Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №932/4616/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №932/4616/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

06.04.2026 року через систему "Електронний суд" до Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2026 року (Додаток 7 до Постанови КМУ № 560) про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу, ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позову зазначає, що є військовозобов`язаним на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років та у якого відсутня заборгованість із сплати аліментів, у зв`язку з чим має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважає, що відповідач діяв протиправно, всупереч діючому законодавству, а тому просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026 року справу № 932/4616/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді Кореневу А.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 провадження у справі № 932/4616/26 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в порядку та за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.07.2026 до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 через автоматизовану систему «Електронний суд» на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що з наданих до заяви копій документів не можливо встановити наявність у ОСОБА_2 права на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543- XII, як батька трьох і більше дітей. Зокрема, зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що його батьком є громадянин України ОСОБА_4 . А отже, надано документи, що підтверджують батьківство ОСОБА_2 лише щодо двох дітей. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , приходиться пасинком ОСОБА_6 , а не сином. Акт про фактичне місце проживання підписане Директором ТОВ «ОСП «Наше місто» не є належним підтвердженням перебування пасинка на утриманні ОСОБА_2 . Тобто, не підтверджено у встановленому законом порядку право ОСОБА_2 на відстрочку від мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.

27 липня 2026 року до суду надано відповідь позивачам на відзив, що відповідач безпідставно посилається на «неможливість скасування рішення комісії». У своєму відзиві Відповідач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 нібито не має повноважень скасовувати рішення комісії, оскільки комісія діє автономно. Дане твердження є абсолютно безпідставним та спростовується нормами Положення (Порядок № 560). Згідно з п. 57 вказаного Порядку, головою комісії є саме керівник районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_2. Комісія не є відокремленою юридичною особою чи суб`єктом поза структурою ІНФОРМАЦІЯ_2 - вона є колегіальним органом, утвореним при ІНФОРМАЦІЯ_2, а її рішення є рішеннями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розумінні КАС України є єдиним суб`єктом владних повноважень, чиє рішення оскаржується, і посилання на «неможливість вплинути на власну комісію» є спробою уникнути відповідальності за прийняття незаконного рішення. Позивач зазначає, що у цьому випадку біологічний батько дитини ( ОСОБА_7 ) ухиляється від виховання та утримання дитини з червня 2020 року, аліменти не сплачує, що підтверджується виконавчим листом та постановою про повернення виконавчого документа стягувачу, а також актом з виконавчої служби, який підтверджує відсутність відкритих виконавчих проваджень. Крім того, матір дитини звернулася до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав ( справа 932/4618/26). Біологічний брат ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та біологічна сестра ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) є неповнолітніми, що підтверджується їх свідоцтвами про народження. Бабуся зі сторони матері - ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) є непрацюючою пенсіонеркою і не має фізичної і матеріальної можливості утримувати онука, оскільки розмір пенсії складає 3800 грн на місяць. До того ж, останнім часом бабуся мала значні проблеми зі здоров`ям, у зв`язку з чим 16.07.2026 року була проведена полосна операція по видаленню пухлини і всієї нирки. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024 року та статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» відсутність одного з парних органів (зокрема нирки) є підставою для призначення групи інвалідності. Дідусь зі сторони матері - ОСОБА_11 помер ще у 2000 році. Бабуся зі сторони біологічного батька не цікавилась онуком з моменту розлучення у 2015 році, не дзвонила і не приїжджала. Про особу дідуся нічого не відомо. Твердження Відповідача про те, що мати нібито самостійно зобов`язана утримувати дитину, ґрунтується на умисно помилковому тлумаченні норм Сімейного кодексу України та ігноруванні фактичних обставин справи.

03 серпня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 надав до суду заперечення, у яких зазначило, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не має законних підстав особисто вчиняти дії щодо скасування чи перегляду рішення комісії, є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству України. Також, вважаємо, що комісія при ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» діяла у передбаченій законом формі та спосіб, а також у межах своєї компетенції.

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб (серія НОМЕР_2 від 23.02.2019 року) (а.с. 70 зворот).

ОСОБА_1 , 10 березня 2026 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 через застосунок "ДІЯ" із заявою відповідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та долучив перелік документів (а.с. 45).

За резулльтатами розголяду заяви відповідачем було прийнято рішення від 12.03.2026 року про відмову у наданні відстрочки. Відмову відповідач обґрунтував відсутністю документів, що підтверджують обов`язок утримувати пасинка (а.с. 46 зворот).

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За правилами статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Перелік підстав за наявності яких надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації наведено в статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту перебування на утриманні військовозобов`язаного трьох і більше дітей віком до 18 років, і лише за вказаних обставин особа може реалізувати своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб (серія НОМЕР_2 від 23.02.2019 року) Після державної реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище чоловіка ОСОБА_13 (а.с. 70 зворот).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 народився ОСОБА_14 , батьками якого є ОСОБА_7 та ОСОБА_12 (а.с. 67).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_12 народився ОСОБА_8 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_15 . (а.с. 68 зворот)

Крім того, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_13 народилася ОСОБА_9 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_15 . (а.с. 69 зворот)

Установивши фактичні обставини справи суд зазначає, що ОСОБА_1 є батьком двох дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

При цьому, позивач не є батьком ОСОБА_14 . Батьком ОСОБА_14 є ОСОБА_16 .

Приписами ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).

Суд зазначає, що сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, однак стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Так, в силу положень ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Тобто, в контексті спірних відносин, позивач мав би обов`язок по утриманню неповнолітньої дитини своєї дружини, як щоб її батько або зазначені у цій нормі особи (у разі їх наявності) з поважних причин не могли б надавати їм належного утримання.

Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що біологічних батьків звільнено від обов`язку утримувати свою дитину - ОСОБА_14 .

Суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_15 , має право на участь у вихованні її дитини (за умови проживання однією сім`єю). При цьому, обов`язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Суд зауважує , що наявність у сім`ї позивача статусу багатодітної згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.11.2024 у справі №340/2502/23) не надає права на відстрочку від призову/звільнення з військової служби за відсутності встановленого факту утримання саме військовозобов`язаним/військовослужбовцем трьох і більше дітей віком до 18 років.

Слід звернути увагу, що якщо мати дитини вбачає у поведінці батька дітей ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов`язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23 зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).

Виходячи з аналізу вказаних норм, Верховний Суд зазначив, що фактично вітчим має право на участь у вихованні нерідних дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Відтак ключовими умовами для можливості одержати відстрочку від призову на військову службу, на яку покликається позивач, є наявність не менше трьох неповнолітніх дітей, які перебувають на утриманні військовозобов`язаного.

Якщо серед цих дітей є ті, які не є рідними, необхідною умовою є відсутність інших осіб, здатних утримувати цих дітей, тобто заявнику необхідно довести, що діти не мають інших членів сім`ї, які могли б забезпечити їх утримання. Це стосується рідного батька якщо він помер, позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім, перебуває в місцях позбавлення волі або з інших причин не бере участі в утриманні дітей; діда, баби, повнолітніх братів чи сестер, якщо ці особи відсутні або не можуть забезпечувати утримання через поважні причини (наприклад, інвалідність, непрацездатність, підтверджені документально). Якщо ж такі особи є і можуть надавати утримання, право на відстрочку може бути втрачене.

Суд, звертає увагу, що поданні позивачем документи не свідчать про невиконання ОСОБА_17 батьком ОСОБА_14 , обов`язків щодо утримання свого сина, або що останній ухиляється від виховання та утримання дитини.

Так, у постанові про повернення виконавчого документа зазначено, що документ повернуто на підставі пункт 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», тобто стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Отже, за заявою матері ОСОБА_14 виконавчий документ був повернутий без виконання, а з копії судового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2022 року по справі № 200/3374/19 вбачається, що ОСОБА_17 звертався з позовом до матері ОСОБА_14 про усунення перешкод у вихованні сина.

Отже, у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача із заявою про надання йому відстрочки, належними документами не підтвердив наявності правових підстав для застосування щодо нього положень пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 2232-ХІІ.

Наведене узгоджується з висновком Верховного суду, що міститься в постановах від 14.12.2023 справа №160/11228/23, від 07.11.2024 справа №340/2502/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є правомірною.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев