Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №632/306/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 632/306/24

провадження № 51-1855км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 ,

на вироки Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 07 жовтня 2025 року та Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221120000271, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Алапаївська Свердловської області Росії, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Златопільський міськрайонний суд Харківської області вироком від 07 жовтня

2025 року визнав винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 436-2 КК, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 2

ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ухвалено звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням низки обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо: процесуальних витрат; речових доказів; спеціальної конфіскації.

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_9 визнано винуватим

у виправдовуванні, визнанні правомірною, запереченні збройної агресії Російської Федерації (далі - РФ) проти України, розпочатої у 2014 році (ч. 1 ст. 436-2 КК), поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту (ч. 2 ст. 436-2 КК), а також діях, передбачених частиною другою цієї статті вчинених повторно з використанням засобів масової інформації (ч. 3 ст. 436-2 КК).

Так, ОСОБА_9 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, керуючись ідеологічними мотивами для підтримки інформаційних впливів держави-агресора на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, навесні 2022 року, перебуваючи на робочому місці в приміщенні АТ «Харківобленерго»

(за адресою: Харківська область, м. Первомайський, вул. Наш шлях, 1), висловлювався у присутності працівників цього товариства ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на підтримку збройної агресії підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань РФ у здійсненні широкомасштабного вторгнення на територію суверенної держави Україна, підтримував взяття у полон військовослужбовців Збройних Сил України Збройними Силами та іншими військовими формуваннями РФ, а також здійснення ракетних обстрілів території України та її інфраструктури Збройними Силами РФ, що містить ознаки виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році.

Крім того, ОСОБА_9 , діючи умисно, перебуваючи у м. Первомайський Харківської області, достовірно знаючи про публічно комунікативний характер соціальної мережі «Одноклассники» (мовою оригіналу) щодо можливості поширення інформації серед невизначеного кола осіб, використовуючи власний мобільний телефон «Xiaomi Redmi Note 9» та наявне на ньому програмне забезпечення з технологіями для обходу блокування, маючи авторизацію на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Одноклассники» (мовою оригіналу), як користувач під нікнеймом « ОСОБА_13 » (мовою оригіналу), який має відкритий доступ та з нею має змогу ознайомитися необмежене коло користувачів вказаної мережі, здійснив поширення публікацій, які містять інформацію щодо схвалення, підтримки, а також заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, а саме:

- 23 березня 2022 року протягом дня розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки « ОСОБА_14 » (мовою оригіналу), у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «Умер ЧЕЛОВЕК! Который одной фразой точнее всех политиков описал Украину «Украина войдет в историю как народ, который решил, что не хочет жить плохо, и стал жить ещё хуже» (мовою оригіналу);

- 27 березня 2022 року повторно в денний час розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки «Строго по-мужски» (мовою оригіналу),

у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «Фашист ОСОБА_17 о бандеровцах. Бандеровцы - это умалишенные маньяки или, другими словами, озверевший скот. Но, именно такие нам нужны в данный период времени, чтобы уничтожать непокорных словян. А затем они сами должны быть уничтожены, так как зверям не место среди людей. ОСОБА_15 » (мовою оригіналу);

- 21 липня 2022 року повторно в денний час розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки «Строго по-мужски» (мовою оригіналу), у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «ОСОБА_18 заблокировали в инстаграме за пост против НАТО «Почему бомбежка Йемена не привлекла такого внимания? А? Это не односторонний конфликт!», «Я знаю, что Украинские войска бомбят города Домбасса с апреля 2014 года. И никто не выступил против такого положения дел»,

- написала певица» (мовою оригіналу);

- 04 вересня 2022 року повторно в денний час розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки «Территория взрослых» (мовою оригіналу), у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «Депутат Бундестага ОСОБА_16 назвала власти Украины ублюдками и заявила следующее: «только твари вроде вас воюют со своим народом. Безжалостные негодяи, у которых нет чести, нет совести, нет каких-либо моральных принципов» согласны!» (мовою оригіналу);

- 06 вересня 2022 року повторно в денний час розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки «Союз Советских Социалистических Респулик» (мовою оригіналу), у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «Если бы на Украине существовала историческая благодарность и элементарная порядочность, памятнику Ленину стояли бы в каждом дворе, как основателю украинского государства» (мовою оригіналу);

- 09 жовтня 2022 року повторно в денний час розмістив публікацію на власній сторінці, зробивши репост зі сторінки «ЮМОР-ПОРТАЛ» (мовою оригіналу), у зв`язку з чим вона стала доступною для ознайомлення та прочитання невизначеній кількості людей, такого змісту: «От ОСОБА_19 народ ждёт следующих слов: «(нецензурна лексика в сенсі вщент зруйновано) все железнодорожные мотсы и ЖД узлы на Украине, разбиты все поставленные США и Британией эшелоны с военной техникой и боеприпасами, (нецензурна лексика в сенсі вщент зруйновано) в хлам посольство США в Киеве» (мовою оригіналу).

Харківський апеляційний суд вироком від 16 лютого 2026 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду стосовно

ОСОБА_9 в частині призначеного покарання скасував та ухвалив у цій частині новий. Призначив ОСОБА_9 покарання: за ч. 1 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

за ч. 3 ст. 436-2 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1

ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з дня фактичного його затримання в порядку звернення вироку до виконання.

У решті вирок міськрайонного суду залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд неправильно витлумачив приписи ст. 75 КК, дійшовши помилкового висновку про те, що сама лише суспільна небезпечність кримінального правопорушення автоматично виключає можливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Також у цьому кримінальному провадженні наявні підстави вважати, що апеляційний суд порушив принципи пропорційності та індивідуалізації покарання, оскільки призначене покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, не відповідає даним про особу засудженого та меті покарання, визначеній у ст. 50 КК.

Додатково звертає увагу й на те, що апеляційний суд, ухвалюючи новий вирок, не встановив жодних нових фактичних обставин кримінального провадження, не дослідив нових доказів, не спростував висновків суду першої інстанції щодо можливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства, та не навів мотивів, які би свідчили про явну несправедливість покарання, призначеного судом першої інстанції, а лише висловив незгоду із застосуванням приписів ст. 75 КК.

Зазначає, що ОСОБА_9 винуватість визнав повністю, щиро розкаявся, розгляд кримінального провадження відбувався у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. Крім того, ОСОБА_9 зазначав, що зробивши репости з вказаних сторінок, не був обізнаний, що вищевказана інформація буде доступна та поширена для інших користувачів соціальної мережі. Будь-якого умислу на поширення матеріалів не мав, та шкодує за вчинені діяння.

Посилання суду апеляційної інстанції на підвищену суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, передбачених ст. 436-2 КК, а також наведення загальних міркувань щодо наслідків інформаційного впливу в умовах воєнного стану, саме по собі не могло бути достатньою та безумовною підставою для скасування застосування до засудженого положень ст. 75 КК. Цей суд, обґрунтовуючи необхідність призначення реального покарання, виходив переважно із загальної характеристики кримінального правопорушення та суспільно-політичного контексту в державі, однак належним чином не оцінив конкретні дані про особу засудженого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, ставлення до вчиненого та інші обставини, які відповідно до

ст. 65 КК підлягають обов`язковому врахуванню під час призначення покарання.

Зазначає, що апеляційний суд порушив принцип правової визначеності, оскільки

у кримінальних провадженнях за ст. 436-2 КК, за аналогічних обставин, суди призначають покарання без ізоляції особи від суспільства.

Крім того, посилаючись на п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, звертає увагу, що у кримінальному провадженні були наявні істотні сумніви щодо дотримання стороною обвинувачення строків досудового розслідування, а також законності процедури його завершення та відкриття матеріалів у порядку, передбаченому ст. 290 КПК. Однак, суди першої і апеляційної інстанцій не надали їм належної оцінки і не перевірили: чи існувало належним чином оформлене рішення про продовження строків досудового розслідування; чи було таке рішення належним чином вручено стороні захисту; чи дотримано вимог ст. 290 КПК щодо повідомлення про завершення досудового розслідування; чи був обвинувальний акт направлений до суду в межах строків досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції обмежився викладенням обставин кримінального провадження та доводів апеляційної скарги прокурора, не надавши мотивованої відповіді на принципові доводи сторони захисту щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 370 КПК щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу в повному обсязі.

Прокурор ОСОБА_5 висловила міркування про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи в касаційній скарзі захисника, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 цієї статті колегія суддів касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, а також правильності кваліфікації його діянь за частинами 1, 2, 3 ст. 436-2 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник

у касаційній скарзі не оскаржує.

Однак, касатор стверджує про наявність підстав для застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК та, посилаючись на п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, зазначає про наявність істотних сумнівів щодо дотримання стороною обвинувачення строків досудового розслідування, законності процедури його завершення та відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, які, на думку сторони захисту, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили та не надали їм відповідної оцінки.

Ці доводи колегія суддів уважає неспроможними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

З огляду на мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності

та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків передбачених цим Кодексом, під час призначення покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції

і ухвалює свій вирок, зокрема, у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 421 КПКобвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення

в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення

з урахуванням вимог ст. 409 КПК.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено,

що апеляційний суд дотримався цих вимог закону та переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора в межах, установлених

ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 75 КК.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_9 покарання послався на характер

і ступінь суспільної небезпечності скоєних кримінальних правопорушень, які належать до нетяжких і тяжкого злочину, особу винуватого, який на обліках

у нарколога і психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності

не притягувався, посередньо характеризується за місцем проживання, позитивно за місцем роботи, працюючи на посаді електромонтера АТ «Харківобленерго» з

2003 року був нагороджений почесною грамотою Первомайської районної державної адміністрації у 2012 році та подяками від АТ «Харківобленерго» у 2019 та 2024 роках. Також, враховано обставини, що пом`якшують покарання (повне визнання винуватості і щире каяття) та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Окремо місцевий суд зауважив, що, згідно з висновком органу пробації, ризик вчинення ОСОБА_9 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, та погодився з висновком у частині можливості призначення йому покарання без позбавлення волі.

Так, суд першої інстанції, посилаючись на ставлення ОСОБА_9 до скоєного,

його запевнення у намірах надалі вести законослухняний спосіб життя та не вчиняти кримінальних правопорушень, а також відсутність тяжких наслідків, дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого

без реального відбування покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від

його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, із встановленням

іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Прокурор не погодився з вироком місцевого суду і подав апеляційну скаргу.

У ній, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого, через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_9 за частинами 1, 2, 3 ст. 436-2 КК,

з урахуванням приписів ст. 70 цього Кодексу, покарання у виді позбавлення волі

на строк 5 років.

Апеляційний суд частково погодився з доводами сторони обвинувачення і скасував вирок місцевого суду в частині визначення заходу примусу, обравши такий,

що належить відбувати реально. Призначив ОСОБА_9 покарання за частинами 1, 2, 3 ст. 436-2 КК, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 70 цього Кодексу, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В обґрунтування такого рішення суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд недостатньо врахував під час вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням характер та ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_9 кримінальних правопорушень (відповідно до ст. 12 КК є нетяжкими та тяжким злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку), а також те, що діяння засудженого становлять значну суспільну небезпеку, оскільки несуть загрозу не лише окремим громадянам, а й суспільству та державі в цілому. Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував суспільну небезпечність вчинених ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 436-2 КК, які скоєні під час збройної агресії РФ проти України та полягали у поширенні протягом семи місяців матеріалів із виправдовуванням, визнанням правомірною та запереченням збройної агресії РФ проти України. Цей суд також слушно звернув увагу, що такі кримінальні правопорушення посягають на мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок, а їх вчинення в умовах воєнного стану сприяє формуванню толерантного ставлення до злочинної діяльності держави-агресора та підриває національну безпеку України.

Крім того, апеляційний суд взяв до уваги та надав оцінку обставинам,

які характеризують особу засудженого, зокрема: раніше не судимий, на обліках

у психіатра і нарколога не перебуває, не одружений, офіційно працює на посаді електромонтера в АТ «Харківобленерго», де позитивно характеризується, має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, нагороджений почесною грамотою Первомайської районної державної адміністрації у 2012 році та подяками від АТ «Харківобленерго» у 2019 році і 2024 році. Також враховано обставини, що пом`якшують покарання засудженого (щире каяття) та відсутність обставин, що його обтяжують.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо відсутності будь-яких обставин, які би свідчили про можливість виправлення ОСОБА_9 без реального відбування покарання.

Верховний Суд вважає, що в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК призначене апеляційним судом ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк

5 років є необхідним і достатнім для досягнення його мети. Явної несправедливості покарання, яке призначено засудженому за більш тяжким обвинуваченням у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 3 ст. 436-2 КК,

а також остаточно, касаційний суд не вбачає. Переконливих доводів, які би спростовували або ставили під сумнів правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного покарання, захисником не наведено. Усі обставини, на які захисник звертає увагу в касаційній скарзі, суд уже врахував під час визначення виду і розміру покарання.

Так, суд касаційної інстанції звертає увагу, що форма реалізації кримінальної відповідальності, зокрема і та, що пов`язана зі звільненням від відбування покарання, в кожному конкретному випадку визначається судом з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи та обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, дані про винувату особу. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен із урахуванням усіх обставин визначити вид і розмір покарання, а за наявності підстав, установлених законом, вирішити питання про звільнення особи від покарання чи його відбування.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням

є переконання суду, викладене в мотивованому висновку, про можливість

її виправлення без відбування покарання, який має ґрунтуватися на відповідних відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, форму вини,

зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, кількість вчинених кримінальних правопорушень, про особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, її спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які перебувають на її утриманні, наскільки її ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

Оскаржений вирок апеляційного суду містить переконливе обґрунтування того, що встановлені місцевим судом обставини у своїй сукупності, зокрема кількість

і тривалість вчинених засудженим епізодів протиправних діянь під час дії воєнного стану на території України, коли існує безпосередня загроза для існування держави, не дають підстав для висновку про можливість звільнення ОСОБА_9 від призначеного покарання з випробуванням, оскільки в цьому конкретному випадку неможливо забезпечити реалізацію цілей покарання, зокрема запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

До того ж дані про особу засудженого, на яких акцентує захисник у касаційній скарзі, а також наявність пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обставин, що його обтяжують, не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, який обґрунтовано врахував їх під час призначення покарання за інкриміновані ОСОБА_9 діяння та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Крім того, є неспроможними посилання захисника на порушення апеляційним судом принципу правової визначеності з огляду на те, що в іншому кримінальному провадженні за ст. 436-2 КК цей же суд встановлював можливість виправлення особи без її ізоляції від суспільства.

Верховний Суд зауважує, що висновок про можливість застосування приписів

ст. 75 КК ґрунтується на конкретних обставинах кожного окремого кримінального провадження та даних про особу винуватого, які, як правило, не можуть бути ідентичними. Тому ухвалення в іншому кримінальному провадженні рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням саме по собі не свідчить про порушення принципу правової визначеності та не зумовлює обов`язку суду дійти аналогічного висновку в розглядуваній справі. Такий підхід відповідає принципу індивідуалізації покарання, за яким, зокрема, питання про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства вирішується з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження.

З огляду на викладене, покарання, призначене ОСОБА_9 за результатами апеляційного розгляду, є справедливим, співмірним характеру вчинених діянь, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Доводи ж захисника, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених в оскарженому судовому рішенні, і не містять вагомих аргументів про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості чи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості вироку апеляційного суду.

Неспроможними також є доводи захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки питанням дотримання строків досудового розслідування, законності їх продовження, порядку повідомлення сторони захисту

про завершення досудового розслідування та своєчасності направлення обвинувального акта до суду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, ухвали суду першої інстанції від 18 лютого 2025 року, цей суд у підготовчому судовому засіданні безпосередньо детально перевірив зазначені обставини й обґрунтовано визнав твердження сторони захисту безпідставними.

Так, місцевий суд установив, що 13 жовтня 2023 року ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 436-2 КК, у зв`язку з чим строк досудового розслідування закінчувався 12 грудня 2023 року. Водночас 04 грудня 2023 року слідчий звернувся з клопотанням про продовження строку досудового розслідування, а 08 грудня

2023 року керівник окружної прокуратури за результатами його розгляду прийняв постанову про продовження строку досудового розслідування до 12 січня 2024 року. Суд першої інстанції встановив, що відповідне рішення про продовження строку досудового розслідування було законно ухвалено до закінчення двомісячного строку, та відхилив доводи сторони захисту про те, що такий строк не продовжувався у встановленому законом порядку.

Також суд першої інстанції перевірив доводи захисту щодо її неналежного повідомлення про завершення досудового розслідування. Зокрема, установив,

що 15 грудня 2023 року підозрюваний ОСОБА_9 разом із захисником

ОСОБА_6 отримали повідомлення про завершення досудового розслідування, про що поставили свої підписи. А 21 грудня 2023 року захисникам ОСОБА_8 та ОСОБА_7 аналогічні повідомлення про завершення досудового розслідування були направлені на їхні електронні та поштові адреси.

У цьому аспекті колегія суддів зауважує, що після належного повідомлення

15 грудня 2023 року підозрюваного ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_6 (що підтверджується їхніми підписами) про завершення досудового розслідування, перебіг строку досудового розслідування зупинився. Тому направлення 21 грудня 2023 року повідомлень іншим захисникам ( ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ) не впливає на момент, з якого відповідний період не включається до строку досудового розслідування, та не зумовлює повторного зупинення його перебігу.

До того ж забезпечення права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження ОСОБА_9 та усім його захисникам підтверджується ухвалою слідчого судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 22 січня 2024 року, на яку, зокрема, посилався місцевий суд у своєму рішенні за результатами розгляду скарги сторони захисту щодо скасування постанови про продовження строку досудового розслідування і клопотання закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, та яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Цим судовим рішенням (від 22 січня 2024 року) встановлено ОСОБА_9 та його захисникам ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і ОСОБА_7 строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до 29 січня

2024 року включно.

Отже, суд першої інстанції з наведенням детальних обґрунтувань безпосередньо перевірив питання, на які посилається захисник у касаційній скарзі, а саме наявність та своєчасність рішення про продовження строку досудового розслідування, обставини повідомлення сторони захисту про завершення досудового розслідування та своєчасність направлення обвинувального акта до суду (21 лютого 2024 року), і за результатами такої перевірки дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

В суді апеляційної інстанції сторона захисту зазначених висновків суду першої інстанції не оскаржувала та з апеляційними скаргами, зокрема з питань дотримання строків досудового розслідування, законності їх продовження, порядку повідомлення про завершення досудового розслідування та своєчасності направлення обвинувального акта до суду, не зверталася.

У касаційній скарзі захисник також не наводить конкретних доводів, які би свідчили про неправильне вирішення судом першої інстанції клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, та не спростовує встановлених судом обставин щодо своєчасності продовження строку досудового розслідування, повідомлення сторони захисту про його завершення

і направлення обвинувального акта до суду, а узагальнені твердження касатора

з цього приводу не ґрунтуються на нормах кримінального процесуального закону. Тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Отже, вироки судів першої та апеляційної інстанцій достатньо вмотивовані та відповідають вимогам статей 370, 420 КПК.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

чи невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, колегією суддів не встановлено, вироки місцевого та апеляційного судів необхідно залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вироки Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 07 жовтня 2025 року та Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3