Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №473/1789/26 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 473/1789/26

2/467/525/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28.09.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання - Рожкової Т.М.

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов`язання не винити перешкоди у користуванні житловим будинком та виселення,

ВСТАНОВИВ :

Вимоги і аргументи позивача

Представник позивача, діючи в інтересах останньої, обґрунтував пред`явлений до ОСОБА_3 позов тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , позаяк успадкувала його після смерті її батька – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте, на даний час у цьому будинку проживає відповідачка ОСОБА_3 , яка відмовляється звільнити його від своїх речей і передати ключі від будинку, чим фактично створює перешкоди позивачці у користуванні її власністю.

З цим представник позивача просив суд зобов`язати ОСОБА_3 не чинити позивачці перешкоди у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 та виселити її звідти без надання іншого житлового приміщення, стягнувши із ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Учинені судом процесуальні дії в межах справи

Загальне позовне провадження у справі було відкрите ухвалою від 14 травня 2026 року, якою, з- поміж цього, визначено сторонами строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 08 червня 2026 року забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 08 липня 2026 року суд повернув відповідачці її зустрічну заяву про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу.

Та одночасно витребував від нотаріуса копію спадкової справи, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою від 17 липня 2026 року підготовче судове засідання було закрите, а саму справу призначено до судового розгляду по суті, у т.ч. викликано в судове засідання заявленого стороною позивача свідка.

Позиція учасників справи

В судовому засіданні представник позивача повністю підтвердив викладені у позовній заяві обставини і просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка в судове засіданні викликалась неодноразово, на слухання справи жодного разу не прибула, заяв і клопотань, які б свідчили про її наміри брати участь у справі не подавала, про наявність цього судового провадження, учасником якого вона є, достовірно знає, про що свідчить наявна у справі її ж заява.

Тоді як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Зокрема, відповідачка двічі викликалась до суду вже на стадії судового розгляду як шляхом направлення судової повістки, так і шляхом публікації оголошення про виклик до суду, яке було розміщене на сторінці Арбузинського районного суду Миколаївської області на офіційному веб- порталі судової влади України.

Тим самим, суд ужив усіх доступних йому заходів щодо забезпечення участі відповідача в судовому розгляді і вважає її такою, що належно повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Разом із цим, відповідач до суду не з`явилась, причин своєї неявки не повідомляла, відзив на позов не подала, що вказує на наявність передбачених ч.1 ст. 280 ЦПК України умов для проведення заочного розгляду справи, з урахуванням і того, що сторона позивача не виказувала заперечень проти такого порядку вирішення справи.

Установлені судом фактичні обставини цієї справи

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, отримавши показання свідка у порядку ст. 230 ЦПК України, вивчивши і проаналізувавши усі наявні у справі письмові докази, оцінивши їх як кожен окремо, так і в цілому, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, у т.ч. через призму належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності, установив таке.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки – ОСОБА_4 .

Будучи єдиною спадкоємицею за законом після його смерті, позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину, у т.ч. отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, що було видане приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Лобовою О.М. 29 серпня 2025 року (зареєстроване у реєстрі за №1406).

Зокрема, на житловий будинок із господарчими і побутовими будівлями і спорудженнями за АДРЕСА_1 , загальною площею 55, 7 кв.м, житловою площею 34,8 кв.м, який належав спадкодавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Южноукраїнської державної нотаріальної контори Миколаївської області Лобовою О.М. 21 липня 2008 року за №1151.

Отже, спірний будинок належав батькові позивачки на праві особистої приватної власності, а після його смерті перейшов їй у спадок.

Але згідно ч.1ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом ( ч.2 ст. 182 ЦК).

А відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

При цьому, на підставі п.2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

Тому, коли у справі наявний витяг з Державного реєстру речових прав, №441614629 від 01 вересня 2025 року, із якого слідує, що власником будинку АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_2 ,то суд робить висновок, що остання у встановленому законом порядку набула право власності на успадкований будинок.

Проте, як установив суд, позивач вільно користуватись і розпоряджатись власним нерухомим майном змоги не має, так як цьому перешкоджає відповідачка ОСОБА_3 .

Зокрема, матеріали справи у сукупності із показаннями свідка ОСОБА_5 підтверджується, що відповідачка дійсно користується будинком, фактично проживає у ньому на цей час, утримує у ньому свої речі і звільнити його добровільно не бажає.

Свідок в суді показала, що відповідачку знає давно, вона дійсно останнім часом проживала із її колишнім чоловіком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наразі відповідачка вважає будинок своїм, хоча він належав матері ОСОБА_4 , а після його смерті перейшов у спадок його та її спільній доньці – позивачці у справі.

Так як відповідачка за власним бажанням звільнити будинок не бажає, то на початку 2026 року вона звернулась до поліції, яка й зафіксувала факт проживання останньої у спірному житлі.

Тож, у суду немає підстав не довіряти показанням свідка, оскільки вони повністю і логічно узгоджуються з іншими матеріалами справи і тією чи іншою мірою проясняють і доповнюють картину фактичних обставин цього спору.

З урахуванням і того, що фактичне проживання відповідачки у будинку ОСОБА_2 , принаймні, у період з 16 січня 2026 року по 11 березня 2026 року зафіксоване й актом від 11 березня 2026 року, у т.ч. й за підписом т.в.о. старости Костянтинівського старостинського округу.

Тим самим, суд установив дійсний факт того, що відповідачка на час розгляду справи проживає у будинку (домоволодінні), на яке позивач набула право власності у порядку спадкування за законом після смерті її батька.

Застосоване право

Отже між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу володіння, користуванням та розпорядженням нерухомим майном - житловим будинком, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та нормами Закону України «Про основні засади житлової політики» 13 січня 2026 року

№ 4751-IX (далі – Закон).

Зокрема, спадкоємець, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як:

- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його власним інтересом;

- виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання від вчинення подібних дій;

- абсолютність влади полягає в наданні власнику забезпеченої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності щодо неї. Кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном;

У цій справі суд установив, що позивачка зажадає усунення перешкод в користуванні належним їй на праві власності житловим будинком шляхом виселення відповідачки із нього.

Згідно ч.1 ст.34 Закону № 4751-IX держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.

На підставі ч.2 ст. 34 указаного Закону власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.

Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством ( ч.3 ст. 34 Закону).

Стаття ж 36 Закону № 4751-IX розкриває поняття самовільно зайнятого житла.

Зокрема, згідно ч.1 ст.36 Закону житло вважається самовільно зайнятим, якщо: 1) особа вселилася до житла без належних правових підстав, 2) відпали обставини, що були підставою для надання їй такого житла, 3) та/або особа втратила право користування таким житлом.

Тоді як відповідно до ч.2 ст. 36 Закону № 4751-IX вселення до житла без належних правових підстав забороняється.

На підставі ч.3 ст.36 Закону № 4751-IX самовільно зайняте житло підлягає негайному поверненню його власнику або особі, яка користується житлом на законних підставах.

А згідно абз. 3 ч.2 ст. 33 Закону № 4751-IX виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Висновки

Отже, у цій справі установлено, що відповідачка з для смерті ОСОБА_4 самовільно займає належне на праві власності позивачці домоволодіння і тим самим протиправно, без належних правових підстав проживає у ньому на цей час.

Такі висновки суд робить із наступного: 1) відповідачка не була членом сім`ї ОСОБА_4 , як колишнього власника домоволодіння, проживала у будинку виключно за його згодою як власника; 2) на цей час відсутнє судове рішення, яким установлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без шлюбу чи то факт її проживання із спадкодавцем на день смерті; 3) відповідачка не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ; 4) у будь якому випадку позивачка є спадкоємицею першої черги за законом, прийняла в установленому законом порядку спадщину і зареєструвала свою власність, що в силу ч.2 ст. 1258 ЦК України усуває відповідачку від спадкування після смерті ОСОБА_4 ; 5) тоді як відсутні будь – які підстави підстави вважати, що відповідачка проживає у спірному будинку на підставі договору оренди, сервітуту чи будь – якого іншого правочину.

Тим самим, відповідачка не має ніякого правового зв`язку із спірним житлом.

І незважаючи на таке, в порушення вимог ч.3 ст.36 Закону № 4751-IX відмовляється негайно повернути житло позивачці як власнику.

Що і є підставою для її виселення із нього.

Разом із тим, суд ураховує, що за змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

Тож, визначаючись із питанням пропорційності такого втручання у права відповідачки на житло, суд виходить із наступного.

Зокрема, у практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отже, під час вирішення справи про виселення особи, чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У цій справі суд установив, що позивачка є власником спірного житла, тоді як відповідачка займає його самовільно, без належних правових підстав, чим перешкоджає власнику вільно володіти, розпоряджатись і користуватись ним, тоді як відповідачка має власне житло, у якому вона зареєстрована.

Тоді як суспільному інтересу відповідає захист з боку держави права власності.

Відповідно, виселення відповідачки не буде вважатись непропорційним і переслідуватиме легітимну мету у цій ситуації.

Отже, за наслідками розгляду цієї справи суд установив, що права позивачки є порушеними через незаконне проживання відповідачки у спірному житлі, а тому вони підлягають захисту у судовому порядку у спосіб, що запропонований у позовній заяві, тобто, шляхом виселення відповідачки.

Разом із цим, позов все одно підлягає до часткового задоволення, з огляду на те, що стороною позивача висунуто дві вимоги : 1) про зобов`язання відповідачки не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком та 2) про її виселення.

Тоді як виселення є одним із належних способів усунення перешкод у користуванні житлом, якщо власник заявляє негаторний позов у порядку ст. 391 ЦК України.

Таким чином, вимога про зобов`язання усунути перешкоди є зайвою у цьому провадженні, з огляду на установлений судом факт самовільного зайняття відповідачкою спірного житла, а тому належним способом захисту порушених прав позивачки буде саме усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_3 .

До цього, відповідна позовна вимога не містить конкретизованого зазначення щодо того, у який саме спосіб чи від яким саме дій відповідачка повинна утриматись аби не чинити позивачці перешкоди у користуванні будинком.

Тоді як суд самостійно цей спосіб визначати не має права.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні рішення

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України із відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 331,20 грн., що є пропорційним позову, задоволеному у повному обсязі.

Про інші судові витрати (ч.3 ст. 133 ЦПК) сторони не заявляли.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259,263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житловим будинком (домоволодінням) АДРЕСА_1 шляхом виселення із нього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,без надання їй іншого жилого приміщення.

У задоволенні вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні житловим будинком – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 331 ( одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач може оскаржити рішення шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ірина Явіца