Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №380/7949/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Львівсправа № 380/7949/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

- визнати незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині непередання особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 передати особову справу військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді, у розмірі 6064,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 13 березня 2013 року зареєстрований у Франківському районі м. Львова, однак всупереч нормам чинного законодавства фактично продовжує перебувати на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позивач двічі звертався до відповідача із заявами від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року щодо передання його особової справи, як військовозобов`язаного, за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 , однак, відповіді на свої заяви не отримав, дії, про вчинення яких позивач просив відповідача у своїх заявах, ним не вчинені. Наведене зумовило звернення позивача з цим позовом до суду, який він просить задовольнити повністю.

Також у позовній заяві позивач зазначає, що поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідач, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 29 квітня 2026 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача докази розгляду заяв позивача від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року.

Витребуваних доказів відповідач суду не подав.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 та витягу з Реєстру територіальної громади № 2026/006430939 від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з 13 березня 2013 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями Обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач з 14 грудня 2012 року взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 380/14666/25, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про розшук ОСОБА_1 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 вилучити з Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» запис про розшук ОСОБА_1 .

27 січня 2026 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою від 27 січня 2026 року, у якій просив передати особову справу військовозобов`язаного – ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно з даними відстеження з офіційного сайту Укрпошти (трек-номер поштового відправлення 7904100089701) цю заяву відповідач отримав 30 січня 2026 року.

Відповідь на вказану заяву у матеріалах справи відсутня.

06 березня 2026 року позивач засобами поштового зв`язку повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою від 05 березня 2026 року, у якій просив передати особову справу військовозобов`язаного – ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно з даними відстеження з офіційного сайту Укрпошти (трек-номер поштового відправлення 7904100069395) цю заяву відповідач отримав 09 березня 2026 року.

Відповідь на вказану заяву у матеріалах справи відсутня.

Позивач, уважаючи протиправною поведінку відповідача щодо непередання його особової справи військовозобов`язаного за місцем реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За змістом частин третьої, п`ятої статті 1 Закону № 2232 військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом приписів частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Згідно з частиною п`ятою статті 33 Закону № 2232 військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок № 1487, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) в тому числі територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (пункт 1 цього Порядку).

Як зазначено у пункті 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов`язані та резервісти працюють (навчаються).

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (абзац перший пункту 22 Порядку № 1487).

Призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи (абзац перший пункту 22 Порядку № 1487).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.

За змістом пунктів 1, 8, 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі – Порядок № 154, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (абзац перший).

Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи.

Аналіз наведених норм права вказує, що військовий облік військовозобов`язаних ведеться відповідним районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання військовозобов`язаного.

Своєю чергою, у разі звернення військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, яка стосується питання ведення військового обліку, така заява повинна бути належно ним розглянута, оскільки вирішення цього питання належить до його безпосередніх повноважень.

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить питання ведення військового обліку, після отримання поштою від позивача заяв, у яких він порушив відповідне питання, повинен розглянути такі заяви та надати на них обґрунтовані відповіді.

Суд встановив, що з 13 березня 2013 року позивач зареєстрований у Франківському районі м. Львова.

Також з 14 грудня 2012 року позивач взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Водночас з обставин, встановлених рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі № 380/14666/25, яке набрало законної сили, видно, що повістку № 4026954 від 19 червня 2025 року про виклик позивача до органу ТЦК та СП для уточнення даних формував, а також відомості про розшук позивача до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів « ІНФОРМАЦІЯ_11 » вносив ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому згідно з даними Обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач не перебуває на військовому обліку з 14 грудня 2012 року.

Саме тому позивач двічі засобами поштового зв`язку (27 січня 2026 року та 06 березня 2026 року) звертався до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявами, у яких просив передати особову справу військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Факт отримання відповідачем цих заяв 30 січня 2026 року та 09 березня 2026 року, відповідно, підтверджується даними відстеження з офіційного сайту Укрпошти (трек-номери поштових відправлень 7904100089701 та 7904100069395).

Проте, відповідач не надав доказів розгляду цих заяв позивача по суті (зокрема й на виконання вимог ухвали суду від 29 квітня 2026 року, якою витребувано такі докази), що свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень в цій частині.

За змістом абзаців першого, другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Жодних доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності щодо розгляду заяв позивача від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу його особової справи за місцем реєстрації, відповідач як суб`єкт владних повноважень, не подав.

Також не подав відповідач і відзиву на позовну заяву, не пояснив обставин, що стосуються нерозгляду поданих позивачем заяв від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу його особової справи за місцем реєстрації, не висловив жодних заперечень щодо заявлених позивачем до нього позовних вимог.

Суд відзначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значущих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У цій ситуації бездіяльність відповідача полягає у нерозгляді заяв позивача від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу його особової справи за місцем реєстрації, що свідчить про її протиправність, тому позовну вимогу щодо визнання незаконними дій відповідача в частині непередання особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить задовольнити частково, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяв позивача від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З урахуванням встановлених обставин належним та ефективним способом відновлення порушеного прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяви позивача від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача передати особову справу військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не можуть бути задоволені, оскільки є передчасними. Адже під час розгляду справи суд встановив, що відповідачем подані позивачем заяви від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу його особової справи за місцем реєстрації по суті не розглядалися та, відповідно, не приймалося жодних рішень за результатами їх розгляду (про задоволення таких заяв чи про відмову в їх задоволенні). Тому суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів та підстав для передачі особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , за відсутності прийнятого уповноваженим органом рішення.

У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, то розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень позивачу належить відшкодувати суму судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд ураховує таке.

Відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або має бути сплачена відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:

1. Договір про надання правової допомоги від 14 квітня 2026 року б/н, укладений між адвокатом Сухариною Володимиром Стефановичем та клієнтом ОСОБА_1 , згідно з яким гонорар адвоката за надання юридичних послуг клієнту на виконання цього договору становить 5000,00 грн (пункт 4.2); до підписання цього договору клієнт сплатив адвокату аванс у розмірі 5000,00 грн (пункт 4.3).

2. Акт приймання-передачі наданих послуг від 24 квітня 2026 року, за змістом якого адвокат надав клієнту юридичні послуги відповідно до договору про надання правової допомоги від 14 квітня 2026 року, а клієнт прийняв та оплатив надані послуги; вартість послуг згідно з договором від 14 квітня 2026 року становить 5000,00 грн. Адвокат надав клієнту такі послуги: консультація клієнта, 1 год., 2000,00 грн; вироблення правової позиції, написання та подання позовної заяви, 2 год., 3000,00 грн; всього – 5000,00 грн.

3. Акт приймання-передачі грошових коштів від 14 квітня 2026 року, за змістом якого на виконання умов пунктів 4.2, 4.3 договору про надання правової допомоги від 14 квітня 2026 року клієнт сплатив аванс на користь адвоката в розмірі 5000,00 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правничу допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правничу допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У контексті викладеного суд зауважує, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов`язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тож, ураховуючи незначну складність категорії розглядуваної справи, суд уважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд ураховує під час вирішення такого питання.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, має бути зменшена у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування 5000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом, та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, конкретних обставин справи та змісту виконаних робіт (наданих послуг), а також часткового задоволення розглядуваного позову, суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 1500,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяв ОСОБА_1 від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянути заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2026 року та від 05 березня 2026 року про передачу особової справи військовозобов`язаного ОСОБА_1 за місцем його реєстрації, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_10 .

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1064,96 грн сплаченого судового збору та 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна