Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №160/6257/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

24 вересня 2026 рокусправа № 160/6257/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо відмови в перетині державного кордону,-

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Заводського районного суду м. Кам`янського, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просила суд:

- визнати дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 в перетині державного кордону 12 червня 2025 року - протиправними;

- визнати бездіяльність посадових осіб Заводського районного суду м. Кам`янське щодо своєчасного неподання до Адміністрації Державної прикордонної служби списки осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, стосовно ОСОБА_1 - протиправною;

- стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та Заводського районного суду м. Кам?янське на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 (сто п?ятдесят тисяч) гривень, та майнову шкоду у розмірі - 1522,64 грн., а також втрати на правничу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.06.2025 намагалася виїхати за межі України через пункт пропуску «Шегині», проте рішенням від 12.06.2025 позивачу відмовлено у перетині державного кордону. Вважає дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 в перетині державного кордону 12 червня 2025 року - протиправними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2026 роз?єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Кам?янського, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Кам?янського про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Заводського районного суду м. Кам?янського щодо своєчасного неподання до Адміністрації Державної прикордонної служби списки осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, стосовно ОСОБА_1 виділено в самостійне провадження та вирішено здійснити їх розгляд в провадженні справи №160/1313/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 передано матеріали адміністративної справи № 160/6257/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо визнання протиправними дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону 12.06.2025 року до Львівського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Кондратюк Ю.С.

Ухвалою судді від 20.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 08.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до суду задоволено. Причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом визнано поважними та поновлено строк звернення до суду.

25.05.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що під час проходження позивачем прикордонного контролю уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби було виявлено наявність щодо позивача відповідної інформації в інформаційній системі «Гарт-1» та на момент виникнення спірних правовідносин було присвоєно індекс «В», та встановлено, що позивач може перетинати державний кордон лише за наявності документу про службове відрядження відповідно до абзацу першого пункту 2-14 Правил №57, такого документу позивач не надав, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Зазначає, що оскаржуване рішення уповноваженої службової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетинанні державного кордону позивачу є актом індивідуальної дії на виконання владних управлінських функцій, яке стосується прав або інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням.

Таким чином, скасування чи не скасування вказаного акту індивідуальної дії у судовому порядку не захищає прав та інтересів позивача, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію.

Оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону не тягне за собою юридичної заборони позивачу в перетинанні державного кордону на майбутнє (в наступний раз), тобто таке рішення має разове застосування та приймається на підставі діючого законодавства на основі поданих документів, а тому не створює перешкод в подальшому для перетинання кордону України за наявності на це законних підстав.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наданими позивачем копією паспорта громадянина України.

19.03.2024 рішенням Вищої Ради Правосуддя №799/0/15-24 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

22.05.2024 наказом голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №43-к, припинено з 13.11.2023 року трудові відносини з суддею Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку.

12.06.2025 позивач здійснював виїзд за кордон через пункт пропуску «Шегині».

12.06.2025 начальником Струпи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « Шегині » (тип A) лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Правилами перетинання державного кордону України».

Листом від 01.07.2025 Державна прикордонна служба України повідомила позивача, що на підставі листа Заводського районного суду міста Кам`янського від 31.01.2023 року за №7/1523-вих. інформацію про позивача включено до списків осіб, які були подані у відповідності до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 року №69.

Листом від 12.08.2025 Заводський районний суд міста Кам`янського повідомив представника позивача, що 07.08.2025 Заводський районний суд міста Кам?янського листом № 7/245/25 повідомив Державну прикордонну службу України, що суддя ОСОБА_1 звільнена з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська (після перейменування міста Кам?янського) та просив виключити її з переліку осіб, щодо яких встановлені обмеження при виїзді за кордон.

Позивач, вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Змістом спірних правовідносин є правомірність рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону України.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною 1 статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).

Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.

Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.

Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.

Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389, а саме:

- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.

Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Частиною 2 статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.

Суд зазначає, що з огляду на введення в Україні воєнного стану гарантоване частиною 1 статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень на підставі дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.

Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а зазначив, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

Постановою Кабінету Міністрів України №69 від 27.01.2023 року доповнено Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року пунктом 2-14 такого змісту (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 119 від 10.02.2023):

«У разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Пропуск через державний кордон жінки (у тому числі тієї, яка є усиновлювачем, опікуном, піклувальником, однією з прийомних батьків або однією з батьків-вихователів) та/або чоловіка, який є одиноким батьком, одиноким усиновлювачем або опікуном, піклувальником, прийомним батьком чи батьком-вихователем (за умови, що він не перебуває у шлюбі та самостійно виховує та утримує дитину без участі матері), із числа зазначених у цьому пункті осіб, які мають або виховують дитину/дітей віком до 18 років, під час їх виїзду за межі України з метою відвідування таких дітей, які перебувають за межами України, або для супроводження таких дітей для виїзду за межі України здійснюється уповноваженими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних підтвердних документів..».

Таким чином, у позивача були наявні обмеження в перетинанні державного кордону у зв`язку з перебуванням на посаді судді.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №69 від 27.01.2023 року визначено, що Міністерствам, центральним та місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, керівникам суб`єктів господарювання подати в триденний строк до Адміністрації Державної прикордонної служби списки осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, із зазначенням прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, дати народження, займаної посади та в подальшому в разі кадрових змін подавати оновлену інформацію не пізніше наступного дня після прийняття відповідного рішення.

Як встановлено судом, 19.03.2024 рішенням Вищої Ради Правосуддя №799/0/15-24 позивача звільнено з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

22.05.2024 наказом голови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська №43-к, припинено з 13.11.2023 року трудові відносини з суддею Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Таким чином, враховуючи п.2 постанови Кабінету Міністрів України №69 від 27.01.2023, Заводський районний суд м. Кам`янського не пізніше 23.05.2024 (тобто не пізніше наступного дня після видання наказу про припинення трудових відносин) був зобов`язаний подати до Адміністрації Державної прикордонної служби оновлений список осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, із виключенням ОСОБА_1 .

Водночас судом встановлено, що лише 07.08.2025 Заводський районний суд міста Кам`янського листом №7/245/25 повідомив Державну прикордонну службу України, що суддя ОСОБА_1 звільнена з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська (після перейменування міста Кам`янського) та просив виключити її з переліку осіб, щодо яких встановлені обмеження при виїзді за кордон.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у справі № №160/1313/26 (яке набрало законної сили), у межах якої розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до Заводського районного суду м. Кам?янського про визнання протиправною бездіяльності посадових осіб Заводського районного суду м. Кам?янського щодо своєчасного неподання до Адміністрації Державної прикордонної служби списки осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, стосовно ОСОБА_1 , позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Заводського районного суду м. Кам`янського щодо своєчасного неподання до Адміністрації Державної прикордонної служби оновленого списку осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, із виключенням ОСОБА_1.

Враховуючи відсутність у відповідача станом на 12.06.2025 (дата прийняття рішення) відомостей щодо виключення позивача зі списку осіб, передбачених у пункті 2-14 Правил №57, то сумніви органу прикордонного контролю у наявності права у позивача на перетин державного кордону, є обґрунтованими.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не надано всіх необхідних документів щодо його безумовного права не перетин державного кордону, підстави для визнання протиправними дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в перетині державного кордону, - відсутні.

При цьому, слід зауважити, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби під час прийняття відповідного рішення щодо перетину кордону.

Доводи позивача про те, що відповідачем в оскарженому рішенні не вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, суд до уваги не бере з огляду на таке.

Суд звертає увагу, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457 затверджено форму рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.

Форма рішення не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов`язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.

Також, суд звертає увагу позивача, що перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», не є вичерпним. Передбачене частиною 1 статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України.

Тож відповідач дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не підтвердив необхідними документами мету поїздки, згідно з вимогами Правил № 57, в умовах дії правового воєнного стану та не надав до паспортного контролю необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Також суд (у аспекті доводів позивача щодо обмеження свободи пересування та вільного залишення країни) звертає увагу на те, що Україна відповідно до статті 24 Закону № 389 поінформувала Генерального секретаря ООН та іноземні держави нотою від 28.02.2022 № 4132/28-110-17626 щодо обсягу застосування тимчасового відступу України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (Пакт) та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція). Зокрема Україна відмовлялась від виконання вимог статті 33 Конституції України, а обмеження цього права вимагало відмови від зобов`язань за статями 12-13 Пакту, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Крім цього Генерального секретаря ООН попереджено, що за статтею 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями можуть запроваджувати та здійснювати певні заходи, що пов`язані із відступом від зобов`язань за статтями 3, 8 (пункт 3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту та статей 4 (пункт 3), 8, 9, 10 ,11, 13, 14, 16, статей 1, 2 Додаткового протоколу, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Суд також зазначає, що в умовах воєнного стану Конституція України вимагає від держави не тільки обов`язку щодо захисту національної безпеки і цілісності, а й згідно з основними засадами конституційного ладу держави повної поваги до прав людини та фундаментальних свобод (стаття 3 Конституції України) та діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

З метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб`єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.

Водночас застосовуючи критерії статті 2 КАС України, Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд доходить висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

Суд уважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.

Ураховуючи нормативне регулювання спірних правовідносин, яке наведене вище, суд доходить висновку, що з метою захисту України, забезпечення її безпеки втручання держави в умовах воєнного стану у приватну сферу індивіда, коли це обумовлено гостротою ситуації, необхідними, коли в інших ситуаціях були, або могли б бути порушені права інших, і тільки на період дії такого воєнного стану.

Щодо посилань позивача на необґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України у зв`язку із незазначенням у ньому конкретної для цього підстави, суд ураховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 23.05.2024 у справі № 380/16591/22, та зазначає таке.

Спірне рішення відповідача від 12.06.2026 про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457.

У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його прийняття (як нормативні, такі і фактичні), а саме: не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Правилами перетинання державного кордону України».

Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон, а тому доводи позивача у цій частині суд відхиляє.

Крім того, суд підкреслює, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред`явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення від 12.06.2026 у жодний спосіб не створить перешкод для перетину позивачем державного кордону України за наявності на те законних підстав.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 29.11.2023 у справі № 260/2807/22.

Тож за встановлених у цій справі обставин та наведених вище норм права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про те, що рішення від 12.06.2026, відповідно до якого позивачу відмовлено у виїзді з України, відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 2 КАС України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Суд звертає увагу, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент прийняття такого рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача, позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди є похідними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача у спірних правовідносинах відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому у задоволенні позову потрібно відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову, а також ураховуючи положення ст. 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо відмови в перетині державного кордону - відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Повне рішення суду складено 24.09.2026.

Суддя Кондратюк Юлія Степанівна