Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №380/5016/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Львівсправа № 380/5016/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 30 січня 2026 року № 134850016347 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 23 січня 2026 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення відповідача-1, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових у зв`язку із недосягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є протиправним, адже з огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену в рішенні від 21 квітня 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, у її ситуації має застосовуватися саме пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, відповідно до якого вона має право на призначення пенсії після досягнення 50 років. Що ж стосується страхового та пільгового стажу, то такий є достатнім для призначення їй пенсії та підтверджений пенсійним органом. Також позивачка відзначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області у зв`язку із чим призначення та виплату їй пенсії за віком має здійснювати саме вказаний пенсійний орган.

З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається, зокрема жінкам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 після досягнення 55 років. Спірним рішенням позивачці відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю у неї необхідного пенсійного віку 55 років.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не розглядало ані заяви позивачки, ані документів, доданих до заяви, відповідно й не приймало жодних рішень щодо цього питання, а тому не може виступати відповідачем у цій справі, оскільки не вчиняло жодних протиправних дій та не порушувало жодних прав чи інтересів позивачки. Зазначає, що стаття 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є чинною, її положення неконституційними не визнавались, а тому норми цієї статті застосовуються під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки норми пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на час розгляду заяви позивачки є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані). Тому посилання позивачки на зазначене рішення Конституційного Суду України є безпідставним. Ураховуючи викладене, відсутні підстави для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 24 березня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

23 січня 2026 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. До заяви позивачка долучила документи, необхідні для призначення такої пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 30 січня 2026 року № 134850016347, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку із недосягненням нею пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачка, вважаючи зазначене рішення відповідача-1 протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: 1) правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 30 січня 2026 року № 134850016347 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2; 2) наявності підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 23 січня 2026 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Суд відзначає, що ця справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20, адміністративне провадження № Пз/9901/32/20 від 21 квітня 2021 року, зміненому у мотивувальній частині постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

03 жовтня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт другий частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосовуються стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, рішенням від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення).

Одночасно Конституційний Суд України встановив, що застосовуються відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отож, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та необхідного загального страхового стажу.

Перший із цих законів визначав вік у 50 років та мінімальний загальний страховий стаж у 20 років, тоді як другий визначав вік у 55 років та мінімальний загальний страховий стаж у 25 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі мають застосовуватися саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії паспорта серії НОМЕР_1 суд встановив, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час звернення позивачки до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (23 січня 2026 року) позивачці виповнилося 53 роки.

Тому відмова відповідача-1 у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 53 років, з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Адже відмовляючи позивачці оскаржуваним рішенням у призначенні пільгової пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка діяла до прийняття Закону № 213-VIII, відповідач-1 не врахував правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, у зв`язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для позивачки закону.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване рішення відповідача-1, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які визначені у пунктах 1, 3, 5, 6 частини другої статті 2 КАС України, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати, а першу позовну вимогу задовольнити повністю.

Щодо другої позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 23 січня 2026 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», суд зазначає таке.

У межах розгляду цієї справи суд встановив, що станом на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (23 січня 2026 року) позивачка досягла віку 53 років (за необхідних 50 років).

Також зі змісту оскаржуваного рішення відповідача-1 слідує, що страховий стаж позивачки становить 30 років 11 місяців 26 днів (за необхідних 20 років), а пільговий стаж роботи за Списком № 2 – 36 років 09 місяців 04 дні (за необхідних 10 років).

На роботах за Списком № 2 позивачка почала працювати до 01 квітня 2015 року та пільговий стаж на таких роботах обсягом 10 років набула до 01 квітня 2015 року, що підтверджується Розрахунком стажу форми РС-право.

Отже, у спірному випадку щодо позивачки повною мірою виконуються умови, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію позивачці.

Щодо дня, з якого позивачці належить призначити пенсію, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки за пенсією позивачка звернулася пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то з урахуванням вимог пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 належить призначити позивачці з 23 січня 2026 року, тобто з дня звернення.

Водночас підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачки (призначити пенсію), відсутні, оскільки наданих позивачкою документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо призначення позивачці пільгової пенсії за віком не вирішував, тож прав позивачки у межах спірних правовідносин не порушував. Оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії за наслідками розгляду наданих документів приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а тому саме цей пенсійний орган як порушника прав позивачки належить зобов`язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивачки.

Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.

З огляду на вказане у сукупності позовну вимогу у частині, яка розглядається, належить задовольнити частково, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 23 січня 2026 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, відшкодувати позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 30 січня 2026 року № 134850016347 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 23 січня 2026 року (з дня звернення) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 1064,96 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна