Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 27 вересня 2026 р.
Справа: №160/12119/26
Суддя: Коренев Андрій Олексійович
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 рокуСправа №160/12119/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
07 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті мені, ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги після укладання першого контракту, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що викладено у резолюції на рапорт від 09.01.2026 (ID рапорту - р2380834, номер рапорту в СЕДО 357/р).
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені, ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу після укладання першого контракту, передбаченої частиною 4 підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 21.05.2024 року між ним та МО України був укладений перший контракт про проходження військової служби у Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб офіцерського складу. 09.01.2026 року він звернувся з рапортом до командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із укладанням першого контракту про проходження військової служби відповідно до п.п. 8 п.6 постанови КМУ від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Проте, відповідач відмовив у виплаті вказаної одноразової грошової допомоги, що й стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
08 травня 2026 року Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, укладеним особою строком не меншим, ніж зазначено в п.1 розділу ХХІІ Порядку № 260, та за відсутності підстав для відмови у її виплаті, визначених п. 4 розділу ХХІІ Порядку № 260. Представник відповідача вказує, що чинне законодавство не передбачає виплату одноразової грошової допомоги за контрактом у випадку укладення його на строк до оголошення демобілізації.
13 травня 2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Так, 21.05.2024 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі Голови Адміністрації спеціальної служби транспорту бригадного генерала ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб офіцерського складу строком до оголошення рішення про демобілізацію.
09.01.2026 року позивачем було подано рапорт за допомогою застосунку «Армія+» щодо виплати одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на підставі підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно наданого скріншоту із застосунку «Армія+» виплату за укладання першого контракту, причина відхилення: «відмовлено до листа ГА ДССТ № 518/433 від 15.01.2026, щодо надання правової допомоги у визначеності норм законодавства по виплаті одноразової допомоги після укладання першого контракту».
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Однак, суд звертає увагу, що рішення військовою частиною НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.01.2026 року прийнято не було.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (Закон 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (Постанова № 704).
Відповідно до пункту 10 Постанови №704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
При цьому, пунктами 1, 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Постанови №704 унормовано, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи).
Підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 (Постанова № 704) визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Отже, одноразова грошова допомога за підписання першого контракту є різновидом одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Це одноразова виплата, яку держава надає громадянам, що вперше укладають контракт на проходження військової служби і спрямована на підтримку новобранців та стимулювання громадян до вступу на військову службу.
Відповідно до пункту 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Тобто, безпосередньо Законом № 2011-XII та постановою КМ України № 704 визначено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, до яких законодавцем віднесено і позивача, здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони України.
ідповідно до статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок № 260).
Отже, Порядок № 260 є нормативно-правовим актом Міністерства оборони України, який є обов`язковим для виконання і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 260 цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», від 22 грудня 1995 року № 1037 «Про надбавки до посадових окладів працівників, зайнятих на шифрувальній роботі», від 15 червня 1994 року№ 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Дія цього Порядку (крім розділів II, V-IХ, ХІI-ХХV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
Отже, Порядок № 260 розроблено відповідно до Закону № 2011-XII та Постанови №704.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІ Порядку № 260 одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується: особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки; особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком на 3 роки і більше; особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 1 рік і більше; особам, які підписали контракт строком на 5 років і більше, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов`язків за цими посадами.
При цьому, відповідно до пункту 4 розділу ХХІІ Порядку №260 одноразова грошова допомога не виплачується: особам рядового складу, які в період проходження військової служби з а контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу; особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом; у разі продовження військової служби за новим контрактом; у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом; у разі підписання контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.
Вказані норми Порядку № 260 є чинними, у порядку, встановленому чинним законодавством, незаконними та неконституційними не визнавалися, отже підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відтак, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, укладеним особою строком не меншим, ніж зазначено в пункті 1 розділу ХХІІ Порядку № 260, та за відсутності підстав для відмови у її виплаті, визначених п. 4 розділу ХХІІ Порядку № 260.
Разом з тим, останні зміни до розділу ХХІІ Порядку № 260, яким врегульовано питання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення ними першого контракту, були внесені наказом Міністерства оборони № 180 від 01.06.2020, а тому в цьому розділі не враховано умов, що виникли після введення в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", який неодноразово продовжувався, та оголошення загальної мобілізації.
Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ під час дії особливого періоду: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
З урахуванням наведеного колегія суддів звертає увагу, що різне правове тлумачення умов виплати одноразової грошової допомоги фактично призводить до нерівного підходу щодо військовослужбовців, які перебувають у співмірному правовому становищі. Зокрема, військовослужбовці, які уклали контракт до 24.02.2022 на визначений строк, продовжують проходити службу понад встановлений строк у силу прямої дії пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ, тоді як особи, які уклали перший контракт після введення воєнного стану на строк до настання події оголошення демобілізації, за формального підходу позбавляються права на відповідну виплату. Такий підхід не узгоджується із принципом рівності та однакового застосування норм права до осіб, які виконують однаковий конституційний обов`язок із захисту Вітчизни.
Матеріалами справи підтверджено, що 21 травня 2024 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі Голови Адміністрації спеціальної служби транспорту бригадного генерала ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Державній спеціальній службі транспорту на посадах осіб офіцерського складу. Пунктом 3 контракту передбачено, що він є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін до оголошення Указом Президента України рішення про демобілізацію (а.с. 16-19).
Оцінюючи наведені мотиви, суд зазначає, що право на одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту прямо передбачене частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII та підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 704 як складова грошового забезпечення військовослужбовців. Вказані норми встановлюють саму державну гарантію та її розмір, тоді як Порядок №260 визначає механізм та умови її реалізації. Положення розділу ХХІІ Порядку №260 не містять прямої заборони щодо виплати допомоги у разі укладення першого контракту на строк «до оголошення рішення про демобілізацію», а перелік підстав для невиплати, визначений пунктом 4 цього розділу, є вичерпним і такої підстави не передбачає.
Посилання відповідача на відсутність у Порядку №260 окремого регулювання контракту, укладеного на особливий період, фактично зводиться до звужувального та формального тлумачення підзаконного нормативного акта, що не може обмежувати обсяг гарантій, встановлених актами вищої юридичної сили. Укладення позивачем першого контракту, призначення його на посаду та вступ до виконання службових обов`язків підтверджують виникнення у нього права на спірну виплату, а тому висновок відповідача про відсутність правових підстав для її нарахування є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд уважає, що у позивача наявне право на отримання одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту, передбаченої підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", слід зазначити наступне.
Однак, суд звертає увагу, що рішення військовою частиною НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.01.2026 року прийнято не було.
Відтак, суд уважає, що відповідач безпідставно ухилився від розгляду рапорту позивача.
Отже, відповідач не розглянув по суті рапорт позивача від 09.01.2026 року про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 1 січня календарного року.
У той же час, відповідач (у даному випадку - військова частина НОМЕР_1 ) як суб`єкт владних повноважень, не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції, та, відповідно, відсутність належним чином оформленого рішення за результатом розгляду рапорту позивача від 09.01.2026 року про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 1 січня календарного року, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З аналізу приписів Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, яким затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, слідує, що вирішення питання про виплату військовослужбовцю одноразової допомоги після укладення першого контракту відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Водночас, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що рапорт позивача про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» належним чином розглянуто, доданим документам надана оцінка та за наслідком його розгляду прийнято рішення (про задоволення або відмову в задоволенні спірної одноразової грошової виплати).
З огляду на вищенаведене та те, що рапорт ОСОБА_1 не був розглянутий по суті, позов підлягає задоволенню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт позивача від 09.01.2026 року про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 1 січня календарного року та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду вказаного рапорту.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.01.2026 року про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 1 січня календарного року та неприйняття відповідного рішення за результатом розгляду вказаного рапорту.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) від 09.01.2026 року про виплату йому одноразової допомоги після укладення першого контракту відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 1 січня календарного року, та прийняти відповідне рішення за результатом розгляду вказаного рапорту.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев
Оригінал: reyestr.court.gov.ua