Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №460/7395/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року м. Рівне№460/7395/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД;

скасувати пункт 7, підпункти 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД щодо притягнення до матеріальної відповідальності ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу на посаді начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_2 , яка була підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 300-ОД від 05.03.2026 року «Про результати службового розслідування» позивача визнано винним у рапорту від 02.11.2023 вхідний №3795 з необґрунтованим проханням виплатити військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду (30 000 гривень), а також в погодженні наказу від 05.11.2023 №371-АГД про виплату додаткової винагороди, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди на загальну суму 4 338 850,94 гривень, з яких 795 392,11 гривень – з вини позивача. Наказом від 23.03.2026 № 491(з адміністративно - господарської діяльності) командиром військової частини НОМЕР_3 (після переведення на посаду позивача), майора ОСОБА_2 , притягнуто до повної матеріальної відповідальності без урахування кратності на загальну суму 495 392,11 грн. (чотириста дев`яносто п`ять тисяч триста дев`яносто дві гривні 11 копійок) з внесенням до книги грошових стягнень та нарахувань (форма 35) на зазначену суму. Позивач зазначає, що наказ містить в собі загальні посилання на недисциплінованість позивача в наслідок якої ним було порушено низку перерахованих нижче нормативних актів, неналежне виконання службових обов`язків, порушення інтересів військової служби, а в чому це проявилося жодної конкретики немає в наказі, також відсутні докази дисциплінарних порушень позивача чи притягнення його за це до дисциплінарної відповідальності. Також в даному наказі неправдиво вказано, що позивачем у добровільному порядку було повернуто 300000 грн. (що типу підтверджує вину позивача), вказані кошти позивач не повертав. Позивач також вважає, що пункт 7, підпункти 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу є протиправними, оскільки прийняття рішення про призначення і виплату додаткової винагороди не належало до його повноважень, а його посадові обов`язки під час службового розслідування не досліджувалися. У зв`язку із цим просить визнати протиправними дії відповідача щодо притягнення йогом до матеріальної відповідальності та скасувати пункт 7, підпункти 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД «Про результати службового розслідування» у частині, що стосується позивача .

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

15.05.2026 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача, подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні повністю. Зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1099-АГД “Про призначення службового розслідування” призначено службове розслідування відносно колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , яку розформовано 30.07.2025, та які станом на 03.12.2025 проходили діючу військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , як правонаступника військової частини НОМЕР_2 . За результатами розслідування встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 , подав рапорт від 02.11.2023 вхідний №3795 та погодив наказ від 05.11.2023 №371-АГД про виплату військовослужбовцям додаткової винагороди за відсутності належних підтвердних документів щодо виконання ними бойових завдань. Відповідач наголошує, що в ході проведення службового розслідування з приводу описаних порушень колишній заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_2 (на момент вчинення правопорушення - тимчасово виконуючий обов`язки начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ) майор ОСОБА_1 04 грудня 2025 року надав пояснення. Заперечення, заяви та клопотання не надходили. А наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД його не було притягнуто ані до дисциплінарної, ані до матеріальної відповідальності, військова частина НОМЕР_1 не виносила наказ про притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_1 , адже командир військової частини НОМЕР_1 не мав дисциплінарної влади щодо майора ОСОБА_1 . Такий наказ про притягнення до матеріальної відповідальності було винесено командиром військової частини НОМЕР_3 , де позивач проходить службу, для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення його до відповідальності. За результатами службового розслідування видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) “Про результати службового розслідування” від 05.03.2026 №300-ОД. У зв`язку із значною віддаленістю у відстані фактичного місцезнаходженнями між військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_3 , що пов`язано із виконанням бойових (спеціальних) завдань, даний наказ доведено до майора ОСОБА_1 шляхом його надсилання разом із актом службового розслідування і додатками до акту службового розслідування до військової частини НОМЕР_3 листом від 07.03.2026 №1488/1/2520 відповідно до вимог пунктів 2.7.22, 3.2, 3.9.1, 3.10.9, 3.11.16 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40, через електронні засоби Системи електронного документообігу (СЕДО), що повністю відповідає вимогам керівних документів Збройних Сил України. У зв`язку із зазначеним, командир військової частини НОМЕР_3 є прямим командиром для майора ОСОБА_1 і мав довести витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 №300-ОД та ознайомити з актом службового розслідування (на прохання майора ОСОБА_1 , як визначено у Порядку №608), а тому вказане свідчить про те, що відповідачем дотримано вимоги Порядку № 608 та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

20.05.2026 представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано відповідь на відзив відповідача, у якій заперечує проти доводів відповідача та підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності необхідно встановити наявність умисних протиправних дій, вину особи та причинний зв`язок між її поведінкою і завданою шкодою, однак акт службового розслідування таких обставин щодо позивача не містить.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив та просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16.07.2023 по 18.04.2024 проходив військову службу на посаді заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_2 , яка була підпорядкована НОМЕР_1 (до моменту розформування – 30.07.2025), а з 29.10.2023 був допущений до тимчасового виконання обов`язків начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 . Із 19.12.2025 по теперішній час перебуває на посаді начальника командного пункту – заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 .

02.11.2023 позивач, як заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_2 (на момент вчинення правопорушення - тимчасово виконуючий обов`язки начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ) подав колишньому командиру розформованої військової частини НОМЕР_2 рапорт від 02.11.2023 вхідний №3795 з необґрунтованим проханням виплатити військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду (30 000 гривень), а також здійснив внутрішнє погодження наказу від 05.11.2023 №371-АГД за відсутності правових підстав для виплати додаткової винагороди, передбачених вищевказаними нормативними актами, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди на загальну суму 4 801 902,66 гривень, з яких 795 392,11 гривень – з вини майора ОСОБА_1 (згідно довідки про вартісну оцінку завданої шкоди).

На підставі зазначеного наказу та розрахунково-платіжної відомості від 05.12.2023 No655, 177 військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , виплачено додаткову винагороду, передбачену абзацом 16 пунктом 2 Порядку No260 (30 000 гривень), за жовтень 2023 року у загальній сумі 4 801 902,66 грн. У графі "Примітка" додатку 1 до вищевказаного наказу зазначено, що підставою для його видання та виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) додаткової винагороди (30 000 гривень) були: бойове розпорядження командира військової частин НОМЕР_2 від 12.05.2023 №1490/776дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2023 №1490/950дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 28.07.2023 №1490/1395дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 22.09.2023 №1490/1874дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 28.09.2023 №1490/2000дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 23.10.2023 №1490/2258дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 26.10.2023 №1490/2291дск; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 31.10.2023 №1490/2342дск.

В аудиторському звіті від 07.11.2025 №526/25/А3, складеному за результатами аудиту використання військовою частиною НОМЕР_1 коштів та майна, відображено відомості про виплату вказаної додаткової винагороди та зазначено про відсутність документів, які підтверджують підстави для її нарахування.

У зв`язку з цим, з метою уточнення причин та умов, що сприяли порушенню військової дисципліни, невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, а також встановлення ступеня вини вказаних посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1099-АГД призначено службове розслідування відносно колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , яку розформовано 30.07.2025, та які на час його призначення проходили діючу військову службу у військовій частині НОМЕР_1 як правонаступника військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.01.2026 № 8-АГД продовжено строк проведення службового розслідування до 02.02.2026.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2026 № 80-АГД перенесено строк проведення службового розслідування, у зв`язку із перебуванням у частині основної щорічної відпустки за 2026 рік командира роти вогневої підтримки НОМЕР_4 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_3 , до 18.02.2026.

Відповідно до наказу командира військової частини перенесено строк проведення службового розслідування, у зв`язку із перебуванням у частині основної щорічної відпустки за 2026 рік офіцера групи цивільно-військового співробітництва штабу НОМЕР_4 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_4 , до 06.03.2026.

