Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №140/6777/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6777/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31 грудня 2024 року по 29 квітня 2026 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок 100); зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 18 серпня 2022 року по 29 квітня 2026 року.

Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та на день виключення 30 грудня 2024 року зі списків частини та всіх видів забезпечення повного розрахунку він не отримав. Так відповідач лише 30 квітня 2026 року здійснив виплату грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у сумі 168013,03 грн (на виконання рішення суду від 02 липня 2025 року у справі №140/3445/25).

ОСОБА_1 вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку з 31 грудня 2024 року по 29 квітня 2026 року.

Також позивач вважає, що відповідно до положень Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон №2050-ІІІ) має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати. Однак відповідач не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати (з 18 серпня 2022 року по 29 квітня 2026 року).

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.33-37). В обґрунтування цієї позиції вказав, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №140/3445/25 виконано в добровільному порядку. При цьому строк для добровільного виконання судового рішення чинним законодавством не встановлено. Тож відсутня така обов`язкова умова для здійснення позивачу компенсації втрати частини доходів як порушення встановлених строків їх виплати.

Заперечуючи вимоги позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільненні) в порядку статті 117 КЗпП України, відповідач вказав, що у період з 18 серпня 2022 року по 30 грудня 2024 року позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 як розпорядник коштів третього ступеня. Таким чином, відповідач здійснював виплати ОСОБА_1 в розмірах і на підставі документів, поданих Військовою частиною НОМЕР_2 , перерахунків самостійно не проводив і прав позивача не порушував.

Інші заяви по суті справи сторони не подали.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 у період з 18 серпня 2022 року по 30 грудня 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , що не є спірним та підтверджено карткою особового рахунку працівника.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі №140/3445/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум; здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби, нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 року у кількості 30 днів та додаткової відпустки, яка надається відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та 2023-2024 роки у кількості 28 днів, з урахуванням в складі його грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 (а.с.9-17).

На виконання цього рішення суду Військова частина НОМЕР_1 здійснили донарахування ОСОБА_1 коштів у сумі 176866,82 грн (місячного грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток), про що слідує з картки особового рахунку працівника з 2026 рік та розрахункового листа (а.с.57-58).

30 квітня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 на картковий рахунок ОСОБА_1 перерахувала кошти у сумі 168013,03 грн (після відрахування обов`язкових платежів до бюджету) (а.с.18).

Спірні правовідносини у справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Як установлено статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, чинний з 19 липня 2022 року, далі – Закон №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Отже, з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах приписи КЗпП України підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Як було встановлено судом, після звільнення 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 з військової служби між сторонами існував спір щодо правильності виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, який був вирішений судом на корись позивача (справи №140/3445/25).

Донараховані на виконання рішення суду кошти надійшли на рахунок позивача 30 квітня 2026 року, що свідчить про невиконання відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку у день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Звідси, правила статті 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що підлягають виплаті при звільненні з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

У постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні, визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зауважує, що за змістом пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються суми саме нарахованої заробітної плати (а не виплаченої).

Згідно з підпунктом “б” пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до довідки про доходи (а.с.56) грошове забезпечення ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2024 року (тобто за два останні місяці перед звільненням) становить 47103,00 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення становить 772,18 грн (47103,00 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у жовтні-листопаді 2024 року).

У постанові від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

У розглядуваному випадку відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки - з 31 грудня 2024 року (наступний день після звільнення з військової служби відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 30 грудня 2024 року №370) по 30 червня 2025 року (тобто не більше як за шість місяців, враховуючи законодавче обмеження цього строку, яке діє з 19 липня 2022 року у зв`язку із внесенням Законом №2352-IX змін до статті 117 КЗпП України).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 140536,76 грн (772,18 грн х 182 календарних дні).

Суд взяв до уваги, що позивачу після звільнення донараховане грошове забезпечення у сумі 176855,82 грн, а середній заробіток за час затримки розрахунку становить 140536,76 грн, тож відсутні підстави для зменшення розрахованої суми за певними критеріями та методикою.

Отже, виходячи зі встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 140536,76 грн (сума обрахована без віднімання сум податків та зборів, які підлягають нарахуванню роботодавцем самостійно при виконанні відповідного судового рішення).

Вирішуючи спір в іншій частині позовних вимог (щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації), суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати.

З наведеного слідує, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункту 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Така правова позиція є послідовною у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а).

Отже, відповідач відповідно до приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 має нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суми недоплаченого за період з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (на ті види, які не мають разового характеру) відповідно до Порядку №159 (за весь час затримки виплати) з огляду на те, що позивачу у належному розмірі не виплачено таке грошове забезпечення своєчасно (тоді, коли воно мало бути виплачене). Також необхідно зауважити, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили дохід (грошове забезпечення), обов`язок звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за період з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року, яке виплачено 30 квітня 2026 року, за весь час затримки виплати та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за період з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідно до Порядку №159 за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (30 квітня 2026 року).

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 140536,76 грн (сто сорок тисяч п`ятсот тридцять шість грн 76 коп.).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму донарахованого грошового забезпечення за період з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму донарахованого грошового забезпечення за період з 18 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (30 квітня 2026 року).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк