Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №639/1578/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 639/1578/23

провадження № 61-6451св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В.В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Скандеко»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2023 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Скандеко» (далі - ТОВ «Скандеко») про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що мотивовано тим, що наказом ТОВ «Скандеко» від 11 січня 2022 року № 2-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду директора комерційного. Наказом від 30 березня 2023 року № 5-к його звільнено з посади директора комерційного на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри до нього з боку роботодавця. Позивач вважав звільнення незаконним, та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України з таких підстав.

У месенджері «Viber» позивачу 24 березня 2023 року о 09 год 25 хв надійшло повідомлення від директора ТОВ «Скандеко» ОСОБА_3 у загальному чаті товариства такого змісту (оригінал): «Доводжу до Вашого відома ВСІХ співробітників компанії, від сьогодні, 24 березня 2023 року, ОСОБА_1 , звільнений з посади комерційного директора. Що веде за собою втрату всіх повноважень та доступів». Таким чином, позивачу стало відомо про його звільнення з посади директора комерційного ТОВ «Скандеко», після чого йому було видано відповідний наказ від 24 березня 2023 року № 5-к. У наказі про звільнення зазначалося, що підставою для звільнення є протокол рішення загальних зборів учасників ТОВ «Скандеко» від 23 березня 2023 року.

Позивач зазначав, що за такою підставою можуть бути звільнені лише працівники, які належать до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності. Тобто до посадових обов`язків працівника мають входити обов`язки щодо обслуговуванню грошових, товарних або культурних цінностей, що повинно бути відображено в трудовому договорі або посадовій інструкції. Однак між позивачем та відповідачем відсутній підписаний трудовий договір. З посадовою інструкцією позивач не ознайомлений, договір про матеріальну відповідальність між сторонами не укладався.

Висновки керівництва ТОВ «Скандеко» щодо вчинення ОСОБА_1 винних дій не підтверджуються об`єктивними фактами та доказами, які б доводили його провину у заподіянні шкоди товариству, а ґрунтуються лише на суб`єктивній думці керівництва товариства.

Позивач просив суд: визнати незаконним наказ ТОВ «Скандеко» від 24 березня 2023 року № 5-к про звільнення його з посади комерційного директора; поновити його на посаді комерційного директора у ТОВ «Скандеко» з дати звільнення; стягнути з ТОВ «Скандеко» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі; стягнути з ТОВ «Скандеко» на його користь моральну шкоду в розмірі 150 000,00 грн;

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 03 жовтня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Жовтневий районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 20 жовтня

2023 року стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Скандеко» витрати

на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000, 00 грн. Відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Харківський апеляційний суд постановою від 27 березня 2024 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2023 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача за пунктом 2 статті 41 КЗпП України є обґрунтованим та законним, у зв`язку із чим спірний наказ є таким, що виданий з дотриманням норм чинного законодавства України. ОСОБА_1 , користуючись своїм службовим становищем директора комерційного, намагався заволодіти в особистих інтересах правами за договором на офіційне представництво TM Flugger A/S (Данія) та завдати шкоди інтересам товариства ТОВ «Скандеко». Винні дії ОСОБА_1 , які призвели до втрати довір`я до нього, зумовлюються саме корисливим мотивом, що вказує на усвідомлення ним вчинення такого діяння та бажання настання негативних наслідків для товариства, досягнення яких обумовило б неможливість подальшої економічної діяльності ТОВ «Скандеко» та його припинення. Також суд першої інстанції вказав, що звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника. Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовіри до працівника.

