Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №752/26502/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 752/26502/17

провадження № 61-15502св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 6 808 993,56 грн звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 грудня 2011 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір позики на суму 2 077 400,00 грн, що еквівалентно 260 000,00 дол. США. Згідно з умовами договору позики ОСОБА_2 зобов`язалася сплачувати щомісяця 3% за користування коштами та повернути позику не пізніше трьох років з моменту укладання договору, тобто до 19 грудня 2014 року. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 19 грудня 2011 року між ним і ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого позичальник за згодою чоловіка, ОСОБА_3 , передала позикодавцю в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 . Строк повернення позики сплив, однак коштів отриманих за договором позики відповідачка не повернула. Направлене ОСОБА_2 26 листопада 2016 року повідомлення про виконання умов договору позики і повернення грошових коштів та про наслідки його невиконання, яке вона отримала 30 листопада 2016 року, залишене без відповідного реагування. У зв`язку із невиконанням умов договору позики у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 14 грудня 2017 року становить 6 808 993,56 грн і складається з неповерненої позики у розмірі 2 077 400,00 грн, процентів за позикою у розмірі 2 239 571,23 грн, 3 % річних на неповернену позику в розмірі 186 112,27 грн, 3 % річних на неповернуті проценти у розмірі 97 819,56 грн, інфляційних нарахувань на суму позики у розмірі 1 687 406,83 грн та інфляційних нарахувань на проценти - 520 683,58 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Короткий зміст ухвалених по справі судових рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за реєстровим № 76, у розмірі 6 808 993,56 грн, з яких 2 077 400 грн - розмір основного боргу; 2 239 571,23 грн - проценти; 186 112,27 грн - 3% річних за основним боргом; 97 819,65 грн - 3% річних за процентами; 1 687 406,83 грн - інфляційні нарахування за основною сумою позики та 520 683,58 грн - інфляційні нарахування за процентами, звернуто стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 135,90 кв. м, жилою 73,60 кв. м та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Брагіною Н. В. за реєстровим № 5078, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що протягом тривалого часу відповідачка як позичальник, не виконує своїх позикових зобов`язань щодо повернення грошових коштів та відсотків. Тому у зв`язку із невиконанням нею грошових зобов`язань за договором позики наявні правові підстави для захисту порушених прав позикодавця, забезпечених іпотекою, в обраний ним спосіб. Встановивши факт невиконання позичальником - ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, суд першої інстанції дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пред`явлений до стягнення розмір заборгованості за позикою в сумі 6 808 993,56 грн районний суд вважав доведеним та обґрунтованим, відповідає вимогам закону та умовам договору.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове, яким позов задоволено частково. У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 4 067 659,99 грн, з яких неповернута сума позики - 2 077 400 грн, нараховані на позику 3 % річних - 186 112,27 грн, інфляційні втрати на позику - 1 687 406,83 грн, проценти - 62 322,00 грн, інфляційні втрати на проценти - 48 835,52 грн та нараховані 3 % річних - 5 583,37 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 19 грудня 2011 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд розглянув справу без участі третьої особи, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що є підставою для скасування рішення апеляційного суду і ухвалення власного судового рішення.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки строк дії договору позики сплив 19 грудня 2014 року, а позов подано до суду лише 14 грудня 2017 року, тому з урахуванням поданої відповідачкою заяви про застосування строку позовної давності вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими у частині стягнення заборгованості за позикою у розмірі 2 077 400 грн, 3% річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики у сумі 186 112,27 грн та інфляційних втрат, нарахованих на суму позики, в розмірі 1 687 406,83 грн, заборгованості за процентами у розмірі 62 322 грн, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 48 835,52 грн та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання зі сплати процентів в сумі 5 583,37 грн за період з 20 грудня 2014 року до 14 грудня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що, врахувавши умови договору позики від 19 грудня 2011 року, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржник неналежним чином виконував умови договору позики, унаслідок чого виникла заборгованість, з метою якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. Суди правильно врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до положень законів України: «Про виконавче провадження», «Про іпотеку». Отже, позивач, як іпотекодержатель, на власний розсуд обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах із дотриманням норм законодавства. Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції з підстав необхідності застосування строку позовної давності до процентів за користування позикою, які підлягали сплаті до листопада 2014 року.

Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Верховного Суду від 30 вересня 2021 року скасовано. Справу передано на новий апеляційний розгляд.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що судові повістки про час і місце розгляду справи в апеляційному суді, направлені на адресу ОСОБА_3 , поверталися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Отже, обґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, розглянувши справу за його відсутності.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 4 067 659,99 грн, з яких неповернута сума позики - 2 077 400,00 грн, нараховані на позику 3 % річних - 186 112,27 грн, інфляційні втрати на позику - 1 687 406,83 грн, проценти - 62 322,00 грн, інфляційні втрати на проценти - 48 835,52 грн та нараховані 3 % річних - 54 583,37 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 19 грудня 2011 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2 , шляхом проведення електронного аукціону за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 000,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 000 грн на користь кожного.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підписання договору позики ОСОБА_2 як позичальником, підтверджує факт отримання нею від позикодавця грошових коштів у сумі, визначеній у пункті цього договору. Протягом тривалого неодноразового розгляду цієї справи судами різних інстанцій відповідачкою не було подано доказів відсутності у неї заборгованості за договором позики.

05 квітня 2023 року у судовому засіданні апеляційного суду представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надано оригінал заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - Гедьо А. С. про призначення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи задоволено. Призначено у справі № 752/26502/17 комплексну судову почеркознавчу та судову технічну експертизу.

На вирішення комплексної судової експертизи поставлено, у тому числі питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис ( ОСОБА_1 ) в графі підпис у заяві, яка засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 15 лютого 2019 року та зареєстрована в реєстрі за № 191, самим ОСОБА_1 чи іншою особою. Проведення експертизи доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України. Для дослідження експертам надано матеріали цивільної справи № 752/26502/17 та достовірні вільні зразки підпису ОСОБА_1 , що містяться у долучених документах.

10 червня 2024 року матеріали цивільної справи повернулися до Київського апеляційного суду з повідомленням заступника директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Щирби Д. Є. від 31 травня 2024 року № 19/32/2-22314-2024 про повернення матеріалів без виконання у зв`язку з відсутністю у розпорядженні експертів об`єкта дослідження та зразків підпису ОСОБА_1 . Також у вказаному повідомленні зазначено про те, що 27 травня 2024 року слідчому слідчого відділу Святошинського управління поліції головного управління національної поліції у м. Києві на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі № 759/9671/21 надано тимчасовий доступ до документів та вилучено оригінали документів справи № 752/26502/17 із зазначенням переліку вилучених документів.

Апеляційний суд вказував про те, що матеріали справи № 752/26502/17 повернулися з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у розшитому вигляді.

До матеріалів справи не долучена належним чином посвідчена ухвала слідчого судді, про яку зазначено у повідомленні про повернення матеріалів без виконання, а також опис вилучених оригіналів документів та копії вилучених оригіналів таких документів.

13 червня 2024 року від Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшла копія ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі № 759/9671/21.

Зі змісту вказаної постанови слідчого про призначення експертизи відомо, що 16 квітня 2024 року до слідчого відділу Святошинського управління поліції головного управління національної поліції у м. Києві надійшла заява ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 під приводом подання цивільного позову, аргументуючи позов завідомо неіснуючими грошовими зобов`язаннями, шляхом обману вчинив закінчений замах на заволодіння майном ОСОБА_3 . Цією постановою слідчого призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерту були поставлені ідентичні питання тим, які раніше були зазначені апеляційним судом у цій справі.

Сторони не заявляли клопотання про повторне призначення експертизи, а також не просили зупинити провадження у справі до розгляду кримінального провадження № 12024100080001386. Сторони не порушували питання про відкладення розгляду справи апеляційним судом до отримання вилучених документів від органу досудового розслідування.

Посилання на те, що ОСОБА_3 виконав зобов`язання відповідача за договором позики, є безпідставними, оскільки ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження наявності між ним та відповідачем домовленості (правочину), форма якого відповідно до вимог статей 513, 521 ЦК України мала б відповідати формі основного зобов`язання, тобто нотаріально посвідченій письмовій формі.

Окремою ухвалою Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року повідомлено Офіс Генерального прокурора, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України та Державне бюро розслідувань про вказані у цій ухвалі порушення для проведення перевірки та вжиття відповідних заходів.

Київський апеляційний суд вважав, що обставини про те, що уповноважена особа Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України повідомила про неможливість проведення вказаного дослідження у визначений судом час - мають бути перевірені з урахуванням положень частини другої статті 107 ЦПК України про заборону експерту спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання.

Отже, апеляційний суд вважав необхідним довести до відома про вищевикладене Офіс Генерального прокурора, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України і Державне бюро розслідувань для проведення перевірки вказаних обставин та вжиття заходів, направлених на недопущення подібних випадків у майбутньому.

Постановою Верховного Суду від 30 липня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року та окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 28 червня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційному суду при новому розгляді слід належним чином дослідити наявні у справі докази, у тому числі призначити судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу з метою встановлення дійсності нотаріально посвідченої заяви від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів, оскільки її існування впливає на вирішення цієї справи та на необхідність встановлення, чи є заява від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів належним доказом у цій справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір по 12 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нотаріально посвідчена заява позивача ОСОБА_1 про повернення йому боргу ОСОБА_3 є належним доказом, оскільки є одностороннім правочином, презумпція правомірності якого не спростована. З огляду на викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що встановленим є факт виконання грошового зобов`язання, а отже припинення іпотеки, як похідного від основного зобов`язання, що має наслідком відмову у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Призначення та проведення судової почеркознавчої та технічної експертизи не є можливим через відсутність оригіналу предмета дослідження, а саме заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2019 року та неможливості її отримання апеляційним судом в межах наданих ЦПК України повноважень.

Експертиза не була проведена не з вини ОСОБА_2 чи третьої особи ОСОБА_3 , а через вилучення оригіналу заяви, яка підлягала дослідженню правоохоронними органами, визнання її речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження.

З огляду на відсутність у позивача можливості спростувати презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦПК України), апеляційний суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05 березня 2024 року у справі № 910/3374/23, відповідно до якої «…встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами».

Отже у разі встановлення в межах кримінального провадження № 12024100080001386, в якому проводиться судово-почеркознавча експертиза з питань підписання чи не підписання заяви від 15 лютого 2019 року ОСОБА_1 факту її не підписання позивачем, останній, за наявності до того передбачених ЦПК України підстав, не буде позбавлений можливості на звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Також апеляційний суд не вбачав підстав для постановлення окремої ухвали. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

09 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - Гедьо А.С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 465/3517/19, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 30 липня 2025 року у справі № 752/26502/17, від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 132/3338/19, від 19 листопада 2025 року у справі № 760/2567/20, від 11 грудня 2019 року у справі № 559/2372/17, від 30 квітня 2025 року у справі № 346/2888/22, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/38771/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 752/26502/17 з Голосіївського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2026 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 19 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 76, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 2 077 400,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день підписання цього договору еквівалентно 260 000,00 дол. США.

Згідно з пунктом 5 цього договору сторони домовились, що позичальник зобов`язаний повернути всю позику не пізніше ніж через 3 роки з моменту укладання цього договору, тобто до 19 грудня 2014 року.

Відповідно до пункту 6 договору в разі прострочення позичальником виконання зобов`язання за цим договором позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

19 грудня 2011 року для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Хоменко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 78, відповідно до якого ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань передала в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Брагіною Н. В. за реєстровим номером 5078.

Згідно з пунктом 3.2.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його та/або вимагати від іпотекодавця дострокового виконання зобов`язань, що випливають із договорів позики, за умови невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики.

Пунктом 1.11 договору іпотеки визначено, що цей договір укладено за згодою чоловіка іпотекодавця ОСОБА_3

28 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Лазарєвої Л. І. із заявою про передання ОСОБА_2 повідомлення про прострочення повернення грошових коштів. Також у цій заяві зазначено, що в разі невиконання позичальником добровільно умов договору позики заявник змушений буде звернутися до відповідних органів за захистом своїх прав.

30 листопада 2016 року ОСОБА_2 особисто отримала цю заяву.

Зі змісту наданої суду нотаріальної заяви від 15 лютого 2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Кударенко В. М., відомо, що ОСОБА_1 підтверджує те, що ОСОБА_3 повернув йому грошові кошти за договором позики від 19 грудня 2011 року № 76 в повному обсязі в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за цим договором. Жодні майнові претензії щодо виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 19 грудня 2011 року в нього відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова зазначеним вимогам закону відповідає не повною мірою.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як видно зі справи та встановлено судом, при апеляційному розгляді справи відповідачем було надано суду заяву від 15 лютого 2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Кударенко В. М., про повернення позивачу грошових коштів за договором позики від 19 грудня 2011 року № 76в повному обсязі.

Заперечуючи факт підписання такої заяви позивач просив призначити комплексну судову почеркознавчу та судову технічну експертизу, яка була призначена ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.

На вирішення комплексної судової експертизи поставлено, у тому числі питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис ( ОСОБА_1 ) в графі підпис у заяві, яка засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 15 лютого 2019 року та зареєстрована в реєстрі за № 191, самим ОСОБА_1 чи іншою особою. Проведення експертизи доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України. Для дослідження експертам надано матеріали цивільної справи № 752/26502/17 та достовірні вільні зразки підпису ОСОБА_1 , що містяться у долучених документах.

10 червня 2024 року матеріали цивільної справи повернулися до Київського апеляційного суду з повідомленням заступника директора Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Щирби Д. Є. від 31 травня 2024 року № 19/32/2-22314-2024 про повернення матеріалів без виконання у зв`язку з відсутністю у розпорядженні експертів об`єкта дослідження та зразків підпису ОСОБА_1 . Також у вказаному повідомленні зазначено про те, що 27 травня 2024 року слідчому слідчого відділу Святошинського управління поліції головного управління національної поліції у м. Києві на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року у справі № 759/9671/21 надано тимчасовий доступ до документів та вилучено оригінали документів справи № 752/26502/17 із зазначенням переліку вилучених документів.

Матеріали справи № 752/26502/17 повернулися з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України у розшитому вигляді.

Тобто із матеріалів цієї справи було вилучено оригінал спірної заяви про повернення боргу справжність підпису в якій підлягало експертному дослідженню, що в результаті унеможливило його проведення.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Скасовуючи постанову апеляційного суду Верховний Суд у постанові від 30 липня 2025 року, встановивши порушення допущені судом, вказав, що апеляційному суду при новому розгляді слід належним чином дослідити наявні у справі докази, у тому числі призначити судову почеркознавчу та судову технічну експертизу з метою встановлення дійсності нотаріально посвідченої заяви від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів, оскільки її існування впливає на вирішення цієї справи.

Водночас, апеляційний суд фактично не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 30 липня 2025 року, судову почеркознавчу та судову технічну експертизу проведено не було.

При цьому апеляційний суд не з`ясував місця знаходження оригіналу спірної заяви про повернення боргу, не вчинив процесуальних дій щодо її витребування у відповідача чи іншої особи в якої знаходиться оригінал заяви. Не з`ясував результат проведення або причин не проведення протягом значного часу аналогічної експертизи у кримінальному провадженні. Тобто суд, всупереч статті 12 ЦПК України не сприяв сторонам у вчиненні ними процесуальних дій.

Ухвалюючи рішення у справі про відмову у позові та встановлюючи факт проведення розрахунку за боргом, суд не врахував, що у справі відсутній оригінал письмового доказу, що може підтверджувати цей факт. Не звернув уваги на вимоги частини 1-3 статті 89, частини 6 статті 95 ЦПК України та в цьому контексті і на обставини, суб`єктів ініціювання вилучення зі справи оригіналу доказу та його подальшого знаходження.

Також суд не з`ясував можливість встановлення наявності чи відсутності відповідного запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій де мав бути і підпис позивача, щодо вчинення нотаріальних дій із посвідчення спірної заяви про повернення боргу.

За таких обставин постанова апеляційного суду від 12 листопада 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду постановлене без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскаржена постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала суду - є процесуальним засобом судового впливу, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Тобто підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і становлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення.

Відповідно до положень статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду касаційної інстанції, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц вказано, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13 зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявленні порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Керуючись статтями 17, 396, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане адвокатом Гедьо Андрієм Степановичем, про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Верховного Суду Зайцев А. Ю.