Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №577/3515/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3515/26

Провадження № 2/577/1937/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року м. Конотоп

Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Галяна С.В.,

за участю секретаря судового засідання Іваненко Н.В.,

представника відповідача Мельник К.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Конотопі справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання позову становить 107086,20 грн., але дану позовну вимогу задовольнити станом на день ухвалення рішення у справі у відповідності до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу 5 розряду виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 29 років, звідки його звільнили 02.09.2025 року у зв`язку зі скороченням штату, що підтверджується наказом від 27.08.2025 № 230/ос. Скорочення викликало шок і розгубленість, тривогу за майбутнє, гірке розчарування, несподіваний удар долі куди працевлаштуватися, коли залишилося 3 роки до настання пенсійного віку. Разом з цим Роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, так як з ним не проведено остаточного розрахунку в день його звільнення (02.09.2025), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема йому не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у підрозділі «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс» колективного договору, зокрема матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік. 14.03.2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» незаконно ухвалило рішення про припинення права працівників-залізннчників на отримання виплат, гарантованих колективними договорами підрозділів. Підтверджуючим фактом є те, що на дату прийняття цього рішення Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ст.11 якого передбачено, що «па період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця», ще не набрав чинності, Закон набрав чинності 24.03.2022 року. До того ж, рішенням Печерського районного суду міста Києва №757/44171/24-ц визнано діяльність Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо зупинення виплат за колективними договорами - протиправною, а рішення недійсними і не законними. Оскільки з ним не було проведено остаточного розрахунку в день його звільнення, як того вимагає стаття 116 КЗпП України, невиплачені кошти підлягають стягненню на його користь у судовому порядку, а його позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Між адміністрацією підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс» та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України. Далі наводиться пункт колективного договору, який передбачає виплати коштів тим працівникам, що звільняються з роботи та підстави для стягнення цих коштів з роботодавця на його у судовому порядку.

В пункті 3.9. Колективного договору передбачено обов`язок адміністрації з виплати працівникам підрозділу матеріальної допомогу на оздоровлення в розмірі 6-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Працюючи у Експлуатаційно-ремонтному вагонному депо Конотоп філії «УЗ Вагон-сервіс» у 2023 році у відповідності до пункту 3.9 Колективного договору, він писав заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву підрозділу.

Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2023 році становив 2684 грн., сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав йому виплатити становить 16104 грн. (2684,00 грн.*6). Однак Роботодавець в особі Експлуатаційно-ремонтного вагонного депо Конотоп філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця по сьогоднішній день належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 16104 грн. не виплатив, й тим самим не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши належні йому кошти, чим грубо порушив його трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та статтею 18 Кодексу законів про працю України, знехтував його трудовими правами протягом тривалого проміжку часу, чим порушивши вимоги статті 116 КЗпП України. Таким чином, загальна сума матеріальної допомоги на оздоровлення, що йому не була виплачена в день його звільнення відповідно до пункту 3.9 Колективного договору за 2023 рік становить 16104 грн., й така матеріальна допомога підлягає стягненню з АТ «Укрзалізниця» на його користь в судовому порядку.

Згідно довідки про середню заробітну плату, наданої Експлуатаційно-ремонтним вагонним депо Конотоп філії «УЗ Вагон-сервіс», його середньоденна заробітна плата становила 823,74 гри. З огляду на те, що розрахунок з працівником не проведено з 03 вересня 2025 року, період затримки, який підлягає врахуванню в межах шестимісячного обмеження, становить з 03.09.2025 року по 23.03.2226 року включно. За цей період нараховується 130 робочих днів (зарахуванням п`ятиденного робочого тижня). При середньоденному заробітку 823,74 грн. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 107086,20 грн. (823,74 грн. х 130 робочих днів). Отже, з Відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 107086,20 грн. (823,74 грн. х 130 робочих днів).

Кошти, які не були виплачені йому роботодавцем при звільненні входять до структури оплати праці (заробітної плати) згідно із діючим законодавством України. АТ «Укрзалізниця» безпідставно не провела з ним остаточного розрахунку в день його звільнення, чим порушила вимоги статті 116 КЗпП України, за що передбачена відповідальність встановлена у статті 117 КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вбачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Відтак зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі на підставі наявних доказів (а.с. 18).

Представник відповідача Мельник К.О. в судовому засіданні проти задоволення вимог заперечував з обставин викладених в відзиві на позовну заяву, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через канцелярію Конотопського міськрайонного суду Сумської області 23.06.2026 року, а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачем пропущено. Причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає своє очікуванням проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів, у зв`язку з чим він утримався від своєчасного звернення до суду. Позивачу в день звільнення 02.09.2025 було вручено повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, отже з цього дня він чітко розумів, що його права порушено саме з дня звільнення. Проте, позивачем було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для нього закінчився 03.12.2025 року, а позов подано аж 23.06.2026 року. Вказана обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду.

Ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.07.2026 року цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 27.07.2026 року (а.с. 23).

Протокольною ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2026 року у зв`язку з заявою представника відповідача судове засідання відкладено на 15.09.2026 року (а.с. 28).

Суд, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Наказом № 230/ос від 27.08.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 02.09.2025 року звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, вказаним наказом постановлено компенсувати йому за невикористані 8 днів відпустки: в тому числі 1 день додаткової відпустки за вислугу років за період 01.01.2024-19.08.2024; 2 дні додаткової відпустки за вислугу років за період 20.08.2024-19.08.2025; 4 дні за шкідливі умови праці за період 20.08.2024-19.08.2025; 1 день основної відпустки за період 20.08.2025 року-20.09.2025 року. З виплатою вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗпП України у розмірі 1,0 середньомісячного заробітку. Матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що передбачено Колективним договором на 2001-2005 роки., пролонгованого на 2006-2025 роки, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 12).

Колективний договір Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, дія якого пролонгована на 2006-2025 роки, відповідно до умов якого:

-п. 3.9 надати працівникам підприємства, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (а.с. 16).

Станом на день звільнення ОСОБА_1 його середньомісячний заробіток становив 14827,32 грн., а середньоденна заробітна плата 823,74 грн. (а.с. 13).

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Із викладених підстав, матеріальна допомога на оздоровлення належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення.

Щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Щодо пропуску передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду

Тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Вказана правова норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, визначених статтею 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив суд поновити строк для звернення до суду.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 02.09.2025 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Суд наголошує, що визначення моменту вручення вказаного повідомлення, як початку перебігу строку у цій справі, відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільнення сум сплинув 03.12.2025 року, а тому позовна заява, яка була подана через канцелярію суду 23.06.2026 року, була подана з пропуском строку звернення до суду на 203 дня.

Основною і єдиною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає своє очікуванням проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів, у зв`язку з чим він утрималася від своєчасного звернення до суду.

Вказана обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду. Крім того, оцінюючи поважність причин пропуску строку, суд враховує і тривалість пропущеного строку, який сягнув майже сім місяців і не може вважатися не значним.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність у застосуванні норм щодо дотримання строків звернення до суду. Це означає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування єдиних критеріїв оцінки поважності пропуску визначених законодавством строків.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 107086,20 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815).

Суддя Галян С. В.