Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №694/2950/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 694/2950/25

Провадження № 22-ц/821/1141/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.05.2021 в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту № 101565572. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 101565572 від 25.05.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.

Відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 101565572 від 25.05.2021 з ТОВ «Мілоан» та на його підставі ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 20 000,00 грн.

Позивач зазначив, що відповідачем належним чином кредитні зобов`язання не виконані, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, тому, керуючись нормами ст. ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 14.09.2021 згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 08Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 101565572 від 25.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до відповідача.

Згідно Договору відступлення права вимоги, сума боргу відповідача перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») становить 77 800,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 18 000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 57 800,00 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 2 000,00 грн; заборгованість за пенею становить 0,00 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 101565572 від 25.05.2021 у розмірі 77 800,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 березня 2026 рокув задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит від ТОВ «Мілоан», оскільки у наданому позивачем платіжному дорученні не зазначено установи банку отримувача коштів, платіжне доручення не містить будь-яких відміток банку про його виконання (підпису уповноваженого працівника банку, штампу або печатки банку тощо).

Крім того, зауважено, що у платіжному дорученні в графі «код банку» зазначено «VISA», у графі «кредит рах. №» зазначено « НОМЕР_1 », однак у наданих позивачем документах, в тому числі Кредитному договорі, номер банківської картки відповідача не вказаний, а тому суд позбавлений можливості встановити, що сума кредиту була перерахована на банківський рахунок (банківську картку) саме відповідача, а не будь-якої іншої особи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

08 квітня 2026 року, не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 березня 2026 рокута постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги як належний доказ про зарахування коштів у сумі 20 000,00 грн із призначення платежу «кошти згідно Договору 101565572» від ТОВ «Мілоан» на картку ОСОБА_1 та залишив поза увагою докази надані позивачем, а саме копію платіжного доручення № 27946639 від 24.05.2021 та відомості про шоденні нарахування та погашення за Договором № 101565572 від 24.05.2021, які є належними доказами, що підтверджують факт виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів.

Разом з тим, звернуто увагу суду апеляційної інстанції, що відповідачем були здійснені платежі по погашенню тіла кредиту та процентів за пролонгацію, що вказує на часткове виконання відповідачем свого зобов`язання.

Таким чином, скаржник вважає, що наявні в матеріалах справи документи у своїй сукупності підтверджують факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, що свідчить про фактичне виконання умов Кредитного договору.

Водночас, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи в суді апеляційної інстанції, скаржником заявлено клопотання про витребування доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті, а тому просить витребувати у АТ «Перший Український Міжнародний Банк» виписку про рух коштів на підтвердження перерахування кредитних котів ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_2 за період з 24.05.2021 по 30.05.2021.

Також, просить вирішити питання судових витрат в судах першої та апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2021 ОСОБА_1 на сайті ТОВ «Мілоан» tengo.ua подав анкету-заву на кредит № 101565572 (а.с. 12 – 12 на звороті).

24 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 101565572, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 20 000,00 грн ( п. 1.2. Договору), строком на 15 днів з 24.05.2021 ( п. 1.3. Договору). Дата повернення кредиту 08.06.2021 ( п. 1.4. Договору) (а.с. 18 – 19 на звороті).

Пунктом 1.5. Договору визначено загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5 7500,00 грн в грошовому виразі та – 42,946.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 25 750,00 грн.

Комісія за надання кредиту: 2 000,00 грн, яка рахується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово ( п. 1.5.1. Договору).

Проценти за користування кредитом: 3 750,00 грн, які рахуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом ( п. 1.5.2 Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку за кожен день користування кредитом ( п. 1.6 Договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок ( п. 2.1. Договору).

Плата за кредитом визначена у п. 2.2. Договору.

Пунктом 2.3. Договору визначено пролонгацію строку кредитування.

Згідно п. 3.3.2. Договору позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у термін, встановлений Договором та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені п.п.1.1-1.6 та п. 2.4 Договору.

Також відповідно до п. п. 6.1., 6.2. Кредитного договору - цей Кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). Після укладення, цей Кредитний договір надається Позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний Кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Товариству.

Так, п. 2.2.2. Договору передбачено, що нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.

Згідно п. 2.2.3. Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою, встановленою п. 1.6 та процентною ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Відповідно до п. 3.2.6. Кредитного договору позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

Додатком № 1 до Договору є Графік платежів за Договором про споживчий кредит № 101565572 від 24.05.2021 та Паспорт споживчого кредиту № 101565572 (а.с. 19 на звороті).

Додатком № 2 до Договору є Паспорт споживчого кредиту № 101565572 (а.с. 20 – 20 на звороті).

Згідно платіжного доручення № 27946639 від 24.05.2021 ТОВ «Мілоан» на кредит рах. № 431414хххххх281 було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн, отримувачем вказано ОСОБА_1 (а.с. 28).

14 вересня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладено Договір факторингу № 08Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «Діджи Фінанс», а останнє приймає права вимоги за плату та на умовах, визначених цим Договором (а.с. 21 – 22).

Згідно Витягу з Додатку до Договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 із відступленням прав вимоги за Кредитними договорами, сума заборгованості ОСОБА_1 становить 77 800,00 грн, з яких: 18 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 57 800,00 грн - заборгованість за відсотками, 2 000,00 грн – заборгованість за комісією (а.с. 14).

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення по Кредитному договору № 101565572 за період з 24.05.2021 по 022.08.2021 заборгованість ОСОБА_1 складає 77 800,00 грн (а.с. 15 – 16 на звороті).

