Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №752/4410/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4410/26

Провадження № 2/752/8041/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 вересня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом і просить стягнути з відповідача 62 453, 04 грн заборгованості за кредитним договором.

Посилається в позові на те, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога » та відповідачем був укладений Кредитний договір №234115260.

Договір був укладений у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV72N5F.

Перед укладенням договору відповідач за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт кредитора, зареєструвався на ньому, заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів, зазначивши при цьому свої персональні дані, паспортні дані, номер телефона, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської карти та місце реєстрації місця проживання.

В подальшому пройшов належну перевірку, ознайомився та підтвердив згоду з офертою, отримав на вказаний ним номер телефону персональний одноразовий ідентифікатор, який використав при підписанні договору.

На виконання умов договору відповідачу був наданий кредит у сумі 7 400, 00 грн, які були перераховані через банк-провайдер.

В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 15 500, 00 грн.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, до якого в подальшому укладалися додаткові угоди про продовження терміну дії договор факторингу.

На підставі договору факторингу від 23 лютого 2024 року право вимоги за даним кредитним договором ТОВ «Таліон Плюс» було відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».

15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ» ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу №15/07//25-Е, за яким право вимоги відповідно до Реєстру боржників від 15 липня 2025 року перейшло до ТОВ «ФК «Ейс» на суму 62 453, 04 грн.

Сума заборгованості була розрахована первісним кредитором,з яких: 15 499, 88 грн заборгованості по тілу кредиту та 46 953, 16 грн заборгованості по процентах.

Виходячи з цього, невиконання відповідачем умов кредитного договору, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 23 лютого 2026 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 27 лютого 2026 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження.

Відповідно до статті178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

18 березня 2026 року відповідач подав відзив і просить застосувати строк позовної давності, оскільки прострочення платежів почалося в 2021-2022 роках і переривання строків не мало місця.

Крмі того, звернув увагу не непропорційну суму відсотків і просить зменшити суму до розумного розміру.

Заявив про непропорційну суму витрат на правничу допомогу.

Зазначив також, що є особою з числа дітей-сиріт, не має власного житла, проживає в орендованій квартирі, піклується про бабусю похилого віку.

У 2022 році помер його вітчим, у зв`язку з чим він не міг закінчити університет, де навчався на платній основі.

З урахуваннямцього, просить встановити реструктуризацію суми боргу на 6-12 місяців.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога » та відповідачем був укладений Кредитний договір №234115260.

Договір був укладений у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора MNV72N5F.

На виконання пункту 1.3 договору відповідачу був наданий кредит у сумі 7 400, 00 грн строком на 29 днів до 12 грудня 2021 року.

В подальшому, на виконання пункту 1.4 договору, сума кредиту була збільшена до 15 500, 00 грн.

Дані обставини підтверджуються платіжними дорученнями первинного кредитора про перерахування коштів, випискою з карткового рахунку відповідача в АТ КБ «Приватбанк» про їх надходження та не заперечується відповідачем.

Відповідно до пункту 1.9.1 договору процентна ставка встановлена в розмірі 1, 98% від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу, до якого в подальшому укладалися додаткові угоди про продовження терміну дії договор факторингу.

15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу №15/07//25-Е, за яким право вимоги відповідно до Реєстру боржників від 15 липня 2025 року перейшло до позивача на суму 62 453, 04 грн.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

З матеріалів справи вбачається, що укладений з відповідачем кредитний договір відповідає вимогам закону, умови договору з боку кредитодавця виконані, грошові кошти відповідачу надані.

В свою чергу, відповідач умови договору не виконує, в зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з цього, невиконання відповідачем умов договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Щодо суми до стягнення суд виходить з наступного.

З розрахунку заборгованості, вчиненого первинним кредитором станом на 18 січня 2022 року, вбачається, що сума боргу становить: 15 499, 88 грн по тілу кредиту та 45 362, 74 грн.

При цьому, станом на день закінчення строку дії договору, розмір процентів становить 24 474, 38 грн.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ « Таліон Плюс» станом на 23 лютого 2024 року вбачається, що заборгованітсь по тілу кредиту становить 15 499, 88 грн, по процентах - 46 953, 16 грн.

В той же час, строк дії кредитного договору в порядку, визнаечному пунктом 1.8 договору, не продовжувався.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постановах Великої Палати в справі № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року та в справі № 910/4518/16 від 5 квітня 2023 року кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування.

Тобто, боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Таким чином, нарахування процентів після закінчення строку договору не відповідає вимогам закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України « Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 18 Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно з частиною 8 даної статті нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

З пунктів 1.8 - 1.16 кредитного договору вбачається, що його зміст в частині розміру процентів, дисконтного періоду його застосування, порядку нарахування процентів та виконання умов договору для пересічного споживача сприймається складно.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 07 вересня 2026 року в справі № 552/672/23, тлумачення змісту договору ( предмет спору в справі ) дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків.

В такій ситуації підлягає застосуванню правило частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

З урахуванням цього, погоджених сторонами умов договору в частині строку його дії та розміру процентів, суд вважає вимогу позивача про стягнення процентів, які у декілька разів перевищують суму кредиту, несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому приходить до висновку про зменшення розміру процентів до суми кредиту за умовами договору.

Щодо строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України.

В подальшому строк дії карантину неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, доповненого згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року ( в редакції Закону № 3450-IX від 08 листопада 2023 року ), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX.

Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідачів виникла в грудні 2021 року.

До суду позивач звернувся в березні 2026 року.

Тобто, з моменту виникнення заборгованості строки позовної давності продовжувалися на строк дії карантину, а з лютого 2022 року зупинялися на час дії воєнного стану.

Таким чином, звернення позивача до суду мало місце в межах строку позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладються на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Звертаючись до суду, позивач надав Договір про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року, укладений з Адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та Додаткову угоду до нього та Акт прийому-передачі наданих послуг на 7 000, 00 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 зазначено, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення частини 3 статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

В акті приймання-передачі наданих послуг адвокатом приведено перелік виконаної роботи та час, витрачений на її виконання.

Суд вважає, що вказані послуги пов`язані з розглядом справи та потребували певного часу та вчинення певного алгоритму дій для представництва інтересів клієнта, а час, витрачений на їх вчинення, вважає обгрунтованим.

Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У свою чергу, частиною 1 статті 435 ЦПК України, якою регулюються процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За змістом частини 3 статті 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Враховуючи приведені відповідачем обгрнтування суд приходить до висновку про задо про розстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає сплачений ним судовий збір при зверненні до суду в розмірі 1 321, 54 грн.

Керуючись статтями 3, 6, 11,15, 16, 205, 207,512, 513, 514, 517,525-526, 536, 610, 611, 625- 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України « Про електронну комерцію», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 15 499, 88 грн заборгованості по тілу кредиту, 15 500, 00 грн процентів, 7 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 1 321, 54 грн судового збору.

В решті прозову відмовити.

Розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців шляхом погашення заборгованості рівними частинами, починаючи з моменту набрання ним законної сили, по 2 583, 32 грн на місяць.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», адреса: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, ЄДРПОУ: 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Машкевич