Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №380/10874/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 рокусправа № 380/10874/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із червня 2023 року по березень 2026 року включно, розрахункової величини 1762 грн, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2026 роки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із червня 2023 року по березень 2026 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2026 роки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини 1762 грн, тоді як така величина, встановлена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, суперечить актам вищої юридичної сили - законам про Державний бюджет України на відповідні роки, якими прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у більшому розмірі. Позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, на визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови №481 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, а також на правові позиції Верховного Суду, зокрема на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24. Оскільки розміри грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані відпустки, надбавок та доплат є похідними від розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, такі виплати також підлягають перерахунку, а на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення нарахуванню підлягає компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. ІНФОРМАЦІЯ_1 є органом державної влади в системі Державної прикордонної служби України, бюджетною установою, що утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, та діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру 1762 грн, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, що набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, якою встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, і саме з цього дня її положення стали обов`язковими для виконання всіма суб`єктами владних повноважень. Хоча пункт 2 постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови №704 визнано протиправним та нечинним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, з урахуванням положень статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України таке рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі, а тому з дня набрання чинності постановою №481 (20.05.2023) і протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) визначення посадових окладів здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн. На підтвердження відповідач послався на постанови Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 26.06.2025 у справі №480/7154/24. Відповідач також вважає вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів передчасними, оскільки відповідні суми грошового забезпечення позивачу не нараховані та не виплачені, а тому відсутній нарахований, але не виплачений дохід, на який могла б бути нарахована компенсація (постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а та від 10.04.2025 у справі №420/29059/24). Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 18.08.2020 (згідно з витягом з наказу від 18.08.2020 №295-ОС) по 06.03.2026 перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення за 2020-2026 роки.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.03.2026 №322-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.03.2026.

За даними архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення у спірний період посадовий оклад позивача та оклад за військовим (спеціальним) званням «сержант» визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн, а саме: посадовий оклад - 3080 грн (1762 грн як розрахункова величина, помножена на тарифний коефіцієнт 1,75 за 8 тарифним розрядом, з урахуванням округлення), оклад за військовим (спеціальним) званням «сержант» - 740 грн (1762 грн як розрахункова величина, помножена на тарифний коефіцієнт 0,42, з урахуванням округлення). Виходячи з таких розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням у період з червня 2023 року по березень 2026 року включно позивачу нараховувалися та виплачувалися у відповідному відсотковому відношенні як постійні, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2026 роки, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші виплати).

Сторонами не заперечується, що у спірний період посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та інші похідні види грошового забезпечення обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини 1762 грн.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з червня 2023 року по березень 2026 року включно розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закон України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закон України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять. Прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 1 січня відповідного календарного року, становить: на 01.01.2023 - 2684,00 грн, на 01.01.2024 - 3028,00 грн, на 01.01.2025 - 3028,00 грн, на 01.01.2026 - 3328,00 грн.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Разом з тим суд враховує, що спірний період (з червня 2023 року по березень 2026 року включно) припадає на час дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 і якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 визнано протиправним та нечинним. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. За вказаних обставин пункт 2 Постанови №481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 втратив чинність 18.06.2025.

Суд враховує, що правові позиції Верховного Суду щодо дії в часі рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у справах цієї категорії тривалий час були неоднакові. Так, у постановах від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 26.06.2025 у справі №480/7154/24 Верховний Суд виходив із того, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) і протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої Постановою №481, на що обґрунтовано посилається відповідач.

Однак постановою від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала за необхідне відступити від наведеного висновку та зазначила, що пункт 4 Постанови №704 у редакції пункту 2 Постанови №481 замінює такий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців зводить нанівець мету прийняття Постанови №704, а тому під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

Відступлення Верховним Судом від власного правового висновку має наслідком зміну судової практики в розгляді справ цієї категорії. Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує саме цей висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, як більш пізній та такий, що відображає остаточну на час розгляду цієї справи позицію Верховного Суду.

Наведене узгоджується і з приписами частини третьої статті 7 КАС України, відповідно до яких у разі невідповідності підзаконного акта акту вищої юридичної сили суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Оскільки закони про Державний бюджет України на 2023-2026 роки застережень щодо застосування розрахункової величини на рівні прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять, а прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року встановлено у більшому розмірі, застосування у спірний період фіксованої розрахункової величини 1762 грн суперечить актам вищої юридичної сили.

Доводи відповідача про те, що визнання пункту 2 Постанови №481 протиправним та нечинним має виключно перспективну дію, а тому у спірний період правомірно застосовувалася фіксована величина 1762 грн, суд відхиляє. Правова оцінка правомірності застосування розрахункової величини у спірний період ґрунтується не на зворотній дії рішення суду у справі №320/29450/24, а на приписах частини третьої статті 7 КАС України та частини другої статті 92 Конституції України, які зобов`язують суд не застосовувати підзаконну норму в частині, що суперечить актам вищої юридичної сили, незалежно від того, чи оскаржувався такий акт та чи є він чинним на момент розгляду справи. Саме такого підходу дотримується Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача, а також похідних від них видів грошового забезпечення за період з червня 2023 року по березень 2026 року включно розрахункову величину 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2026 роки, надбавок та доплат визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від правильно визначеного розміру окладів та також підлягають перерахунку із застосуванням розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми донарахованого за цим рішенням грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичної виплати, суд зазначає таке.

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), частина друга статті 2 Закону № 2050-III)).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно пункту 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19 та від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.

Отже, враховуючи, що грошове забезпечення за спірний період позивачу ще не нараховане та не виплачене, суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Таким чином, у цій частині позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із червня 2023 року по березень 2026 року включно розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2026 роки, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період із червня 2023 року по березень 2026 року включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.