Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №757/49906/25-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 757/49906/25

провадження № 61-4285св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна у особі Державного агентства лісових ресурсів України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О. Л., та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, ухвалену колегією у складі суддів Голуб С. А., Борисової О. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до держави Україна у особі Державного агентства лісових ресурсів України з позовом про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди.

2. Мотивував тим, що його позовні вимоги - це правова претензія на компенсацію за фактичне користування державою ресурсами, а саме деревиною лісів України, які є власністю народу України, без надання йому частки доходу, яка відповідає його титулу власності. Позивач вважав, що відсутність механізму компенсації за використання цього ресурсу є порушенням права власності, яке підлягає захисту у цивільному порядку. Позивач зазначав, що держава реалізувала деревину, яка є власністю народу, за що отримувала дохід. Водночас, держава не здійснює розподіл цього доходу між громадянами, не створила механізм компенсації та не інформує громадян про обсяги реалізації. Позивач вважав, що такими діями держава завдала йому шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до приписів статті 1173 ЦК України. З метою з`ясування обсягів реалізованої деревини позивач звернувся з запитом до органів державної влади.У подальшому визначивши середню арифметичну вартість деревини за різними регіонами, позивач визначив, що обсяг майнової шкоди, завданої йому, становить 13 872 грн. Крім того, вважає, що протиправними діями держави йому заподіяно моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 10 000 000 грн.

3. З метою поновлення його порушеного права просив суд:

- визнати порушення права позивача на частку у доході від реалізації/використання ресурсу, який є власністю народу України (а саме деревини лісів України);

- визнати право позивача на компенсацію за використання частки ресурсу, який є власністю народу України (а саме деревини лісів України);

- визнати порушення майнового права позивача як громадянина України на частку у доході від використання загальнонародного ресурсу - деревини лісів України, що є об`єктом права власності Українського народу;

- визнати завдання позивачу моральної шкоди внаслідок порушення його майнового права;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошову суму у розмірі 10 013 873 грн, яка складається з майнової шкоди на суму 13 872 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення

4. Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року, відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

5. 31 березня 2026 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

6. Мотивує тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

7. Також посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, ухвалив рішення в день закінчення підготовчого судового засідання без призначення слухання по суті, позивач не був належним чином сповіщений про дату та час розгляду справи, повний текст виготовлено та вручено із порушенням встановлених законом строків (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

8. У відзиві на касаційну скаргу Державне агентство лісових ресурсів України зазначає, що право на користування ресурсами країни є загальним та спеціальним. У порядку загального права лісокористування громадяни мають право безоплатно у лісах державної та комунальної форм власності, а також за згодою власника у лісах приватної форми власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав`яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо крім випадків, встановлених Лісовим кодексом. Спеціальне право лісокористування передбачає можливість заготівлі деревини, заготівлі другорядних лісових матеріалів (живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків), побічного лісового користування, використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб, мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт. Відповідач зазначає, що ліси надаються у постійне користування спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним або комунальним підприємствам, установам, у яких створені спеціалізовані лісові підрозділи, на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. З огляду на зазначене, вважає, що позивач не довів наявність незаконного рішення держави, яким завдано йому майнової та моральної шкоди. У зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою від 15 травня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу з суду першої інстанції.

10. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування правових висновків Верховного Суду, тобто на пункт 1 частини статті 389 ЦПК України, та на порушення судами норм процесуального права, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

11. Судом встановлено, що згідно з відповіддю Державного агентства лісових ресурсів України від 05 вересня 2025 року № 02-18/4890-25 кількість виданих спеціальних дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубного квитка) у 2023 році становила 32 468 шт., у 2024 році становила 87 446 шт., у 2025 році станом на 01 вересня 2025 року - 57 146 шт. Загальний обсяг заготовленої деревини у 2023 році склав 15,2 млн куб. м, у 2024 році - 14,9 млн куб. м, у 2025 році станом на 01 липня 2025 року - 5,8 млн куб. м (т. 1 а. с. 21).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

12. Правове питання, порушене у касаційній скарзі, стосується можливості отримання особою як громадянином України частини прибутку від продажу державою загального обсягу деревини, заготовленої за період з 2023 до 2025 років, яка згідно з Конституцією України є власністю народу, а також стягнення моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок відсутності правового механізму виплати йому частини прибутку від реалізації заготовленої деревини.

13. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довів факту завдання йому майнової шкоди та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

14. З таким висновком колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.

15. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 як на підставу заявлених вимог посилався на приписи статті 1173 ЦК України.

16. За змістом частин 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

17. Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

18. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

19. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

20. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

21. Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

22. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов:

- неправомірні рішення, дії чи бездіяльність;

- наявність шкоди;

- причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

23. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

24. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 04 грудня 2020 року у справі № 910/8124/19, від 15 березня 2023 року у справі № 910/12919/21.

25. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

26. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

27. Доведення факту наявності шкоди та її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і шкодою покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння шкоди полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода є наслідком такої протиправної поведінки.

28. Аналогічними міркуваннями керувався Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 910/12919/21.

29. Предметом позову є оскарження позивачем дій держави з реалізації обсягів заготовленої деревини, зазначених у відповіді Державного агентства лісових ресурсів України від 05 вересня 2025 року.

30. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування чи посадових осіб відповідного органу є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів та осіб. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

31. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

32. У статті 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

33. Земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина восьма статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).

34. Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

35. Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами (частина перша статті 16 ЛК України).

36. Об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (частина перша статті 18 ЛК України).

37. Тимчасове користування лісами може бути довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (частина друга статті 18 ЛК України).

38. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (частина третя статті 18 ЛК України).

39. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (частина четверта статті 18 ЛК України).

40. Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (частина сьома статті 18 ЛК України).

41. Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право:

1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору;

2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності;

3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації (частина перша статті 20 ЛК України).

42. Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов`язані:

1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором;

2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором;

3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі;

5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;

6) не порушувати прав інших лісокористувачів (частина друга статті 20 ЛК України).

43. Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов`язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування (частина третя статті 20 ЛК України).

44. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не довів, якими саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та Державного агентства лісових ресурсів України йому було завдано шкоду, не надав жодного доказу на підтвердження їх незаконності, а також не довів завдання шкоди відповідачем саме внаслідок здійснення владно-адміністративних повноважень.

45. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту наявності шкоди та її розміру, окрім здійсненого ним розрахунку, виконаного з використанням даних про обсяги заготовленої деревини суб`єктами, які здійснювали свою діяльність на підставі отриманого спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів.

46. Доводи касаційної скарги стосовно дій судів першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки доказів та обставин справи на підтвердження позовних вимог такого висновку не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

47. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

48. Колегія суддів погоджується також з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

49. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

50. Суди не встановили наявність у справі доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди незаконними діями відповідача. Водночас, суди встановили, що позивач не довів наявність порушень відповідачем чинного законодавства, які могли б призвести до завдання йому як майнової шкоди, так і моральної шкоди. Касаційна карга не містить доводів про те, які докази не дослідили суди першої та апеляційної інстанцій на підтвердження зазначених обставин, а суд касаційної інстанції в силу прерогативи судів першої та апеляційної інстанцій з дослідження доказів та обставин справи неуповноважений надавати власну оцінку доказам, які стали підставою для ухвалення оскаржуваних судових рішень.

51. Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17.

52. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Верховний Суд визначив перелік умов, доведення яких є підставою для відшкодування державою заподіяною особі шкоди. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині узагальненого тлумачення порядку застосування норм права під час вирішення питання про стягнення матеріальної шкоди зазначеному правовому висновку не суперечать. Водночас зазначений правовий висновок сформульований за інших фактичних обставин, а саме щодо відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю посадових осіб держави при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні, а отже є нерелевантним.

53. Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 є нерелевантним, оскільки сформульований Верховним Судом під час розгляду позовних вимог про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини, тобто за інших фактичних обставин.

54. Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на невирішення судом першої інстанції клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки згідно з пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, а отже клопотання про звільнення від сплати судового збору було зайвим та його невирішення не потягло за собою порушення права позивача на справедливий суд, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

55. Безпідставними визнає колегія суддів доводи касаційної скарги щодо ухвалення судом першої інстанції рішення у день закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду, відсутності доказів належного повідомлення позивача про дату, час та місце слухання справи.

56. Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 43 ЦПК України якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.

57. Позовну заяву ОСОБА_1 подав за допомогою підсистеми «Електронний суд», що вказує на наявність у нього зареєстрованого електронного кабінету, у зв`язку з чим листування з ним здійснювалося судом шляхом надсилання всієї кореспонденції за допомогою електронного сервісу підсистеми «Електронний суд». Доказів того, що з незалежних від позивача причин повістка не надходила до електронного кабінету, позивач не надав. Натомість, аналіз відомостей з підсистеми «Електронний суд» дає підстави для висновку, що суд виконав належним чином покладений на нього статтею 128 ЦПК України обов`язок з інформування учасника справи про дату, час та місце слухання справи, що підтверджується карткою руху документа, а саме доставки до електронного кабінету ОСОБА_1 21 жовтня 2025 року о 08:59 год ухвали про відкриття провадження і призначення попереднього судового засідання у справі № 757/49906/25 на 12 листопада 2025 року. Зазначене дає підстави для висновку, що право особи на справедливий суд не було порушене.

58. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строку виготовлення повного тексту оскаржуваного судового рішення та строку його надсилання позивачу, оскільки такі посилання заявника не доводять порушення права позивача на справедливий суд.

59. Частиною шостою статті 259 ЦПК України встановлено, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

60. Рішення суду першої інстанції проголошене 13 листопада 2025 року, натомість повний текст виготовлений 19 листопада 2025 року. Згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст оскаржуваного рішення надіслано судом 20 листопада 2025 року, тобто в межах строку, визначеного частиною третьою статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень». Загальний доступ до тексту судового рішення забезпечено 24 листопада 2025 року та одночасно направлено текст рішення суду до електронних кабінетів учасників справи.

61. Зазначене дає підстави для висновку про відповідність дій суду першої інстанції вимогам чинного законодавства.

62. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають чинній правозастосовчій практиці, а доводи заявника зводяться до надання суб`єктивної оцінки обставинам та доказам у справі, які були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що не є безумовною підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані постанови - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

65. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров