Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №460/15064/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Рівне№460/15064/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18% без його рівноцінної компенсації та утримання військового збору в розмірі 5%, замість 1,5% з нарахованої суми 115 495,99 грн на виконання рішення Рівненського 11 окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №460/7596/25 позивачу; 2) стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб 18% в розмірі 20 789,28 грн та військового збору 3,5% в сумі 4042,36 грн утриманих з нарахованої суми 115 495,99 грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №460/7596/25 (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів); 3) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18% без його рівноцінної компенсації та утримання військового збору в розмірі 5%, замість 1,5% 3 нарахованої суми 157 258,71 грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №460/7594/25 позивачу; 4) стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб 18% в розмірі 28 306,57 грн та військового збору 3,5% в сумі 5504,06 грн утриманих з нарахованої суми 157 258,71 грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №460/7594/25 (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів); 5) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні; 6) стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки 28 квітня 2024 року по 10 липня 2026 року розрахунку при звільненні військової служби (стосовно здійснення перерахунку та доплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення) загальному розмірі 156 454,02 грн (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів). В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його звільнено з військової служби 28.04.2024. Відповідачем фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 10.07.2026, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Також, вказує, що відповідач безпідставно не провів нарахування і виплату компенсації податку з доходів фізичних осіб. Крім того, вказує, що відповідач з загальної суми нарахувань безпідставно утримав військовий збір у розмірі 5 %, а не 1,5 %. З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Військова частина пояснює, що стягнення середнього заробітку має бути обмежено шістьма місяцями. Розрахунок із позивачем, за твердженням відповідача, був проведений у встановленому порядку та строки, а затримки були пов`язані виключно з виконанням рішень суду, які було виконано у межах строку. Також, вказує, що дохід у вигляді виплати на підставі рішення суду звільненим військовослужбовцям, включається до їх загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб без урахування положень п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, та військовим збором за ставкою 5 відсотків. При цьому, рішеннями суду не було зобов`язано відповідача здійснити компенсацію ПДФО. З огляду на наведене, відповідач просить відмовити у позові повністю.

Ухвалою суду від 13.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 28.09.2026 поновлений строк відповідача для подання відзиву.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 06.09.2019 по 28.04.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.04.2024 № 26-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.04.2024 № 123 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 28.04.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2025у справі № 460/7594/24, позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4079,51 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 18.09.2018, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4079,51 грн. щомісячно за період за період з 06.09.2019 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.04.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі № 460/7596/24, позовні вимоги позивача задоволено повністю, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошову допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017.

На виконання вказаних рішень суду відповідачем 10.07.2026 перераховано кошти позивачу в сумі 210021,11грн, що стверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплатив середнього заробітку за час затримки виконання рішень суду, а також не здійснив компенсації ПДФО. Крім того, відповідач, на думку позивача, протиправно утримав військовий збір у розмірі 5 %, а не 1,5 %, в зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини, усіх видів забезпечення з 28.04.2024.

Оскільки позивачу не було виплачено належні суми у день звільнення, порушення відбулося з 28.04.2024, а строк затримки починається з 29.04.2024 - дня, наступного за днем, коли відповідач мав здійснити повний розрахунок, але не виконав цього обов`язку. Таким чином, з 29.04.2024 має обчислюватися період затримки виплати грошового забезпечення.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби з 29.04.2024 по 09.07.2026.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 29.04.2024 по 09.07.2026 регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацами 4, 5, 7 п.2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

За даними позивача (два останні місяці, що передують звільненню), за лютий 2024 року грошове забезпечення позивача складає 25648,08грн, за березень 2024 року - 25648,08грн.

Загальна сума грошового забезпечення за зазначені два місяці становить 51296,16 грн. Кількість календарних днів у розрахунковому періоді становить 60 днів, з яких 29 днів припадає на лютий та 31 день - на березень 2024 року.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 854,94 грн (51 296,16 грн / 60 календарних днів).

Виходячи із зазначеного середньоденного грошового забезпечення та законодавчого обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями (з 29.04.2024 по 28.10.2024), розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні становить 156454,02 грн (854,94грн Ч 183 календарні дні).

Водночас визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежується виключно арифметичним обчисленням відповідної суми, а передбачає оцінку її співмірності з урахуванням конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформулювала висновок про те, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування за статтею 117 КЗпП України не виключає можливості зменшення його розміру відповідно до принципів розумності, справедливості та пропорційності. При цьому суд повинен враховувати, зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін та інші істотні обставини конкретної справи.

Оцінюючи співмірність розрахованого відшкодування, суд враховує, що загальний розмір несвоєчасно виплачених позивачу коштів становить 272754,70 грн, тоді як розмір середнього заробітку за шестимісячний період затримки - 156454,02 грн, що становить 57,36% від суми заборгованості.

При цьому фактична тривалість затримки остаточного розрахунку перевищила два роки, а належні позивачу кошти були виплачені лише після вирішення судових спорів щодо перерахунку грошового забезпечення та його індексації.

Суд також враховує, що зазначена сума заборгованості є істотною порівняно із середньомісячним грошовим забезпеченням позивача за розрахунковий період, яке становило 25648,08 грн.

Таким чином, несвоєчасно виплачена заборгованість перевищувала середньомісячне грошове забезпечення позивача більш ніж у десять разів.

З огляду на розмір заборгованості, тривалість порушення права позивача на своєчасне одержання належних йому коштів та обставини проведення остаточного розрахунку, визначений розмір відшкодування не свідчить сам по собі про очевидну непропорційність наслідкам допущеного порушення.

Наявність між сторонами спору щодо правильності нарахування грошового забезпечення та його індексації, який був вирішений на користь позивача, сама по собі не є достатньою підставою для зменшення відшкодування.

Інших належних доказів, які б підтверджували обставини, що об`єктивно обґрунтовують необхідність визначення меншого розміру відповідної компенсації, матеріали справи не містять.

За таких обставин довільне зменшення розрахованого розміру відшкодування шляхом застосування певного відсотка без належного фактичного обґрунтування не відповідало б принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Отже за умови підтвердження вихідних даних щодо середньоденного грошового забезпечення суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 156 454,02 грн, обчисленого за 183 календарні дні, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення компенсації податку на доходи фізичних осіб та утримання військового збору у розмірі 5 % з сум виплачених позивачу на виконання рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 460/7594/25, від 09.07.2025 у справі № 460/7596/25 та зобов`язання відповідача компенсувати таку суму податку з доходів фізичних осіб та стягнути з військової частини НОМЕР_3 неправомірно стягнутий військовий збір у розмірі 3,5 %, то суду слід зазначити наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до абз.1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пунктів 3, 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Суд зазначає, що Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" втратив чинність на підставі Податкового кодексу України (чинний з 01.01.2011).

Відповідно до п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У контексті наведених норм суд дійшов висновку, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються: 1) з грошового забезпечення; 2) грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою їм грошового забезпечення/грошових винагород та інших виплат у розмірі утриманої суми податку на доходи фізичних осіб. Іншими словами, при нарахуванні грошового забезпечення/ грошових винагород та інших виплат військовослужбовцям утримана сума податку на доходи фізичних осіб підлягає поверненню шляхом виплати відповідної компенсації в розмірі суми утриманого податку.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд вважає, що нарахування та виплата вказаних складових грошового забезпечення позивачу на виконання рішень суду має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Щодо позовних вимог про утримання військового збору з належної до виплати суми відповідно до абзацу 4 пп. 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України у розмірі 1,5 %, то суду слід зазначити наступне.

Так, згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.2 пункту 163.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Зокрема, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» № 4015-IX від 10.10.2024 збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» № 4113-ІХ від 04.12.2024 уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Як встановлено судом, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 460/7594/25 нараховано 157258,71грн. (розрахунок № 160), з даної суми військовою частиною НОМЕР_1 здійснено утримання ПДФО 18 % у сумі 28306,57грн та військового збору (5 %) у розмірі 7862,94грн, а на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі № 460/7596/25 нараховано 115495,99грн, з якої здійснено утримання ПДФО 18 % в сумі 20789,28грн та військового збору (5 %) у розмірі 5774,80грн.

Разом з тим, з огляду на вище наведені норми права, до такого доходу позивача в силу положень Податкового кодексу повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 %, а не 5 %.

При цьому, та обставина, що станом на день виплати належних позивачу сум грошового забезпечення на виконання судового рішення, такий не проходить військову службу та не перебуває у статусі військовослужбовця, відхиляється судом, адже втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати суму ПДФО та військового збору, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачу такого вже після звільнення з військової служби, та, як наслідок, після втрати статусу військовослужбовця.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки судом встановлено факт наявності порушеного права позивача з боку відповідача, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18 % без його рівноцінної компенсації та утримання військового збору в розмірі 5 %, замість 1,5 % з нарахованої суми 157258,71грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 460/7594/25 ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб 18 % в розмірі 28306,57грн та військового збору 3,5 % в сумі 5504,06грн, утриманих з нарахованої суми 157258,71грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі № 460/7594/25 (сума вказана без утримання обов`язкових податків та зборів).

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18 % без його рівноцінної компенсації та утримання військового збору в розмірі 5 %, замість 1,5 % з нарахованої суми 115495,99грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 460/7596/25 ОСОБА_1 .

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 па користь ОСОБА_1 компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб 18 % в розмірі 20789,28грн та військового збору 3,5 % в сумі 4042,36грн, утриманих з нарахованої суми 115495,99грн на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі № 460/7596/25 (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в загальному розмірі 156454,02грн (сума вказана без утримання обов`язкових податків та зборів).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Т.О. Комшелюк