Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №380/16814/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 рокусправа № 380/16814/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу, у тому числі у спірний період проходив її у відповідача, який починаючи з 30.01.2020 обчислював йому посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн). Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103), яким п.4 Постанови №704 було викладено у редакції з прожитковим мінімумом станом на 01.01.2018. На думку позивача, з дня набрання законної сили цим судовим рішенням відновлено дію п.4 Постанови №704 у первісній редакції, згідно з якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Позивач також вказує, що відповідно до п.3 розд.II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, а тому застереження первісної редакції п.4 Постанови №704 щодо 50 відсотків мінімальної заробітної плати не перешкоджає застосуванню прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року. За доводами позивача, такий прожитковий мінімум станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 перевищував розмір 1762,00 грн, а тому посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також похідні від них грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія виплачувались у меншому розмірі. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах №240/11952/19 та №200/3774/20-а, від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, від 31.03.2021 у справі №520/2781/2020, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду мотивувати рішення.

Ухвалою судді від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

31.08.2026 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що розмір грошового забезпечення відомий військовослужбовцю під час отримання відповідної виплати, а тому про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися з моменту отримання грошового забезпечення у розмірі, який він вважає неналежним. Відповідач вказав, що первісна редакція п.4 Постанови №704 встановлювала нижню межу розрахункової величини у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати, а прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 був меншим за цю величину, тому як розрахункова величина застосований бути не може. Водночас, з урахуванням п.3 розд.II Закону №1774-VIII та постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, мінімальна заробітна плата також не застосовується як розрахункова величина. На думку відповідача, норма права не може застосовуватися вибірково, тобто лише в частині прожиткового мінімуму без урахування застереження щодо мінімальної заробітної плати. Відповідач послався на постанову Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №480/5496/20, ухвалу Верховного Суду від 19.08.2021 у справі №400/1214/21 та постанову Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020, у яких зазначено, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Крім того, відповідач зазначив, що примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 не були приведені у відповідність до змін, внесених Постановою №103; що відповідно до ч.2 ст.265 та ч.5 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визнання нормативно-правового акта протиправним не має наслідком автоматичне поновлення дії актів, які регулювали відповідні відносини раніше; що відповідно до п.32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, скасування акта Кабінету Міністрів України не поновлює дію актів, які ним були скасовані. Відповідач також послався на принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів (ч.1 ст.58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001). Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав з моменту отримання грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі стосується нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023. Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення ст.233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №420/13606/21, на яку посилається позивач, дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата» є рівнозначними та охоплюються визначенням «законодавство про оплату праці», застосованим у ч.2 ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, ч.1 ст.233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 виснувала, що у разі, якщо тривалі правові відносини виникли під час дії ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, правовідносини, які мали місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями ст.233 КЗпП України у попередній редакції, а у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

Отже, вимоги позивача за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 не обмежені будь-яким строком звернення до суду.

Щодо вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 суд враховує, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Сам по собі факт отримання грошового забезпечення не свідчить про обізнаність військовослужбовця з тим, яку саме розрахункову величину застосовано при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням. Відповідач не надав доказів того, що до 03.08.2026 він доводив до відома позивача інформацію про розрахункову величину, застосовану при обчисленні складових його грошового забезпечення. Натомість з матеріалів справи слідує, що таку інформацію позивач отримав з листа відповідача від 03.08.2026 №681/185/10/36/1294/ПС, наданого на його заяву від 03.07.2026. Позовна заява надійшла до суду 12.08.2026, тобто в межах тримісячного строку з дня отримання позивачем зазначеної відповіді.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду, а доводи відповідача у цій частині є безпідставними.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.06.2014 №144 рядового запасу ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.06.2014 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду командира відділення взводу охорони роти охорони батальйону охорони та поставлено на всі види забезпечення; встановлено оклад за посадою 605 грн на місяць.

За записами у військовому квитку серії НОМЕР_2 позивач проходив військову службу, зокрема, у військовій частині НОМЕР_3 (до червня 2020 року), з 25.06.2020 призначений на посаду начальника сховища військової частини НОМЕР_1 (наказ №22-РС), з 26.05.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника складу (наказ №221-РС) до 09.12.2025 (наказ №255), з 10.12.2025 проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 (наказ №454). У військовому квитку міститься запис про присвоєння позивачу військового звання «старший сержант».

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2025 №255 старшого сержанта служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника складу автомобільного пального складів роти матеріального забезпечення, зарахованого розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 15.11.2025 №350 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, вважається таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця проходження служби до м.Стрий.

Відповідач у відзиві визнає, що в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 позивач проходив військову службу у складі особового складу відповідача, а грошове забезпечення за цей період нараховувалось і виплачувалось позивачу відповідачем. Відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Підстав вважати таке визнання недостовірним у суду немає.

03.07.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 відповідно до п.4 Постанови №704, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років.

Листом від 03.08.2026 №681/185/10/36/1294/ПС відповідач повідомив позивача, що на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 Постанови №103, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідач зазначив, що з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі підстав для застосування з 01.01.2020 до спірних правовідносин Постанови №704 у попередній редакції (станом до 24.02.2018) немає. До листа додано витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2014 №144 та від 09.12.2025 №255.

Сторонами не заперечується, що у період з 30.01.2020 по 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача, а також похідні від них види грошового забезпечення обчислювались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішення спору суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 17.08.2022 по 20.05.2023, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

При цьому суд враховує доводи відповідача про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 25.06.2020 по 19.05.2023, а не з 30.01.2020.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з 25.06.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 25.06.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії у розмірі, визначеному виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25.06.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених п.3 розд.VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.