Апеляційний суд погодився з тим, що наявність дистриб`юторського договору для відповідача є важливим матеріальним активом, який визначає для нього можливість отримувати дохід, а тому наведені з цього приводу у доводах скарги доводи є безпідставними. Позивач визнав у суді, що він відповідав за організацію виконання вказаного договору зі сторони відповідача, такі обов`язки були покладені на нього відповідно до пункту 14 Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 336 від 29 грудня 2004 року (далі - Довідник № 336), який є обов`язковий для формування посадових обов`язків директора комерційного. Тому несанкціоноване звернення позивача без відмова керівництва до контрагента за дистриб`юторським договором дійсно поставило під загрозу подальше його виконання, що об`єктивно спричинило до втрати до нього довір`я з боку керівництва підприємства та його власників, які обговорили це питання на загальних зборах та прийняли відповідне рішення. Загальні збори мали повноваження для обговорення та ухвалення рішення з цього приводу за відсутності працівника на підставі даних, які були надані виконавчим органом товариства. Звільнення позивача відбулося на підставі не рішення загальних зборів, а наказу підприємства, тому цей спір не є корпоративним.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував клопотання представника позивача щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги, категорію справи, кількість судових засідань, в яких брала участь адвокат Цогоева О. А., кількість складених процесуальних документів та час на їх складання, зважаючи на принцип пропорційності зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 8 000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Харківський апеляційний суд додатковою постановою від 12 червня 2024 року стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Скандеко» витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

01 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 жовтня

2023 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова

від 20 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 27 березня 2024 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував:

- пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах: від 02 червня 2021 року

у справі № 592/8437/20 (провадження № 61-4858св21); від 22 вересня 2021 року у справі № 127/28968/19 (провадження № 61-17666св20); від 22 лютого

2022 року у справі № 450/3836/19 (провадження № 61-12912св21); від 08 лютого 2023 року у справі № 546/243/20 (провадження № 61-10843св22); від 20 грудня 2023 у справі № 753/15479/22 (провадження № 61-11410св23); від 28 червня 2023 року у справі № 947/3182/21 (провадження № 61-380св23); від 02 серпня

2023 справа № 756/8557/21 (провадження № 61-9421св22); від 07 лютого

2024 справа № 755/14716/21 (провадження № 61-10615св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- не врахував висновків щодо звільнення працівника у зв`язку з втратою довір`я, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі

№ 373/1038/17 (провадження № 61-6170св19), від 20 листопада 2019 року

у справі № 359/3683/18 (провадження № 61-7840св19), від 03 жовтня 2022 року

у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 02 листопада

2020 року у справі № 321/1179/16 (провадження № 61-9314св20), від 14 лютого 2024 року у справі № 686/15989/20 (провадження № 61-14734св21);

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України та щодо питання застосування до спірних правовідносин Довідника № 336 для визначення безпосередніх обов`язків позивача з обслуговування товарних цінностей.

Заявник звертає увагу, що він обіймав посаду директора комерційного та до його обов`язків обслуговування цінностей не входило, будь-які цінності під звіт йому не передавались, згоди на це він не надавав, тому обов`язки та відповідальність у працівника настає лише за умови передачі цінностей під підпис та під звіт. Суди не встановили та не навели фактів порушень позивачем, так і його вини, а доводи про те, що дії позивача були спрямовані на руйнування довготривалої стратегії комерційної діяльності та фінансових планів підприємства, анулювання ексклюзивних прав за договором, є припущенням відповідача. Довідник № 336 є нормативним документом, обов`язковим з питань управління персоналом на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності. Довідник служить основою для розроблення посадових інструкцій працівникам, водночас позивач не підписував будь-яких інструкцій.

Також звертає увагу, що угода, укладена між двома юридичними особами, не є матеріальною, товарною або культурною цінністю та не є підставою для звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України

Провадження у суді касаційної інстанції

29 липня 2024 року Верховний Суд ухвалою у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 10 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Черняк Ю. В., Шипович В. В.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Скандеко» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до директора ТОВ «Скандеко» з проханням прийняти його на роботу за основним місцем працевлаштування на посаду директора комерційного з 12 січня 2022 року. Розпорядженням від 11 січня 2022 року № 2-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора комерційного (т. 1, а. с. 134, 135). Згідно із штатним розписом ТОВ «Скандеко» з 12 січня 2022 року посадовий оклад директора комерційного становить 10 000,00 грн (т. 1, а. с. 136).

Наказом від 24 березня 2023 № 5-к звільнено ОСОБА_4 , який займав посаду директора комерційного, на підставою вчинення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця (пункт 2 статті 41 КЗпП України) звільнено з 30 березня 2023 року. Підстава: протокол загальних зборів учасників товариства від 23 березня 2023 року № 1 (т. 1, а. с. 192).

З протоколу від 23 березня 2023 року № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Скандеко» вбачається, що директор ТОВ «Скандеко» ОСОБА_3 повідомила, що має інформацію про вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на втрату довір`я з боку партнера Flugger A|S (Данія) на території України. Крім цього, директором виявлено випадки недбалого ставлення до роботи ОСОБА_1 , а саме: провокації інших співробітників компанії до вчинення дій, спрямованих на саботаж робочих процесів компанії, та погіршення робочого клімату в колективі компанії, дії, спрямовані на погіршення відносин з іншими контрагентами компанії. Зборами прийнято одноголосне рішення про надання згоди директору на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора комерційного у зв`язку з втратою довір`я до нього (т. 1, а. с. 137).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пояснили суду, що дійсно ОСОБА_1 займав посаду директора комерційного ТОВ «Скандеко». Були випадки, коли в їх присутності ОСОБА_1 розмовляв з підлеглими на підвищених тонах, дозволяв висловлювання в їх адресу нецензурною лайкою. Крім того, свідки пояснили, що у зв`язку з негативним ставленням ОСОБА_1 до оточуючих, деякі клієнти відмовлялися від приїзду на фірму для закупівлі їх продукції. Свідок ОСОБА_6 також зазначив, що йому як начальнику відділу збуту ТОВ «Скандеко» ОСОБА_1 пропонував звільнитися. Така пропозиція від ОСОБА_1 надходила і до інших працівників товариства.

Відповідно до статті 5 Статуту ТОВ «Скандеко» метою діяльності товариства є: одержання прибутку та використання його в інтересах учасників товариства; ефективне управління майном та коштами, як власниками, так і залученими; забезпечення суспільства потреб в продукції, роботах та послугах товариства. Предметом діяльності товариства є надання послуг, здійснення виробничої, торгівельної, консультативної, посередницької, інвестиційної, інноваційної, інжинірингової, культурно-освітньої та будь-якої іншої господарської та підприємницької діяльності що не суперечить чинному законодавству України (т.1 а.с.104-127). Між позивачем та відповідачем відсутній підписаний трудовий договір, з посадовою інструкцією ОСОБА_1 не ознайомлювався, її текст не підписував. Договір про матеріальну відповідальність між сторонами не укладався.

Відповідно до пункту 14 Довідника № 336 завданням та обов`язком директора комерційного є: здійснення керівництва фінансово-господарською діяльністю підприємства у сфері матеріально-технічного забезпечення, заготівля та зберігання сировини, збуту продукції на ринку та за договорами постачання, транспортного та адміністративно-господарського обслуговування, забезпечуючи ефективне та цільове використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження їх витрат, прискорення обороту обігових коштів. Організація участі підпорядкованих йому служб і структурних підрозділів у складанні перспективних та річних планів виробництва і реалізації продукції, визначенні довгострокової стратегії комерційної діяльності та фінансових планів підприємства, а також у розробленні стандартів з матеріально-технічного забезпечення якості продукції, організації зберігання і транспортування сировини, збуту готової продукції. Вжиття заходів щодо своєчасного укладення господарських та фінансових договорів з постачальниками і споживачами сировини та продукції, розширення прямих і тривалих господарських зв`язків, забезпечує виконання договірних зобов`язань з поставок продукції (за кількістю, номенклатурою, асортиментом, якістю, строками та іншими умовами поставок). Здійснює контроль за реалізацією продукції, матеріально-технічного забезпечення підприємства, фінансовими та економічними показниками діяльності підприємства, за правильним витрачанням обігових коштів і цільовим використанням банківського кредиту, припиненням виробництва продукції, яка не матиме збуту, та забезпечує своєчасну виплату заробітної плати працюючим. Керування розробленням заходів щодо ресурсозбереження і комплексного використання матеріальних ресурсів, удосконалення нормування витрат сировини, матеріалів, обігових коштів і запасів матеріальних цінностей, поліпшення економічних показників роботи та формування системи економічних індикаторів роботи підприємства, підвищення ефективності виробництва, зміцнення фінансової дисципліни, запобігання утворенню та ліквідації наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, а також перевитрат матеріальних ресурсів. Брати участь від імені підприємства у ярмарках, торгах, на виставках, біржах з рекламування та реалізації продукції, що випускається, контролює додержання дисципліни під час виконання завдань і зобов`язань з поставок продукції і їх відповідність господарським договорам, вивчає ринкову кон`юнктуру на вироби, які випускає підприємство. Організовувати роботу складського господарства, створює умови для належного зберігання матеріальних ресурсів і готової продукції. Забезпечувати раціональне використання всіх видів транспорту, удосконалення вантажно-розвантажувальних робіт, вживає заходів щодо максимального оснащення цієї служби необхідними механізмами та пристроями. Організовувати роботу з використання і реалізації вторинних ресурсів та побічних продуктів. Забезпечувати своєчасне складання кошторисно-фінансових та інших документів, розрахунків, установленої звітності про виконання планів збуту готової продукції, фінансової діяльності, матеріально-технічного забезпечення та роботи транспорту. Координувати роботу підпорядкованих йому служб і підрозділів.

Представник відповідача пояснила суду, що до основних обов`язків ОСОБА_1 належало матеріально-технічне забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства, забезпечення ефективного та цільового використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження їх витрат, прискорення обороту обігових коштів. Метою створення ТОВ «Скандеко» є співпраця та ексклюзивне представництво міжнародного концерну Flugger A/S (Данія) в Україні, який є виробником лакофарбових та оздоблювальних матеріалів. Згідно з Exclusive Distributor Agreement Including Dealership, укладеного між Flugger A/S (Данія) та TOB «Скандеко», товариство набуло права на ексклюзивне дистриб`юторське представництво матеріалів міжнародного концерну Flugger A/S (Данія) в Україні ( т. 1, а. с. 141-153).

Відповідно розділу І предмет договору Компанія «Флюггер А/С» (надалі - постачальник) призначає ТОВ «Скандеко» (надалі - дистриб`ютор) своїм ексклюзивним дистриб`ютором на території України (надалі - територія) щодо асортименту товарів, які постачальник час від часу виробляє та збуває на ринку в межах території під товарним знаком «Флюггер» (надалі - товари). Дистриб`ютору також надається право на створення та управління профільними магазинами «Флюггер» з метою перепродажу товарів, придбаних у постачальника. Пункт 1 Розділу II покладає на дистриб`ютора обов`язок захищати інтереси постачальника з належною ретельністю відповідального бізнесмена. За цим договором дистриб`ютор набув в тому числі і права: на використання комерційної таємниці; на використання товарного знаку, фірмової назви та іншої символіки постачальника; на використання доменного імені (т. 1, а. с. 148-152).

Представник відповідача повідомила суду, що права, набуті за дилерським договором є основним нематеріальним активом та ресурсом ТОВ «Скандеко», угода з Flugger A/S (Данія) підвищила рівень ділової репутації товариства та збільшила його вартісні показники на ринку України. ОСОБА_1 як директору комерційному був ввірений цей ресурс, позивач безпосередньо відповідав за його збереження та ефективність. Наприкінці лютого 2023 року директору

ТОВ «Скандеко» надійшла інформація від партнера підприємства про те, що ОСОБА_1 має намір позбавити ТОВ «Скандеко» прав офіційного представництва за угодою з Flugger A/S (Данія) в Україні, створити конкуруючий бізнес та стати єдиним офіційним дистриб`ютором Flugger A/S (Данія) в Україні. Надалі ОСОБА_7 планував переманити частину своїх колег та створити відповідачу штучні умови для припинення його діяльності. Наприкінці березня 2023 року директор товариства отримала повідомлення, що ОСОБА_1 підготував письмове звернення до компанії Flugger A/S (Данія), виклавши відомості, що не відповідають дійсності, створивши тим самим штучну загрозу іміджу компанії Flugger A/S (Данія). Також директору ТОВ «Скандеко» неодноразово надходили скарги працівників щодо неприйнятної форми спілкування ОСОБА_1 з підлеглими, створення несприятливих умов праці.

Допитана в судовому засіданні як свідок директор ТОВ «Скандеко» ОСОБА_3 пояснила, що основним обов`язком ОСОБА_1 як директора комерційного було виконання умов договору, укладеного між Flugger A/S (Данія) та TOB «Скандеко», за яким останнє набуло права на ексклюзивне дистриб`юторське представництво матеріалів міжнародного концерну Flugger A/S (Данія) з Україні. Про свої службові обов`язки ОСОБА_1 був повідомлений усно. ОСОБА_1 не виконував свої обов`язки щодо виконання умов договору з компанією Flugger A/S (Данія). Крім того, конфліктував у колективі, змушував працівників писати заяви на звільнення. Крім того, в лютому 2022 року працівники ФОП ОСОБА_8 повідомили ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 має план розвалити ТОВ «Скандеко» та самостійно працювати з компанією Flugger A/S (Данія). Свідок як директор ТОВ «Скандеко» особисто повідомила ОСОБА_1 , що її довіра до нього закінчилася, що вони разом працювати не зможуть, і що 30 березня 2023 року буде його останнім днем роботи. За ініціативою ОСОБА_3 були скликані загальні збори учасників товариства, на яких було розглянуто питання недовіри до ОСОБА_1 та його звільнення.

Також ОСОБА_3 зазначила, що права, набуті за дилерським договором, є основним нематеріальним активом та ресурсом ТОВ «Скандеко», угода з Flugger A/S (Данія) підвищила рівень ділової репутації товариства та збільшила його вартісні показники на ринку України. ОСОБА_1 як директору комерційному був ввірений цей ресурс, позивач безпосередньо відповідав за його збереження та ефективність. До обов`язків позивача входило: ефективне просування продаж товарів на території, захист інтересів постачальника, недопущення анулювання ексклюзивних прав та їх збереження у користуванні товариства протягом дії договору. Дії позивача були спрямовані на руйнування довгострокової стратегії комерційної діяльності та фінансових планів підприємства, анулювання ексклюзивних прав за договором.

У висновку спеціаліста від 13 липня 2023 року № 12, наданому представником відповідача зазначено, що права набуті за ексклюзивним дистриб`ютерським договором від 17 листопада 2020 року, укладеним між компанією «Флюгер А/С» та ТОВ «Скандеко», є товаром і має товарну цінність (т. 2 а. с. 9-12).

Свідок ОСОБА_3 також повідомила суду про те, що ОСОБА_1 направив до компанії «Флюгер А/С» повідомлення з недостовірними даними про недотримання дистриб`ютором законодавства про справедливу торгівлю, що вважається суттєвим порушенням договору. Пунктом 21 договору передбачено право постачальника без обмежень та будь-яких попередніх умов дострокового розірвання цього договору.

Допитаний у судом свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що ОСОБА_1 знає як директора комерційного ТОВ «Скандеко», з яким вони співпрацювали. В бесідах ОСОБА_1 повідомляв йому, що з ОСОБА_3 важко працювати, що вона приймає помилкові рішення, його недооцінюють, він мав бажання провести перемовини в Данії та бізнес перевести на себе.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям постанова апеляційного суду не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо) (спеціальний суб`єкт); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (суб`єктивне ставлення роботодавця до конкретної ситуації і зміна ставлення до працівника).

Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 522/8027/22 (провадження № 61-6038св25).

Підставою для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення, як і вина умисна. Однак власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 607/1276/25 (провадження № 61-10103св25)).

У постанові від 28 січня 2026 року у справі № 607/1276/25 (провадження

№ 61-10103св25) Верховний Суд вказав, що за змістом пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

У постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 308/11887/23 (провадження

№ 61-6556св25) Верховний Суд зазначив, що виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, ключовим питанням є з`ясування того, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 686/15989/20, провадження № 61-10833св24).

Звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі пункту

2 частини першої статті 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника, це може бути, наприклад: систематична нестача довірених йому цінностей; безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов`язків; порушення правил торгівлі; крадіжки; обмірювання, обважування покупців; завищення цін; привласнення матеріальних цінностей тощо. Втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. Водночас, підозра власника або уповноваженого ним органу не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника. Підставою для втрати довіри працівнику, що обслуговує матеріальні цінності, можуть бути лише його винні дії або бездіяльність, чи конкретні факти, які дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (постанова Верховного Суду від 21 червня 2024 року у справі № 211/6119/20 (провадження № 61-3037св24).

Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, на яких у відповідних випадках поширюється дія пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 363/183/20, провадження № 61-4851св23).

Виходячи з аналізу практики Верховного Суду, звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я є законним лише для осіб, чиїм основним обов`язком є безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей, наприклад, їх приймання чи транспортування. Верховний Суд наголошує, що роботодавець повинен надати фактичні докази винних дій працівника, при цьому форма вини - умисел чи необережність - не має вирішального значення. Водночас сама підозра роботодавця, припущення про можливу недоброчесність працівника або сам факт настання нестачі без доведення вини працівника не можуть бути достатньою підставою для звільнення.

Безпосереднє обслуговування цінностей має становити зміст трудової функції працівника та передбачати виконання операцій щодо їх приймання, зберігання, транспортування, розподілу тощо, як правило, з підзвітністю, обліком і контролем за рухом та зберіганням таких цінностей. Самого факту доступу працівника до майна чи коштів, здійснення ним облікових, охоронних або управлінських функцій недостатньо для застосування зазначеної підстави звільнення.

У справі, яка переглядається, відповідач зазначав, що підставою для втрати довір`я до позивача стало те, що він, користуючись своїм службовим становищем директора комерційного, намагався заволодіти в особистих інтересах правами за дистриб`юторським договором, укладеним між ТОВ «Скандеко» та ТМ Flugger A/S (Данія), та завдати шкоди інтересам товариства. Позивач ОСОБА_1 відповідав за організацію виконання дистриб`юторського договору зі сторони ТОВ «Скандеко», такі обов`язки були покладені на нього відповідно до пункту 14 Довідника № 336.

Суди, відмовляючи у позові, вказали, що наявність дистриб`юторського договору для відповідача є важливим матеріальним активом, який визначає для нього можливість отримувати дохід. Позивач визнав у суді, що він відповідав за організацію виконання вказаного договору зі сторони відповідача, такі обов`язки були покладені на нього відповідно до пункту 14 Довідника № 336, який є обов`язковий для формування посадових обов`язків директора комерційного.

Апеляційний суд виснував, що несанкціоноване звернення позивача без відмова керівництва до контрагента за дистриб`юторським договором поставило під загрозу подальше його виконання, що об`єктивно спричинило до втрати до нього довір`я з боку керівництва підприємства та його власників, які обговорили це питання на загальних зборах та прийняли відповідне рішення. Загальні збори мали повноваження для обговорення та ухвалення рішення з цього приводу за відсутності працівника на підставі даних, які були надані виконавчим органом товариства.

Разом із тим, згідно з пунктом 14 Довідника № 336 слід дійти висновку, що основний зміст трудових обов`язків позивача не становить виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням матеріальних цінностей, оскільки відповідно до Довідника № 336 обов`язки ОСОБА_1 обмежувалися управлінськими функціями, які притаманні для керівника працівників, що безпосередньо обслуговують матеріальні цінності, а тому суди дійшли передчасного висновку про те, що позивач підлягав звільненню за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я.

Крім того, згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов`язані із зберіганням, обробкою, 'продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Передбачений в указаній нормі права перелік посад і робіт не був затверджений Кабінетом Міністрів України, однак чинною є постанова Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва (далі - Перелік). Найменування посади, яку обіймав позивач, відсутнє у вказаному Переліку.

За встановлених у цій справі обставин висновок спеціаліста від 13 липня

2023 року № 12 про те, що права, набуті за ексклюзивним дистриб`ютерським договором, укладеним між компанією «Флюгер А/С» та ТОВ «Скандеко», є товаром і має товарну цінність не має правового значення для вирішення спору.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі є передчасним.

Крім того, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив також стягнути

з ТОВ «Скандеко» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в розмірі

150 000,00 грн.

Водночас апеляційний суд не надавав правової оцінки, не встановлював обставин та не досліджував доказів у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а суд касаційної інстанції у силу вимог статті 400 ЦПК України не вправі досліджувати те, що не було встановлено судами попередніх інстанцій.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив доводів апеляційної скарги позивача щодо законності позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, а суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати не перерозподіляються, оскільки Верховний Суд не ухвалює судове рішення по суті спору, а направляє справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

Ю. В. Черняк

В. В. Шипович