Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №380/12841/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 рокусправа № 380/12841/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232 XII "Про військовий обов`язок та військову службу";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у грудні 2025 року мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Рідна сестра позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю І групи безтерміново та за висновком медико-соціальної експертної комісії потребує постійного стороннього догляду. До мобілізації такий догляд здійснював позивач, що підтверджується актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 30.09.2024 №260308-4111. Батьки позивача та його сестри померли. Інша рідна сестра, ОСОБА_3 , з 08.04.2022 проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де отримала тимчасовий захист, зареєструвала місце проживання та працевлаштувалася. Позивач указує, що 27.04.2026 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами з доданням документів, які підтверджують фактичну відсутність сестри в Україні. Листом від 14.05.2026 №50/02/12-4666-2026, врученим позивачу 18.05.2026, у звільненні відмовлено з огляду на наявність у ОСОБА_2 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення. Позивач уважає таку відмову протиправною та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, щодо змісту поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення».

Ухвалою судді від 29.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив. Відповідач зазначає, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. 27.04.2026 (вх.№1263) до військової частини надійшов рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідною сестрою, яка є особою з інвалідністю І групи. На думку відповідача, подані позивачем документи підтверджують наявність у сестри інвалідності І групи та потребу у постійному догляді, однак не підтверджують, що інший член сім`ї другого ступеня споріднення, ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідач указує, що суд не може втручатися в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, підміняти його та приймати замість нього рішення, а також посилається на ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) та на Інструкцію з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2017 №73. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 . 14.12.2025 йому видано військовий квиток серії НОМЕР_2 . Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону, має військове звання «солдат». Відповідач не заперечує, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною сестрою позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 . Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 20.04.2026 №2026/006271326 місце проживання ОСОБА_2 з 16.07.1986 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №619443, виданої Сихівською міжрайонною МСЕК 05.06.2024 (дата огляду 17.05.2024), ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності (підгрупа «Б») внаслідок загального захворювання безтерміново. У п.12 довідки «Висновок про умови і характер праці» зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Згідно з пенсійним посвідченням від 07.01.2026 № НОМЕР_5 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності І групи безтерміново.

Висновком КНП « 4-а міська поліклініка м.Львова» від 20.06.2024 №86/368 за формою первинної облікової документації №080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407, підтверджено наявність у ОСОБА_2 порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Висновок видано безстроково.

Актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 30.09.2024 №260308-4111, затвердженим Сихівським відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, встановлено, що позивач здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 . В акті зазначено, що членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені) у ОСОБА_2 немає.

Батьки позивача та ОСОБА_2 померли, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 ( ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 ( ОСОБА_2 ).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною сестрою позивача та ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , свідоцтво про одруження серії НОМЕР_9 ).

08.04.2022 ОСОБА_6 звернулася до Земельного відомства у справах біженців м.Берлін із заявою про потребу в захисті. 06.05.2022 їй видано дозвіл на проживання у Федеративній Республіці Німеччина відповідно до §24 Закону ФРН «Про перебування іноземців». Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 17.02.2026, виданою Управлінням округу Шарлоттенбург-Вільмерсдорф м.Берлін, з 22.08.2024 ОСОБА_6 зареєстрована за єдиною адресою місця проживання у м.Берлін. Відповідно до довідки некомерційного ТОВ «Школа та дитячий садок Шеле» від 10.03.2026 ОСОБА_6 працює у цій установі з 09.10.2024 та працюватиме до 31.07.2027 з графіком роботи з понеділка до п`ятниці. Згідно з довідкою Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина від 27.02.2026 ОСОБА_6 перебуває на тимчасовому консульському обліку з 27.02.2026 до 27.02.2027. Документи, видані компетентними органами ФРН, засвідчені апостилем та мають засвідчений переклад українською мовою.

Із довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Центрального району м.Берлін від 08.12.2023 слідує, що донька ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_8 у м.Берлін.

У заяві від 13.03.2026, справжність підпису на якій засвідчено першим секретарем з консульських питань Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина (зареєстровано в реєстрі за №450), ОСОБА_6 повідомила, що з 08.04.2022 по даний час проживає у ФРН, працює за контрактом до 31.07.2027 та не має можливості повернутися в Україну для здійснення догляду за сестрою ОСОБА_2 згідно зі своїми життєвими обставинами.

Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами від 20.12.2025 (вх.№2436 від 22.12.2025) та від 02.01.2026 (вх.№10 від 05.01.2026) з приводу звільнення з військової служби за сімейними обставинами. 27.04.2026 позивач подав рапорт (вх.№1263 від 28.04.2026) у доповнення до попередніх рапортів, до якого додав документи щодо проживання, реєстрації, працевлаштування та перебування на консульському обліку ОСОБА_6 у ФРН.

Листом від 14.05.2026 №50/02/12-4666-2026 «Щодо розгляду рапорту», підписаним тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 , позивачу повідомлено, що подані ним документи підтверджують наявність у нього сестри, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, однак не підтверджують, що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду. Відповідач указав, що у сестри позивача наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення, ОСОБА_3 , яка сама не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у зв`язку з чим підстави для звільнення позивача за сімейними обставинами відсутні. Лист вручено позивачу 18.05.2026.

Не погодившись з відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та загальні засади проходження військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не закінчився.

Відповідно до підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз.1 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII).

Суд зауважує, що в позовній заяві та у відзиві зазначена норма помилково іменована абзацом тринадцятим. У чинній редакції ст.26 Закону №2232-XII абзацом тринадцятим п.3 ч.12 урегульовано звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), а підстава, на яку посилається позивач, передбачена абзацом чотирнадцятим. Ця неточність не впливає на суть спору, оскільки зміст норми сторонами відтворено правильно.

Відповідно до абз.1 ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на звільнення з військової служби на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII виникає за сукупності таких обставин: особа, за якою необхідно здійснювати постійний догляд, є членом сім`ї військовослужбовця другого ступеня споріднення; така особа має інвалідність I або II групи та потребує постійного догляду; у цієї особи відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення або такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду за відповідним медичним висновком чи рішенням експертної команди.

Остання умова сформульована в законі альтернативно. Для її виконання достатньо однієї з двох обставин: або відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, або потреби таких осіб у постійному догляді.

Щодо змісту поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 (адміністративне провадження №К/990/2893/25), застосовуючи абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, який містить аналогічну умову, виснував: «Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.» (п.61).

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).» (п.72).

Також Верховний Суд вказав, що застосування цієї норми з врахуванням конкретних обставин можливе за наявності сукупності таких умов: « 1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи; 2) Об`єктивна неможливість іншого члена сімї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.» (п.96).

Наведені висновки Верховний Суд підтримав у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 (адміністративне провадження №К/990/7829/26), у якій Верховний Суд послався також на постанову від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та зазначив: «Як уже було зазначено вище, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення" слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.»

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Умова про відсутність інших членів сім`ї, передбачена абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, за своїм змістом тотожна умові, передбаченій абз.13 цієї ж частини. Тому наведені висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і у цій справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Перша умова виконана. ОСОБА_2 є рідною сестрою позивача, тобто членом його сім`ї другого ступеня споріднення. Цю обставину відповідач не заперечує.

Друга умова також виконана. Інвалідність І групи (підгрупа «Б») безтерміново та потреба ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді підтверджені довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №619443 від 05.06.2024 та висновком КНП « 4-а міська поліклініка м.Львова» від 20.06.2024 №86/368. У листі від 14.05.2026 №50/02/12-4666-2026 відповідач прямо визнав, що подані документи підтверджують наявність у позивача сестри, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.

Спір між сторонами стосується третьої умови. Відповідач уважає, що наявність у ОСОБА_2 рідної сестри ОСОБА_6 , яка сама не потребує постійного догляду, виключає звільнення позивача. Позивач стверджує, що ОСОБА_6 реально не може здійснювати постійний догляд, оскільки тривалий час проживає та працює у ФРН.

Суд відхиляє доводи відповідача з огляду на таке.

Із листа від 14.05.2026 №50/02/12-4666-2026 слідує, що відповідач обмежився встановленням юридичної наявності у ОСОБА_2 іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення та відсутністю висновку про потребу цієї особи у постійному догляді. Відповідач не перевірив першу альтернативну умову, а саме чи може ОСОБА_6 реально здійснювати постійний догляд за сестрою. Документи щодо проживання, реєстрації, працевлаштування та консульського обліку ОСОБА_6 у ФРН, додані позивачем до рапорту від 27.04.2026, у листі не оцінені. Так само відповідач не навів їм оцінки й у відзиві на позовну заяву.

Отже, відповідач застосував абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII так, наче закон вимагає одночасного виконання обох альтернативних умов. Такий підхід не відповідає змісту норми та висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

Суд установив, що ОСОБА_6 з 08.04.2022, тобто понад чотири роки, проживає у ФРН, де отримала тимчасовий захист. З 22.08.2024 її єдине зареєстроване місце проживання знаходиться у м.Берлін. З 09.10.2024 вона працює у м.Берлін за графіком з понеділка до п`ятниці, строк трудових відносин визначено до 31.07.2027. Вона перебуває на тимчасовому консульському обліку в Посольстві України у ФРН до 27.02.2027. У заяві від 13.03.2026, підпис на якій засвідчено консульською посадовою особою, ОСОБА_6 повідомила про неможливість повернутися в Україну для здійснення догляду за сестрою. Тобто вона не виявила бажання здійснювати такий догляд.

Постійний догляд за особою з інвалідністю І групи, яка не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, передбачає щоденну фізичну присутність особи, яка здійснює догляд. Особа, яка постійно проживає та працює в іншій державі, такий догляд здійснювати не може.

Згідно з актом від 30.09.2024 №260308-4111 постійний догляд за ОСОБА_2 до мобілізації здійснював саме позивач. Членів сім`ї першого ступеня споріднення у ОСОБА_2 немає, її батьки померли. Жодних відомостей про інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , крім позивача та ОСОБА_6 , матеріали справи не містять. Відповідач на наявність інших таких осіб не посилався.

За таких обставин ОСОБА_6 , будучи юридично наявним членом сім`ї другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , реально не може здійснювати постійний догляд за нею з об`єктивних причин. Тому вона є відсутньою у розумінні абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII у тлумаченні, наданому Верховним Судом. Перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, не є вичерпним, на що вказує вжите в ньому слово «тощо».

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_6 фактично перебуває в Україні, має реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 або виявила бажання його здійснювати. Достовірність документів, поданих позивачем, відповідач не оспорював.

Суд відхиляє посилання відповідача на Інструкцію з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2017 №73. Наведені у відзиві положення цієї Інструкції стосуються порядку внесення записів до облікових документів після видання наказу про звільнення військовослужбовця. Вони не визначають підстав для звільнення з військової служби та не стосуються предмета спору.

Щодо доводів відповідача про дискреційний характер його повноважень та неможливість зобов`язання його звільнити позивача суд зазначає таке.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII не наділяє командира військової частини правом на власний розсуд вирішувати питання про звільнення військовослужбовця за наявності передбачених законом умов. Норма сформульована імперативно: військовослужбовці звільняються з військової служби на визначених у ній підставах. За умови підтвердження всіх обставин, передбачених законом, у відповідача існує лише один правомірний варіант поведінки, а саме звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідач розглянув рапорт позивача по суті та надав оцінку поданим документам. Отже, свої повноваження відповідач реалізував. Суд установив, що всі визначені законом умови для звільнення позивача виконані, а жодних інших перешкод для його звільнення відповідач не навів.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, у якій зазначено: «Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що Львівський окружний адміністративний суд з висновком якого погодився Восьмий апеляційний адміністративний суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, на підставі частини другої статті 9 КАС України обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на вказаних підставах.» (п.90).

Зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача за таких обставин не забезпечить ефективного захисту порушеного права, оскільки підстави для звільнення позивача встановлені судом на підставі досліджених доказів.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмова відповідача у звільненні позивача прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання, та з неправильним застосуванням абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII. Отже, вона не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, то такі в силу приписів ст.139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 9, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оформленої листом від 14.05.2026 №50/02/12-4666-2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 ) з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I групи (абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.