Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №320/64826/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ справа №320/64826/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоус А.Ю. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язати вчинити дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт з урахуванням правової оцінки суду та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлено інвалідність підгрупи «А» у зв`язку з цукровим діабетом I типу у важкій формі із лабільним перебігом і високим ризиком для життя. Позивач наголошує, що згідно з Індивідуальною програмою реабілітації № 23 та висновком лікаря дитина потребує постійного догляду обох батьків. Водночас мати дитини - ОСОБА_3 , згідно з медичним висновком ЛКК № 17050 від 11.11.2025, за станом свого здоров`я та наявністю хронічних тяжких захворювань перебуває на обліку у профільних лікарів і не може самостійно забезпечувати постійний нагляд і догляд за дитиною. За позицією позивача, відповідач, відмовляючи у задоволенні поданого рапорту, проявив надмірний формалізм, звузив його права та не врахував найкращі інтереси дитини, закріплені статтею 51 Конституції України та міжнародними нормами, а також проігнорував положення підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що є порушенням гарантованих законом прав на звільнення за сімейними обставинами.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Зазначає, що під час дії воєнного стану звільнення за цією підставою відповідно до частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» можливе за умови виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років виключно у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. Відповідно до підпункту 19 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, на підтвердження вказаних обставин військовослужбовцем має бути надано документи, які свідчать про відсутність інших осіб (копія свідоцтва про смерть одного з батьків, рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення про визнання особи безвісно відсутньою чи про встановлення факту самостійного виховання дитини). Оскільки позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини, яка проживає разом із ними та відповідно до норм Сімейного кодексу України зобов`язана виховувати дитину, а наданий висновок ЛКК щодо стану здоров`я матері не позбавляє її батьківських прав та обов`язків щодо дитини, у командування військової частини були відсутні правові підстави для погодження рапорту про звільнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, суд встановив наступне.

в с т а н о в и в:

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 31.10.2025 № 391-РС солдата ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_1 , та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.11.2025 № 310 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду механіка взводу мобільного зв`язку батальйону управління.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 18.05.2010 позивач є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його матір`ю записано ОСОБА_3 . Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 від 10.06.2006 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ).

Відповідно до медичних висновків про дитину з інвалідністю віком до 18 років № 3 та № 4 від 14.01.2021 дитині позивача встановлено категорію «дитина з інвалідністю» підгрупи «А» на строк до 01.05.2028 у зв`язку із захворюванням: цукровий діабет, I тип, інсулінозалежний, тяжка форма, глікемічний контроль з високим ризиком для життя. Згідно з консультативним висновком спеціаліста КНП «КДЦ» Голосіївського району м. Києва від 11.11.2025 та Індивідуальною програмою реабілітації дитини-інваліда № 23, складеною 12.11.2025, зафіксовано рекомендацію щодо постійного нагляду обох батьків за дитиною з огляду на лабільний перебіг цукрового діабету.

Крім того, позивачем надано копію висновку ЛКК ТОВ «Імпульс Поліклініка №1» від 11.11.2025 № 17050, згідно з яким ОСОБА_3 хворіє на гіпертонічну хворобу ІІ ст., вестибулоатактичний та цефалгічний синдром, хронічний аутоімунний тиреоїдит та за станом здоров`я не може здійснювати самостійний догляд за дитиною з інвалідністю ОСОБА_2 .

Військовослужбовець ОСОБА_1 25.11.2025 та повторно 03.12.2025 через інформаційно-комунікаційну систему «Армія+» (ID рапорту p2165055) звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За результатами розгляду рапорту та доданих до нього матеріалів командуванням військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача погоджено не було, про що складено правовий висновок щодо звільнення військовослужбовця від грудня 2025 року та доведено до відома позивача. Підставою для відмови зазначено ненадання позивачем документів, передбачених підпунктом 19 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції № 170, які підтверджують відсутність інших осіб, зобов`язаних виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, з огляду на спільне проживання дитини з матір`ю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом № 2232-XII.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).

Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз.8 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 7 статті 26 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до п.6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються : підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 і відповідно до Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (із змінами і доповненнями) та Положення №1153 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, визначено у Додатку 19 до Інструкції № 170.

Відповідно до підпункту 19 пункту 5 зазначеного Додатка, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати, подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

- медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії «дитина з інвалідністю» за формою згідно з наказом МОЗ від 04 грудня 2001 року № 482, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю за формою згідно з наказом МОЗ від 08 жовтня 2007 року № 623;

- копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Крім того, механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим Наказ Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).

За змістом розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку № 531 рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) (далі - Державний вебпортал) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.

Відповідно до пункту 4 розділу IІІ Порядку № 531 якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що під час дії воєнного стану право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 8 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII законодавець пов`язує не лише із фактом виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років, але й з обов`язковою наявністю нерозривної кваліфікуючої ознаки - відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Обов`язки батьків описані у ст.150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток., забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно із ч.1 ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, саме на батьків Сімейний кодекс України покладає обов`язок виховання та утримання дитини.

У межах цієї справи ні під час подання рапортів про звільнення з військової служби від 25.11.2025 та від 03.12.2025, ні під час судового розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не надав документів, що підтверджують факт, що мати дитини - ОСОБА_3 позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, оголошена померлою, відбуває покарання у місцях позбавлення волі або ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт самостійного виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів подання ОСОБА_1 до рапорту про звільнення належних документів, які у відповідності до вимог абзацу восьмого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та підпункту 19 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції № 170 підтверджували б наявність обставин виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років за відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати, що свідчить про відсутність законних підстав для звільнення позивача з військової служби.

Одночасно суд наголошує, що позивач не позбавлений права на повторне звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують передбачені законом підстави для такого звільнення, зокрема у разі усунення недоліків та подання відповідних документів, визначених чинним законодавством України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як наслідок, відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язати вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоус А.Ю.