04.03.2026 комісією було складено Акт про результати службового розслідування яким встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) від 05.11.2023 №371-АГД та розрахунково-платіжної відомості від 05.12.2023 №655, 177 військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , виплачено додаткову винагороду, передбачену абзацом 16 пунктом 2 Порядку №260 (30 000 гривень), за жовтень 2023 року у загальній сумі 4 801 902,66 гривень.

Так, за змістом Акту про результати службового розслідування вину позивача визначено у формі недбалості щодо виконання службових обов`язків, яка, за висновком комісії, полягала в поданні рапорту та погодженні наказу про виплату додаткової винагороди.

Під час проведення розслідування 04 грудня 2025 року позивач надав письмові пояснення.

05.03.2026 командир військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) видав наказ № 300-ОД «Про результати службового розслідування».

Відповідно до пункту 7 наказу № 300-ОД від 05.03.2026 вказано, що за неналежне виконанням своїх службових обов`язків військової служби, порушення вимог абзаців 2, 3, 5, 8, статті 11, статей 16, частини 1 статті 68, абзаців 2, 3 статті 69 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV; статті 1, абзаців 1, 2, 6 статті 4, статті 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551XIV, абзацу 4 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2025 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану", абзацам 16 та 22 пункту 2, пунктів 4 та 10 розділу XXXІV "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, пункту 3.1.9 Положення "Про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України", затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, пункту 1.9 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 22.05.2017 №280, пункту 1.3. та підпунктів 2.8.20.1, 2.8.20.2, 2.7.20.5, 2.9.1, 2.9.1.2-2.9.1.4 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.04.2024 № 124 (чинною на момент вчинення правопорушення), що виразилось у поданні колишньому командиру розформованої військової частини НОМЕР_2 рапорту від 02.11.2023 вхідний №3795 з необґрунтованим проханням виплатити військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду (30 000 гривень), а також здійсненні внутрішнього погодження наказу від 05.11.2023 №371-АГД за відсутності правових підстав для виплати додаткової винагороди, передбачених вищевказаними нормативними актами, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди на загальну суму 4 338 850,94 гривень, з яких 795 392,11 гривень – з вини майора ОСОБА_1 під час перебування його на посаді тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 , колишній заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_2 (на момент вчинення правопорушення – тимчасово виконуючий обов`язки начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ) майор ОСОБА_1 заслуговує на притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, однак, у зв`язку із звільненням даного військовослужбовця із займаної посади та призначенням його на посаду начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 , питання про дисциплінарну та матеріальну відповідальність майора ОСОБА_1 , а також стягнення з нього прямої дійсної шкоди, завданої державі, у сумі 495 392,11 гривень, вирішити шляхом направлення командиру військової частини НОМЕР_3 , який наділений дисциплінарною владою щодо даного військовослужбовця, акту про результати службового розслідування з доданими до нього матеріалами та наказу про його завершення.

В пункті 10 наказу № 300-ОД від 05.03.2026 зобов`язано начальника служби-головного бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 внести до книги обліку нестач шкоду, заподіяну державі начальником командного пункту-заступником начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 (на момент вчинення правопорушення – тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу – першого заступника командира розформованої військової частини НОМЕР_2 ) майором ОСОБА_1 , на суму 795 392,11 гривень.

Пунктом 10.13 наказу № 300-ОД від 05.03.2026 зобов`язано внести до книги обліку нестач шкоду, заподіяну державі начальником командного пункту-заступником начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 (на момент вчинення правопорушення – тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу-першого заступника командира розформованої військової частини НОМЕР_2 ) майором ОСОБА_1 , на суму 795 392,11 гривень.

Пунктом 10.14 наказу № 300-ОД від 05.03.2026 вказано, що у відповідності до вимог окремого доручення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11.07.2017 №248/2/4/676 "Щодо відшкодування державі збитків у разі переміщення військовослужбовців" скласти Акт приймання-передачі заборгованості невідшкодованої шкоди, заподіяної державі начальником командного пункту-заступником начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 (на момент вчинення правопорушення – тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу першого заступника командира розформованої військової частини НОМЕР_2 ) майором ОСОБА_1 , на суму 495 392,11 гривень, який надіслати командиру військової частини НОМЕР_3 .

Позивач, не погоджуючись із пунктом 7 та підпунктами 10.13, 10.14 пункту 10 наказу від 05.03.2026 №300-ОД, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV (далі - Статут).

За положенням статтей 5, 6, 8 Загальних положень Статуту, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

Відповідно до статтей 11,16 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту Збройних Сил України цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за додержання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зразковим виконанням командирами військового обов`язку, їх справедливим ставленням до підлеглих.

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині, підрозділі, закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Згідно зі статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.

За змістом статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховуються характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення у разі проведення службового розслідування має бути накладене протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок; у редакції, чинній на момент проведення службового розслідування).

Приписами пунктів 1,2 Розділу ІІ Порядку визначені підстави для призначення службового розслідування.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Службове розслідування не призначається якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Порядку службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 Розділу ІІІ Порядку).

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІІ Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Пунктом 13 Розділу ІІІ встановлено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Пунктом 1 Розділу V Порядку передбачено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 Розділу V Порядку, в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Відповідно пункту 6 Розділу V Порядку після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 Розділу VIІІ Порядку).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (пункт 3 Розділу VIІІ Порядку).

Суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №1099-АГД “Про призначення службового розслідування” призначено службове розслідування відносно колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , яку розформовано 30.07.2025, та які станом на 03.12.2025 проходили діючу військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , як правонаступника військової частини НОМЕР_2 , з метою встановлення причин та умов неправомірного нарахування і виплати 177 військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 .

Службовим розслідуванням встановлено, що внаслідок неправомірних дій колишніх військових посадових осіб військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцям цієї військової частини було неправомірно та безпідставно виплачено додаткову винагороду, передбачену абзацом 4 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 та абзацами 16 та 22 пункту 2, пункту 4 розділу XXXІV "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" Порядку №260, в загальній сумі 11 767 234,16 гривень, з них : за жовтень 2023 року – 4 801 902,66 гривень; за листопад 2023 року – 4 185 725,19 гривень; за грудень 2023 року – 2 779 606,31 гривень.

Таким чином, сума прямої дійсної шкоди, завданої державі, внаслідок неправомірної виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди (30 000 гривень) складає 11 767 234,16 гривень.

Відповідно до акту службового розслідування підставою для його проведення були відомості, відображені в аудиторському звіті від 07.11.2025 №526/25/А3, складеному представниками 5-го територіального управління внутрішнього аудиту Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за результатами аудиту використання військовою частиною НОМЕР_1 коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_2 . В аудиторському звіті зазначено про виплату 177 військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди за жовтень 2023 року за відсутності документального підтвердження виконання ними бойових (спеціальних) завдань.

Предметом спору у цій справі є правомірність пункту 7, підпункти 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД «Про результати службового розслідування» у частині, що стосується ОСОБА_1 .

При цьому суд зазначає, що в межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність права кожного з 177 військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 на отримання додаткової винагороди за жовтень 2023 року. Предметом судової оцінки є те, чи мав відповідач достатні правові та фактичні підстави для відображення в наказі висновків службового розслідування щодо дій позивача та направлення відповідних матеріалів командиру військової частини НОМЕР_2 для вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Як вбачається з акта службового розслідування та оскаржуваного наказу, конкретний зміст порушення полягає в тому, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду заступника начальника штабу командира військової частини НОМЕР_2 (на момент вчинення правопорушення - тимчасово виконуючий обов`язки начальника штабу-першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ) подав колишньому командиру розформованої військової частини НОМЕР_2 рапорт від 02.11.2023 вхідний №3795 з необґрунтованим проханням виплатити військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду (30 000 гривень), а також здійснив внутрішнє погодження наказу від 05.11.2023 №371-АГД за відсутності правових підстав для виплати додаткової винагороди, передбачених вищевказаними нормативними актами, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди на загальну суму 4 801 902,66 гривень, з яких 795 392,11 гривень – з вини позивача.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) від 05.11.2023 №371-АГД та розрахунково-платіжної відомості від 05.12.2023 №655, 177 військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , виплачено додаткову винагороду за жовтень 2023 року у загальній сумі 4 801 902,66 гривень.

