Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №460/7445/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Рівне№460/7445/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

Військової частини НОМЕР_1

доОСОБА_1

про стягнення коштів до державного бюджету, -

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у розмірі 77419,35 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 15.07.2022 по 17.12.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (розформована 30.07.2025). За результатами службового розслідування на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.02.2026 №99-ОД встановлено вину ОСОБА_1 за період виконання ним обов`язків військової служби та перебуваючи на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (яку розформовано 30.07.2025), та відповідно до підпункту 6.2. пункту 6 даного наказу у відповідності до статті 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" необхідність притягнути до матеріальної відповідальності шляхом підготовки та пред`явлення позову про стягнення із колишнього заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (яку розформовано 30.07.2025), майора ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої державі, в сумі 77419,35 гривень. Позивач хоче стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду, у розмірі 77419,35 гривень. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву. На обґрунтування заперечень зазначав, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 по 07.08.2023 року після переведення до нового місця служби, здачі справ та посади жодних претензій до нього щодо здачі посади у командування військовою частиною НОМЕР_1 (як контролюючого органу) не було. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Оскільки розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 15.07.2022 по 17.12.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 (розформована 30.07.2025).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 26.11.2024 № 259 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.12.2024 № 361, майора ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позивач зазначає, що 02.12.2026 за вхідним № 1488/11133-в на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 надійшла доповідна записка начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_3 , про результати проведення службової перевірки, призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2025 № 875-АГД.

‘Проведеною службовою перевіркою встановлено, що військовими посадовими особами військової частини НОМЕР_2 , яку розформовано 30.07.2025, а саме: колишнім командиром військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_4 , колишнім начальником штабу - заступником командира військової частини НОМЕР_2 , майором ОСОБА_5 , колишнім заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_6 , колишнім начальником групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_7 , колишнім командиром роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , капітаном ОСОБА_8 , колишнім тимчасово виконуючим обов`язки начальника інформаційно телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_9 вчинено дії, внаслідок яких 15 військовослужбовцям розформованої 30.07.2025 військової частини НОМЕР_2 неправомірно та безпідставно виплачено додаткову винагороду за березень 2023 року, передбачену розділами I "Загальні положення", абзацами 2, 16 пункту 2 розділу XXXІV "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018 № 745/32197, всього на загальну суму 735 483,84 гривні.

На підставі вказаних висновків командиром Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» від 01.02.2026 №99-ОД та у зв`язку із виявленими порушеннями що призвели до завдання державі прямої дійсної шкоди є необхідність притягнення ОСОБА_1 за вказані дії на посаді на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 до матеріальної відповідальності, відповідно до Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у розмірі 77419,35 гривень.

У зв`язку зі звільненням з військової служби відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За нормами ч.4 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут).

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Відповідно до пункту 5 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (пункт 16 Статуту).

Відповідно до п. 26-24 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Правове врегулювання дисциплінарної відповідальності військовослужбовців здійснюється на підставі Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV, яким затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі Дисциплінарний статут). Дисциплінарний статут визначає, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Згідно з п.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

За нормами п. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Зважаючи на наведені норми Дисциплінарного статуту суд зауважує, що дисциплінарне стягнення застосовується у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Відповідно до положень п.83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджено Наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок №608), який визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

За нормами п. 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до норм розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акту службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акту службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акту службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Згідно з розділом VІ Порядку № 608 за результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування (п. 6 розділу VІ Порядку № 608).

В свою чергу, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

За визначенням наведеним у п.4 ч.1 ст.1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до норм ч.1-2 ст.3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

В силу вимог ч.4 цієї статті переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно з нормами ч.1 ст.6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду (ч.1 ст.7 Закону № 160-IX).

Відповідно до положень ч.1 ст.9 Закону №160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд звертає увагу, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни.

Такими обставинами є лише фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діяннях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №817/1318/17.

Суд звертає увагу, що системний аналіз вказаних норм, для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, та з якою метою завдано шкоду або збитки. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов`язків. При цьому, саме акт службового розслідування є носієм доказової інформації про обставини встановлені під час його проведення.

Суд зауважує, що наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою військовослужбовця і настанням шкоди, вина саме у заподіянні шкоди, які згідно вимог Закону №160-ІХ є обов`язковими і необхідними умовами притягнення до повної матеріальної відповідальності.

Матеріали справи свідчать, що висновки позивача про наявність підстав для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності ґрунтуються на матеріалах службового розслідування, під час якого було встановлено, що у зв`язку із виявленими порушеннями що призвели до завдання державі прямої дійсної шкоди є необхідність притягнення майора ОСОБА_1 за вказані дії на посаді на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 до матеріальної відповідальності, відповідно до Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у розмірі 77419,35 гривень.

Водночас, у спірному наказі, жодним чином не зазначено, які саме дії позивача призвели до нанесення збитків державі. Також, службовим розслідуванням не встановлено можливих мети та мотиву вчиненого відповідачем (на думку позивача) правопорушень, внаслідок яких державі було завдано шкоди.

Суд зазначає, що оскільки мова йде про застосування юридичної відповідальності, то позивач повинен довести склад правопорушення.

Натомість у спірних правовідносинах позивачем не доведена ні протиправна поведінка відповідача, ні наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина саме відповідача у заподіянні шкоди, які згідно вимог Закону №160-ІХ є обов`язковими і необхідними умовами притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності.

Службовим розслідуванням не встановлено прямого причинного зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та виконанням відповідачем обов`язків військової служби, а формальне посилання позивача на те, що відповідач посадовою особою військової частини, не може бути належним та допустимим доказом притягнення до повної матеріальної відповідальності.

У матеріалах службового розслідування, як і у позовній заяві зазначено, що посадовими особами вчинено дії в наслідок яких було здійснено переплату коштів особовому складу, а які саме конкретно неправомірні дії відповідачем було здійснено у вище вказаних матеріалах не зазначено. Тобто усі формулювання носять загальний характер без наведення конкретних фактів неправомірних дій саме відповідача, що в подальшому призвели до нанесення шкоди державі.

Позивач зазначає, що проведеною службовою перевіркою встановлено, що сума прямої дійсної шкоди, завданої державі, через неправомірні рішення військових посадових осіб, зокрема, майора ОСОБА_1 , внаслідок неправомірної виплати 15 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , яку розформовано 30.07.2025, додаткової винагороди складає 735 483,84 гривні. А про які саме рішення іде мова позивач також не зазначає та не надає належні докази прийняття таких рішень.

Судом встановлено, що позивач у позовній заяві, як і у акті службового розслідування та у наказі за його результатами зазначає, що бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_6 від 05.03.2023 № 387дск, командира військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2023 № 446дск, від 03.03.2023 № 460дск та від 05.03.2023 № 467дск, зазначені у додатку № 1 до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2023) від 05.04.2023 № 246-АГД та рапортах від 02.04.2023 вхідний № 186/2, від 04.04.2025 вхідний № 499, вхідний № 500/1, вхідний № 502, вхідний № 504 як підстава для виплати 15 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 , не містять бойових (спеціальних) завдань, визначених згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України, які були поставлені для виконання особовому складу вказаних підрозділів у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави. Що є загальним тлумаченням позивача без зазначення жодних конкретних фактів та без переліку таких завдань визначених керівними документами і без чіткого зазначення що саме особовим складом не було виконано, а позивачем який саме пункт керівних документів було порушено.

Судом встановлено, що доводи позивача мають узагальнюючий характер так позивач зазначає, що «Це свідчить про те, що 15 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025), у досліджуваний період не виконували повний календарний місяць бойових (спеціальних) завдань за які передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень.». Тобто не виконували завдання повний календарний місяць, тобто виконували частину вказаного періоду чи не виконували взагалі, позивачем не з`ясовано дані обставини, а доводи не можуть гуртуватися на припущеннях.

Поряд з цим, такі твердження позивача суд оцінює критично та відхиляє як безпідставні.

Зазначена позивачем судова практика не має безпосереднього відношення до даної судової справи і не містить подібних норм.

З огляду на наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що акт службового розслідування та матеріали розслідування, не містять належних та допустимих доказів про те, що саме з вини ОСОБА_1 державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків. Так, позивачем не доведено, в чому конкретно виражалася особиста недисциплінованість позивача, та який це причинний зв`язок має з виплатою коштів військовослужбовцям, які на той час виконували обов`язки військової служби у зоні ведення бойових дій проте щось кимось (якісь документи та якісь завдання не включено до бойових розпоряджень і щось не відповідає чомусь) не належним чином було оформлено, які дії позивачу слід було вчинити, рішення прийняти, щоб не виникла така переплата коштів і хто з посадових осіб фінансової служби контролював чи мав контролювати вказані виплати. Також, службовим розслідуванням не встановлено можливих мети та мотиву вчиненого Відповідачем (на переконання Позивача) правопорушень, внаслідок яких державі було завдано шкоди.

Крім того, Позивачем не доведена ні протиправна поведінка Відповідача, ні наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина саме Відповідача у заподіянні шкоди, які згідно наведених вище норм законодавства є обов`язковими і необхідними умовами притягнення Відповідача до матеріальної відповідальності.

Отже, службовим розслідуванням не встановлено прямого причинного зв`язку між діями/бездіяльністю Відповідача та виконанням ним обов`язків військової служби, а формальне посилання Позивача на те, що ОСОБА_1 був посадовою особою що подав рапорт, не може бути належним та допустимим доказом притягнення до матеріальної відповідальності.

Водночас, надаючи оцінку зазначеним в акті службового розслідування висновкам, суд зазначає, що службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій військовослужбовця, тобто позивача. Також, службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов`язків військової служби, вини військовослужбовця.

Також жодними правоохоронними органами вину відповідача не доведено.

Встановлені обставини справи дають підстави для висновку, що позивач, приймаючи наказ від 01.02.2026 №99-ОД "Про результати службового розслідування", згідно з яким ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності у сумі 77419,35 гривень, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Аналогічних висновків дійшов суд у справі 640/6136/20 рішення від 24.04.2025 року, яке залишив в силі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, та у постанові від 25.05.2023 по справі 2540/3014/18,яку прийняв Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Подібна за змістом позиція відображена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18.

У постанові від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 і у постанові від 11.09.2023 у справі №420/14943/21 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, та з якою метою завдано шкоду або збитки. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов`язків. Саме лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні відповідальності, а також не наведення обставин вчинення проступку не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу

Суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.06.2024 у справі №420/9472/23, проведення службового розслідування саме по собі не є обов`язковою передумовою для вирішення питання про відповідальність військовослужбовця, однак рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на належних та достатніх доказах установленого порушення та бути обґрунтованим.

На підставі аналізу вищевказаних норм законодавства, суд може дійти висновку, що позивачем не дотримано вимог Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», оскільки службовим розслідуванням не встановлено належним чином жодного з обов`язкових елементів матеріальної відповідальності, а саме: відсутні належні докази фактичного заподіяння шкоди державі у визначеному розмірі, не доведено вини Відповідача, не встановлено причинно наслідкового зв`язку між її діями та здійсненням виплат, не визначено конкретного виду матеріальної відповідальності.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктами 32-41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах та прийнятого ним рішення, натомість доводи відповідача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

З огляду на викладене, у задоволені позовних вимог слід відмовити.

Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду також відсутні

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )

Суддя В.В. Щербаков