25.07.2025 ТОВ «Діджи Фінанс» на адресу ОСОБА_1 було надіслано Вимогу про погашення кредитної заборгованості та надано термін для добровільного врегулювання позивачем зобов`язання (а.с. 31 – 31 на звороті).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, публікації оголошення на веб-сайті судової влади України, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог .

Вивчивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, п. п. 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 24.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 101565572. Відповідно до п. п. 1.2-1.4 Договору, сума кредиту складає 20 000,00 грн, строк дії кредиту 15 днів, до 08.06.2021. У п. п. 1.5.1, 1.5.2, 1.6 Договору № 101565572 сторонами погоджено нарахування кредитодавцем відсотків за користування кредитом та комісії, зокрема зазначено що комісія за надання кредиту 2 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом: 3 750,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1 Договору Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Розділом 6 вказаного Договору визначено порядок його укладання та передбачено, що такий Договір укладається в електронній формі.

Згідно умов Договору, такий мав бути підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису, а саме одноразовим ідентифікатором, який направляється позичальнку на номер мобільного телефону, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього Договору.

Разом з тим, ТОВ «Діджи Фінанс» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання ОСОБА_1 електронного повідомлення на укладення електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Фактично, зазначені в позовній заяві обставини є лише твердженням позивача, оскільки підтверджуються лише створеними останнім доказами та доказами створеними попереднім кредитором, які неможливо перевірити та які не узгоджуються з жодним іншим доказом не створеним самим позивачем.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у розділі відомостей про позичальника у Договорі № 101565572 від 24.05.2021 зазначено прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адресу її проживання, ідентифікаційний код та серію і номер паспорта, а також контактну інформацію (електронна пошта та номер телефону).

Однак, Кредитний договір не містить відомостей про одноразовий ідентифікатор, який має бути згенерований при підписанні ОСОБА_1 цього Договору.

Разом з тим, позивач вказує, що 14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено Договір факторингу № 08Т, відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення прав вимоги за певними кредитними договорами укладеними між ТОВ «Мілоан» та фізичними особами на користь ТОВ «Діджи Фінанс» як нового кредитора.

Відповідно до Витягу з додатку до Договору факторингу № 08Т від 14.09.2021, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №101565572 від 24.05.2021.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути заборгованість згідно наданого ним розрахунку.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивач має довести наявність у нього права вимоги.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що концепція негативного доказу не відповідає принципу змагальності.

Верховний Суд неодноразово наголошував: обставина не може вважатися доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала (це і є «концепція негативного доказу»).

Так, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.11.2024 № 686/28882/23 (61-13125св24), від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Суд першої інстанції правильно вважав, що за загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Вимогами ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76,77 ЦПК України).

За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У даній справі, за змістом пунктів 2.1 Кредитного договору кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок, а тому позивач мав довести належними та допустимим у розумінні ст. ст. 76, 100 ЦПК України доказами про те, що кредитні кошти були надані відповідачу, та після доведення цих юридичних фактів, які за змістом вказаної норми ст. 1054 ЦК України визначають обов`язки сторін Договору кредиту, відповідно до розподілу тягаря доказування - відповідач має спростувати відсутність у нього обов`язку повернути кредитні кошти.

Тобто сам факт підписання відповідачем Кредитного договору дійсно ще не свідчить про отримання ним коштів, які згідно з умовами Договору мали бути перераховані на картковий рахунок з моменту укладення правочину.

Відтак, позивач як правонаступник кредитора та особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України повинен був надати докази перерахування кредитних коштів первинним кредитором, що за змістом Договору факторингу також підтверджує дійсність переданої вимоги.

Такими доказами, як уже зазначалося вище, є винятково первинні фінансові документи, які за змістом приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є документами, що містять достовірні відомості про господарську операцію.

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції анкету - заяву № 101565572 від 24 травня 2021 року, Договір про споживчий кредит № 101565572 від 24 травня 2021 року, платіжне доручення № 27946639 про переказ коштів на картковий рахунок, Договір про відступлення права вимоги № 08 Т від 14.09.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс».

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним Договором за зазначеними ним реквізитами, як правильно встановив суд першої інстанції.

Платіжне доручення, на яке посилається позивач як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача, не є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки згідно вказаного платіжного доручення кошти в розмірі 20 000 грн були перераховані ОСОБА_1 на картковий рах. № НОМЕР_1 , між тим доказів того, що вказаний картковий рахунок належить ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Щодо заявленого скаржником клопотання про витребування доказів, а саме виписки про рух коштів на підтвердження перерахування кредитних котів ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_2 за період з 24.05.2021 по 30.05.2021, слід зазначити наступне.

Колегія суддів апеляційного суд звертає увагу, що звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «Діджи Фінанс» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів чи витребування доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

Разом з тим, у позовній заяві представник ТОВ «Діджи Фінанс» просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Клопотань про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Крім того, 29.12.2025 позивачем до суду першої інстанції було скеровано заву про розгляд справи без його участі у якій зазначено проводити розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Із огляду на викладене та враховуючи позицію Верховного Суду у справі № 499/895/19 від 12 жовтня 2023 року, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки таке клопотання в суді першої інстанції не заявлялось, вказані докази позивачем до суду першої інстанції надані не були, а підстав для прийняття таких доказів при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем не наведено.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачем вказаного вище Договору позики, отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20 000 грн від ТОВ «Мілоан» саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Інші доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, на законність судового рішення не впливають. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів, власним тлумаченням норм законодавства та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим, доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин в оскаржуваному рішенні суду скаржником до апеляційної скарги не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах–учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки його доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 28 вересня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко