Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №127/23314/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23314/26

Провадження № 2-а/127/227/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Бойко В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить скасувати постанову № R597481 від 26.06.2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, та закрити справу про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.06.2026 року в застосунку «Резерв+» у позивача з`явилась інформація про порушення правил військового обліку із зазначенням причини: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК».

25.06.2026 року позивачем через застосунок «Резерв+» було подано заяву про неоспорювання допущеного порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

26.06.2026 року у розділі «Штрафи онлайн» застосунку «Резерв+» з`явилась інформація про постанову № R597481 від 26.06.2026 року, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн у зв`язку з тим, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що позивач не пройшов (відмовився від проходження) військово-лікарської комісії.

Позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, зазначаючи, що повістка для виклику на медичний огляд йому не вручалась, направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не видавалось та не надсилалось до електронного кабінету, запиту про формування електронного направлення на ВЛК він не подавав, від проходження ВЛК не відмовлявся.

Також позивач зазначає, що станом на день винесення оскаржуваної постанови мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим 26.06.2026 року, а тому, з урахуванням положень пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, за наведених позивачем обставин не підлягав направленню на медичний огляд.

Позивач також вказує, що він не приймався на військову службу за контрактом, не був раніше визнаний обмежено придатним до військової служби та самостійно не виявляв бажання пройти медичний огляд.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати суддею Бойком В.М. одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

23.09.2026 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву про розгляд справи без його участі, у якій останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У поданій заяві позивач додатково звернув увагу суду на те, що відповідачем відзив на позовну заяву не подано та не надано доказів, які б спростовували викладені у позові обставини, зокрема доказів вручення позивачу повістки для проходження медичного огляду, направлення на військово-лікарську комісію, витягу з журналу реєстрації відповідних направлень, акта про відмову позивача від проходження ВЛК або направлення на ВЛК в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного та резервіста.

Посилаючись на ч. 4 ст. 159 КАС України, позивач просив суд неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфікувати як визнання позову.

Також позивач повторно звернув увагу на те, що станом на 26.06.2026 року мав чинну відстрочку у зв`язку з бронюванням та не належав до передбачених пунктом 63 Порядку №560 випадків, за яких військовозобов`язаний, який має чинну відстрочку, направляється на медичний огляд.

Відзив на позовну заяву та докази на спростування обставин, наведених позивачем, відповідачем суду не надані.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності та перевіривши доводи позивача, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаною особою та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим через застосунок «Резерв+» 26.06.2026 року. (а.с.24).

24.06.2026 року в застосунку «Резерв+» Міністерства оборони України з`явилась інформація про порушення правил військового обліку із зазначенням причини: «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» (а.с.22).

Після появи відповідного повідомлення 25.06.2026 року ОСОБА_1 було подано заяву через застосунок «Резерв+», про що свідчать скріншоти із застосунку. (а.с.12-14).

26.06.2026 року т.в.о. начальника ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову №R597481, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Як зазначено у постанові: «За результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження ВЛК) (п. 2 розділ ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.». (а.с.23).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною третьою ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, саме по собі виявлення в інформаційній системі відомостей про можливе порушення не звільняє уповноважену посадову особу від обов`язку встановити фактичні обставини правопорушення та підтвердити їх належними і допустимими доказами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби у передбачених законом випадках.

Разом з тим такий обов`язок реалізується у визначеному законодавством порядку.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Положеннями пунктів 74, 74-1, 74-2 та 74-3 Порядку №560, у редакції, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин, визначено процедуру направлення військовозобов`язаних та резервістів на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Направлення на ВЛК повинно містити визначені Порядком відомості, зокрема реєстраційний номер та дату направлення, прізвище, ім`я та по батькові особи, дату її народження, мету та дату початку медичного огляду, найменування відповідного закладу охорони здоров`я.

При формуванні направлення в електронній формі воно формується з використанням Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у порядку, встановленому Порядком №560.

Роздруковане направлення підлягає реєстрації у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію та видається військовозобов`язаному під особистий підпис.

Отже, для висновку про невиконання військовозобов`язаним обов`язку пройти ВЛК має бути встановлено, зокрема, існування передбачених законом підстав для проходження медичного огляду, прийняття уповноваженою особою відповідного рішення про направлення, належне формування та доведення такого направлення до відома військовозобов`язаного, а також невиконання останнім покладеного на нього обов`язку.

Натомість матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 було належним чином сформовано та вручено направлення на проходження ВЛК або що таке направлення було надіслано до його електронного кабінету у встановленому законодавством порядку.

Матеріали справи також не містять витягу з журналу реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, доказів вручення позивачу відповідного направлення під особистий підпис, доказів направлення електронного направлення, а також акта чи іншого належного доказу, який би підтверджував відмову ОСОБА_1 від проходження ВЛК.

Не надано відповідачем і доказів того, коли саме, на підставі якого рішення та документа у позивача виник конкретний обов`язок пройти ВЛК, у який строк він повинен був його виконати та якими діями чи бездіяльністю такий обов`язок порушив.

Сама лише наявність у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про те, що позивач нібито не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК, за відсутності первинних документів та інших доказів, які підтверджують фактичні обставини такого порушення, не є достатнім доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Крім того, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку та які перебувають на спеціальному військовому обліку.

З наявного в матеріалах справи військово-облікового документа, сформованого 26.06.2026 року, вбачається, що станом на день винесення оскаржуваної постанови позивач мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням.

Вказана обставина відповідачем не спростована.

Пунктом 63 Порядку №560 у редакції, застосовній до спірних правовідносин, передбачено, що військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім установлених цим пунктом випадків, зокрема коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, були визнані обмежено придатними та підлягають повторному медичному огляду у передбачених законодавством випадках або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин належав до будь-якої із зазначених категорій.

Навпаки, позивач послідовно зазначав, що на військову службу за контрактом не приймався, обмежено придатним до військової служби раніше не визнавався та самостійно бажання пройти медичний огляд не виявляв.

Відповідачем доказів протилежного суду не надано.

За таких обставин відповідачем не доведено не лише факту належного направлення позивача на проходження ВЛК та його відмови чи ухилення від такого проходження, але й наявності у спірних правовідносинах передбачених законодавством підстав для направлення позивача, який мав чинну відстрочку у зв`язку з бронюванням, на медичний огляд.

Щодо подання позивачем 25.06.2026 року через електронний кабінет заяви, передбаченої ст. 279-9 КУпАП, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 279-9 КУпАП особа у передбачених цією статтею випадках може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Разом із тим подання такої заяви не усуває встановленого законом обов`язку уповноваженої посадової особи перевірити фактичні дані та при прийнятті постанови дотриматися вимог статей 247, 280, 283 КУпАП.

Сам механізм, передбачений ст. 279-9 КУпАП, не створює події та складу адміністративного правопорушення за їх фактичної відсутності та не може підміняти собою належні докази його вчинення.

Суд також враховує правовий підхід Верховного Суду, на який посилався позивач, відповідно до якого саме по собі визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку доведення правомірності свого рішення.

У позовній заяві ОСОБА_1 пояснив, що заяву через застосунок «Резерв+» подав у зв`язку з відсутністю іншої доступної для нього можливості виключення відповідного запису в застосунку та розраховував, що при перевірці фактичних обставин відповідач встановить відсутність доказів правопорушення та прийме відповідне законне рішення. Саме таке пояснення міститься в матеріалах позову. Позов ОСОБА_3 не прои?шов ВЛК, бронь, строк не порушении?.

За таких обставин факт подання позивачем заяви, передбаченої ст. 279-9 КУпАП, сам по собі не підтверджує наявності всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів правомірності оскаржуваної постанови, а також доказів на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Разом з тим суд зазначає, що неподання відповідачем відзиву не є автоматичною та безумовною підставою для задоволення позову, оскільки суд зобов`язаний перевірити обґрунтованість заявлених вимог на підставі наявних у справі доказів.

У даній справі позовні вимоги знаходять підтвердження дослідженими судом матеріалами, тоді як відповідачем, на якого покладено спеціальний процесуальний обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення не надано.

Таким чином, судом не встановлено належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 був у встановленому законом порядку направлений на ВЛК, був зобов`язаний пройти медичний огляд у конкретно визначений строк та, будучи обізнаним про такий обов`язок, не виконав його або відмовився від проходження ВЛК.

Не встановлено також доказів винної поведінки позивача, яка б утворювала склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не забезпечено повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, не встановлено належними доказами факту виникнення у позивача обов`язку пройти ВЛК у відповідних правовідносинах, факту належного направлення на ВЛК та факту невиконання чи відмови від виконання такого обов`язку.

Отже, відповідачем не доведено наявності у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова № R597481 від 26.06.2026 року не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та підлягає скасуванню.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 532,48 грн., із застосуванням коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням процесуального документа в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 532,48 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 255, 286, 295 КАС України, ст.ст. 9, 245, 247, 251, 252, 280, 283, 279-9 КУпАП, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення– задовольнити.

Скасувати постанову № R597481 від 26.06.2026 року, винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 – закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, встановлених статтею 286 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду у справах, визначених статтею 286 КАС України, подається протягом десяти днів з дня його проголошення до відповідного апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі її подання – після завершення апеляційного перегляду, якщо рішення не скасовано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Текст рішення виготовлено 25.09.2026 року.

Суддя: