Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №380/16980/26
Суддя: Желік Олександра Мирославівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 рокусправа № 380/16980/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 28.04.2021 у віці 19 років він був прийнятий на військову службу за контрактом, має військове звання «старший солдат», належить до осіб рядового складу Збройних Сил України та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, а також під час захисту Вітчизни 07.06.2022 та 22.02.2023 одержав травми (поранення). До кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, до дисциплінарної відповідальності, строк дії стягнень за яку не закінчився, позивач не притягувався.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода), однак листом від 08.03.2026 №1480/16/4705 відповідач відмовив у її виплаті з мотивів прийняття позивача на військову службу за контрактом 28.04.2021, тобто до введення воєнного стану.
На переконання позивача, така відмова порушує загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, закріплений ст.24 Конституції України, а тлумачення п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 (далі - постанова №153) лише щодо військовослужбовців, прийнятих на військову службу після 24.02.2022, є дискримінаційним стосовно осіб, які уклали контракт у віці до 25 років до введення воєнного стану та після його введення продовжили військову службу, брали безпосередню участь у бойових діях. Позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004, на визначення прямої дискримінації, наведене в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 (далі - Закон №5207-VI), на рішення окружних адміністративних судів у справах №380/17103/25, №360/2341/25, №140/16857/25, №620/13284/25, №200/5520/25, №560/14752/25, №400/194/26, №580/655/26, №360/129/26, №560/22123/25, №620/1907/26, а також на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі №360/1904/25, у яких, за твердженням позивача, суди визнали право на винагороду за військовослужбовцями, прийнятими на військову службу за контрактом до 24.02.2022. Факт безпосередньої участі у бойових діях позивач обґрунтовує довідкою військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2023 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також листом відповідача від 06.06.2026 №1480/56/13427. Позивач зазначає, що бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів підрозділів не можуть перебувати у військовослужбовця, та посилається з цього приводу на постанови Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №200/660/23, від 04.06.2025 у справі №280/552/23, від 30.05.2025 у справі №200/876/23, від 22.05.2025 у справі №200/175/23. Ефективним способом захисту порушеного права позивач вважає зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити винагороду.
Ухвалою від 14.08.2026 суд відкрив провадження у справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 24.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.
28.08.2026 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Відповідач зазначає, що позивач 28.04.2021 уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки. Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023 №853-РС, від 14.09.2024 №65-РС та від 29.07.2025 №43-РС позивача зараховано до списків особового складу військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_1 відповідно. З 30.07.2025 військові частини НОМЕР_4 та НОМЕР_3 ліквідовані як окремі військові частини, їх правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 . На думку відповідача, визначальним критерієм для застосування п.4 постанови №153 є факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби. Оскільки позивач станом на 24.02.2022 вже проходив військову службу за контрактом, він не відповідає умовам виплати винагороди. Відповідач звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 п.4 постанови №153 доповнено положеннями щодо виплати винагороди військовослужбовцям, прийнятим на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Відповідач також посилається на окреме доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд та окреме доручення Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 19.10.2025 №760/15/34095 і стверджує, що бездіяльності щодо позивача не допускав. До відзиву додано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 у справі №160/4825/26, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №560/16101/25 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі №280/3937/26.
02.09.2026 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не заперечив жодної фактичної обставини, викладеної у позовній заяві, а тому спір зводиться до правового питання про поширення п.4 постанови №153 на військовослужбовця, який у віці до 25 років був прийнятий на військову службу за контрактом до 24.02.2022 та після введення воєнного стану продовжив службу. Представник позивача вважає, що відзив не містить правомірної, об`єктивної та обґрунтованої мети відмінності у поводженні, що позивач забезпечував досягнення мети експериментального проекту, а довід про відсутність бездіяльності не стосується предмета позову. Також представник позивача вказує на взаємовиключність доводів відзиву, неподання відповідачем доказів вчинення дій за окремим дорученням від 26.09.2025 №5601/уд, відмову військової частини НОМЕР_2 у видачі довідки листом від 03.04.2026, відсутність преюдиційного значення доданих до відзиву судових рішень та ненаведення відповідачем висновків Верховного Суду.
Разом із позовною заявою представник позивача подав клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого суд відмовив окремою ухвалою.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_5 , виданим 15.09.2021 органом 1816.
28.04.2021 Міністерство оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 та позивач уклали контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. На дату укладення контракту позивач мав військове звання «солдат» та займав посаду розвідника-далекомірника розвідувального відділення розвідувального взводу 1 десантно-штурмового батальйону. Відповідно до п.3 контракту його укладено строком на 3 (три) роки, згідно з п.11 контракт набирає чинності з 28.04.2021. За умовами п.1 контракту позивач добровільно взяв на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк контракту відповідно до вимог, визначених п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно із записами у військовому квитку серії НОМЕР_6 позивач 28.04.2021 прийнятий на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, 06.05.2021 прийняв Військову присягу у військовій частині НОМЕР_2 , 28.04.2021 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та 03.01.2024 виключений з них. Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023 №853-РС, від 14.09.2024 №65-РС та від 29.07.2025 №43-РС позивача зараховано до списків особового складу військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_1 відповідно. Військові частини НОМЕР_4 та НОМЕР_3 з 30.07.2025 ліквідовані, їх правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 .
Станом на день звернення до суду позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира екіпажу безпілотних літальних комплексів екіпажу безпілотних літальних апаратів взводу розвідки та корегування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_7 батальйону територіальної оборони та має військове звання «старший солдат». Позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 19.12.2022.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2023 №3901/убд, виданої за формою додатка 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, позивач у періоди з 24.02.2022 по 28.04.2022 та з 08.05.2022 по 22.02.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області, н.п. Довгеньке Ізюмського району Харківської області, АДРЕСА_1 . Підставою видачі довідки зазначено витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 27.04.2022 №120, від 22.02.2023 №218, витяги із журналу бойових дій НОМЕР_9 окремої десантно-штурмової бригади від 27.04.2022, від 22.02.2023, витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.04.2022 №120, від 08.05.2022 №130, від 22.02.2023 №53. У довідці вказано, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08.08.2023 №4456 позивач 07.06.2022 отримав закриту черепно-мозкову травму, акубаротравму легкого ступеню за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_2 внаслідок мінометного обстрілу. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 24.04.2023 №1605 позивач 22.02.2023 отримав вибухову травму, акубаротравму, вогнепальне осколкове сліпе поранення правої кисті, лопаткової ділянки зліва за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_3 внаслідок танкового обстрілу.
Листом від 06.06.2026 №1480/56/13427 відповідач повідомив представника позивача, що позивач, перебуваючи у складі військової частини НОМЕР_3 , брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди з 17.01.2024 по 26.01.2024 та з 06.08.2024 по 17.09.2024, всього 51 день.
Відповідно до повного витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-005704639 станом на 26.02.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та розшук відсутні.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просив створити (отримати) інформацію про сумарну кількість днів його безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, документально підтвердити відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності, з`ясувати наявність поранень, сформувати довідку за формою, затвердженою окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, здійснити розрахунок потреби в коштах та видати наказ про виплату винагороди у розмірі 1 млн гривень.
Листом від 08.03.2026 №1480/16/4705, наданим у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 02.03.2026 №02-03/2026-6, відповідач повідомив, що у військовій частині опрацьовано рапорт позивача, а за наявною інформацією позивач 28.04.2021 уклав контракт, був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та з цього часу безперервно проходить військову службу у Збройних Силах України. У листі зазначено: «Слід зазначити, що однією з визначальних умов, передбачених абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153, є саме факт прийняття або призову громадянина на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64. Вказана норма не поширюється на військовослужбовців, які були прийняті на військову службу до введення воєнного стану та продовжують проходити її безперервно». За висновком відповідача, позивач не відповідає вимогам абзацу другого п.4 постанови №153, а підстави для нарахування та виплати винагороди відсутні.
Листом від 03.04.2026 військова частина НОМЕР_2 у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 30.03.2026 №30-03/2026-5 повідомила, що позивач, прийнятий на військову службу за контрактом 28.04.2021, не є учасником експериментального проекту, правові підстави для оформлення довідки за формою, передбаченою окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, відсутні, а копії бойових наказів, журналів бойових дій, бойових донесень та рапортів командирів підрозділів містять службову інформацію з обмеженим доступом.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, регулюються Законом №2232-XII.
