Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №280/6667/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Справа № 280/6667/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2025 по 27.05.2026;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2025 по 27.05.2026 у розмірі 184 599 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що в день звільнення відповідач не виплатив позивачу всі належні йому виплати, а саме не було виплачено грошове забезпечення з урахуванням збільшеного прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 року. Вважає, що оскільки при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, то відповідно до ст. 116,117 КЗпП України, вона має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 18.08.2023 року по 27.05.2026 року. Просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 43352 від 30.07.2026 вказує, що максимальний розмір грошового забезпечення за який може бути виплачено кошти за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців. Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в період з 27.12.2024 по 27.05.2026 року задоволенню не підлягає. Під час розгляду даної справи просить суд взяти до увагу наявність підстав для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного у відповідності до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6667/26 без виклику сторін. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із даним позовом, як такий, що пропущений з поважних причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У зв`язку з перебуванням судді Максименко Л.Я. на навчанні, справу розглянуто у перший робочий день, 28.09.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 204 від 18.08.2023 солдата, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , радіотелефоніста 2 самохідної артилерійської батареї 1 самохідного дивізіону військової частини звільнено у запас відповідно до п.3 підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу)) частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року зі змінами.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі № 280/435/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.

27.05.2026 на виконання рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 виплачена сума грошового забезпечення у розмірі 43836,73 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак Законом №2011-XII, як і Положенням №1153/2008, правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.

Так, статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, Тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Як встановлено судом, позивача з 18.08.2023 звільнено з військової служби, тоді як остаточний розрахунок (на виконання судового рішення у справі № 280/435/25) здійснено 27.05.2026. Вказані обставини не спростовано відповідачем, доказів іншого суду також не надано.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Визнаючись щодо дати, з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд враховує, що затримка розрахунку позивача при звільненні має бути обчислена з наступного дня після його звільнення, з 19.08.2023, але не більш як за шість місяців, до 19.02.2024, а саме, 184 календарні дні.

Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

У свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2026 №6643 грошове забезпечення позивача за червень 2023 року становило 20489,70 грн., за липень 2023 року - 20489,70 грн., всього 40979,40 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за останні повні два місяці перед виключенням зі списків особового складу становив 671,79 грн 40979,40 грн./61 календарних дні). З огляду на що, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 19.08.2023 по 19.02.2024 (включно) складає 123609,36 грн.

При цьому, під час визначення остаточного розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективни договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає невиплачене при звільненні із військової служби грошове забезпечення, у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 позивачці виплачено позивачу на день звільнення 43243,50 грн., сума виплачених коштів із затримкою згідно скріншоту, наданого позивачем 43836,73грн., всього 87080,23 грн.

Таким чином, спірна сума невиплачених при звільненні коштів становить у співвідношенні до загальної суми становить 50,34%.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням коефіцієнту зменшення складає 87080,23 грн. х 50,34% = 43 836,19 грн.

Суд також зауважує, що слід врахувати, що при звільненні позивач не ініціював спір з відповідачем щодо невиплати відповідних сум грошового забезпечення, а за захистом своїх прав звернувся лише у 2025 році (майже через півтора роки після звільнення).

Тому, з огляду на всі встановлені обставини, суд вважає що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 19.08.2023 по 19.02.2024 (включно) слід обмежити до 30 000,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та належним способом захисту порушених прав позивача є саме стягнення відповідача на користь позивача вказаних сум.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами частин 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до п.3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

В свою чергу, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Таким чином, враховуючи, що в цій справі є спірним питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати), а тому відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.08.2023 по 19.02.2024 (включно).

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 30 000 (тридцять тисяч) грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.08.2023 по 19.02.2024 (включно).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.09.2026.

Суддя Л.Я. Максименко