Підставою для висновків комісії про відсутність належного документального підтвердження таких виплат стали відомості аудиторського звіту від 07.11.2025 №526/25/А3, результати огляду бойових наказів і розпоряджень, журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 , а також інших документів, досліджених під час службового розслідування.

В ході службового розслідування встановлено, що бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 12.05.2023 №1490/776дск, від 05.06.2023 №1490/950дск, від 28.07.2023 №1490/1395дск, від 22.09.2023 №1490/1874дск, від 28.09.2023 №1490/2000дск, від 23.10.2023 №1490/2258дск, від 26.10.2023 №1490/2291дск та від 31.10.2023 №1490/2342дск, зазначені як підстава для виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) додаткової винагороди (30 000 гривень), не містять бойових (спеціальних) завдань, визначених згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України 20.11.2023, які могли бути поставлені для виконання особовому складу вказаних підрозділів у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави.

Крім того, бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2022 №1761дск та бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 02.09.2023 №1490/1703дск, від 03.10.2023 №1490/2033дск, від 17.10.2023 №1490/2190дск, зазначені у рапорті позивача від 02.11.2023 вхідний №3795, як підстава для виплати військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) додаткової винагороди (30 000 гривень), також не містять бойових (спеціальних) завдань, визначених згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України 20.11.2023, які могли були поставлені для виконання особовому складу вказаних підрозділів у складі діючих угруповань військ (сил) оборони держави.

Інформацію про постановку особовому складу механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) бойових завдань, а також їх виконання у жовтні 2023 року згідно бойових розпоряджень (бойових наказів) командира розформованої військової частини НОМЕР_2 від 12.05.2023 №1490/776дск, від 05.06.2023 №1490/950дск, від 28.07.2023 №1490/1395дск, від 22.09.2023 №1490/1874дск, від 28.09.2023 №1490/2000дск, від 23.10.2023 №1490/2258дск, від 26.10.2023 №1490/2291дск, від 31.10.2023 №1490/2342дск (зазначені у наказі на виплату) та бойового наказу (бойових розпоряджень) командира військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2022 №1761дск, від 02.09.2023 №1490/1703дск, від 03.10.2023 №1490/2033дск, від 17.10.2023 №1490/2190дск, не відображено у журналі бойових дій військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) від 24.02.2022 №8/1дс.

В свою чергу, фінансові рапорти командирів підрозділів, зокрема рапорт позивача, став підставою для видання наказу від 05.11.2023 №371-АГД, який містить загальний список військовослужбовців підрозділу та інформацію про виконання ними вищевказаних бойових наказів та бойових розпоряджень.

Крім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) від 05.12.2023 №406-АГД та розрахунково-платіжної відомості від 19.12.2023 №675, 174 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) виплачено додаткову винагороду, передбачену абзацом 16 пунктом 2 Порядку №260 (30 000 гривень), за листопад 2023 року у загальній сумі 4 185 725,19 гривень. А також, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) від 05.01.2024 №10-АГД та розрахунково-платіжної відомості від 24.01.2024 №22, 167 військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) виплачено додаткову винагороду, передбачену абзацом 16 пунктом 2 Порядку №260 (30 000 гривень), за грудень 2023 року у загальній сумі 2 779 606,31 гривень.

У журналі бойових дій військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2022 №8/1дск інформацію про постановку особовому складу механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) бойових завдань, а також їх виконання у листопаді 2023 року згідно бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2023 №167дск та бойових розпоряджень командира військової частини НОМЕР_2 від 31.10.2023 №1490/2342дск, від 09.11.2023 №1490/2388дск, від 13.11.2023 №1490/2423дск, від 18.11.2023 №1490/2453дск та від 26.11.2023 №1490/2509дск, не відображено. Не відображено також інформацію про постановку особовому складу механізованої роти та роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 (розформованої 30.07.2025) бойових завдань, а також їх виконання у грудні 2023 року згідно бойових наказів командира військової частини НОМЕР_2 від 06.11.2023 №167дск та від 16.12.2023 №178дск, бойових розпоряджень командира військової частини НОМЕР_2 від 26.11.2023 №1490/2509дск, від 05.12.2023 №1490/2582дск, від 13.12.2023 №1490/2640дск, а також бойового розпорядження командира Тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 14.12.2023 №1488/12375дск.

Відповідно до акта огляду документів від 08.11.2025 встановлено відсутність записів в журналах бойових дій №6дск том 1 та №6дск том 2, про виконання військовослужбовцями механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 , протягом жовтня – грудня 2023 року, бойових (спеціальних) завдань (згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України 20.11.2023), необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у складі Тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_3 " оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_4 ".

З огляду на встановлені в ході службового розслідування обставини, у зв`язку із відсутністю підтверджуючих бойових розпоряджень та записів у журналі бойових дій військової частини НОМЕР_2 , неправомірно та безпідставно нараховано та виплачено додаткову винагороду , передбачену абзацом 4 пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168 та абзацами 16 та 22 пункту 2, пункту 4 розділу XXXІV "Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану" Порядку №260, в загальній сумі 11 767 234,16 гривень, з них : за жовтень 2023 року – 4 801 902,66 гривень; за листопад 2023 року – 4 185 725,19 гривень; за грудень 2023 року – 2 779 606,31 гривень, з яких 795 392,11 гривень – з вини майора ОСОБА_1 (згідно довідки про вартісну оцінку завданої шкоди).

З приводу посилання позивача, що під час службового розслідування не було забезпечено позивача у наданні пояснень суд зазначає наступне.

04.12.2025 у позивача було відібрано пояснення за фактом обставин, які підлягали перевірці, у яких зазначено, що положення абзацу 4 пункту 11 постанови Кабінету міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 йому відомі та зрозумілі. Також, позивач визнав, що підстав для виплати додаткової винагороди, військовослужбовцям механізованої роти та роти вогневої підтримки розформованої військової частини НОМЕР_2 , не було.

Відтак, пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об`єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків.

Опитаний в ході службового розслідування позивач визнав, що надав колишньому командиру розформованої військової частини НОМЕР_2 рапорт від 02.11.2023 вхідний № 3795 з необґрунтованим проханням виплатити військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 додаткову винагороду (30 000 гривень), та здійснив внутрішнє погодження наказу від 05.11.2023 № 371-АГД за відсутності правових підстав для виплати додаткової винагороди. Матеріальну шкоду завдану державі з його вини, згідно розрахунку матеріальної шкоди завданої державі внаслідок неправомірної виплати військовослужбовцям розформованої військової частини НОМЕР_2 додаткової винагороди (30 000 гривень) у 2023 році, на загальну суму 795 392,11 гривень, зобов`язувався погасити в повному обсязі.

При проведенні розрахунку судом також враховано, що в ході службового розслідування окремими колишніми військовими посадовими особами розформованої військової частини НОМЕР_2 добровільно відшкодовано частину прямої дійсної шкоди, завданої державі, всього на загальну суму 4 171 640 гривень, зокрема: колишнім заступником начальника штабу розформованої військової частини НОМЕР_2 (на момент вчинення правопорушення - тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу-першого заступника командира розформованої військової частини НОМЕР_2 ) майором ОСОБА_1 – 300 000 гривень (квитанція від 13.01.2026 на суму 150 000 гривень, квитанція від 14.01.2026 на загальну суму 150 000 гривень).

Таким чином, як свідчить зміст акту службового розслідування, відповідно до проведеного розрахунку, сума прямої дійсної шкоди, завданої державі внаслідок таких дій ОСОБА_1 складає 495392,11 грн.

У зв`язку з встановленим в ході службового розслідування, 05.03.2026 командир військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) видав наказ № 300-ОД «Про результати службового розслідування», яким відповідно до пункту 7 майор ОСОБА_1 заслуговує на притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Оскільки з 19.12.2025 ОСОБА_1 перебуває на посаді начальника командного пункту – заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 , питання притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальність позивача покласти на командира військової частини НОМЕР_3 , який наділений дисциплінарною владою щодо даного військовослужбовця.

23 березня 2026 року командиром військової частини НОМЕР_3 видано наказ №491 про притягнення майора ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.

Оцінюючи обґрунтованість висновку службового розслідування, суд виходить із того, що відповідні висновки щодо матеріальної відповідальності особи її обсяг має прийматися на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Позивач, в свою чергу, повинен довести суду правомірність своїх рішення та дії належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування, актами, довідками тощо.

В акті службового розслідування зазначено, що вина позивача виразилася у формі недбалості щодо належного виконання службових обов`язків. Отже, порушення, яке поставлено у вину позивачу, визначено комісією через конкретні дії подання рапорту від 02.11.2023 вхідний №3795 та внутрішнє погодження наказу від 05.11.2023 №371-АГД, а також через визначені в акті фінансові наслідки таких дій.

Водночас позивач заперечує обґрунтованість цих висновків і зазначає, що прийняття остаточного рішення про виплату додаткової винагороди не належало до його повноважень, його посадові обов`язки належним чином не досліджувалися, причинний зв`язок між його діями та шкодою не встановлений, а матеріали службового розслідування не підтверджують умисного характеру його дій.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, яку було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також у додатковому стягненні в дохід держави як санкції за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якби таких збитків не було завдано.

За приписами статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Приписами частини першої статті 5 Закону №160-IX установлена обмежена відповідальність, яка передбачає, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Статтею 6 Закону №160-IX визначені повна та підвищена матеріальна відповідальність.

Так, пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX передбачено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону №160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Відповідно до статті 11 Закону №160-IX, якщо рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування особи в розпорядженні для вирішення питання про притягнення її до матеріальної відповідальності.

Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування особи в розпорядженні видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

Суд встановив, що 19.12.2025 ОСОБА_1 вибув до військової частини НОМЕР_3 на посаду начальника командного пункту – заступника начальника штабу з бойового управління військової частини НОМЕР_3 .

Отже, на час призначення та завершення службового розслідування позивач не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та не перебував у підпорядкуванні її командира.

Як вбачається зі змісту пункту 7, підпунктів 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД «Про результати службового розслідування», командир військової частини НОМЕР_1 не наклав на позивача дисциплінарне стягнення, не видав наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності та не розпорядився здійснювати утримання з його грошового забезпечення.

Таким чином, оскаржуваний наказ у частині, що стосується позивача, не є остаточним наказом про притягнення його до матеріальної відповідальності, передбаченим Законом №160-IX.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі пункту 7, підпунктів 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД, позивача фактично притягнуто до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності, накладено на нього дисциплінарне стягнення або розпочато утримання коштів.

При цьому, суд зауважує, що позивача було притягнуто до матеріальної відповідальності саме наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.03.2026 №491.

За таких обставин суд доходить висновку, що направлення командиру військової частини НОМЕР_3 копії наказу «Про результати службового розслідування» та матеріалів службового розслідування є обов`язком відповідача, передбаченим ст. 11 Закону №160-ІХ і оскаржуваний позивачем пункт 7, підпункти 10.13, 10.14 пункту 10 наказової частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2026 року №300-ОД - лише підготовчий етап для вирішення питання щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності і не порушує безпосередніх прав позивача не створює для нього нових обов`язків, оскільки обов`язки щодо відшкодування матеріальної шкоди виникають у позивача внаслідок прийняття наказу командира НОМЕР_3 від 23.003.2026 №491 про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оскаржувані пункти наказу порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Обов`язковою ознакою рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. В даному випадку оскаржувані позивачем пункти наказу від 03.10.2024 №193 , самі по собі не породжують обов`язкових юридичних наслідків для позивача.

Отже, за заявленими позовними вимогами у даному спорі, вбачається неправильно обраний спосіб захисту, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, адже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства, повинен мати юридичне значення, тобто, впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відтак, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позову отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду не впливають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та скасування пунктів наказу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя С.А. Борискін