Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №757/44175/26-п — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/44175/26-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Київ

Суддя Печерського районного суду м. Києва Гречана С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кострійчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення щодо,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Шевченкове, Кілійського району, Одеської області, українки, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

Учасники судового провадження:

прокурор Козачок В.В., особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , її захисник Василенко О.І.,

В С Т А Н О В И В:

До Печерського районного суду м. Києва надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП за протоколом № 917 від 05.08.2026, складеним старшим оперуповноваженим 6-го відділу (протидії корупції) Управління стратегічних розслідувань у місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України старшим лейтенантом поліції Голованем Віталієм Миколайовичем.

Згідно з протоколом ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора з науково-методичної роботи Київського національного університету культури і мистецтв та будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, на яку поширювалися вимоги фінансового контролю, 01.06.2022 припинила відповідну діяльність, однак у порушення вимог абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», з урахуванням п. 2-7 розділу XIII «Прикінцеві положення» цього Закону, щорічну декларацію за 2022 рік після припинення діяльності, яку належало подати не пізніше 31.01.2024, фактично подала лише 28.01.2026 о 16 год 45 хв. Зазначене діяння уповноважена особа кваліфікувала як несвоєчасне подання без поважних причин декларації, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Прокурор Козачок В.В. у судовому засіданні просила визнати ОСОБА_1 винною та застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Прокурор посилалася на наявність у ОСОБА_1 обов`язку декларування, підтверджений факт несвоєчасного подання декларації та відсутність поважних причин пропуску строку. Вважала, що днем виявлення правопорушення є дата складення протоколу - 05.08.2026, а порушення має триваючий характер.

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила обставини роботи в університеті, переведення з посади виконувача обов`язків проректора з 01.06.2022 та подання декларації 28.01.2026. Зазначила, що раніше її ознайомлювали з вимогами антикорупційного законодавства та повідомляли про обов`язок декларування, однак про відновлення декларування і необхідність подання відповідної декларації до 31.01.2024 їй відомо не було. Заперечувала наявність умислу на приховування відомостей, водночас визнавала порушення строку подання декларації.

Захисник Василенко О.І. клопотав про закриття провадження у справі. Зазначив, що сам факт подання декларації після встановленого строку не доводить вини, оскільки ОСОБА_1 не знала про відновлення декларування, відповідального повідомлення від університету не отримала, а після повідомлення працівником поліції декларацію подала. Послався на відсутність відмови виконати обов`язок, приховування відомостей чи перешкоджання фінансовому контролю, а також на попереднє належне подання нею декларацій.

Окремо захисник стверджував, що дворічний строк належить обчислювати з 01.02.2024, тобто з дня, наступного після завершення строку декларування, а шестимісячний строк не може залежати від дати складення протоколу. На підтвердження своєї позиції послався на постанову у справі № 361/11508/25. Крім того, поставив питання про недопустимість зворотної дії закону, яким відновлено декларування за попередні періоди, застосування ч. 2 ст. 2 Закону України «Про запобігання корупції» щодо найбільш сприятливого для особи тлумачення неоднозначних норм та можливість звільнення від відповідальності у зв`язку з малозначністю діяння.

Оцінивши доводи учасників та дослідивши матеріали справи, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 7, 9, 245, 251, 252, 280 КУпАП застосування адміністративного стягнення допускається лише за встановлення на законних підставах події правопорушення, усіх необхідних ознак його складу та вини конкретної особи. Суд оцінює докази в сукупності; протокол не має наперед установленої сили, а визнання особою окремих фактичних обставин не звільняє від перевірки правових підстав відповідальності. Обов`язок збирання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи, тому ОСОБА_1 не зобов`язана доводити свою невинуватість.

За змістом протоколу та письмових пояснень ОСОБА_1 , наказом університету від 30.08.2021 № 984-к її призначено виконувачем обов`язків проректора з науково-методичної роботи з 01.09.2021. Наказом від 01.06.2022 № 304-к її переведено на посаду помічника ректора відділу організаційно-аналітичного забезпечення роботи ректора з 01.06.2022. Отже, саме з цієї дати вона припинила виконання обов`язків проректора. Подальше припинення трудових відносин з університетом у 2023 році є окремою кадровою подією та не змінює дати припинення повноважень, із якою у протоколі пов`язано виникнення обов`язку подати відповідну декларацію.

Кадрові обставини перевірялися органом поліції шляхом витребування документів в університеті. Листом Київського національного університету культури і мистецтв № 363 від 15.07.2026 у відповідь на запит № 81579-2026 від 09.07.2026 повідомлено про направлення засвідчених копій наказів від 31.08.2018 № 1789-к про прийняття на посаду, від 25.11.2019 № 2222-к про продовження дії контракту, від 26.08.2021 № 916-к про звільнення, від 30.08.2021 № 984-к про призначення виконувачем обов`язків проректора, від 01.06.2022 № 304-к та від 31.08.2022 № 979-к про переведення, від 22.08.2023 № 1028-к про звільнення, а також посадової інструкції проректора та статуту університету. Водночас університет зазначив, що письмове попередження про вимоги, заборони й обмеження, передбачені Законом України «Про запобігання корупції», у його розпорядженні відсутнє.

Згідно з відомостями про статут університету, наведеними у матеріалах перевірки, цей заклад заснований на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Виконання обов`язків проректора такого закладу пов`язане зі статусом заступника керівника юридичної особи публічного права. Положення ч. 5 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», які встановлюють винятки із застосування фінансового контролю до працівників окремих сфер, не звільняють від декларування керівників закладів вищої освіти та їхніх заступників. Тимчасове виконання відповідних обов`язків також не усуває статусу суб`єкта декларування.

Відтак під час виконання обов`язків проректора ОСОБА_1 належала до осіб, зазначених у підпункті «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Після припинення цієї діяльності вона мала виконати передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 45 зазначеного Закону обов`язок подати декларацію за рік, у якому відповідну діяльність припинено. Такий обов`язок є особистим і зберігається після залишення посади.

При цьому предметом протоколу № 917 є щорічна декларація за 2022 рік після припинення діяльності. Декларація при припиненні діяльності за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, зазначена прокурором у зв`язку з протоколом № 916, є іншим видом декларації. Подання одного з цих документів саме по собі не підміняє виконання обов`язку щодо іншого.

Відповідно до наведених у протоколі відомостей Реєстру, декларацію за 2022 рік після припинення діяльності з ідентифікатором 5ff47445-7750-4350-bbfc-82253fca1b58 подано 28.01.2026 о 16 год 45 хв. За відображеними у протоколі даними про послідовність дій користувача, створення цієї декларації розпочато 28.01.2026 о 16 год 02 хв. Факт її подання саме 28.01.2026 узгоджується з поясненнями ОСОБА_1 і не заперечується стороною захисту. Водночас самі відомості про час створення документа не є достатніми для автоматичного висновку про форму вини чи причини попереднього неподання.

Суд ураховує, що в період воєнного стану законодавством було передбачено особливості виконання обов`язку декларування. Однак Законом України від 20.09.2023 № 3384-IX, який набрав чинності 12.10.2023, фінансовий контроль відновлено з установленими законом винятками. Пунктом 2-7 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» визначено спеціальний строк: декларації, які не було подано у 2022-2023 роках і строк подання яких настав до набрання чинності відповідними змінами, належало подати не пізніше 31.01.2024. Обставин, які давали б ОСОБА_1 право на інший спеціальний строк подання саме цієї декларації, у наведених нею поясненнях та доводах сторони захисту не зазначено.

Посилання захисника на заборону зворотної дії закону суд оцінює з урахуванням того, що обов`язок звітувати про попередній календарний рік і застосування відповідальності за поведінку до набрання законом чинності є різними питаннями. У цій справі відповідальність пов`язується з невиконанням обов`язку до 31.01.2024 та подальшим несвоєчасним поданням декларації 28.01.2026. Обидві дати настали після набрання чинності Законом № 3384-IX. ОСОБА_1 не ставиться за провину невиконання поновленої вимоги до 12.10.2023.

Отже, тимчасове відтермінування декларування під час воєнного стану не означало остаточного припинення обов`язку подати відповідні декларації. Законодавець установив майбутній строк для виконання вже наявного обов`язку. Тому доводи про порушення ст. 58 Конституції України та посилання на загальний принцип незворотності дії нормативно-правового акта, відображений у ст. 59 Закону України «Про правотворчу діяльність», не спростовують обов`язку подати декларацію у визначений перехідними положеннями строк.

Оцінюючи доводи про відсутність вини, суд погоджується із захисником у тому, що відповідальність не може ґрунтуватися виключно на факті пропуску строку або на формальному посиланні на посаду особи. Так само наведена прокурором теза про презумпцію усвідомлення протиправності не може підміняти встановлення вини за доказами. Положення ст. 68 Конституції України не скасовують обов`язку перевірити реальну можливість особи виконати законодавчу вимогу.

Разом із тим, за власними поясненнями ОСОБА_1 , вона знала про існування обов`язку декларування та раніше подавала декларації. Сторона захисту також посилається на її попередню належну поведінку у цій сфері. Отже, йдеться про особу, яка мала досвід виконання відповідного обов`язку та користування Реєстром. Причиною пропуску строку вона назвала необізнаність зі змінами законодавства, а не конкретні обставини, що об`єктивно унеможливлювали подання декларації.

Хворобу, тривале лікування, неможливість доступу до необхідних відомостей, технічну несправність Реєстру чи інші об`єктивні перешкоди як причину цього пропуску ОСОБА_1 не зазначала. Суд оцінює це не як покладення на неї обов`язку довести свою невинуватість, а у зв`язку з конкретною причиною, яку вона сама повідомила, та даними про попереднє виконання нею вимог фінансового контролю. Сам по собі факт дії воєнного стану без установлення його конкретного впливу на можливість подати декларацію не пояснює невиконання обов`язку протягом усього відповідного періоду.

Частина перша ст. 172-6 КУпАП не містить обов`язкової ознаки у виді мети приховати майно, одержати неправомірну вигоду чи перешкодити перевірці. Тому відсутність такої мети не виключає відповідальності за порушення строку. З урахуванням статей 9-11 КУпАП суд оцінює винність поведінки також із погляду необережного невиконання обов`язку. Обізнаність ОСОБА_1 із загальними вимогами декларування, попередній досвід подання декларацій та названі нею причини пропуску в сукупності дають підстави оцінити її поведінку як недбале ставлення до виконання обов`язку, який вона повинна була і могла виконати. Підстав стверджувати про доведений спеціальний умисел на приховування відомостей суд не вбачає і такого висновку не робить.

Посилання захисника на неповідомлення ОСОБА_1 відповідальною особою університету, зокрема з огляду на Порядок, затверджений наказом НАЗК від 20.08.2021 № 539/21, не змінює встановленого законом строку. Організаційні та контрольні обов`язки установи щодо декларування не замінюють особистого обов`язку суб`єкта декларування. Виникнення останнього не поставлено у залежність від одержання індивідуального нагадування.

Суд при цьому не ототожнює відсутність в університеті письмового попередження із доведеністю його вручення ОСОБА_1 . Установлений листом № 363 факт відсутності такого документа оцінюється разом із її власними поясненнями про попереднє ознайомлення з вимогами закону. Ці обставини не дають підстав стверджувати про повідомлення їй конкретної дати 31.01.2024, однак і не свідчать про повну необізнаність з обов`язком декларування.

Подання декларації після повідомлення працівником поліції свідчить про фактичне виконання обов`язку та підлягає врахуванню під час визначення стягнення. Водночас воно не робить подання своєчасним і не усуває необхідності оцінити причини попереднього пропуску. Відсутність відмови виконати вимогу поліції чи активного перешкоджання контролю також не є самостійною підставою для висновку про відсутність складу, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Доводи про попереднє належне подання декларацій суд ураховує як дані про особу та її попередню поведінку. Однак виконання обов`язків за іншими звітними періодами не замінює виконання обов`язку щодо декларації за 2022 рік, яка є предметом цього провадження.

Посилання на ч. 2 ст. 2 Закону України «Про запобігання корупції» потребує встановлення конкретної неоднозначності правового регулювання. У частині обов`язку подати декларацію за 2022 рік та кінцевого строку 31.01.2024 перехідні положення містять пряму законодавчу вимогу. Суб`єктивна необізнаність із цією вимогою не є тотожною множинності тлумачень її змісту. Водночас зазначений довід не звільняє суд від обов`язку окремо перевірити спірні питання вини та строків і не може бути відхилений лише через незгоду з позицією захисту.

Перевіряючи строки накладення адміністративного стягнення, суд розмежовує день вчинення правопорушення, день його виявлення та день процесуального оформлення протоколу. За ч. 4 ст. 38 КУпАП щодо правопорушень, пов`язаних із корупцією, необхідно одночасно дотриматися шестимісячного строку від дня виявлення та дворічної межі від дня вчинення. Сплив одного із цих строків не компенсується тим, що інший іще триває.

Для визначення дворічної межі суд ураховує, що ОСОБА_1 поставлено за провину несвоєчасне подання декларації. Завершення такого діяння пов`язується з фактичним поданням документа після встановленого строку, коли особа виконує обов`язок із декларування та припиняє його невиконання. У цьому провадженні такою датою є 28.01.2026. День 01.02.2024 визначає початок прострочення, проте суд не ототожнює його із завершенням інкримінованого несвоєчасного подання.

Відтак дворічний строк, обчислений із 28.01.2026, спливає 28.01.2028. Станом на день розгляду справи ця межа не досягнута. Тому довід захисника про закінчення дворічного строку 01.02.2026 суд відхиляє.

Щодо шестимісячного строку суд погоджується з доводом захисту про недопустимість автоматичного ототожнення виявлення правопорушення зі складенням протоколу. Дата 05.08.2026 відображає процесуальне оформлення результатів перевірки, однак сама собою не доводить, що достатні відомості про правопорушення були отримані уповноваженим органом лише цього дня. Внутрішнє пересилання матеріалів між підрозділами поліції також не започатковує нового строку, якщо їхня сукупність уже давала можливість виявити правопорушення раніше.

Матеріали містять пояснення ОСОБА_1 , відібрані працівником Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. У них викладено відомості про її посаду, переведення, фактичне подання декларації та причину пропуску строку. У поясненнях також зазначено про долучення копії трудової книжки на трьох аркушах. Ці документи підлягають оцінці в сукупності з іншими матеріалами при визначенні достатності відомостей для виявлення правопорушення.

Листом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 02.02.2026 № 4527/02-2026 матеріали щодо можливого правопорушення стосовно ОСОБА_1 на п`яти аркушах скеровано до Управління стратегічних розслідувань у місті Києві для організації розгляду та прийняття рішення. Дата 03.02.2026 на наданій копії цього листа міститься у відмітці про засвідчення копії «Згідно з оригіналом» і сама по собі не є доказом дати отримання матеріалів адресатом.

Надалі орган поліції витребував документи у Київського національного університету культури і мистецтв, який надав відповідь № 363 від 15.07.2026 з переліком кадрових документів, посадовою інструкцією та статутом. Значення цієї відповіді для визначення дня виявлення залежить від того, чи вперше вона надала істотні відомості про ознаки правопорушення, яких об`єктивно бракувало раніше. Подальше одержання засвідчених копій або документів, що лише повторюють уже відомі й достатні дані, не може саме по собі переносити початок перебігу строку.

Посилання захисника на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.01.2026 у справі № 361/11508/25 суд оцінює з урахуванням її фактичної та правової підстави. У тій справі суд пов`язав виявлення несвоєчасного подання декларацій із відібранням пояснень особи 23.07.2025 і закрив провадження у зв`язку зі спливом шестимісячного строку. Відтак ця постанова не підтверджує наведеної захисником тези про обов`язкове обчислення дворічного строку з першого дня прострочення. Водночас вона стосується істотного для цього провадження питання достатності відомостей на час відібрання пояснень, яке суд має вирішити на підставі конкретного змісту матеріалів щодо ОСОБА_1 .

Посилання прокурора на триваючий характер невиконання обов`язку не усуває потреби в такій перевірці. У будь-якому разі після фактичного подання декларації 28.01.2026 невиконання обов`язку щодо подання саме цього документа припинилося. Тому кваліфікація попередньої поведінки як триваючої не дозволяє вважати, що порушення тривало до 05.08.2026, та не є самостійним обґрунтуванням дотримання шестимісячного строку.

Оцінюючи довід про малозначність, суд виходить із характеру порушеного обов`язку та конкретної тривалості його невиконання. Декларація, яку належало подати до 31.01.2024, подана 28.01.2026, тобто із простроченням майже на два роки. За таких обставин порушення не зводиться до короткочасної технічної затримки. Відсутність установленої майнової шкоди чи мети одержання неправомірної вигоди не визначає малозначності автоматично, оскільки відповідальність за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП не залежить від настання таких наслідків. Попередня належна поведінка та подальше виконання обов`язку враховуються при індивідуалізації стягнення, але в сукупності з тривалістю прострочення не дають достатніх підстав обмежитися усним зауваженням.

Оцінивши докази в сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , маючи обов`язок подати декларацію за 2022 рік після припинення відповідної діяльності не пізніше 31.01.2024, фактично подала її 28.01.2026 о 16 год 45 хв, а наведена нею причина пропуску строку в установлених обставинах не є поважною. Її поведінка містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Доводи про відсутність обов`язку декларування, зворотну дію закону, сплив дворічного строку та малозначність не спростовують цього висновку з наведених вище підстав.

Визначаючи вид та розмір адміністративного стягнення, суд відповідно до статей 23, 33 КУпАП ураховує характер правопорушення, тривалість прострочення, дані про особу ОСОБА_1 , її вік, попереднє виконання вимог декларування та фактичне подання декларації. Визнання факту пропуску строку саме по собі не ототожнюється зі щирим розкаянням, оскільки правову оцінку своєї поведінки особа заперечує. Її реалізація права на захист не може оцінюватися як обтяжуюча обставина.

Ураховуючи зазначені обставини, суд вважає достатнім і співмірним застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, зокрема п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Таке стягнення відповідає меті адміністративної відповідальності та забезпечує індивідуалізацію заходу впливу з урахуванням установлених обставин.

Керуючись ст.ст. 172-6, 275-280, 283-287 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В :

Визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення їй постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу в зазначений строк відповідно до ст. 308 КУпАП у порядку примусового виконання постанови з ОСОБА_1 підлягає стягненню подвійний розмір штрафу, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником та іншими особами, визначеними ч. 2 ст. 294 КУпАП, до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Строк звернення постанови до виконання в частині накладення адміністративного стягнення становить три місяці з дня її винесення. У разі оскарження постанови перебіг цього строку зупиняється до розгляду скарги відповідно до ст. 303 КУпАП.

Суддя Світлана ГРЕЧАНА