Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №469/1434/25 — Березанський районний суд Миколаївської області

16.09.2026 Справа № 469/1434/25

2/469/374/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі :

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березанської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

Адвокат Григорян В.С. через систему “Електронний суд” 03 листопада 2025 року звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 із вказаним позовом, у якому просила визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 100,90 кв.м., житловою площею 59,90 кв.м., посилаючись на те, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Краснянської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 08 жовтня 2007 року № 5 є власником зазначеного будинку, але через юридичну необізнаність не провела у встановленому законодавством порядку реєстрацію права власності на будинок, у зв"язку з чим їй відмовлено державним реєстратором у проведенні реєстраційних дій на будинок в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, оскільки подані позивачем документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

19 грудня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив судове засідання для розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Григорян В.С. у судове засідання не з`явились, представник позивача надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача Березанської селищної ради декілька разів у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином чином, відзив до суду не надав.

За таких обставин суд постановив ухвалити рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

З досліджених судом доказів вбачається, що рішенням Краснянської сільської ради Березанського району Миколаївської області №5 від 08 жовтня 2007 року змінено цільове призначення будівлі колишньої ветлікарні на житловий будинок; визнано право власності на житловий будинок (будівлі колишньої ветлікарні) за ОСОБА_1 ; присвоєно житловому будинку (будівлі бувшого головного корпусу ветлікарні) юридичну адресу: АДРЕСА_2 (а.с.18 на зв.-19). Підставою прийняття цього рішення у його вступній частині зазначено договір купівлі-продажу будівель колишньої ветлікарні та заяву гр. ОСОБА_2 про заміну цільового призначення головного корпусу колишньої ветлікарні на житловий будинок та визнання права власності на вказану будівлю за гр. ОСОБА_1 .

Розпорядженням Краснянської сільської ради Березанського району Миколаївської області №6 від 29 січня 2016 року перейменовано назви вулиць с. Красне, зокрема, з АДРЕСА_3 (а.с.20).

Рішенням Краснянської сільської ради Березанського району Миколаївської області №5 від 18 березня 2016 року надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по , АДРЕСА_1 (а.с.20 на зв.).

02 квітня 2025 року Березанською філією ММБТІ на ім`я ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15-18). За даними цього технічного паспорта, земельна площа присадибної ділянки становить 9500 кв.м. (0.95 га), площа житлового будинку № 1/1 літера А-1 становить 100.9 кв.м.

Згідно з довідкою КП “Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації” від 02 квітня 2024 року, за даними Березанської філії КПММБТІ право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме житловий будинок, господарські будівлі та споруди, які знаходяться в АДРЕСА_1 , не зареєстрована (а.с.14 на зв.).

Відповідно до відмітки у паспорті позивача, нею 01 січня 1997 року укладено шлюб зі ОСОБА_2 ; вказаний шлюб розірвано 05 листопада 2024 року (а.с.7-8).

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Березанської сселищної ради 24 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а.с.8 на зв.).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовує набуття права власності на житловий будинок рішенням Краснянської сільської ради Березанського рацону Миколаївської області № 5 від 08 жовтня 2007 року, яким змінено статус будівлі колишньої ветеринарної лікарні на житловий будинок, визнано право власності на нього за позивачем та присвоєно об`єкту відповідну адресу.

Разом з тим зазначене рішення сільської ради саме по собі не дає можливості встановити правову підставу набуття позивачем права власності на відповідну будівлю, оскільки зазначені у вступній частині цього рішення документи (договір купівлі-продажу та заява ОСОБА_2 про зміну цільового призначення будинку та визнання права власності за ОСОБА_1 ) позивачем суду не надані.

Крім того, вказане рішення стосується будинку з іншою адресою, ніж зазначено у позові.

Доказів того, що вказана у рішенні Краснянської сільської ради Березанського рацону Миколаївської області № 5 від 08 жовтня 2007 року адреса АДРЕСА_2 співпадає з адресою будинку, право власності на який просить визнати позивач ( АДРЕСА_1 ), позивачем суду не надано.

На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За відсутності документів, які підтверджують підстави набуття позивачем права власності на будинок, суд позбавлений можливості встановити особу, якою порушується, оспорюється чи не визнається право власності позивача на спірний будинок, тобто позивачем не доведено, що Краснянська сільська рада мала повноваження розпоряджатися будівлею ветеринарної лікарні та, відповідно, що її правонаступник Березанська селищна рада є належним відповідачем по справі.

Крім того, із наданих суду документів убачається, що спірна будівля була набута у період перебування позивача у шлюбі зі ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Сам факт розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 не свідчить про припинення права іншого з подружжя на майно, набуте за час шлюбу, та не підтверджує виникнення у позивача одноособового права власності на спірний об`єкт.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, надані позивачем докази у своїй сукупності не підтверджують належної правової підстави набуття ним права власності на спірний житловий будинок, не дають можливості достовірно ідентифікувати об`єкт нерухомого майна, щодо якого заявлено позов, не підтверджують виникнення у позивача саме одноособового права власності на нього і порушення, невизнання чи оспорювання цього права зазначеним у позовній заяві відповідачем.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено сукупності обставин, необхідних для задоволення позову про визнання права власності на житловий будинок.

Посилання позивача на відмову державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності саме по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки така відмова не підтверджує наявності у позивача права власності та не звільняє його від обов`язку довести правову підставу набуття такого права.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя