Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №758/3767/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/3767/26

Категорія 7

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

24 вересня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Сідько І.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення частки нерухомого майна в натурі,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 про виділення частки нерухомого майна в натурі.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Свідоцтва про право власності від 30.09.1998 зазначена квартира перебувала у спільній частковій власності та належала позивачу та ОСОБА_5 (його колишній дружині) та її дітям: ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

05.11.2002 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після смерті ОСОБА_5 залишилась спадщина, яка складалася з 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , і яка була успадкована дітьми померлої - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в рівних частках по 1/2 вказаної частки кожному. Таким чином відповідачі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули права власності ще на 1/8 частку зазначеної квартири кожний.

Отже, станом на дату звернення із позовом, спірна квартира належить: позивачу ОСОБА_1 (1/4 частки) та відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 3/8 частки кожному.

Позивач зазначає, що не має можливості вільно розпоряджатися даним майном, через те, що особи, які проживають у спірній квартирі перешкоджають вільному користуванню позивачем своєї частки майна.

Між позивачем та відповідачами виникають спори про порядок користування квартирою, добровільної згоди про спосіб виділення позивачу частки із спільного майна не було досягнуто.

Враховуючи наведене, ОСОБА_8 , позбавлений можливості в порядку іншому, відмінному від судового, здійснити захист свого права як власника, на розпорядження власним майном.

Відтак ОСОБА_8 , з метою вільного користування та розпорядження своєю часткою квартири, на підставі ст. 364 ЦК України просить припинити право спільної часткової власності на квартиру та виділити йому у натурі 1/4 частку з майна, що є у спільній частковій власності.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07.08.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, заяви про відкладення чи про розгляд справи без участі відповідачів до суду не надходило, так само як і відзиву чи письмових заперечень щодо заявлених позовних вимог.

Судові повістки та ухвала про відкриття провадження направлялась відповідачам за їх зареєстрованим місцем проживання рекомендованим повідомленням, однак такі листи повернулися без вручення за закінченням терміну зберігання з приміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30.09.1998 та Витягом з державного реєстру речових прав № 435416758 від 15.07.2025, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно Свідоцтва про право власності від 30.09.1998 зазначена квартира перебувала у спільній частковій власності та належала позивачу та членам його сім`ї - ОСОБА_5 (дружині) та її дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

05.11.2002 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_1 від 05.11.2002, копія якого міститься в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Після смерті ОСОБА_5 залишилась спадщина, яка складалася з 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .

Спадщина була успадкована дітьми померлої - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в рівних частках по 1/2 вказаної частки кожному, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 26.11.2012, копія якого міститься в матеріалах справи.

Таким чином відповідачі у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у власність ще по 1/8 частці квартири і, станом на дату звернення із позовом, спірна квартира належить: позивачу ОСОБА_1 (1/4 частка) та відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 3/8 частки кожному.

Звертаючись із позовом позивач посилається на те, що між співвласниками квартири АДРЕСА_3 , відсутня згода стосовно добровільного поділу квартири в частинах, які відповідають їх часткам, а відтак ОСОБА_8 з метою вільного користування та розпорядження своєю часткою квартири, враховуючи приписи ст. 364 ЦК, просить суд припинити право спільної часткової власності на квартиру та виділити йому у натурі 1/4 частку з майна, що є у спільній частковій власності.

Правовідносини, що склалися між сторонами врегульовано положеннями ЦК України.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 316, ст. 317, ч. ч. 1-3 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання, своїм майном. На зміст права власності не випливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 358, ч. ч. 1,3 ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Співвласник має право на виділ у натурі частки майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження №61-22087св19).

У Постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 583/2924/20 (провадження № 61-9357св22) дійшла висновку, що системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 (провадження № 61-26178св18) від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073св20).

Згідно вимог ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Суд бере до уваги, що згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень та вважає, що позивачем було доведено необхідність виділу частки нерухомого майна зі складу спільної часткової власності, так як позивач позбавлений права вільно володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Отже, судом встановлено, що сторони володіють частками у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Позивач бажає виділу в натурі своєї частки у праві спільної часткової власності.

Проте суд позбавлений можливості встановити, чи такий поділ є технічно неможливим, оскільки позивачем у справі не доведено належними та допустимими доказами, що кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину квартири із самостійним виходом або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються поділу квартири в натурі, тому з`ясування можливості виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, є обов`язковим.

При цьому частку у квартирі можна виділити в натурі, коли цю частку житла можна ізолювати від решти об`єкта нерухомості та використовувати повністю автономно. Для цього в ній мають бути окремий вхід, санвузол та інші комунікації.

У цій справі встановлено, що спірна квартира знаходиться на 6 поверсі багатоповерхового будинку.

Завданням суду при розгляді такої категорії справ є встановлення можливості поділу об`єкта нерухомості, що перебуває в спільній частковій власності, який буде відповідати вимогам, що передбачені будівельними нормами та правилами, коли кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

З цією метою призначається судова будівельно-технічна експертиза, за результатами проведення якої судом розглядається найбільш оптимальний варіант поділу нерухомого об`єкта в натурі відповідно до розміру ідеальних часток у спільній частковій власності, однак стороною позивача не заявлялося клопотання про призначення такої експертизи, яка б дала можливість дійти до висновку про можливість виділу в натурі частки спірної квартири.

За приписами статей 77, 78, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 81 ЦПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тоді, як суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення частки нерухомого майна в натурі не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при поданні позову до суду, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділення частки нерухомого майна в натурі - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

-позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ;

-відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ;

-відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 .

Суддя Дмитро ПЕТРОВ