Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №759/24156/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/24156/26

пр. № 3/759/6114/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова Іванна Юріївна, розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли з УПП в м. Києві ДПП, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2026 до Святошинського районного суду м. Києва надійшли адміністративні матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №123467 від 20.08.2026 встановлено, що 19.08.2026 за адресою: м. Київ, вул. Чорнобильська, 16/80, в магазині ТМ «Червоний маркет» ОСОБА_1 таємно викрав з полиці магазину товари - капсули для прання на загальну суму 1 179 грн. 30 коп.

Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівниками поліції за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

До суду ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи, не прибув, жодних клопотань чи заяв про відкладення не направляв.

Суддя звертає увагу, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи, що ОСОБА_1 завчасно та належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, до початку не повідомив про причини своєї неявки та не надав суду доказів її поважності, беручи до уваги, що судом вжито достатніх та вичерпних заходів для забезпечення участі особи у розгляді складеного щодо неї протоколу, суддя вважає за можливе розглянути адміністративний протокол серії ВАД №123467 від 20.08.2026, складений стосовно ОСОБА_1 , без його участі.

Суддя, дослідвши матеріали провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Приписи ст. 280 КУпАП закріплюють, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

09.08.2024 набув чинності Закон України 18 липня 2024 року №3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон №3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).

Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.

Згідно з положеннями ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року становить 3 328 грн. 00 коп.

Приписами ч. 1 ст. 51 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Таким чином, вартість викраденого майна для кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 51 КУпАП не повинна перевищувати 1 664 грн. 00 коп.

У свою чергу, ч. 2 ст. 51 КУпАП, яка інкримінується ОСОБА_1 , передбачає відповідність за вчинення таємного дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрат, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, вартість шкоди, завданої особою задля кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 51 КУпАП, повинна становити від 1 664 грн. 00 коп. до 6 656 грн. 00 коп.

Винуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння встановлюються за результатами оцінки доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП, працівниками поліції надано протокол серії ВАД №123467 від 20.08.2026, заяву ФОП ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення від 19.08.2026, довідку №2026-19/08, видану ФОП ОСОБА_2 , інвентаризаційний опис №4043 від 19.08.2026, а також відомості із бази викликів 102.

Проаналізувавши в сукупності надані докази, суддя не вважає, що вони поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 КУпАП. Так, зі змісту наданих доказів вбачається, що сума викраденого ОСОБА_1 майна становить 1 179 грн. 30 коп., що не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, діяння у вигляді дрібного таємного викрадення чужого майна на суму 1 179 грн. 30 коп. не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

Суддя вважає за необхідне зазначити, що, виходячи зі змісту ст.ст. 7, 217, 221, 246, 254 КУпАП України, суддя розглядає справи про адміністративні правопорушення лише в межах складеного протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто, судовий розгляд має провадитися лише в межах зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення.

З цього слідує, що суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді; перекваліфіковувати дії, самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Так, ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії», серед іншого зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип) рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

При цьому, суддя наголошує, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право змінити правову кваліфікацію адміністративного правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється провадження.

Отже, зважаючи на те, що розмір викраденого ОСОБА_1 , за версією правоохоронних органів, майна становить 1 179 грн. 30 коп., тобто не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то суддя вважає за можливе перекваліфікувати дії ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 51 КУпАП на ч. 1 ст. 51 КУпАП та розглядати протокол серії ВАД №123467 від 20.08.2026 в межах інкримінування ОСОБА_1 вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП.

Зі змісту відомостей із бази викликів «102» вбачається, що 20.08.2026 о 17 год. 33 хв. на службу «102» надійшло повідомлення від керуючої магазином ТМ «Червоний маркет» за адресою: м. Київ, вул. Чорнобильська, 16/80, про вчинення невідомим чоловіком крадіжки. Крім того, заявник повідомляє, що також було вчинено крадіжку і 19.08.2026 року, про що є відео. Також із вказаного документа вбачається, що затримана особа не має при собі документів та мобільного телефону, водночас, при складенні протоколу про адміністративне правопорушення поліцейськими у графі «особу встановлено» вказано паспорт № НОМЕР_2 , виданий 03.10.2024. Наведене у процесуальних документах є суперечливим, а відтак, залишається не зрозумілим яким чином поліцейські встановили особу, яка вчинила таємне викрадення чужого майна у магазині ТМ «Червоний маркет» по вул. Чорнобильській, 16/80 у м. Києві 19.08.2026 року.

Суддя зауважує, що згаданий заявницею про крадіжку відеозапис, який ймовірно був досліджений поліцейськими, які прибули на виклик, не долучено працівниками поліції до складеного щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №123467 від 20.08.2026 року. Також про такий відеозапис немає вказівки й у складеному щодо ОСОБА_1 протоколі, а серед доказів винуватості вказаної особи у відповідній графі протоколу зазначено лише «заява, довідка оцінки вартості товару». Суддя зауважує, що вказані документи лише підтверджують вартість викраденого майна та сам факт вчинення протиправного діяння, однак не доводять, що саме ОСОБА_1 є винуватим у його вчиненні.

Фактично на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого діяння поліцейськими надано відомості зі бази викликів 102 та сам протокол, яким зафіксовано вчинене порушення.

Суддя нагадує, що лише протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний достатнім доказом у справі у розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, що б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.

У той же час, доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 19.08.2026 перебував у приміщенні магазину ТМ «Червоний маркет» по вул. Чорнобильській, 16/80 у м. Києві судді не надано, як і доказів, що саме вказана особа здійснила таємне викрадення чужого майна.

Під час складення адміністративних матеріалів працівниками поліції не зафіксовано затриманої особи, зокрема шляхом фотознімку, не здійснено запитів щодо встановлення особи, документи якої відсутні при собі (як вказано у відомостях бази викликів «102»), не відібрано у винної особи пояснень і так само не зазначено про відмову затриманої особи від дачі пояснень щодо обставин інкримінованого діяння.

Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №688/788/15-к від 04 липня 2018 року, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення.

Суддя, оцінивши надані докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, доходить висновку, що долучені до протоколу докази не підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП, а тому, останнього слід визнати невинуватим у вчиненні інкримінованого діяння.

Згідно з пунктом 4 рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, принцип правової держави передбачає обов`язок держави гарантувати утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Зокрема: відповідальність особи має бути індивідуальною; не допускається обґрунтування обвинувачення на припущеннях або незаконно здобутих доказах; усі сумніви у доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції України).

Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення, процедура притягнення до адміністративної відповідальності повинна відповідати конституційним принципам, а отже - будь-яке рішення у справі про адміністративне правопорушення має ґрунтуватися виключно на достовірних, належно зібраних доказах та дотриманні вимог закону.

У відповідності до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

В силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, суддя доходить висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП, а тому вважає, що провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності слід закрити за відсутністю складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 9, 51, 245, 251, 280, 283-285, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 51 КУпАП - закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження постанови.

Суддя Єросова І.Ю.