Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №274/4895/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/4895/26 Головуючий у 1-й інст. Корбут В. В.

Категорія 55 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №274/4895/26 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування дозволу на будівництво

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 липня 2026 року, яка постановлена під головуванням судді Корбута В.В. у м.Бердичеві,

у с т а н о в и в:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради. Просить визнати протиправним та скасувати дозвіл відповідача на будівництво на межі з його власністю по АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтований тим, що він ( ОСОБА_1 ) є законним власником земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Безпосередньо поруч із його приватним домоволодінням розташована суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 1810400000:01:020:0275 за адресою: АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці здійснюється масштабне капітальне будівництво масивної споруди фактично на його межі. Із відповіді Виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 24 червня 2026 року №ДПіН-68/022-03 були внесені відомості до ЄДЕССБ про початок виконання будівельних робіт об`єкта: «Реконструкція індивідуального житлового будинку зблокованого з гаражем, АДРЕСА_1 ». Початок робіт відбувається без погодження із суміжним власником та з критичним порушенням обов`язкових нормативних відступів від межі його ділянки, що є протиправним та порушує його права власника.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити для проводження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції оцінив виключно формальний статус відповідача як органу влади, але повністю проігнорував характер правовідносин та суть порушеного права позивача. Метою позову є захист його приватного права власності та правил добросусідства (ст.391 ЦК України, ст.103 ЗК України). Якщо суд вважав, що у справі неналежний або неповний склад сторін, то відповідно до положень ст.ст.175,185 ЦКП України мав залишити позовну заяву без руху для усунення недоліків, а не повністю відмовляти у відкритті провадження в справі.

Виконавчий комітет Бердичівської міської ради правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.52-53). ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить справу розглядати у його відсутність. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив із того, що предметом оскарження є дозвільний документ Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, як органу місцевого самоврядування, а тому дійшов висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У ст.124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи, а ст.125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Пунктом 1 частини першої ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У постанові від 16 січня 2019 року в справі №815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

ОСОБА_1 обґрунтовує позов тим, що будівельні роботи, які виконуються на підставі дозволу Виконавчого комітету Бердичівської міської ради, порушують його права, як власника суміжної земельної ділянки та розташованого на ній будинку.

Колегія суддів звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями частини першої ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 10 частини другої ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №815/1568/16 вказано, що ОСОБА_4 фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано. За таких обставин, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.

Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі №420/288/20 зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати дозвіл Виконавчого комітету Бердичівської міської ради на будівництво на межі з його власністю за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 не знаходиться з відповідачем у відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи в справі – особи, яка здійснює будівництво, оскільки вона набула право на виконання будівельних робіт та приступила до них.

Отже, ОСОБА_1 не є учасником публічно-правових відносин, що склалися між відповідачем та третьою особою. Позовні вимоги про скасування права третьої особи на виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третіми особами будівельних робіт та наявності у зв`язку з цим порушень прав позивача.

Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведене вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 травня 2021 року в справі №420/3168/20.

Отже, не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб`єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного й адміністративного права.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанцій про те, що цей спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції порушив норми права. Ухвала, яка оскаржена у апеляційному порядку, перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню, а справа направленню до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,379,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: