Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №460/10770/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Рівне№460/10770/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 по невиплати з 20 червня 2024 року добових витрат на відрядження позивача з 12.05.2024 року по 17.05.2024 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 сплатити позивачу iнфляцiйнi втрати з 20 червня 2024 року по день фактичного розрахунку за добовi витрати позивача у відрядженні з 12.05.2024 року по 17.05.2024 року включно

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача три відсотки річних від простроченої суми грошового забезпечення (добових) за період з 01.06.2024 по дату фактичної сплати.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначав, що рішення №460/14435/24 з 06.01.2026 не виконане, а тому сума підлягає донарахуванню інфляційних втрат відповідно до Закону 2050-ІІІ та позивача три відсотки річних від простроченої суми грошового забезпечення (добових) за період з 01.06.2024 по дату фактичної сплати. В сукупності просить позовні вимоги – задовільнити повністю.

Ухвалою суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач подав відзив, відповідно до якого щодо задоволення позову заперечив.

На обґрунтування заперечень зазначав, що на виконання телеграми Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України № 220/13/1587 від 23.02.2024 військові частини розпорядники коштів 3-го рівня згідно доведеного Алгоритму дій стосовно отримання згоди не оскаржувати судове рішення щодо виплат за напрямом діяльності Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та погодження суми коштів, необхідних для його виконання (лист від 21.07.2023 № 423/4470) в обов`язковому порядку погоджують відповідні розрахунки на виконання рішень суддів у розпорядників коштів 2-го рівня з подальшим включенням в Основну заявку-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямком грошового забезпечення на відповідний місяць. На виконання підпунктів 4.1., 4.4 Алгоритму опрацювання документів щодо не оскарження рішень судів, які набрали законної сили та потребують видатків державного бюджету для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, надісланих листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 23.02.2024 №220/13/1587 військовою частиною НОМЕР_1 14.01.2026 року направлені відповідні розрахунки на погодження з підтверджуючими рішеннями судів по справі №460/14435/24 в КС ТРО. В разі позитивного розгляду розрахунків та отримання відповідного фінансового ресурсу, Позивачу будуть проведені належні виплати.

Додатково зауважує, що відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ компенсація проводиться у разі затримки виплати доходів, які не мають разового характеру, зокрема заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших грошових доходів громадян. Разом із тим добові витрати, пов`язані зі службовим відрядженням військовослужбовця, не є доходом особи, не є винагородою за працю (службу) та не належать до складових грошового забезпечення військовослужбовця. З наведених підстав відповідач просив у позові відмовити повністю

Відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_1 перебуває у складі та на забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 .

На підставі розпорядження №760/1/14685 командира військової частини НОМЕР_3 від 07.05.2024 року позивач з 12.05.2024 року вибув у відрядження до міста Київ та 17.05.2024 року повернувся по виконанню задач відрядження до місця проходження служби.

По прибуттю із відрядження 17 травня 2024 року позивач подав рапорт про своєчасне прибуття із відрядження та приступив до виконання посадових обов`язків, але добові з боку позивачу не були виплачені, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з боку відповідача по виплаті добових за відрядження.

12 листопада 2024 року перебуваючи на тимчасовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом по виплаті добових за відрядження з 12 по 17 травня 2024 року, але позивач відповідь по рапорту не надав, добові не виплачені позивачу.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №460/14435/258 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 по виплаті ОСОБА_1 добових витрат у безперервному відрядженні з 12.05.2024 року по 17.05.2024 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату добових витрат у безперервному відрядженні з 12.05.2024 року по 17.05.2024 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В рамках виконання рішення суду надано довідку від 31.07.2026 року, з якої вбачається що військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено відшкодування добових витрат згідно наказу у розмірі 1 800,00 грн.

Позивач вважає що у зв`язку з порушенням строків виплати добових витрат відповідач повинен сплатити на користь позивача iнфляцiйнi втрати та позивача три відсотки річних від простроченої суми грошового забезпечення (добових) за період з 01.06.2024 по дату фактичної сплати.

Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

При вирішені спору суд виходить із того, що за правилами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Так, відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: грошове забезпечення.

За своєю правовою природою добові є компенсаційною виплатою, метою якої є відшкодування витрат військовослужбовця, понесених під час перебування у службовому відрядженні, а не забезпечення його матеріального утримання.

Отже, добові витрати не є «доходом» у розумінні Закону №2050-ІІІ, а тому на них не поширюються положення щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Із приводу решти позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що згідно частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України.

Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)).

Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.

Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року у справі №460/14435/24, яке набрало законної сили , частково задоволений позов позивача на серед іншого зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату добових витрат у безперервному відрядженні з 12.05.2024 року по 17.05.2024 року включно.

Тобто вищевказаним рішенням визначено обов`язок відповідача перерахувати та виплатити добові витрати позивачу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов`язання.

Оскільки рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року у справі №460/14435/24 не є рішення про стягнення коштів, тому положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % відсотків не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.

Таким чином, доводи позивача про виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання з моменту смерті військовослужбовця та про наявність підстав для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України є необґрунтованими.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на викладене, оцінивши докази у їх сукупності та врахувавши норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 139 КАС України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, матеріали справи не містять, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Суддя В.В. Щербаков