Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №761/15012/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15012/25

Провадження № 2/761/2080/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.,

за участі:

представника позивача: Суєтінової О.О.

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення; постачання гарячої води; постачання теплової енергії; абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії; абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води; за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення; за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води; інфляційних втрат; трьох відсотків річних,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025р. позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив суд:

1) стягнути солідарно з відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є власниками/зареєстровані/проживають за адресою: АДРЕСА_1 , на користь позивача:

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018р. послуги з централізованого опалення у розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- інфляційну складову боргу у розмірі 0,0 грн., три проценти річних у розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 2);

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018р. послуги з централізованого гарячого водопостачання y розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3);

- інфляційну складову боргу у розмірі 0,0 грн., три проценти річних у розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 4);

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги з централізованого опалення y розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 5);

- інфляційну складову боргу у розмірі 0,0 грн., три проценти річних у розмірі 0,0 грн. (далі по тексту - вимога № 6);

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 71655,55 грн. (далі по тексту - вимога № 7);

- інфляційну складову боргу у розмірі 9315,22 грн., три проценти річних у розмірі 2320,46 грн. (далі по тексту - вимога № 8);

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання теплової енергії у розмірі 18676,05 грн. (далі по тексту - вимога № 9);

- інфляційну складову боргу у розмірі 1798,04 грн., три проценти річних у розмірі 441,81 грн., пеня y розмірі 263,92 грн. (далі по тексту - вимога № 10);

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання гарячої води у розмірі 29439,95 грн. (далі по тексту - вимога № 11);

- інфляційну складову боргу у розмірі 2699,12 грн., три проценти річних у розмірі 596,84 грн., пеня y розмірі 448,61 грн. (далі по тексту - вимога № 12);

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1227,61 грн.; (далі по тексту - вимога № 13);

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 489,15 грн.; (далі по тексту - вимога № 14);

- заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,0 грн., (далі по тексту - вимога № 15);

- заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн. (далі по тексту - вимога № 16);

- судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028,00, грн. (далі по тексту - вимога № 17).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що до 01 травня 2018р. обов`язковим виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення було ПАТ «Київенерго», з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. позивач є обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності; з 01 листопада 2021р. позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. При цьому, на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018р. позивач набув право вимоги до юридичних, фізичних осіб щодо виконання ними зобов`язань перед кредитором зі сплати спожитих до 01 травня 2018р. послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири, та особами, які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячої води, яку постачає позивач. Разом з тим, відповідачі в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого у останніх утворилась зазначена вище сума заборгованості, у зазначеному вище розмірі.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

06 липня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечив, зазначивши, що єдиним власником вищезазначеної квартири є лише він, решта відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані лише в квартирі, та в силу положень ст. ст. 317, 322, 360 ЦК України є неналежними відповідачами по справі.

Також, відповідач зазначав, що враховуючи період часу заборгованості, та час звернення сторони позивача до суду з вказаним позовом, то загальний строк позовної давності в межах цього позову на момент звернення із позовом до суду, частково сплив, а тому позивач вправі заявляти вимоги про стягнення заборгованості за період часу лише з 10 квітня 2022р.

Крім того, відповідач вважав, що при зверненні позивача до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних, позивачем не були враховані положення постанови Кабінету Міністрів України за № 206 від 05 березня 2022р.

15 липня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила суд їх задовольнити. Наголошуючи, що відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідачі несуть солідарну відповідальність зі сплати вартості житлово - комунальних послуг. Також сторона позивача зазначала, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем не пропущені строки позовної давності, враховуючи положення Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зокрема п. 12, 19. Як, і вірно стороною позивача здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, з урахуванням положень та змін, які були внесені до постанови Кабінету Міністрів України за № 206 від 05 березня 2022р.

Заперечення на відповідь на відзив стороною відповідача до суду не подавались.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

17 вересня 2026р. позивачем було подано до суду заяву - пояснення, в якій сторона позивача зазначила, що відповідачами добровільно було сплачено частину суми заборгованості у розмірі 16510,4 грн. після відкриття провадження по справі, внаслідок чого позивачем було здійснено коригування суми заборгованості, а саме:

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги централізованого постачання гарячої води складає 61690,25 грн. (вимога № 7);

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання теплової енергії складає 13396,7 грн. (вимога № 9);

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання гарячої води складає 19273,64 грн. (вимога № 11);

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 451,01 грн. (вимога № 13);

- за період боргу з 01 травня 2018р. по 28 лютого 2025р. інфляційні втрати становлять - 3812,38 грн.; 3,0 % річних - 3359,11 грн.; пеня в розмірі 712,52 грн.

В судове засідання 17 вересня 2026р. представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи сторона позивача була оповіщена в установленому законом порядку, свого представника до суду не направила, поважності причин неявки не повідомила.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник проти позову заперечили, з підстав зазначених у відзиві на позов, просили суд залишити позов без задоволення, не заперечували факту часткової сплати суми заборгованості після відкриття провадження по справі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про час та місце розгляду справи оповіщалися в установленому законом порядку, в судові засідання не з`являлися, поважності причин неявки не повідомили, відзив на позов, у строк визначений судом не подали.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність зазначених вище осіб.

Суд, заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячої води, яку постачає позивач, як обов`язковий виконавець послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності, згідно Закону України № 1198-VІІ від 10 квітня 2014р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» та з 01 листопада 2021р. позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, в силу положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанов Кабінету Міністрів України: від 11 грудня 2019р. № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», від 21 серпня 2019р. № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Згідно п. 5) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 6 цього Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні);

2) управитель;

3) виконавці комунальних послуг.

Виконавцями комунальних послуг є:

1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача;

2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом;

3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація;

4) послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води;

5) послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання;

6) послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення;

7) послуг з поводження з побутовими відходами - суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.

Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630 (далі по тексту Правила № 1), Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019р. № 1182 далі по тексту Правила № 2), Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019р. № 830 (далі по тексту Правила № 3).

Згідно з п. 19, 20 Правил № 2, одиницею вимірювання обсягу спожитої споживачем гарячої води є куб. метр. Одиницею вимірювання обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), є гігакалорія (Гкал).

Комерційний облік послуги ведеться вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги у будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Якщо будівлю (будинок) оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку послуги відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюються за сумою показань всіх вузлів комерційного обліку послуги у будівлі (будинку). За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги.

Витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) визначаються відповідно до Методики розподілу.

Аналогічні положення містяться в пунктах 18, 19 Правил № 3.

Положеннями п. 48 Правил № 2 і № 3 визначено, що виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість послуги згідно із законодавством та умовами договорів, зокрема шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати, укладати та переукладати із споживачем договір відповідно до обраної співвласниками моделі договірних відносин; без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальний розмір місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання послуги, її споживчі властивості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством; у міжопалювальний період проводити підготовку об`єктів житлово-комунального господарства до експлуатації в осінньо-зимовий період з урахуванням моделі укладених договорів.

В свою чергу положеннями пунктів 49 Правил № 2 і № 3 визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Згідно із 5) ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , власником цієї квартири є відповідач ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 19 грудня 1995р.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (сплатила суму коштів), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Так, позивач звертаючись до суду з позовними вимогами №№ 1-6, 15, 16 за змістом позову визнав, що відсутня заборгованість відповідачів:

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018р. послуги з централізованого опалення у (вимога № 1); - інфляційна складова боргу, три проценти річних (вимога № 2);

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018р. послуги з централізованого гарячого водопостачання (вимога № 3); інфляційна складова боргу; три проценти річних (вимога № 4);

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги з централізованого опалення (вимога № 5); інфляційна складова боргу; три проценти річних (вимога № 6);

- з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення (вимога № 15);

- за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води (вимога № 16);

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019р. у справі № 450/1686/17 та від 15 липня 2019р. у справі № 235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

За змістом ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи те, що позовні вимоги № № 1-6, 15, 16, заявлені стороною позивача безпідставно за відсутності наявних сум заборгованості, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

На підставі ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України (далі по тексту норми, наводяться, в редакції, яка була чинна, на час спірних правовідносин) плата за користування житлом /квартирна плата/ обчислюється виходячи із загальної площі квартири, а плата за комунальні послуги /водопостачання, газ, та інші послуги/ береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами у відповідності до кількості проживаючих в квартирі осіб.

Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 156 ЖК України).

Статтею 160 ЖК України визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частина 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Звертаючись до суду з вимогами № 7, № 9, № 11 сторона позивача наголошувала, що відповідачі мають заборгованість, з урахуванням сплачених сум:

- за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги централізованого постачання гарячої води складає 61690,25 грн. (вимога № 7);

- за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання теплової енергії складає 13396,7 грн. (вимога № 9);

- за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання гарячої води складає 19273,64 грн. (вимога № 11).

При цьому, в ході розгляду справи по суті, сторона відповідача не заперечувала факту часткової сплати суми заборгованості, про що сторона позивача додатково повідомила суд, надіславши на адресу суду відповідну заяву - пояснення (а.с. 168-170).

На обґрунтування заявлених позовних вимог № 7, № 9, № 11 стороною позивача, в якості доказів були надані розрахунки заборгованості, копії корінців нарядів; довідка про обсяг споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води (загальнобудинкові).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Так, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016р. по справі №6-2951цс15, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Разом з тим, обов`язок оплатити за житлово-комунальні послуги виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг. Отже питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Зазначена позиція була висловлена Верховним Судом в постанові по справі № 750/12850/16-ц від 26 вересня 2018р.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідачів зазначені суми розрахунків спростовані не були, оскільки до відзиву на позов, стороною відповідача в порушення положень ст. 83 ЦПК України, не було надано жодного належного і допустимого доказу. Крім того, стороною відповідачів після відкриття провадження по справі, була сплачена частина суми заборгованості, що також не заперечувалось стороною позивача.

З урахуванням викладеного суд вважає, що заявлені позовні вимоги №№ 7, 9, 11 підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню, заборгованість:

- за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги централізованого постачання гарячої води складає 61690,25 грн. (вимога № 7);

- за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання теплової енергії складає 13396,7 грн. (вимога № 9);

- за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання гарячої води складає 19273,64 грн. (вимога № 11).

Як і підлягають до задоволення похідні позовні вимог №№ 8, 10, 12, розрахунок перевірений судом та є вірним.

Звертаючись до суду з вимогами № № 13, 14 сторона позивача наголошувала, що відповідачі мають заборгованість:

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії (вимога № 13);

- з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води (вимога № 14), оскільки такі послуги надавались відповідачам.

Проте, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача взагалі не було надані належні і допустимі докази на підтвердження надання цих послуг.

Так, суд наголошує, що сам факт подання стороною позивача розрахунку заборгованості, проведеного самим позивачем, в обгрунтування заявлених вимог №№ 13, 14, не може свідчити про надання таких послуг, оскільки матеріали справи не містять будь-які належні і допустимі докази, на підтвердження факту здійснення позивачем абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги №№ 13, 14, є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо заяви сторони відповідача ОСОБА_1 , поданої, в порядку ст. 267 ЦК України, то вказана заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018р. у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».

Аналогічні висновки Великою Палатою Верховного Суду були наведені в постанові від 29 червня 2021р. у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».

Так, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є, як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова Верховного Суду від 03 грудня 2025р. у справі № 344/2910/23).

Постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020р. та № 392 від 20 травня 2020р., із змінами та доповненнями, на всій території України, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було встановлено карантин, який діяв з 12 березня 2020р. до 30 червня 2023р. включно.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022р. № 2102 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022р., який діє і на час ухвалення судом рішення по даній цивільній справі.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, редакція якого діяла включно до 04 вересня 2025р., було передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому судом враховано, що з вказаним позовом сторона позивача звернулась до суду 10 квітня 2025р., а Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025р. № 4434-IX, набрав чинності лише 04 вересня 2025р.

Крім того, судом враховано положення ч. 1 ст. 264 ЦК України, та вчинення стороною відповідачів про часткове погашення суми заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з кожного з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1009,33 грн.

Керуючись ст. ст. 3-5, 7, 8, 10-13, 17, 76-81, 89, 95, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 509, 525, 526, 610, 612, 625 ЦК України; ст. ст. 1, 7 Законом України «Про житлово-комунальні послуги»; ст. ст. 64, 66, 67, 156, 160, 162 ЖК України; Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005р. № 630, Правилами надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019р. № 1182, Правилами надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019р. № 830, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄРДПОУ 40538421, місцезнаходження: м. Київ, вул. І.Франка, 5) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення; постачання гарячої води; постачання теплової енергії; абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії; абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води; за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення; за обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води; інфляційних втрат; трьох відсотків річних - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»:

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018р. по 31 жовтня 2021р. послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 61690 /шістдесят одна тисяча шістсот дев`яносто/ грн. 25 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 9315 /дев`ять тисяч триста п`ятнадцять/ грн. 22 коп.; три проценти річних у розмірі 2320 /дві тисячі триста двадцять/ грн. 46 коп.;

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13396 /тринадцять тисяч триста дев`яносто шість/ грн. 70 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 1798 /одна тисяча сімсот дев`яносто вісім/ грн. 04 коп.; три проценти річних у розмірі 441 /чотириста сорок одна/ грн. 81 коп.; пеню y розмірі 263 /двісті шістдесят три/ грн. 92 коп.;

- заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021р. послуги з постачання гарячої води у розмірі 19273 /дев`ятнадцять тисяч двісті сімдесят три/ грн. 64 коп.; інфляційну складову боргу у розмірі 2699 /дві тисячі шістсот дев`яносто дев`ять/ грн. 12 коп.; три проценти річних у розмірі 596 /п`ятсот дев`яносто шість/ грн. 84 коп.; пеню y розмірі 448 /чотириста сорок вісім/ грн. 61 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1009 /одна тисяча дев`ять/ грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1009 /одна тисяча дев`ять/ грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1009 /одна тисяча дев`ять/ грн. 33 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: