Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №474/724/25 — Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/724/25

Провадження № 2/474/123/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.26 с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Багрін Н.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за нікчемним правочином, -

встановив:

28.07.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), в якому просить застосувати наслідки нікчемності правочину та стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти в сумі 720 487 грн. 96 коп. з яких: 500 000 грн. 00 коп. - безпідставно отримані кошти за нікчемним правочином; 175 446 грн. 86 коп. - інфляційні втрати; 45 041 грн. 10 коп. - 3% річних за період з 11.07.2022 по 11.07.2025.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що 20.12.2018 він та відповідачка уклали угоду купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2,9487 га, кадастровий номер земельної ділянки 7123481400:02:001:0059, яка розташована: Черкаська область, Монастирищенський район, в адмінмежах Долинківської сільської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка належить відповідачці на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 529550, виданого Монастирищенським районним відділом земельних ресурсів 27.04.2006.

Відповідно до державного акту, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до умов зазначеної угоди позивач передав відповідачці грошові кошти у сумі 500 000 грн. 00 коп., що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідачки від 20.12.2018, зареєстрованою приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. під № 3511.

Однак відповідачка не виконала свого зобов`язання щодо передачі земельної ділянки.

Крім того, позивач дізнався, що 02.03.2016 відповідачка уклала договір оренди цієї земельної ділянки із Селянським (фермерським) господарством “Юлія”, а відповідно до додаткової угоди від 22.04.2016, строк оренди встановлено до 31.12.2033.

17.06.2025 позивач отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від № 431608389, який підтвердив, що 13.02.2023 між відповідачкою та Селянським (фермерським) господарством “Юлія” було укладено ще одну додаткову угоду до вищевказаного договору оренди.

У подальшому відповідачка відмовилася від укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, не відповідає на телефонні дзвінки та не повернула отримані за угодою від 20.12.2018 кошти.

Враховуючи, що станом на 20.12.2018 відповідачка не мала права продавати вищевказану земельну ділянку у зв`язку з наявністю обмежень, встановлених п. 15 розділу X “Перехідні положення” ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), позивач звертається до суду за захистом свого порушеного права та просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину.

Враховуючи, що зобов`язання з повернення грошей відповідачкою не виконувалось у період з 21.12.2018 по 11.07.2025, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано:

- інфляційні втрати за період з 11.07.2022 по 11.07.2025 в сумі 175 446 грн 86 коп.;

- 3% річних за період за період з 11.07.2022 по 11.07.2025 в сумі 45 041 грн.10 коп.

11.11.2025 представниця відповідачки ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про застосування строків позовної давності, яка 01.07.2026 залишена без розгляду за клопотанням представниці відповідачки Архипової К.Г.

11.01.2025 представниця відповідачки ОСОБА_3 подала до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог вказуючи наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви позивач стверджує, що 20.12.2018 між ним та відповідачкою укладено “угоду купівлі-продажу” земельної ділянки загальною площею 2,9487 га, кадастровий номер земельної ділянки 7123481400:02:001:0059, яка розташована: Черкаська область, Монастирищенський район, в адмінмежах Долинківської сільської ради.

Однак представниця відповідачки ОСОБА_3 зауважує, що чинним Цивільним законодавством України не передбачено такого виду правочину, як “угода купівлі-продажу”, оскільки відповідні правовідносини оформлюються договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Натомість ст. 220 ЦК України закріплено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Позивачем до суду подано, як доказ, копію заяви відповідачки від 20.12.2018, посвідченої приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В. П., зареєстрованої за № 3511 від 20.12.2018. Відповідно до поданої копії заяви відповідачка повідомляє, що нею від позивача нібито отримано кошти в сумі 500 тисяч грн., що не відповідає дійсності.

Відповідачка заперечує факт отримання кошти в сумі 500 тисяч грн. як 20.12.2018 так і у будь-який інший день та час, проте визнає, що 20.12.2018 нею від позивача отримано кошти в сумі 50 000, 00 грн. за продаж земельної ділянки.

Також, позивачка стверджує, що 20.12.2018 вона перебувала у м. Жашків проте не бачила та не спілкувалась з приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. та не підписувала заяв.

Відповідачка заперечує факт підписання будь-яких заяв та ставить під сумнів справжність вказаного доказу. У зв`язку з чим, сторона відповідача ставить під сумнів справжність поданого документу та вважає необхідним дослідження в суді оригіналу заяви від 20.12.2019.

Незважаючи на вище викладене представниця відповідачки ОСОБА_3 вважає, що копія нотаріально засвідченої заяви про нібито отримання коштів поданої до суду як доказ, не є доказом факту передачі коштів взагалі. Відповідно до положень ст. 78 Закону України “Про нотаріат” нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

Нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, посадова особа консульської установи України, начальник установи виконання покарань, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.

Таким чином відповідачка стверджує, що нею від позивача на виконання досягнутої домовленості щодо продажу належної їй земельної ділянки отримано 50 000, 00 грн., а не заявлені позивачем 500 000, 00 грн.

У позовній заяві позивач стверджує, що ним 20.12.2018 укладено з відповідачкою договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7123481400:02:001:0059 та як доказ надано копію заяви відповідачки від 20.12.2018 у якій зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 7123481400020000059. Постає питання яку ж земельну ділянку нібито не отримав позивач від відповідачки та яка саме земельна ділянка виступала об`єктом договору.

Точна ідентифікація земельної ділянки, зокрема зазначення її кадастрового номера є істотною умовою для правильного вирішення справи про повернення коштів, сплачених за нікчемним правочином.

У разі наявності плутанини або відсутності чіткого визначення саме об`єкта спору, позов слід вважати таким, що подано без визначеного предмета та належних підстав, а відтак такий позов не може бути задоволений.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що укладений 20.12.20218 договір купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемним з причин дії мораторію на продаж земель товарного сільськогосподарського призначення, що не відповідає дійсності та є спробою введення суді в оману, підміни справжньої причини нікчемності правочину.

Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2018 є нікчемним виходячи з того, що при його укладені порушено принцип законності правочину (форми і змісту) та його юридичної визначеності, а саме - порушено приписи ст.ст. 220, 657 ЦК України.

Відповідно до припису положень ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Статтею 220 ЦК України закріплено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Позивач визначаючи підстави свого позову маніпулює фактичними обставинами справи та намагається ввести суд в оману, підміняючи справжні підстави нікчемності договору іншими.

Такими діями позивач створює хибне уявлення про зміст спірних правовідносин та штучно формує позовні вимоги, що не ґрунтуються на реальних обставинах справи. За таких умов позов не може бути визнаний належно обґрунтованим і підлягає відмові у задоволенні.

Як доказ по справі позивачем надано копію договору оренди землі від 02.03.2016 укладеного між ОСОБА_2 та селянським (фермерським) господарством “ЮЛІЯ” та додаткової угоди до договору від 22.04.2016. Вказані документи є документами на підставі яких державним реєстратором вчинено реєстраційну дію та внесено відомості про оренду до Державного реєстру прав, вказані документи входять до реєстраційної справи яка формується реєстратором та зберігається як у паперовій так і у електронній формі.

Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” не передбачає процедуру отримання копій матеріалів реєстраційної справи, так як вони містять персональні дані сторін договірних правовідносин, фінансові відомості, відомості про власність та майнові права та відносяться до інформації з обмеженим доступом.

На думку представниці відповідачки ОСОБА_4 , надані позивачем копії не можуть вважатися належними і допустимими доказами у розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки отримані з порушенням вимог норм чинного законодавства.

21.11.2025 представниця позивача ОСОБА_5 подала до суду відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги вказуючи наступне.

Відповідно до умов угоди купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2,9487 га, кадастровий номер земельної ділянки 7123481400:02:001:0059, яка розташована: Черкаська область, Монастирищенський район, в адмінмежах Долинківської сільської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, позивач передав відповідлачці грошові кошти у сумі 500 000 грн. 00 коп.

У нотаріально посвідченій заяві відповідачки від 20.12.2018, яка зареєстрована приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. під № 3511, зазначено цифрами та прописом, що я ( ОСОБА_2 ) отримала кошти в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень 00 коп.

Отже, твердження відповідачки, що нею отримано 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень є безпідставним.

20.12.2018 відповідачкою було підписано у приватного нотаріуса Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. наступні документи:

- заява про отримання коштів в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок від ивача, зареєстровано в реєстрі під № 3511;

- довіреність видана на позивача, зареєстровано в реєстрі під № 3510.

На підтвердження посвідчення довіреності також свідчить Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 38190542, дата видачі: 20.12.2018, час 12:30:57.

Як зазначено у Витягу, особа, яка видала довіреність - ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Враховуючи вищевикладене, твердження відповідачки про те, що вона не підписувала ніяких заяв у приватного нотаріуса Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. є безпідставним.

Також представниця позивача ОСОБА_5 стверджує, що саме нотаріально посвідчена заява про отримання коштів є належним та допустимим доказом для стягненням коштів за нікчемним правочином, оскільки така заява засвідчує отримання Відповідачкою від Позивача грошової суми у розмірі 500 000 грн. 00 коп.

Щодо кадастрового номеру земельної ділянки представниця позивача ОСОБА_5 вказує наступне.

Так, у нотаріально посвідченій заяві відповідачки від 20.12.2018, яка зареєстрована приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. під № 3511 зазначено, що ОСОБА_2 отримала кошти в сумі 500 000 грн. 00 коп. від гр. ОСОБА_1 за продану нею земельну ділянку загальною площею 2,9487 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7123481400020000059, яка розташована: Черкаська область, Монастирищенський район, в адмінмежах Долинківської сільської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У заяві зазначено кадастровий номер земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 529550, виданого Монастирищенським районним відділом земельних ресурсів 27.04.2006, який було додано до позовної заяви.

Крім того, до позовної заяви було додано копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 431608389 від 17.06.2025.

Так, відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав, документом, поданим для державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7123481400:02:001:0059 є державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 529550, виданий 27.04.2006, видавник: Монастирищенський районний відділ земельних ресурсів.

Отже, земельна ділянка, яка зазначена у заяві відповідачки від 20.12.2018 та земельна ділянка з кадастровим номером 7123481400:02:001:0059 це одна і та ж сама земельна ділянка.

Крім того, на підтвердження вищевикладеного свідчить площа земельної ділянки 2,9487 га, цільове призначення “для ведення товарного сільськогосподарського виробництва”, що зазначено у заяві, державному акті та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Представниця позивача ОСОБА_5 звертає увагу суду, що визначення кадастрового номеру у заяві не впливає на вирішення судової справи по суті.

Також, представниця позивача ОСОБА_5 заперечує проти тверджень представниці відповідачки ОСОБА_3 про введення суд в оману щодо підстав нікчемності правочину та змісту спірних правовідносин, з підстав, які за змістом є аналогічними підставам зазначеним у позовній заяві.

Позивач в судові засідання 11.07.2026 та 17.09.2026 не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки не повідомив.

В судових засіданнях 11.07.2026 та 17.09.2026 представниця позивача ОСОБА_5 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив. Також представниця зазначила, зо докази на підтвердження витрат на правову допомогу будуть надані в порядку, визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В судовому засіданні 01.07.2026 відповідачка заперечила проти позовних вимог вказуючи на те, що отримала від позивача 50 000 грн. а не 500 000 грн. 00 коп., а також про укладення з відповідачем договору емфітевзису, а не договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідачка в судове засідання 17.09.2026 не з`явилася, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки не повідомила.

В судових засіданнях 01.07.2026 та 17.09.2026 представниця відповідачки Архипова К.Г. заперечила проти позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу по суті без позивача та відповідачки.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 16 год. 30 хв. 28.09.2026.

Дослідив письмові докази (в тому числі їх оригінали), заслухав пояснення учасників справи, судом встановлено наступне.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 431608389 станом на 17.06.2025 вбачається, що відповідачка на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 529550, виданого 27.04.2026, була власницею земельної ділянки з кадастровим номером 7123481400:02:001:0059, площею 2,9487 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22.04.2016 зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору оренди землі б/н від 27.04.2006 та додаткової угоди б/н від 13.02.2023, укладеними між відповідачкою та Селянським (фермерським) господарством “Юлія”.

При цьому слід зазначити, що у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 529550, виданому 27.04.2026, на ім`я відповідачки, кадастровий номер земельної ділянки зазначений як 7123481400020000059.

20.12.2018 приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , який зроблений у присутності вказаного нотаріуса, на довіреності Бурахтіної Лмриси Андріївни, яка зареєстрована в реєстрі за № 3510 (витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 38190542 від 20.12.2018).

Вказаною довіреністю відповідачка уповноважила позивача бути її представником з усіма необхідними повноваженнями.

20.12.2018 приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 , який зроблений у присутності вказаного нотаріуса, на заяві ОСОБА_6 , яка зареєстрована в реєстрі за № 3511.

Текст вказаної заяви викладений наступним чином: “... Я, гр. ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 29 січня 2008 року Монастирищенським РВ УМВС України в Черкаській області, заявою про те, що я отримала кошти в сумі 500000,00 (п`ятсот тисяч) гривень 00 коп. від гр. ОСОБА_1 за продану земельну ділянку загальною площею 2,9487га, кадастровий номер земельної ділянки: 7123481400020000059, яка розташована: Черкаська область, Монастирищенський район, в адмінмежах Долинківської сільської ради, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Претензій щодо гр. ОСОБА_1 не маю і мати не буду. В суд про розірвання договору встановлення емфітевзису, звертатися не буду ...”.

В судовому засіданні 01.07.2026 відповідачка підтвердила, що підпис у вказаній заяві належить їй.

Водночас в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження факту укладення між позивачем та відповідачкою договору емфітевзису.

24.04.2026 на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. надано засвідчені копії Реєстру для реєстрації нотаріальних дій, справа № 02-33 том № 3, в якому містяться записи під №№ 3510, 3511, які засвідченні підписами відповідачки, наступного змісту: “ ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ”, “паспорт НОМЕР_2 вид Монастирищенським РВ УМВС України в Черкаській 29.01.08. 1980р”, “Посвідчено справжність її підпису на заяві компетентним органам про те, що вона отримала від ОСОБА_1 500 00 гр. за продану земельну ділянку площею 2.9487 га за адресою Долинківська сільська Рада Монастирищенський р-н Черкаська обл.”.

Також приватним нотаріусом Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області Шелудько В.П. надано копії паспорта та картки фізичної особи-платника податків виданих на ім`я відповідачки, дані яких збігаються з даними відповідачки зазначеними у заяві та довіреності від 20.12.2018, а також у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 452192989 станом на 14.11.2025 вбачається, що 17.07.2025 на підставі договору купівлі-продажу № 2469 від 17.07.2025, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7123481400:02:001:0059, площею 2,9487 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровано за СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ “ЮЛІЯ”.

Встанови вказані обставини, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України.

В ідповідно до п. 15 розділу X “Перехідні положення” ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю- продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами “а” та “б” цього пункту, в частині їх куп і вд і - продажу та іншим способом відчуження, а так само з частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержало, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У Постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 824/477/18-а зроблено такий правовий висновок: “на виконання зазначених конституційних положень та створення необхідної законодавчої бази (прийняття законів про ринок земель та державний земельний кадастр) для запровадження повноцінного ринку земель, а також з метою збереження стратегічно важливого для аграрного сектору економіки держави виду сільськогосподарських земель законодавець запровадив мораторій на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами”.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року у справі № 545/1205/22 встановлено, що договори купівлі-продажу земельної ділянки є нікчемними в силу закону з моменту їх вчинення відповідно до пункту 15 Перехідних положень ЗК України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року у справі № 391/666/21 встановлено, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 463/87/22 встановлено, що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту першого частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції:

(б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 369/29/17).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що “принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс”.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі “Дж. К.” та інші проти Швеції” зазначив, що “у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування “поза розумним сумнівом” (“beyond reasonable doubt”). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей”. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри”.

Суд вважає, що позивачем доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами обставини покладенні в основу позову.

Водночас обставини покладенні в основу заперечень проти позову відповідачкою та її представницею не доведені. Заперечення проти позову обґрунтовані виключно твердженнями відповідачки без надання жодних доказів.

Згідно зі 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/13238/18 встановлено, що: статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І “Загальні положення про зобов`язання” книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/9544/19 встановлено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій Суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та№ 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18. від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18. від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 встановлено, що факт отримання коштів підтверджує розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Позивачем відповідачці на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати за період з 11.07.2022 по 11.07.2025 в сумі 175 446 грн 86 коп. та 3% річних за період за період з 11.07.2022 по 11.07.2025 в сумі 45 041 грн.10 коп.

Перевірив розрахунок інфляційних витрат та 3% річних, наведений у позовній заяві, суд вважає його вірним.

Отже, в сукупності вищевикладеного вбачається, що позов є законним та обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 204 грн. 88 коп., понесені позивачем при подачі позову, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 268, 273, 279-283 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за нікчемним правочином - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 720 487 (сімсот двадцять тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 96 коп. з яких: 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. - безпідставно отримані кошти за нікчемним правочином; 175 446 (сто сімдесят п`ять тисяч чотириста сорок шість) грн. 86 коп. - інфляційні втрати; 45 041 (сорок п`ять тисяч сорок одна) грн. 10 коп. - 3% річних за період з 11.07.2022 по 11.07.2025.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 204 (сім тисяч двісті чотири) грн. 88 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Суддя Ф.Г. Сокол