Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №162/238/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 162/238/26 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В.

Провадження № 22-ц/802/1031/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 29 березня 2020 року між кредитодавцем ТОВ «Лінеура Україна» та позичальником ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 682990, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 6000 грн, із строком повернення 30 днів, з стандартною процентною ставкою 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Крім того позивач вказував, що 24 березня 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ним було укладено договір факторингу № ККЛУ-24032021, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Кредит-капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором № 682990 від 29 березня 2020 року.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 позичені грошові кошти не повернула і відсотки за користування кредитом не сплатила, позивач ТОВ «ФК «Кредит-капітал» просив суд стягнути з останньої на свою користь заборгованість у сумі 19680 грн, з яких: 6000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13680 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт вказував, що грошові кошти біли надані у безготівковій формі, шляхом перерахування на платіжну картку відповідача, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про їх успішне перерахування, а розрахунок заборгованості є належним доказом розміру боргу.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, вважав недоведеним факт виконання первісним кредитодавцем умов договору щодо здійснення безготівкового переказу грошових коштів суми на банківський рахунок (платіжну картку) позичальника та наявність заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що як вказує позивач 29 березня 2020 року між кредитодавцем ТОВ «Лінеура Україна» і позичальником ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 682990. Кредитний договір укладався відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» і підписувався електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останньою одноразового ідентифікатора.

Згідно умов цього договору сторони домовились, що товариство надає клієнту кредит у сумі 6000 грн, на строк 30 днів, зі ставкою 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування.

Також позивач зазначав, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором виконало шляхом перерахування грошових коштів на платіжну картку останньої, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19 січня 2026 року про перерахування 29 березня 2020 року 6000 грн на картку НОМЕР_1 , номер транзакції НОМЕР_2 . В установленому законом порядку вказаний договір недійсним не визнавався, і на думку позивача є чинним.

Крім того встановлено, що 24 березня 2021 року між кредитодавцем ТОВ «Лінеура Україна» та позивачем ТОВ «ФК «Кредит-капітал» було укладено договір факторингу № ККЛУ-24032021, відповідно до умов якого останнє отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором № 682990 від 29 березня 2020 року.

За твердженням позивача і наданого ним розрахунку борг відповідача, становить 19680 грн, з яких: 6000 грн — тіло кредиту, 13680 грн — нараховані проценти.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором — дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор — це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зокрема згідно висновків викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 зазначено, що кредитор зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, згідно з якою для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості – необхідно також надати докази видачі кредиту, а за відсутності таких доказів суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Наявними в матеріалах справи письмовими доказами, які були предметом дослідження суду першої інстанції, на думку колегії суддів, підтверджено, укладення кредитного договору, однак відсутнє підтвердження виконання первісним кредитором умов договору щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Зокрема, з витребуваної місцевим судом інформації АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 , однак зарахування коштів на суму 6000 грн за відповідний період відсутнє.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за кредитом ґрунтується на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Водночас колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» залишити без задоволення.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 01 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді