Окрема думка від 24 вересня 2026 р. у справі №389/4568/23 — Кропивницький апеляційний суд

Окрема думка

25 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/4568/23

провадження № 22-ц/4809/193/26

Судді апеляційного суду Кіровоградської області Дьомич Л.М. у справі за позовом Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою виконавчого комітету Знам?янської міської ради на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2025 року.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Знам?янської міської ради, залишено без задоволення, а рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2025 року, залишене без змін.

Оскаржуваним судовим рішенням відмовлено у задоволенні позову Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Позов, який датований зверненням 28 грудня 2023 року до Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області, стосувався вимоги до відповідача ОСОБА_1 (бувшого міського голови Знам`янської міської ради Кіровоградської області) про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 795 333 грн 66 коп.

Заявлена до стягнення шкода, пов`язана і ґрунтується на виплаченій за наслідком виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року (справа № 340/693/22) з виконавчого комітету Знам`янської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання постанови Знам`янського міськрайонного суду від 12 травня 2017 року у справі №389/3078/16-а (поновлення на роботі).

Як виходить загалом з судових проваджень, ОСОБА_2 була незаконно звільнена з роботи, відтак постановою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року поновлена на посаді начальника відділу кадрової роботи виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області з 25.10.2016р, за наслідком визнання протиправним та скасування розпорядження Знам`янського міського голови Філіпенка С.І. «Про звільнення ОСОБА_2 » від 24.10.2016, №512-к. Вимоги заявлялися до Знам`янського міського голови Філіпенка Сергія Івановича, виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Судове рішення у справі набуло чинності 16 червня 2021 року.

За відновленням порушених законних прав, ОСОБА_2 звернулася до суду за втраченим заробітком, який відповідає періоду вирішення справи про поновлення на роботі. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року, яке набуло чинності за наслідком перегляду Верховним судом 05 жовтня 2023 року у справі 340/693/22, стягнуто з Виконавчого комітету Знам`янської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання постанови Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2017 року у справі № 389/3078/16-а (2-а/389/95/16) за період з 13 травня 2017 року по 05 січня 2022 року в сумі 875 117,37 грн (вісімсот сімдесят п`ять тисяч сто сімнадцять гривень, тридцять сім копійок), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Судове рішення виконане, за розпорядження Знам?янського міського голови від 09 листопада 2023 року №807-к «Про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі», з урахуванням заяви ОСОБА_2 від 30 жовтня 2023 на ім?я міського голови, їй виплачено 795 333 грн 66 коп.

Відповідно позивач у даній справі, що переглядається, виконавчий комітет Знам?янської міської ради, заявив вимогу до міського голови, який видав розпорядження щодо ОСОБА_2 , незаконність такого розпорядження встановлена судовими рішеннями, та просить відшкодувати матеріальні збитки на загальну суму 795 333 грн 66 коп з бувшого міського голови ОСОБА_1 . Так як саме невиконання судової постанови колишнім міським головою ОСОБА_1 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу кадрової роботи виконавчого комітету Знам?янської міської ради Кіровоградської області, призвело до фінансових збитків міського бюджету, які він має відшкодувати виконавчому комітету Знам`янської міської ради, як заподіяну шкоду.

Місцевий суд, вирішуючи спір, навів положення законодавства, а саме статтею 237 КЗпП України, п.8 ч.1 ст.134 КЗпП України. Однак, у висновку вказав, що позивач звернувся до відповідача з позовом про відшкодування виплаченого на користь незаконно звільненого працівника коштів, як відшкодування в порядку регресу. Зазначені підстави позову відображені у позовній заяві. Тому, враховуючи положення ч.4 ст.1191 Цивільного кодексу України, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Знам`янської міської ради 795333 грн 66 коп, виплачених на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року у справі №340/693/22, яким з виконавчого комітету Знам`янської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання постанови Знам`янського міськрайонного суду від 12 травня 2017 року у справі №389/3078/16-а про поновлення ОСОБА_2 на роботі. Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За висновком апеляційного суду, з висновком якого я не погоджуюся, матеріали справи не містять належних доказів того, що вина міського голови ОСОБА_1 у тривалому невиконанні судового рішення, яке призвело до стягнення бюджетних коштів, є доведеною у встановленому законом порядку, оскільки позивачем не надано доказів його особистих неправомірних дій чи бездіяльності, а також ступеня його вини з урахуванням меж владних повноважень.

Тобто, такий висновок апеляційного суду є відмінним від висновку місцевого суду, грунтується на недоведеності вини відповідача, а місцевий суд відмовив з підстав застосування позивачем норм матеріального права, при цьому колегія суддів судове рішення залишили незмінним, всупереч ст. 376 ЦПК.

На моє переконання, висновок місцевого суду не відповідає вимогам закону, підлягає скасуванняю з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

По перше, у позовній заяві позивач навів положення, як законодавства про працю, так і Цивільного Кодексу. Тобто, стороною в обгрунтування застосовані як норми п.8 ст. 134 КЗпП, ст. 237 КЗпП, так і вимоги ст. 1172-1179 ЦК. Вимога заявлена про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

На вказане місцевий суд зазначив, що існує правова колізія між нормами трудового та цивільного права у сфері регулювання питань регресу, що має вирішуватися з визначенням пріоритету дії положень цивільного законодавства, зокрема ч.4 ст.1191 Цивільного кодексу України. При цьому дана норма права не застосовувалась позивачем, не наводилась в обґрунтування, тобто прийнята судом по принципу «jura novit curia».

З висновком місцевого суду, я не згодна, так як з позову чітко вбачається підстава і предмет вимоги, сторона застосувала, як норми трудового, так і цивільного законодавства.

За вимогами процесуального законодавства, якщо позивач правильно визначив обставини та сформулював свої вимоги, що саме він просить у суду, але водночас помилився у правовій кваліфікації, вказав не ту статтю закону, або, як в даному випадку навів різні норми права, суд зобов`язаний самостійно визначити й застосувати правильну норму матеріального права.

Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

У справі, що переглядається, аргументування позиції позивача й надання доказів чітко визначають, що сторона просить відшкодувати заподіяну шкоду виконавчому комітету, активно наводить трудове законодавство, натомість суд свою увагу зосередив на посилання у позові в підставу відшкодування «регрес», не прийнявши до уваги та за основу норми трудового законодавства.

Викладене вочевидь є порушенням, відповідно судове рішення не відповідає закону.

За даним позовом право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 з займаної посади, закріплено у статтях 134, 237 КЗпП України.

У справі, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_2 , оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена судовими рішеннями, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками кого погодився суд апеляційної інстанції, але навів іншу підставу, за яким позов є необґрунтованим, вважав, що нормами ЦК не передбачено відшкодування шкоди, заявленої до стягнення позивачем.

Разом з тим, пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України вказано, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП, настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону.

Застосування матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, передбачає, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Оскільки судовим рішенням у справі № 389/3078/16-а(2-а/389/95/16) встановлена незаконність звільнення ОСОБА_2 , питання про наявність правових підстав для задоволення позову у справі, що переглядається, є очевидним. Розмір стягнення визначений судовим рішенням у справі 340/693/22, необхідно було прийнята розмір реального відшкодування позивачем..

Міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (частина п`ята статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частина друга статті 24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» підтверджує зміст статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо законності вимог до посадової особи місцевого самоврядування. Частина перша цієї статті встановлює джерело відшкодування матеріальної шкоди, завданої безпосередньо територіальній громаді незаконним рішенням, зокрема міських голів, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 591/8512/15-ц (провадження № 61-5368св18) та від 09 жовтня 2024 року у справі № 394/438/22 (провадження № 61-17029св23).

За вимогами ч.4 ст. 263 ЦПК на суди покладений обов`язок враховувати висновки Верховного Суду.

Текст окремої думки складений 25 вересня 2026 року Л.М. Дьомич