Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №160/18832/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/18832/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/18832/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

02 липня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), яка надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошового забезпечення в період з 18.06.2025 по 30.06.2026 року та виплачених у вказаний період грошових допомог без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 30.06.2026 року та виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01 січня 2025 року у розмірі 3028 гривень, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01 січня 2026 року у розмірі 3328 гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява обґрунтована протиправністю дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в період проходження військової служби. Позивач стверджує, що за цей період грошове забезпечення мало обчислюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня кожного відповідного року, а саме станом на 01.01.2025 та станом на 01.01.2026, тоді як відповідач застосував прожитковий мінімум, встановлений станом на 01.01.2018 року.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/18832/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18832/26, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

20 липня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень військової частини, з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 08.06.2023 року і по цей час проходить у відповідача військову службу, зокрема, в період з 18.06.2025 року по 30.06.2026 року, що сторонами не заперечувалося.

Згідно з наявними у справі картками особового рахунку позивача за 2025 та 2026 роки при визначенні розміру грошового забезпечення позивача у спірний період застосовувалася розрахункова величина у розмірі 1762 гривні, тобто прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018 року. Вказане також підтверджується листом відповідача від 01.07.2026 року №4698/23/30/1432.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 4 Постанови №704 станом на дату її прийняття установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов, що додаються. В п. 3 постанов Кабінету Міністрів України, в які вносяться зміни, передбачено у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374; 2018 р., №4, ст. 165) пункт 4 викласти в такій редакції:

« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»;

Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 внесено зміни до п. 4 Постанови №704, викладено цей пункт в наступній редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, визнано протиправним та не чинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову відмовлено.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Передусім суд вважає за необхідне надати правову оцінку обставинам розгляду справи №320/29450/24.

Так, за приписами частини першої статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. При цьому під час відкриття касаційного провадження Верховний Суд не зупиняв дію рішення та постанови, ухвалених у справі №320/29450/24, у порядку, передбаченому частиною першою статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак у період з 18.06.2025 року до 16.07.2026 року пункт 2 Постанови №481 був нечинним, а положення Постанови №704 підлягали застосуванню в редакції, що діяла до внесення до неї змін Постановою №481.

Як наслідок, в спірний період проходження позивачем військової служби у відповідача Постанова №481 в частині пункту 2 була нечинним нормативно-правовим актом, а тому не мала юридичного значення для обсягу прав учасників спірних правовідносин, в т.ч. не перешкоджала обчисленню розміру грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року.

Чинність нормативно-правового акту має об`єктивний характер, а тому не може залежати від дати, з якої така чинність визначається.

Слід підкреслити, що у Верховного Суду в наявності повноваження згідно п. 4 ч. 1 ст. 340, ст. 375 Кодексу адміністративного судочинства України зупинити дію постанови суду апеляційної інстанції. Це спеціально передбачений законодавством правовий інструмент, спрямований на забезпечення стабільності правовідносин і призупинення наслідків судового рішення суду апеляційної інстанції.

Суд констатує, що стан чинності Постанови №481 не може визначатися по-різному станом на одному й ту ж дату: безпосередньо станом на 18.06.2025 року вона є нечинною і в цю дати ніким не могла бути застосована, однак за умови ухвалення рішення після 16.07.2026 року для правовідносин, які мали місце в цю ж дату 18.06.2025 року, така постанова вже вважалася б чинною та вже була б застосована.

Зворотній підхід (визнання обов`язковості норми права ретроспективно) суперечить юридичній логіці існування приписів п. 4 ч. 1 ст. 340, ст. 375 Кодексу адміністративного судочинства України, адже в разі прийняття такого підходу взагалі не матиме сенсу застосування відповідних положень Верховним Судом.

Також суд вважає за належне застосувати за аналогією закону приписи ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за змістом даної норми права співвідношення судового рішення та нормативно-правового акту, щодо якого воно ухвалене, має виключно перспективний характер (наслідки від ухвалення судового рішення настають для правовідносин, що виникають після ухвалення такого судового рішення).

Більш того, правомірність оскаржуваних дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд оцінює на момент їх вчинення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.07.2021 року у справі №826/17810/18.

Отже, для висновку про те, чи правомірно діяв відповідач в певний період часу, належить оцінювати нормативно-правове регулювання відповідних правовідносин саме станом на цей же проміжок часу.

Відповідно, суд констатує відсутність правових підстав для застосування наслідків постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 до правовідносин, які мали місце до набрання чинності цією постановою Верховного Суду.

Тотожне за змістом правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 27.08.2026 року у справі №160/35863/25, від 18.08.2026 року у справі №280/9152/25.

Підсумовуючи суд констатує, що в спірний період Постанова №481 була нечинною, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин.

В іншій частині судового розгляду суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що за обставин цієї справи окремими положеннями Постанови №103 змінено окремі положення Постанови №704, однак в подальшому згадані положення Постанови №103 були скасовані. Скасування таких положень Постанови №103 призводить до анулювання їх дії, при цьому повністю нівелює їх вплив на положення Постанови №704.

В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв`язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.

Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 року по справі №160/8324/19.

Також суд зазначає, що з 29.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в т.ч. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду.

Суд висновує, що з дня набрання чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція п. 4 Постанови №704, яка була чинною до внесення вказаних змін, тобто з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно, відповідач діяв протиправно, виплачуючи позивачу грошове забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01 січня 2018 року.

В п. 38 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі №120/965/22-а зроблено правовий висновок, згідно якого з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Отже, позовні вимоги щодо розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, які слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо одноразових видів грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Згідно п. 2 Порядку №260 грошове забезпечення включає в себе в т.ч. одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, зобов`язання перерахувати грошове забезпечення за певний період за змістом вже передбачає перерахунок усіх видів такого грошового забезпечення, що виплачені за цей період (в т.ч. одноразових додаткових видів грошового забезпечення).

В спірний період позивачу згідно карток особового рахунку виплачено:

1) грошова допомога для оздоровлення: 2025-2026 роки.

Позивач окремо заявив вимоги щодо премії, однак вона входить до складу грошового забезпечення, розмір якого є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, в зв`язку з чим це питання вже вирішене судом.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд частково задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у редакцію, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Розподіл судових витрат не здійснювався.

У зв`язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці та на навчанні, рішення ухвалене в перший робочий день судді.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 30.06.2026 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2026 рік, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2026 рік» станом на 01.01.2026 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко