між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 та ОСОБА_8 за участю захисника ОСОБА_7 , призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 (три) роки, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Додаткове покарання, призначене ОСОБА_8 у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 (три) роки, виконувати реально.

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, та на підставі затвердженої угоди про визнання винуватості від 25 червня 2026 року, укладеної між прокурором Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 та ОСОБА_10 за участю захисника ОСОБА_9 , призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_10 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_10 обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Додаткове покарання, призначене ОСОБА_10 у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з охороною державного кордону України, на строк 3 (три) роки, виконувати реально.

Доповнити резолютивну частину вироку вказівкою про те, що конфіскований у власність держави автомобіль марки «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_7 , зареєстрований на ОСОБА_8 , який передано на штрафмайданчик Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області, передати в установленому законом порядку для потреб Збройних Сил України військовій частині НОМЕР_8 , розташованій за адресою: АДРЕСА_3 .

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців із дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 424 КПК України.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4