Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №728/1584/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 728/1584/25

провадження № 61-5250св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Кремінь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Сороколіта Є. М., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Онищенко О. І., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кремінь» (далі - ПрАТ «Кремінь») про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки неукладеною, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації речового права оренди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він є власником двох земельних ділянок: площею 4,97 га з кадастровим номером 7420387500:11:000:0021 та площею 0,89 га з кадастровим номером 7420387500:11:000:0089, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Рубанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Рубанська сільська рада).

Позивач указував, що 05 листопада 2011 року уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки площею 4,97 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0021 строком на 5 років.

Однак під час розгляду цивільної справи № 728/1597/24 йому стало відомо, що між ним та ПАТ «Кремінь» 10 лютого 2015 року укладена додаткова угоду до договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2011 року, реєстраційний номер - 742030004002824, правомірність підписання якої він ставить під сумнів, оскільки додаткову угоду підписала його дружина ОСОБА_2 , яку він не уповноважував на вчинення відповідних дій.

Наголошує, що, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов під час укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2011 року, тому вважав, що така додаткова угода є неукладеною, а тому користування та володіння його земельною ділянкою відповідач здійснює без достатніх правових підстав.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати додаткову угоду від 10 лютого 2015 року до договору оренди від 05 листопада 2011 року, укладеного між ним та ПрАТ «Кремінь», неукладеною;

- усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 4,97 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0021, що розташована на території Рубаніської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), що належить йому на праві приватно власності, а саме:

- витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ «Кремінь» земельну ділянку, кадастровий номер 7420387500:11:000:0021, що розташована на території Рубаніської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ріллі), на його користь;

- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ПрАТ «Кремінь» на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Кремень» про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки неукладеною, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації речового права оренди відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами факт неукладення додаткової угоди до договору оренди.

Короткий зміст касаційної скарги

У квітні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Бахмацького районного суду Чернігівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційної скарги зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19 (провадження № 14-79цс21), у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 629/2764/18 (провадження № 61-15864св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 757/39249/17 (провадження № 61-8680св21) та у постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162цс13.

Заявник указує, що сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, тому його не можна вважати укладеним. Крім того, сторони не підписували додаткової угоди від 10 лютого 2015 року до договору оренди від 05 листопада 2011 року.

Оскільки сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2026 року представник ПрАТ «Кремінь» - адвокат Сенчик О. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Рубанської сільської ради: площею 4,97 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0021 та площею 0,89 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0089.

05 листопада 2011 року між ПрАТ «Кремінь» та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого в оренду передано земельну ділянку площею 4,97 га, кадастровий номер 7420387500:11:000:0021, строком на 5 років.

10 лютого 2015 року ПрАТ «Кремінь» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2011 року, яку зареєстровано 21 грудня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12739396. Вказаною угодою сторони погодили внесення змін до договору оренди від 05 листопада 2011 року, зокрема, погодили, що Договір укладено на 18 (вісімнадцять) років (з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою) (пункт 3.1 угоди до договору оренди).

12 листопада 2015 року ПрАТ «Кремінь» надіслало ОСОБА_1 лист з проханням підписати додаткову угоду від 10 лютого 2015 року, яка містила умови про збільшення орендної плати та строку дії договору, а також запропонувало надіслати копію паспорта і ідентифікаційного коду.

Із копії витягу з книги реєстрації вхідної кореспонденції від 03 грудня 2015 року встановлено, що ПрАТ «Кремінь» отримало від ОСОБА_1 підписану додаткову угоду з копією паспорта та ідентифікаційного коду останнього.

Згідно копії витягу з книги реєстрації вихідної кореспонденції, встановлено, що 11 березня 2016 року на адресу ОСОБА_1 вислано оригінал додаткової угоди.

Із бухгалтерських відомостей, видаткових касових ордерів, платіжних інструкцій та квитанцій про поштові перекази встановлено регулярні виплати орендної плати ОСОБА_1 протягом 2015-2025 років.

Листом від 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 повідомив директора ПрАТ «Кремінь», що не задоволений виплатами за земельний пай, який останній орендує. Зокрема ОСОБА_1 вказував, що виплата орендної плати має здійснюватися з урахуванням індексації.

Починаючи з грудня 2021 року ОСОБА_1 почав надсилати ПрАТ «Кремінь» листи щодо неспівпадіння розміру земельної ділянки, що вказана в додатковій угоді та у державному акті на право власності на земельну ділянку. Зокрема зазначав, що у 2011 році сторони підписали договір на 22 роки, а площа його земельної ділянки становить 4,97 га, а не 4,9665 га.

07 грудня 2023 року ПрАТ «Кремінь» направив ОСОБА_1 інформаційний лист за вих. № 1843 з роз`ясненням, що на адресу позивача у 2021-2023 роках надсилались додаткові угоди з пропозицією підвищення орендної плати за землю.

У 2022 році позивач підписав додаткові угоди, однак у їх текст вніс виправлення та закреслення, що унеможливило їх державну реєстрацію відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Також відповідач просив ОСОБА_1 для підвищення розміру орендної плати, починаючи з січня 2023 року, підписати додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок, які йому надсилаються в черговий раз, та повернути їх ПрАТ «Кремінь» до 25 грудня 2023 року.

Із відповіді Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 28 лютого 2025 року № РВ-6300069412025, встановлено, що розглянуто повідомлення про виявлення технічної помилки фізичною або юридичною особою від 27 лютого 2025 року з реєстраційним номером 3В-7400204592025 разом із доданими до нього документами та прийнято рішення про відмову у виправленні зазначених у повідомленні помилок у зв`язку із встановленням факту, що відомості Державного земельного кадастру відповідають інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей та не потребують виправлення у зв`язку з невиявленням відповідних технічних помилок у таких документах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-ХІV).

Статтею 13 Закону № 161-ХІV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (стаття 15 Закону № 161-ХІV).

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону № 1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Водночас у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто, суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) дійшли висновку про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що він не підписував додаткову угоду від 10 лютого 2015 року до договору оренди землі від 05 листопада 2011 року, яка укладена між ним та ПрАТ «Промінь», тому вона є неукладеною.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що 05 листопада 2011 року сторони уклали договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав ПрАТ «Промінь» земельну ділянку кадастровий номер 7420387500:11:000:0021 у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 5 років.

10 лютого 2015 року ОСОБА_1 і ПрАТ «Промінь» уклали додаткову угоду до договору оренди від 05 листопада 2011 року.

Зазначений договір та додаткова угода укладені у письмовій формі та підписані сторонами, а ПрАТ «Промінь» зареєструвало за собою право оренди на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Протягом 2015-2025 років ПрАТ «Промінь» використовувало земельну ділянку за цільовим призначенням і сплачувало орендну плату за таке використання на користь ОСОБА_1 , який приймав цю плату, з 2018 року піднімав питання індексації розміру орендної плати, однак заперечень саме з приводу використання відповідачем земельної ділянки після 2015 року не висловлював і про неукладеність (непідписання) договору не вказував.

Таким чином, встановивши, що оспорювана додаткова угода до договору оренди землі виконувалася обома сторонами, зокрема, відповідач користувався земельними ділянками після 2016 року, коли за умовами договору оренди землі строк їх оренди закінчився, сплачував орендну плату протягом 2015-2025 років (спірний період), а позивач фактично не заперечував проти продовження строку оренди земельної ділянки, приймаючи відповідні орендні платежі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання неукладеною додаткової угоди від 10 лютого 2015 року до договору оренди землі від 05 листопада 2011 року та похідних позовних вимог.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 11 грудня 2024 року у справі № 582/332/21 (провадження № 61-14432св23), від 01 квітня 2025 року у справі № 683/391/23 (провадження № 61-7080св24), від 18 вересня 2025 року у справі № 193/784/22 (провадження № 61-12365св24), від 18 грудня 2025 року у справі № 393/613/22 (провадження № 61-18415св23) у подібних правовідносинах, згідно з якими встановлення факту виконання сторонами договорів оренди (додаткових угод), зокрема, користування земельною ділянкою орендарем та отримання орендної плати орендодавцем, виключає кваліфікацію таких правочинів як неукладених.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій інстанції не взяли до уваги висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів попередніх інстанцій, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, узгоджуються з нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеними у наведених у касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк