Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №461/6508/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6508/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року суддя Галицького районного суду міста Львова Волоско І.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів. В обґрунтування позову покликається на те, що 21.02.2019 між нею та АТ «Ідея Банк» укладено Угоду № С-208-010035-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки. За умовами договору банк встановив кредитний ліміт у розмірі 32 100 грн зі сплатою 24 % річних. Позивачка зазначає, що протягом дії договору здійснювала погашення заборгованості, однак частина внесених коштів зараховувалася банком на сплату комісій за користування кредитними коштами та обслуговування рахунку. Позивач вважає нікчемними умови договору щодо нарахування та сплати комісій, а також незаконним нарахування банком процентів після закінчення строку кредитування та зазначає, що відповідач повинен здійснити перерахунок заборгованості за Угодою. У зв`язку з наведеним, просить суд позов задоволити та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо Угоди №С-208- 010035-19-980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки (у частині нарахування та погашення комісії за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку), та зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №C-208- 010035-19- 980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, виключивши комісію за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку, та здійснити зарахування грошових коштів в сумі 42 499, 60 грн., сплачених як комісія за користування кредитними коштами, та грошових коштів в су мі 300, 00 грн., сплачених як комісія за обслуговування рахунку, за Угодою №С-208- 010035-19-980 від 21.02.2019, в рахунок погашення інших платежів по договору та здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №С-208-010035-19-980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, припинивши нарахування процентів за користування кредитними коштами після 21.02.2020.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року провадження у справі відкрито та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову були повідомлені належним чином.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що відсутні правові підстави для визнання недійсним умов положень Кредитного договору в частині сплати комісії від залишку заборгованості станом на розрахункову дату. Також зазначає, що позивачка у встановлений договором строк, тобто до 21.02.2020 року, не повернула кредит і не сплатила проценти за користування кредитом, а тому відбулася автоматична пролонгація договору на стандартних умовах. Звертає увагу на те, що позивачу було відомо щодо всіх умов договору, а тому що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Просить у задоволені позову відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що предметом даного спору є застосування наслідків недійсності правочину у частині нарахування та погашення комісії за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку, а також визнання незаконними дій Відповідача щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, а не порушення зобов`язання. В той же час, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними. Також вказує, що п.7 Кредитного договору не передбачає його автоматичну пролонгацію. А тому просить суд позов задоволити повністю.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України до суду не надійшло.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.02.2019 між позивачкою ОСОБА_1 та AT “Ідея Банк” було укладено Угоду С-208-010035-19-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки.

Відповідно до п.1 вказаної Угоди, Банк відкриває Клієнту в рамках банківського продукту поточний рахунок НОМЕР_1 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках цієї Угоди та ДКБО, та випускає Клієнту платіжну карту MasterCard.

Відповідно до п.2 вказаної Угоди, Банк надає Клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної Кредитної лінії по рахунку на наступних умовах:

Максимальний ліміт Кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн.;

Ліміт Кредитної лінії, доступний Клієнту на момент укладання Угоди становить 32 100, 00 грн., та може бути змінений в межах встановленого Угодою максимального ліміту Кредитної лінії та ініціативою банку, про що буде повідомлено клієнта додатково.

Процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії становить 24,00 % річних.

Розмір обов`язкового мінімального платежу (ОМП) встановлюється Тарифами та ДКБО.

Відповідно до п.3 Угоди, повернення заборгованості та сплата відсотків за користування Кредитною лінією та/або інших платежів за Угодою та ДКБО, в т.ч. черговість погашення вимог Банку здійснюватимуться згідно умов ДКБО, а також відповідно до тарифів, які розміщені на сайті Банку.

На виконання умов Угоди, 21.09.2019 позивачці було видано кредитну картку, на яку встановлено ліміт в сумі 32100, 00 грн.

Позивачкою щомісяця сплачувалися кошти на погашення кредитної заборгованості, частина з яких зараховувалася на погашення комісії за користування кредитними коштами та погашення комісії за обслуговування рахунку, що підтверджується Випискою по рахунку, наданою Банком.

Відповідно до листа Банку від 18.11.2025, станом на 17.11.2025, заборгованість за Договором становить: прострочений основний борг - 33 046, 00,грн.; прострочені проценти - 62 233, 39 грн.; загальна заборгованість - 95 279, 39 грн.

Позивач вважає, що вказані положення договору у частині нарахування та погашення комісії за користування кредитними коштами та погашення комісії за обслуговування рахунку є нікчемними.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець (відповідач) на вимогу споживача, кожного місяця, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надавати виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно правових висновків, що викладені у Постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у цивільній справі №496/3134/19, Велика Палата дійшла висновку, що положення пунктів кредитного договору, укладеного між позичальником та AT «Ідея Банк» щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Так, у вищевказаній постанові суд дійшов до таких висновків.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. 31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» права споживача вважаються порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 211/1031/19 (провадження № 61-8030св20) Верховний Суд вказав, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Таким чином, фактично Банком встановлено плату позичальнику за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, сам розмір указаної оплати є аномально непропорційною визначеним договором процентам за кредит, внаслідок чого саме ця плата за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) має ознаки основного періодичного платежу позичальника в оплату кредиту (фактичної плати за кредит), а не оплати послуг.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відтак, у зв`язку з тим, що встановлена Банком плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою кредитування, належним способом захисту цивільного права у даному випадку є застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов`язання AT «Ідея Банк» перерозподілити вже сплачені Позичальником кошти в рахунок погашення основного боргу та процентів за користування кредитом.

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Поряд з тим, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. (Постанова Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №204/8492/21 провадження №61-10602св22).

Як вбачається з договору, який укладений між позивачем та відповідачем, пункти договору позивача та договору у частині комісії за обслуговування кредитної заборгованості, про який йшла мова у постанові ВП ВС, є аналогічними.

Тобто, банк встановив плату за послуги які мають надаватися безоплатно.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 5 ст.216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У свою чергу, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.

Належним способом захисту у подібному випадку є застосування наслідків виконання нікчемного правочину, а саме стягнення (повернення) коштів, що були сплачені по такому правочину.

У правовому висновку, який міститься у постанові Верховного суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 вказано, що якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обгрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового ріщення в якості обгрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено висновок, що відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в п. 32.8 вказаної постанови дійшла висновку про недопустимість встановлення щомісячної плати за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а тому відповідне положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Нікчемність і відповідно недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково касове обслуговування), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

У постанові ВС від 09.02.2024 р. по справі № 337/3703/22 Верховний Суд досліджуючи обставини справи, зазначив, що комісійна винагорода за РКО у розмірі 237 750 грн при розмірі тіла кредиту – 200 тисяч грн, є очевидно несправедливою та нерозумною та також дійшов до висновків про нікчемність вказаних пунктів кредитного договору у частині встановлення комісії за РКО.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України». Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення (Об`єднана Палата ВС у постанові від 06.11.2023 р. по справі № 204/224/21).

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачкою щомісяця сплачувалися кошти на погашення кредитної заборгованості, частина з яких зараховувалася на погашення комісії за користування кредитними коштами та погашення комісії за обслуговування рахунку, що підтверджується Випискою по рахунку, наданою Банком.

Відповідно до листа Банку від 18.11.2025, станом на 17.11.2025, заборгованість за Договором становить: прострочений основний борг - 33 046, 00,грн.; прострочені проценти - 62 233, 39 грн.; загальна заборгованість - 95 279, 39 грн.

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку про те, що положення пунктів кредитного договору, укладеного між позивачем та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відтак, у зв`язку з тим, що встановлена Банком плата за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною умовою кредитування, належним способом захисту цивільного права у даному випадку є застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов`язання АТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №C-208- 010035-19- 980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, виключивши комісію за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку, та здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як комісія за користування кредитними коштами, та грошових коштів, сплачених як комісія за обслуговування рахунку, за Угодою №С-208- 010035-19-980 від 21.02.2019, в рахунок погашення інших платежів по договору.

Крім того, відповідно до п. 7 Угоди, ця Угода є укладеною з дня її підписання Сторонами та діє протягом строку кредитування (Кредитної лінії), який складає 1 рік з дати укладення, з можливістю автоматичної пролонгації, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Угодою.

Після спливу строку кредитування він може щоразу продовжуватися на такий самий строк за ініціативою Банку. Датою початку нового строку дії Кредитної лінії вважається дата, наступна за датою закінчення попереднього строку дії Кредитної лінії.

Також п. 7 Угоди передбачено, що всі зміни та доповнення до цієї Угоди оформлюються додатковими угодами, які є невід`ємними частинами цієї Угоди та набирають чинності з моменту їх підписання Сторонами/уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, первісний погоджений сторонами строк кредитування становив один рік та спливав 21.02.2020 року.

З виписки за рахунком вбачається, що Банк продовжував нараховувати проценти за користування кредитом після 21.02.2020 року.

Верховний Суд у постанові від 30.12.2024 у справі № 174/968/23 звертав увагу на те, що умови щодо пролонгації та автоматичної пролонгації кредитного договору мають бути доведені до відома позичальника та містити інформацію про відповідні фінансові наслідки.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо сплати процентів до дня повернення позики може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Можливість нарахування процентів після закінчення строку кредитування залежить від правової підстави такого нарахування, зокрема від того, чи передбачили сторони відповідні платежі як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суду необхідно встановити правову природу процентів, які кредитор нараховує після закінчення строку кредитування, та з`ясувати, чи є вони платою за правомірне користування кредитом, чи мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У даній справі пунктом 7 Угоди передбачено первісний строк кредитування один рік з дати її укладення з можливістю його продовження за ініціативою Банку.

Однак, формулювання пункту 7 Угоди не свідчить про безумовне та автоматичне продовження строку кредитування виключно внаслідок того, що позичальник не повернув кредит у первісно встановлений строк.

Пункт 7 передбачає, що після спливу строку кредитування він може продовжуватися на такий самий строк за ініціативою Банку.

Таким чином, необхідно встановити факт реалізації Банком передбаченої договором ініціативи щодо такого продовження, а також періоди, на які строк кредитування продовжувався.

Відповідач посилається на те, що позивачка у встановлений договором строк, тобто до 21.02.2020 року, не повернула кредит та не сплатила проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відбулася автоматична пролонгація договору на наступні роки.

Проте сам по собі факт неповернення кредиту не є доказом реалізації Банком своєї ініціативи щодо продовження строку кредитування.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що після 21.02.2020 року Банк у встановленому договором порядку реалізував передбачену пунктом 7 Угоди ініціативу щодо продовження строку кредитування, а також не доведено періоди та підстави продовження строку кредитування у кожному наступному році.

Також відповідачем не надано доказів укладення додаткових угод, якими б змінювався строк кредитування, або інших документів, які б підтверджували факт та періоди пролонгації Кредитної лінії.

За таких обставин, суд вважає, що первісний строк кредитування закінчився 21.02.2020 року, а відповідачем не доведено його продовження після цієї дати.

Відтак нарахування процентів за користування кредитом після 21.02.2020 року здійснено поза межами доведеного строку кредитування.

При цьому, якщо відповідач вважає нараховані після 21.02.2020 року суми не платою за користування кредитом, а мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, саме відповідач має зазначити відповідну договірну та законодавчу підставу такого нарахування, його правову природу та здійснити відповідний розрахунок.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цьому рішенні висновки щодо нікчемності пунктів кредитного договору, суд вважає за необхідне, у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину, зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №C-208- 010035-19- 980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, виключивши комісію за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку, та здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як комісія за користування кредитними коштами, та грошових коштів, сплачених як комісія за обслуговування рахунку, за Угодою №С-208- 010035-19-980 від 21.02.2019, в рахунок погашення інших платежів по договору, а також та здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №С-208-010035-19-980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, припинивши нарахування процентів за користування кредитними коштами після 21.02.2020.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору,відтак, судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 207, 215, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», суд , -

УХВАЛИВ:

позов задоволити.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №C-208-010035-19-980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, виключивши комісію за користування кредитними коштами та за обслуговування рахунку, та здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як комісія за користування кредитними коштами, та грошових коштів, сплачених як комісія за обслуговування рахунку, за Угодою №С-208- 010035-19-980 від 21.02.2019, в рахунок погашення інших платежів по договору, у порядку застосування наслідків нікчемності правочину.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за Угодою №С-208-010035-19-980 від 21.02.2019 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, припинивши нарахування процентів за користування кредитними коштами після 21.02.2020.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ДСА України судовий збір у сумі 1331,2 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско