Вирок від 24 вересня 2026 р. у справі №631/1231/26 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1231/26

провадження № 1-кп/631/184/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора ОСОБА_2

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_3

а також:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 липня 2026 року під № 12026221160000521, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця села Медвин Богуславського району Київської області,

громадянина України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 22.11.2005 року Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області),

ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , із середньою освітою, одруженого, який має на утриманні двох дітей – синів –

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

має статус учасника антитерористичної операції, військовослужбовець –

старший солдат по мобілізації - водій роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_3 , раніше не судимий, зареєстрований за адресом:

АДРЕСА_1 ;

та на цей час фактично мешкає за адресом:

АДРЕСА_2 ;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

Відповідно до наказів начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області:

- № 90 о/с від 26.02.2025 року капітана поліції ОСОБА_7 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області;

- № 6 о/с від 09.01.2024 року рядового поліції ОСОБА_8 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Відповідно до функціональних обов`язків інспекторів (поліцейських) сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області, на останніх покладено виконання, окрім інших, наступних обов`язків, а саме:

- своєчасно реагувати на всі звернення та повідомлення про вчинені кримінальні, адміністративні правопорушення або події, надавати населенню всебічну допомогу, здійснювати профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень;

- у межах своєї компетенції з метою охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення застосовувати поліцейські превентивні заходи, визначені статтями 31 - 41 Закону України «Про Національну поліцію»;

- під час виконання повноважень, у випадках і в порядку, передбачених статтями 43 - 46 Закону України «Про Національну поліцію», застосовувати заходи примусу;

- складати, у межах компетенції, протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати, у визначених законом випадках, провадження у справах про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене, із врахуванням частини 3 статті 18 Кримінального кодексу України та пункту 1 примітки до статті 364 Кримінального кодексу України, інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області капітан поліції ОСОБА_7 і рядовий поліції ОСОБА_8 є службовими особами.

20.07.2026 року о 09 годині 00 хвилин інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , перебуваючи у однострої поліцейського (форменому одязі), із наявними нагрудними жетонами та нагрудними відео-реєстраторами, отримавши вогнепальну зброю та спеціальні засоби, з метою забезпечення громадського порядку на обслуговуваній території, заступили на добове чергування в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області. Відповідно до Розстановки сил та засобів відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 20.07.2026 року приблизно о 16 годині 52 хвилини під час патрулювання на території Нововодолазької об`єднаної територіальної громади за координатами (49,78083 і 35,96836) зупинили автомобіль марки «Шкода Октавія», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 , під час спілкування з яким виявлено, що він має ознаки алкогольного сп`яніння, що виражалося у наявності запаху алкоголю з порожнини рота останнього, порушення мовлення, поведінка, яка не відповідає обстановці. З урахуванням вищевикладених обставин на підставі пункту 2.5 Правил дорожнього руху інспектор сектору реагування патрульної поліції ОСОБА_8 висловив вимогу пройти ОСОБА_3 огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального приладу - газоаналізатора «DragerAlkotest 6820», проте він відмовився від такого проходження. Інспектором сектору реагування патрульної поліції рядовим поліції ОСОБА_8 було повідомлено ОСОБА_3 , що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення України. В цей момент, тобто 20.07.2026 року о 16 годині 53 хвилини, у ОСОБА_3 раптово виник протиправний умисел, спрямований на пропозицію та надання працівнику поліції неправомірної вигоди за невчинення дій щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Отже, ОСОБА_3 , перебуваючи за координатами (49,78083 і 35,96836), тобто по вулиці Новій в селі Ватутіне Харківського району Харківської області, 20.07.2026 року о 16 годині 53 хвилини, діючи умисно, протиправно, бажаючи уникнути адміністративної відповідальності, діючи в особистих інтересах, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, достовірно знаючи про кримінальну відповідальність за пропозицію та надання неправомірної вигоди службовій особі, незважаючи на неодноразове попередження інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області рядового поліції ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за таку пропозицію, в ході діалогу висловив пропозицію надання інспекторам грошових коштів у сумі 500 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 22333,00 гривень, за не вчинення ними документування факту скоєння ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В свою чергу, інспектори сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № l Головного управління Національної поліції в Харківській області рядовий поліції ОСОБА_8 і капітан поліції ОСОБА_7 відмовилась від пропозиції неправомірної вигоди, усвідомлюючи, суспільно небезпечний характер діяння ОСОБА_3 , здійснили повідомлення на лінію «102» з метою вжиття невідкладних заходів щодо фіксації злочинних дій останнього.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно є військовослужбовцем за мобілізацією у військовому званні солдат та займає посаду водія роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_3 . Напередодні він вживав спиртне, проте рухався 20.07.2026 року в селі Ватутіне по вулиці Новій на власному автотранспортному засобі – автомобілі марки «Шкода Октавія», державний номер НОМЕР_4 . Близько 16 години 50 хвилин його зупинили працівники поліції та запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального приладу - газоаналізатора «DragerAlkotest 6820». Оскільки в його службові обов`язки як військового водія входить керування транспортними засобами, він не мав рискувати своїми водійськими правами, а тому почав пропонувати поліціантам неправомірну вигоду у розмірі 500 доларів США, щоб не проходити процедуру огляду, яку він міг не пройти, що негативно б сказалось на службі. Проте останні запротоколювали усе у процесуальний спосіб, через що він зараз на лаві обвинувачених. Зауважив, що повністю згодний із тим, що запропонована ним сума як неправомірна вигода відповідає еквіваленту в розмірі 22333,00 гривень. Вказав, що повністю розуміє протиправність своїх дій. Наголосив, що інших злочинів та проступків не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся. Звернув увагу суду на те, що від його дій ніяких тяжких наслідків не настало, будь-якої шкоди державним інтересам та/або фізичним та юридичним особам не завдано, матеріальної шкоди не заподіяно.

Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об`єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.

Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.

Відтак, у зв`язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним їх фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз`ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши показання обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив: дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Так, з копії паспорта громадянина України ( НОМЕР_1 ), виданого 22.11.2005 року Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області, вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Медвин Богуславського району Київської області, одружений та має реєстрацію за адресом: АДРЕСА_1 .

На підставі наказу№ 143 від 08.06.2022 року, винесеного командиром військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) полковником ОСОБА_9 , старшого солдата по мобілізації ОСОБА_3 призначено на посаду водія роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення цієї військової частини.

Військовим квитком (серії НОМЕР_5 ), виданим 26.10.2006 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджений статус обвинуваченого як військовослужбовця за мобілізацією.

Довідкою № 10-01082026/63090, виданою станом на 06.08.2026 року, зафіксовано, що в інформаційно-аналітичній системі УІАП ГУНП в Харківській області та ДІ МВС України не має відомостей про судимість та притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності.

Згідно зі службовою характеристикою, наданою за місцем військової служби командиром батальйону матеріального забезпечення майором ОСОБА_10 та командиром взводу підвозу пального та мастильних матеріалами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_3 майстер-сержантом ОСОБА_11 , обвинувачений за час проходження зарекомендував себе посередньо. Корупційних та інших правопорушень за ним не обліковано, схильний до вживання алкогольних напоїв.

Відповідно до відомостей, наданих КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ОБЛАСНЕ ПСИХІАТРИЧНО-НАРКОЛОГІЧНЕ МЕДИЧНЕ ОБ`ЄДНАННЯ» КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ за вихідним № 1147 від 07.08.2025 року, обвинувачений на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше, має зареєстроване місце мешкання, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, одружений, є військовослужбовцем за мобілізацію, а тому отримує стабільний щомісячний дохід, за місцем служби характеризується посередньо, а також щиро покаявся у вчиненому.

Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди покладені в основу судового рішення, що ухвалюється.

Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів

Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.

Одночасно із цим суд зауважує, що частинами 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу обумовлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченої, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Отже, частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Абзац 1 примітки 1 до статті 364 кримінального кодифікованого закону України визначає, що службовими особами у статті 369 цього Кодексу тощо, є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Тобто, кримінально караним є пропозиція поліціанту надати неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення ним будь-яких дій з використанням свого посадового становища, яке він займає, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи.

Крім того, для даного складу злочину під неправомірною вигодою слід розуміти як роз`яснює примітка до статті 364-1 Кримінального кодексу України грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг, оскільки він 20.07.2026 року вчинив пропозицію неправомірної вигоди службовій особі у виді грошових коштів.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, та правильно кваліфіковані як пропозиція службовій особі надати їй неправомірну вигоду, за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме: приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, що пом`якшують і обтяжують йому покарання.

Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої обвинуваченому частини 1 статті 369 Кримінального кодексу України та приписів частини 4 статті 12 цього ж кодифікованого закону, доходить висновку, що обвинуваченим вчинений нетяжкий злочин.

Вивчаючи особу винного шляхом з`ясування стану його здоров`я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше не судимий, одружений, утримує двох малолітніх дітей – синів 2018 і 2022 року народження, військовозобов`язаний та є військовослужбовцем за мобілізацією, служить на посаді водія, через що отримує стабільний щомісячний дохід, за місцем служби характеризується посередньо, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації, на шлях вчинення кримінального правопорушення став вперше, проте у вчиненому щиро розкаявся, має статус учасника антитерористичної операції.

З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Харківського районного сектору філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області – начальником ОСОБА_12 , вбачається, що орган пробації, досліджуючи інформацію, що характеризує обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства, свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. У випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, доцільним є покладення обов`язків, передбачених частинами 1 і 3 статті 76 Кримінального кодексу України, в тому числі й не виїжджати за межі України без погодження органом пробації.

Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом`якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз`яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом`якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом`якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;

- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб`єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов`язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом`якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;

-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В силу приписів частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий судом у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанову у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Зважаючи на таке, суд ураховує позицію прокурора, який вважав за доцільне призначити ОСОБА_3 покарання за вчинений злочин у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказаної позиції повністю притрималась й сторона захисту, вважаючи таку міру покарання цілком справедливою.

Відтак, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , суд ураховує як позицію сторони обвинувачення, так і позицію сторони захисту, а також той факт, що суд визнає обставинами, які пом`якшують покарання винному шире каяття, бере до уваги його особу, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також те, що на шлях злочинної діяльності ОСОБА_3 став вперше, його поведінку під час та після вчинення кримінально-карної дії, зокрема, щодо наявності у обвинуваченого офіційного місця працевлаштування та стабільного заробітку, зокрема щодо того, що він на цей час боронить нашу державу.

Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що йому слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений нетяжкий злочин.

Отже, за таких обставин, а також ураховуючи санкцію кримінального правопорушення, що закидається ОСОБА_3 у провину, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства шляхом накладення грошового стягнення, а тому обвинуваченому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 1 статті 369 Кримінального кодексу України, у виді штрафу, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доходячи такого, суд керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.

З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Ухвалюючи вирок ОСОБА_3 , суд не знаходить підстав й для застосування положень статті 75, 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.

Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження не клопотала про це перед судом.

Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був, процесуальних витрат не має, заходи забезпечення не застосовувались.

Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 КримінальноEMTEC DVD R го процесуального кодексу України речові докази: диск без маркування та DVD-R диск,- визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 03.08.2026 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 і 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 – 69-1 і частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); постановою Великої Палати Верховного суду, прийнятою 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18) і 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятою 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 – 86, 91, пунктом 3 частини 9 статті 100, статтями 131 – 132, 349, 368 – 371, 373 – 376, 392, 393, 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),

з а с у д и в:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 34000,00 гривень (тридцять чотири тисячі гривень 00 копійок).

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази: диск без маркування та DVD-R диск,- визнанні постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУ НП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 03.08.2026 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, що набрав законної сили, є обов`язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя ОСОБА_1