Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №396/79/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 396/79/26

провадження № 22-ц/4809/1625/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дьомич Л. М., Чельник О.І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" на заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2026 року у складі головуючого судді Майстера І. П.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №975998 від 02 вересня 2023 року в загальному розмірі 68 293, 70 грн, судовий збір у сумі 2 662, 40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

В обгрунтування позову зазначено, що 02.09.2023 між ТОВ "Селфі Кредит" та відповідачем було укладено кредитний договір №975998 у електронній формі.

Відповідно до умов зазначеного кредитного договору відповідач отримав 10 000 грн на свій картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, строком на 364 дні.

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" було укладено договір відступлення прав вимог №21062024, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №975998 від 02.09.2023, укладеним з відповідачем.

Оскільки відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків, його заборгованість перед позивачем становить 68 293,70 грн, яку в добровільному порядку останній сплатити не бажає, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом.

Заочним рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2026 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази не дають можливості достеменно встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів, а отже і виникнення у нього обов`язку щодо їх повернення.

Суд вказав, що витяг з реєстру боржників, який є додатком до договору відступлення права вимоги, лише підтверджує передачу новому кредитору інформації про наявність певної вимоги до боржника та розмір такої вимоги за даними первісного кредитора, однак не є доказом фактичного виникнення зобов`язання, отримання відповідачем кредитних коштів чи правильності здійсненого розрахунку заборгованості. Сам по собі розрахунок заборгованості, витяг з реєстру боржників та договір відступлення права вимоги підтверджують лише обсяг вимоги, яка була передана новому кредитору, однак не підтверджують фактичного надання кредитних коштів відповідачу первісним кредитором. Зазначені документи є похідними від первинного зобов`язання та не можуть замінити належні докази видачі кредиту позичальнику.

Суд першої інстанції вказав про те, що хоча факт укладення між сторонами кредитного договору і підтверджений, в той же час позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання відповідачу кредитних коштів та виникнення у нього грошового зобов`язання у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» подало до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування заочного рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказано, що про зміст відповіді банку емітента картки позивач дізнався вже із тексту самого рішення. Також, у системі ЄСІТС відсутній текст відповіді банку, у зв`язку з чим позивач не мав можливості відреагувати на цю відповідь та ознайомитися із її змістом, надати пояснення по справі чи долучити нове клопотання про витребування доказів для уникнення неправомірного судового процесу, однак по справі вже було ухвалено рішення.

Зазначає, що суд першої інстанції свідомо порушив процесуальне право позивача для надання пояснень для правомірного доказування обставин справи.

Позивач звертає увагу, що номер банківської картки, на яку були перераховані грошові кошти, був самостійно введений позичальником під час реєстрації електронного кабінету. Емітентом вказаної картки є АТ "ТАСКОМБАНК". ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» виконало умови кредитного договору зі своєї сторони, а саме — здійснило перерахування кредитних коштів на банківську картку, зазначену самим позичальником.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо клопотання про витребування доказів, заявленого в апеляційній скарзі, а також дій, вчинених апеляційним судом.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заявлено клопотання про витребування в АТ "ТАСКОМБАНК" інформації:- чи є ОСОБА_1 , власником банківської карти за номером № НОМЕР_1 ? - чи надходили кошти на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 в розмірі 10 00,00 грн в період з 02.09.2023 по 07.09.2023 року.

Клопотання обґрунтовано тим, що відповідь банківської установи, покладена судом в основу оскаржуваного рішення, не була належним чином надана позивачу для ознайомлення, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечення щодо такого доказу. Зазначено, що судом першої інстанції порушено принципи змагальності сторін та рівності їх процесуальних прав, що призвело до ухвалення рішення без всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. З урахуванням зазначеного просить задовольнити вказане клопотання. Вказує, що оскільки необхідна для тримання інформація містить банківську таємницю та за своїм правовим режимом відноситься до таємної інформації з обмеженим доступом і суворо оберігається законодавством України, існують вагомі причини неможливості самостійного отримання інформації.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Витребувано у АТ "ТАСКОМБАНК" вищевказану інформацію.

04 вересня 2026 року Кропивницьким апеляційним судом зареєстровано надходження інформації від АТ «ТАСКОМБАНК», згідно якої повідомлено, що в АТ «ТАСКОМБАНК» оформлено віртуальну банківську платіжну картку на ім`я відповідача. Також зазначено, що на рахунок ОСОБА_1 02 вересня 2023 року здійснено зарахування коштів в сумі 10 000 грн.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.09.2021 ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" зареєстроване як юридична особа 26.06.2007, види економічної діяльності: 64.92 - інші види кредитування .

Судом встановлено, що 02.09.2023 між ТОВ "Селфі Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №975998 .

За цим договором, ТОВ "Селфі Кредит" зобов`язується на умовах визначених цим Договором, надати споживачу позику у гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.3. Договору сума кредиту становить 10 000,00 грн, позика надається строком на 364 днів. Тип процентної ставки фіксована. Знижена процентна ставка становить 0,88%. Стандартна процентна ставка 2,2% в день від суми позики та застосовується у межах строку надання позики, зазначеного в п. 1.4. цього Договору, якщо споживач не виконав умови Договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування позикою відповідно до п. 4.1.-4.6 цього Договору.

Відповідно до реквізитів Договору № 975998 від 02.09.2023, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Ідентифікацію особи підтверджено довідкою про ідентифікацію.

Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000,00 грн, шляхом перерахування 02.09.2023 на номер карти НОМЕР_2 .

21.06.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 21062024, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Кредит - Капітал» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №975998 від 02.09.2023.

На підтвердження переходу прав вимоги позивач надав Договір відступлення прав вимоги № 21062024, акт приймання передачі реєстру боржників, витяг з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 975998 від 02.09.2023 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 68293,7 грн, з них: прострочена заборгованість за тілом кредиту 9 999,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків 58 294,7 грн.

Згідно з листом АТ КБ "Приват Банк" від 11.03.2026 на ім`я ОСОБА_1 в банку не емітовано карту № НОМЕР_3 .

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором, а також відступлення права вимоги за цим договором первісним кредитором на користь позивача відповідно до договору факторингу, і ці обставини в апеляційній скарзі не оспорюються, тому апеляційним судом не перевіряються.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог позивача, обгрунтовуючи це тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт надання відповідачу кредитних коштів та виникнення у нього грошового зобов`язання у заявленому розмірі.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач долучив до позовної заяви довідку ТОВ «Пейпек» від 20 жовтня 2025 року, в якій останнє повідомило ТОВ «Селфі Кредит» про те, що 02 вересня 2023 року на платіжну картку 4149390006999931 було успішно перераховано 10 000 грн. Зазначено також номери транзакцій в системі ТОВ «Пейпек» та ТОВ «Селфі Кредит» (а.с.51).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як убачається з матеріалів справи, позивач у суді першої інстанції заявив клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк» щодо перерахування кредитних коштів на картку відповідача.

На зазначений запит суду АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь про те, що на ім`я відповідача платіжних карток у цій установі не емітовано.

Суд першої інстанції, отримавши вказану відповідь, в порушення принципів змагальності та рівності сторін, не надав можливості позивачу ознайомитись із вказаною відповіддю та позбавив позивача його процесуальної можливості реалізувати своє право на заявлення клопотання про витребування відомостей щодо зарахування коштів на рахунок відповідача в іншій банківській установі.

Вказане процесуальне порушення призвело до передчасного висновку суду про відсутність доказів виконання позивачем своїх зобов`язань.

З огляду на те, що ненадання доказів у суді першої інстанції зумовлено причинами, які об`єктивно не залежали від позивача (а саме неотриманням інформації про зміст відповіді банку), колегія суддів на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України задовольнила клопотання позивача та витребувала відповідні відомості у АТ «ТАСКОМБАНК».

Так, згідно відповіді АТ «ТАСКОМБАНК», наданої на виконання ухвали апеляційного суду, повідомлено, що в АТ «ТАСКОМБАНК» оформлено віртуальну банківську платіжну картку на ім`я відповідача. Також зазначено, що на рахунок ОСОБА_1 02 вересня 2023 року здійснено зарахування коштів в сумі 10 000 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є необґрунтованими та спростовуються викладеним вище, зокрема, листом-повідомленням ТОВ «Пейтек», про успішне перерахування 02 вересня 2023 року грошових коштів у розмірі 10 000 грн на картковий (банківський) рахунок № НОМЕР_1 .

Саме такий номер платіжної картки для зарахування коштів було зазначено позичальником у договорі №975998 про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» від 02 вересня 2023 року, укладеному з ТОВ «Селфі Кредит» (п.2.1.).

Враховуючий умови пункту 2.1 кредитного договору, за якими кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_4 , відповідачу було перераховано кредитні кошти на вказану банківську карту без відкриття рахунку.

Суд не врахував, що ТОВ «Селфі Кредит» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму позики на існуючий рахунок позичальника у банку-еквайрі, який вказується самим позичальником.

Більш того, згідно наданої відповіді АТ «ТАСКОМБАНК» на запит суду апеляційної інстанції, факт перерахування коштів на рахунок відповідача підтверджено належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 не спростовано факт надання ним всіх особистих ідентифікуючих даних, його платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Враховуючи викладене вище, колегі суддів приходить до висновку, що позивач у справі надав належні докази перерахування коштів на банківську картку за номером, який відповідач зазначив у кредитному договорі, а також детальний розрахунок заборгованості, який був проведений ТОВ «Селфі Кредит» і містить як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір відсотків за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Кредитний договір є укладеним з моменту надання грошових коштів.Встановлений в суді апеляційної інстанції факт зарахування суми кредиту на рахунок відповідача повністю спростовує висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог. Факт отримання відповідачем суми кредиту в розмірі 10 000,00 грн є доведеним належними та допустимими доказами.

Наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту та процентами, підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 68 293, 7 грн.

При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов`язком.

Перевіривши порядок нарахування процентів, колегія суддів встановила, що їх нарахування здійснено відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням погоджених сторонами процентних ставок та в межах строку кредитування, визначеного договором. Розрахунок заборгованості відповідає умовам укладеного сторонами правочину, та не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування», а тому підстав для висновку про неправомірність нарахування процентів у заявленому позивачем розмірі не вбачається.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №975998 від 02 вересня 2023 року в загальному розмірі 68 293, 70 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу були надані копії: договору про надання правової допомоги від 01.07.2025 №0107, копія детального опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, засвідчена копія ордера на надання правової (правничої) допомоги.

Від відповідача будь-яких заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надходило.

Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Згідно частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень відповідача, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн, які є належним чином обгрунтовані та підтверджені відповідними доказами.

Щодо судового збору.

Згідно з частинами 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги позивача та вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 662, 40 грн за подання позовної заяви та 3 993, 60 грн за подання апеляційної скарги, а всього – 6 656 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" задовольнити.

Заочне рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №975998 від 02 вересня 2023 року в загальному розмірі 68 293, 70 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (ЄДРПОУ 35234236) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 6 656 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції в розмірі 8 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 25.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді Л. М. Дьомич

О. І. Чельник