Згідно з ч.2 ст.23 Закону №2232-XII для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки.
Відповідно до п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
Згідно з п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалася і триває на час розгляду справи.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153). Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.
Згідно з підп.1 п.3 постанови №153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до абзацу другого п.4 постанови №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Абзацом третім п.4 постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).
Згідно з абзацом четвертим п.4 постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Відповідно до абзацу п`ятого п.4 постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153» №942 від 30.07.2025, яка набрала чинності 07.08.2025, п.4 постанови №153 доповнено абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант"; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання».
Відповідно до абзацу другого п.1 Порядку №153 метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що абзац другий п.4 постанови №153 визначає коло осіб, які мають право на винагороду, через сукупність умов, однією з яких є прийняття або призов особи на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, до набрання чинності постановою №153. Абзаци третій та четвертий п.4 постанови №153 не встановлюють окремого кола отримувачів винагороди, а визначають її розмір для військовослужбовців, «зазначених в абзаці другому цього пункту», у разі участі у бойових діях строком менше шести місяців. Отже, виплата винагороди в повному обсязі на підставі абзацу четвертого п.4 постанови №153 у зв`язку з одержанням поранень (травм) можлива лише за умови, що військовослужбовець належить до кола осіб, визначених абзацом другим цього пункту, у тому числі за часом прийняття (призову) на військову службу.
У даній справі мали місце такі обставини: позивач прийнятий на військову службу за контрактом та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 28.04.2021, тобто до введення воєнного стану. Строк контракту становив три роки та сплинув 28.04.2024, коли в Україні діяв воєнний стан. Доказів укладення позивачем нового контракту, повторного прийняття на військову службу або призову на військову службу у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 матеріали справи не містять, на такі обставини позивач не посилається. Навпаки, позивач обґрунтовує позов тим, що після введення воєнного стану він продовжив проходження військової служби за контрактом від 28.04.2021.
Проходження позивачем військової служби після закінчення строку контракту зумовлене приписами п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII, за якими під час дії особливого періоду дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема на період дії воєнного стану. Таке продовження відбувається в силу закону та стосується дії вже укладеного контракту. Воно не є прийняттям на військову службу, оскільки не змінює дати початку проходження військової служби, яка відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII визначається днем зарахування до списків особового складу військової частини. Для позивача таким днем є 28.04.2021.
Системний аналіз п.4 постанови №153 підтверджує, що умова про прийняття (призов) на військову службу під час воєнного стану є самостійною умовою виникнення права на винагороду. Постановою Кабінету Міністрів України №942 від 30.07.2025 коло отримувачів винагороди розширено, зокрема, за рахунок військовослужбовців, які до введення воєнного стану проходили строкову військову службу. Водночас і щодо цієї категорії Кабінет Міністрів України зберіг вимогу про прийняття на військову службу за контрактом під час воєнного стану. Військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом до 24.02.2022, дія контрактів яких продовжена в силу п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII, до кола отримувачів винагороди не включено.
Суд відхиляє посилання позивача на дискримінаційний характер умови про прийняття (призов) на військову службу під час воєнного стану з огляду на таке.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону №5207-VI пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Верховний Суд у постанові від 03.07.2024 у справі №203/4111/21 зазначив: «За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раальте проти Нідерландів") (пункти 48, 49 рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України", заява №10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року №14-рп/2004)».
Відмінність, на яку посилається позивач, ґрунтується не на персональній ознаці особи, а на часі та підставі виникнення правовідносин проходження військової служби. Особи, які прийняті (призвані) на військову службу під час воєнного стану, набули статусу військовослужбовця за умов, коли вступ на військову службу безпосередньо пов`язувався з участю у відсічі збройної агресії. Правовідносини проходження військової служби позивача виникли у мирний час на підставі контракту від 28.04.2021, а під час воєнного стану тривають у зв`язку з продовженням дії цього контракту в силу закону. Тому позивач та військовослужбовці, прийняті (призвані) на військову службу під час воєнного стану, не перебувають в аналогічній ситуації.
Винагорода за п.4 постанови №153 є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, запровадженим у межах експериментального проекту, метою якого згідно з абзацом другим п.1 Порядку №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) та створення додаткових мотиваційних чинників для залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби. Така мета є правомірною та об`єктивно обґрунтованою. Визначення кола отримувачів винагороди за критерієм прийняття (призову) на військову службу під час воєнного стану пов`язане з цією метою та належить до повноважень Кабінету Міністрів України щодо встановлення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, визначених ч.4 ст.9 Закону №2011-XII.
Суд також враховує, що відмова у виплаті винагороди не обмежує права позивача на інші види грошового забезпечення, гарантовані ст.9 Закону №2011-XII, у тому числі на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022, яка, за твердженням самого позивача, наведеним у клопотанні про витребування доказів, виплачувалася йому за періоди з 24.02.2022 по 13.02.2025.
Визнання за позивачем права на винагороду всупереч умові абзацу другого п.4 постанови №153 про прийняття (призов) на військову службу під час воєнного стану фактично означало б встановлення судом нової категорії отримувачів цієї виплати, яку постановою №153 не передбачив, у тому числі під час внесення змін постановою №942 від 30.07.2025. Визначення такої категорії належить до компетенції Кабінету Міністрів України.
Посилання позивача на рішення окружних адміністративних судів та на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі №360/1904/25 суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені позивачем судові рішення не є постановами Верховного Суду. Висновків Верховного Суду щодо застосування абзацу другого п.4 постанови №153 у подібних правовідносинах сторони не навели.
Щодо доводів позивача про те, що відповідач не заперечив обставин його безпосередньої участі у бойових діях, одержання травм (поранень) під час захисту Вітчизни та відсутності випадків притягнення до відповідальності, суд зазначає, що ці обставини мають значення для визначення права на винагороду та її розміру лише за умови належності військовослужбовця до кола осіб, визначених абзацом другим п.4 постанови №153. Оскільки позивач не відповідає умові щодо прийняття (призову) на військову службу під час воєнного стану, оцінка довідки від 21.08.2023 №3901/убд, довідок про обставини травми від 08.08.2023 №4456 та від 24.04.2023 №1605, листа відповідача від 06.06.2026 №1480/56/13427 з точки зору їх достатності для цілей постанови №153, як і посилання позивача на постанови Верховного Суду щодо неможливості подання військовослужбовцем бойових документів, на результат вирішення спору не впливають.
Щодо доводів позивача про взаємовиключність позиції відповідача та неподання ним доказів вчинення дій за окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, суд зазначає, що предметом спору є відмова, викладена у листі від 08.03.2026 №1480/16/4705. Підставою цієї відмови є невідповідність позивача умові абзацу другого п.4 постанови №153 щодо часу прийняття на військову службу. Оскільки ця підстава відповідає змісту постанови №153, посилання відповідача на вчинення дій на виконання окремих доручень Міністра оборони України та Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, як і заперечення позивача з цього приводу, не впливають на висновок суду щодо правомірності відмови. Зазначені окремі доручення та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, додані до відзиву, суд не оцінює як джерело умов виплати винагороди, оскільки такі умови визначені п.4 постанови №153.
Доводи позивача про те, що він забезпечував досягнення мети експериментального проекту, беручи безпосередню участь у бойових діях після 24.02.2022, не спростовують висновків суду, оскільки п.4 постанови №153 пов`язує право на винагороду не лише з участю у бойових діях, а із сукупністю умов, серед яких прийняття (призов) на військову службу під час воєнного стану.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач довів, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 28.04.2021, тобто до введення воєнного стану, та не належить до кола осіб, визначених абзацом другим п.4 постанови №153. Відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу винагороди, викладена у листі від 08.03.2026 №1480/16/4705, відповідає вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та п.4 постанови №153. Позовна вимога про визнання цієї відмови протиправною є безпідставною, а похідна від неї вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду задоволенню не підлягає.
Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, п.58) рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони (п.41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів).
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В силу приписів ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в:
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених п.3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua