Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №140/9783/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9783/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 19.01.2024; зобов`язання відповідача нарахувати га виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.11.2025 по 29.06.2026 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати за період із 01.11.2025 по 29.06.2026 згідно з Законом №2050-ІІІ.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 його з 19.01.2024 було виключено зі списків особового складу. Однак остаточний розрахунок із ним за виплатами грошового забезпечення було проведено лише 30.06.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26. Стягнення середнього заробітку за попередній період затримки (з 20.01.2024 по 31.10.2025) здійснювалося за рішенням суду від 16.03.2026 у справі №140/13846/25.

Позивач вважає, що за решту періоду затримки розрахунку (з 01.11.2025 по 29.06.2026) відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за ст. 117 КЗпП України та компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Зокрема зазначає, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки вважає, що перебіг цього строку розпочався з 01.11.2025.

Крім того, відповідач вказує на відсутність порушень з боку військової частини та зазначає про зловживання позивачем процесуальними правами шляхом подання послідовних позовних заяв за окремі періоди.

На підставі ч. 4 ст. 123 КАС України відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у задоволенні позову повністю.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 28.02.2023 по 19.01.2024 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №520/22972/24, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.02.2023 – 19.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів; зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік та грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 18.06.2023 по 22.07.2023, додаткову винагороду у порядку Постанови Кабінету Міністрів України №168, збільшену до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні та протезуванні у зв`язку з отриманим пораненням 19.03.2023 пораненням з урахуванням раніше проведених платежів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №140/13846/25 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 135598,23 (сто тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 23 копійки без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 20.01.2024 по 31.10.2025.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового розміру премії під час перерахунку грошового забезпечення за період з 28.02.2023 по 19.05.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №520/22972/24. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення за період з 28.02.2023 по 19.05.2023, з урахуванням премій у належних відсоткових розмірах, установлених до проведення перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №520/22972/24, та виплатити недоотримані суми грошового забезпечення, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26 відповідач виплатив на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 48 624,68 грн (а.с.25).

Позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення та компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати за період неохопленим рішенням суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26 (з 01.11.2025 по 29.06.2026), у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку зі звільненням) грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, за період з 28.02.2023 по 19.05.2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки та грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, додаткової винагороди за періоди з 18.06.2023 по 22.07.2023, збільшеної до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні та протезуванні у зв`язку з отриманим пораненням 19.03.2023.

Так, судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 19.01.2024, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 30.06.2026.

Зокрема, перерахунок складових грошового забезпечення за період з 28.02.2023 по 19.05.2023, з урахуванням премій у належних відсоткових розмірах, установлених до проведення перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №520/22972/24, відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення від 22.05.2026 у справі №140/2866/26, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивачки, суд враховує наступне.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №140/13846/25 з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2024 по 31.10.2025.

В межах розгляду справи №140/13846/25 судом встановлено, що згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення з листопада по грудень 2023 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 54259,50 грн: 27129,75 грн за листопад 2023 року та 27129,75 грн за грудень 2023 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 889,5 грн ((27 129,75 грн + 27 129,75 грн)/61, де 61 кількість календарних днів у листопаді-грудні 2023 року).

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи факт стягнення на користь позивача середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2024 по 31.10.2025 в межах судової справи №140/13846/25, у розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні становить з 01.11.2025 по 01.05.2026 (у межах шести місяців, визначених у статті 117 КЗпП України).

Середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 161 889 грн (889,5 грн х 182 календарний день).

Суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачці коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Визначаючись щодо суми стягнення, врахуванню підлягають правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.

Так, Верховний Суд у складі судової палати у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 відступив від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, та зазначив, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Під час розгляду справи судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, а саме: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як встановлено судом в межах розгляду адміністративної справи №140/13846/25, позивачу на день виключення зі списків особового складу було нараховано 16 627,93 грн.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №520/22972/24 позивачу 31.10.2025 нараховано грошове забезпечення в сумі 85 764,75 грн.

В свою чергу, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26 відповідач виплатив на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 48 624,68 грн.

Таким чином, загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення, складає 151 017, 36 грн (16 627,93 грн + 85 764,75 грн + 48 624, 68).

Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів, виплачених на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26, до загальної суми виплат, що мала бути виплачена на день звільнення становить 32,19 % (48 624,68 грн х 100 : 151 017,36 = 32,19 %).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.11.2025 по 01.05.2026 з урахуванням істотності частки 32,19%, становить: 889,5 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 182 (кількість днів затримки) х 32,19 % = 52 112,06 грн.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, аналіз наведених вище норм законодавства, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 52 112,06 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) похідне від обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні (ст. 116 КЗпП України). Оскільки затримка розрахунку триває до моменту фактичної виплати належних сум, право особи на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникає з дня проведення остаточного розрахунку, оскільки саме в цей день остаточно визначається весь період затримки та підсумкова сума, що підлягає виплаті.

Фактичний розрахунок відповідачем проведено 30.06.2026. Зважаючи на це, позивач дізнався про остаточний розмір невиплачених за час затримки коштів та припинення триваючого порушення саме 30.06.2026.

Позовну заяву подано у 27.07.2026 року, тобто в межах передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України строку з дня проведення остаточного розрахунку. За таких обставин доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом є безпідставними.

Щодо компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Отже, з наведеного слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, індексації грошових доходів громадян, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднаннями громадян; коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Із наведеного можна зробити висновок, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі індексації заробітної плати (грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.04.2021 у справі №465/322/17, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20.

Крім того, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такі висновки суду відповідають висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Статтею 7 Закону №2050-ІІІ та пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

У цій справі судом встановлено, що належність позивачу заборгованості грошового забезпечення, невиплаченого під час проходження військової служби та при звільненні, встановлено рішенням суду від 22.05.2026 у справі №140/2866/26.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення є протиправною.

Також судом враховано, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №140/13846/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 20.01.2024 по 31.10.2025.

Як наслідок, з метою поновлення порушених прав ОСОБА_1 та з урахуванням заявлених позовних вимог, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заборгованості грошового забезпечення за час затримки виплати з 01.11.2025 по 30.06.2026.

Таким чином, за наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України»(№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2025 по 29.06.2026 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 в сумі 52112,06 грн (п`ятдесят дві тисячі сто дванадцять гривень 06 копійок).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 01.11.2025 по 29.06.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 28 вересня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Н. В. Стецик