Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №463/9064/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/9064/26

Провадження № 2-о/463/405/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючого судді Ціпивко І. І., з участю секретаря Гусак К.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,-

встановив:

Представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Яцишин Орест Васильович звернувся до Личаківського районного суду міста Львова із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців.

В обґрунтування заяви представник заявниці зазначив, що ОСОБА_1 з 02 червня 2012 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про шлюб № 764, складеним Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1138.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2024 року у справі № 463/6602/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Під час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2018 року, серія та номер 571, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Марко Л.В., сторонами придбано квартиру загальною площею 41,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у якій ОСОБА_1 проживає та зареєстрована разом із малолітньою донькою.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року у справі № 463/247/25, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про його вселення у вказану квартиру відмовлено. У зазначеному судовому рішенні, зокрема, встановлено, що з урахуванням характеристик спірної квартири, встановлених у судовому засіданні конфліктних відносин між сторонами та наявності у позивача іншого зареєстрованого місця проживання, спільне проживання сторін у вказаному помешканні є неможливим. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції.

Посилається на те, що, незважаючи на наведені обставини та судові рішення, ОСОБА_2 із часу припинення шлюбних відносин систематично приходить до квартири, у якій проживають ОСОБА_1 та їхня малолітня донька, намагається потрапити до житла та влаштовує конфліктні ситуації, внаслідок чого створюється обстановка постійного психологічного напруження та небезпеки.

Зокрема, представник заявниці зазначив, що 17 липня 2026 року близько 21:00 год. ОСОБА_2 разом зі своїм представником прибув до квартири заявниці в момент, коли у неї перебували гості. За твердженням заявниці, ОСОБА_2 наполягав на необхідності потрапити до квартири, влаштував конфлікт, а згодом, незважаючи на її заперечення, зайшов до квартири та здійснював відеозйомку на мобільний телефон у присутності інших осіб. Зазначає, що була змушена вивести його з квартири та зачинити двері.

За вказаним фактом ОСОБА_1 надала пояснення дізнавачу відділу дізнання Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області лейтенанту поліції Гедьо О.В. 18 липня 2026 року. Також, як зазначено у заяві, на місце події виїжджали працівники патрульної поліції, а перебіг події зафіксовано на відеозаписи з нагрудних відеокамер поліцейських.

Крім того, посилається на аналогічні конфліктні ситуації, які мали місце 10, 13 та 24 липня 2026 року та були пов`язані з приходом ОСОБА_2 до квартири і його спробами потрапити до неї всупереч волі заявниці. На підтвердження зазначених обставин представником заявниці вказано на заяви самого ОСОБА_2 .

Таким чином, представник заявниці вважає, що систематичність та тривалість зазначених дій, зокрема конфліктні ситуації за місцем проживання заявниці, спроби потрапити до квартири всупереч її волі, здійснення відеозйомки та інші форми поведінки, створюють для ОСОБА_1 та малолітньої дитини психологічне напруження та побоювання за їхню безпеку. Вважає, що наведені обставини свідчать про наявність у діях ОСОБА_2 ознак домашнього насильства у формі психологічного насильства, у зв`язку з чим просить застосувати до нього обмежувальний припис.

Заінтересована особа ОСОБА_2 правом подачі відзиву не скористався.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 24 вересня 2026 року головуючим суддею в справі визначено суддю Ціпивко І.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суд м. Львова від 24.09.2026 заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28 вересня 2026 року. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права.

Заяви та клопотання сторін та інші процесуальні дії у справі.

У судове засідання заявниця ОСОБА_1 не з`явилася, її представник - адвокат Яцишин О.В. до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву чи будь-яких інших заперечень на заяву до суду не скерував.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу та ухвалити рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

У зв`язку з неявкою учасників процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2024 року у справі № 463/6602/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 484626522 від 06 липня 2026 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41,4 кв. м перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , кожному з яких належить по 1/2 частки квартири.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року у справі № 463/247/25 первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю задоволено частково, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 ідеальні частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 41,4 кв. м, а за ОСОБА_2 право власності на 1/3 ідеальну частку зазначеної квартири.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Ремача Віталія Валерійовича задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності на ідеальні частки квартири АДРЕСА_2 змінено, визнано за кожним із них право власності на 1/2 ідеальну частку зазначеної квартири загальною площею 41,4 кв. м, а в решті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року залишено без змін.

При цьому рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2025 року у справі № 463/247/25, залишеним без змін у відповідній частині постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, встановлено неможливість спільного проживання сторін у зазначеній квартирі з огляду на її характеристики, конфліктні відносини між сторонами та наявність у ОСОБА_2 іншого зареєстрованого місця проживання.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 , наданих дізнавачу відділу дізнання Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області 18 липня 2026 року, ОСОБА_2 17 липня 2026 року близько 21:00 год. прибув до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм представником, наполягав на необхідності потрапити до квартири, влаштував конфлікт, після чого зайшов до квартири та здійснював відеозйомку на мобільний телефон, у зв`язку з чим вона була змушена вивести його з квартири та зачинити двері.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до частин першої, другої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У свою чергу, як унормовано ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду за результатами розгляду заяви.

З огляду на викладене суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру, а також наявність реального ризику його продовження чи повторного вчинення, у зв`язку з чим для забезпечення дієвого та ефективного захисту заявниці до ОСОБА_2 необхідно застосувати обмежувальний припис.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд вважає, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву задовольнити.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців, встановивши такі заходи:

1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та їхньої малолітньої доньки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 50 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , переслідувати її та вступати з нею в контакт у будь-який спосіб, крім погодження питань, пов`язаних із побаченням з малолітньою донькою ОСОБА_3 , у порядку та спосіб, визначені органом опіки та піклування або судом;

4) зобов`язати ОСОБА_2 утримуватися від дій, спрямованих на розшук чи стеження за ОСОБА_1 , у тому числі шляхом здійснення відеозйомки чи фотозйомки без її згоди.

Про видачу обмежувального припису кривднику ОСОБА_2 інформувати Львівське районне управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області для взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя Ірина ЦІПИВКО