Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №344/15278/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15278/25

Провадження № 2/344/1047/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.

секретаря Семенюка А.В.,

за участі позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 29 серпня 2025 року звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та просить суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловим приміщення, а саме - квартирою АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовує тим, що на підставі протоколу №9 від 15 лютого 1990 року профспілкового комітету заводу ТОС видано Ордер №37 на житлову площу в гуртожитку, згідно якого їй належить право на зайняття житлової площі розміром 16.8 кв.м. в гуртожитку АДРЕСА_2

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №:622 віл 04.10.2012 року надано дозвіл на передачу житлових приміщень (кімнати) у гуртожитках міста у власність мешканцям гуртожитку на

АДРЕСА_3 січні 2007 року після укладення шлюбу з сином в кімнаті була зареєстрована ОСОБА_2 . В шлюбі народилася ОСОБА_3 . Однак, з часом шлюб було розірвано, після чого відповідачі виїхали з житлового приміщення, а отже відповідачі перестали бути членом сім ї позивача.

Згідно довідки №10723 від 01.08.2025 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 18.07.2007 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 28.08.2002 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 02.10.199 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації 04.05.2018 року.

Відповідачі не проживають в даній кімнаті, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою не цікавляться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивачка, ні інші члени сім`ї відповідачам не чинили. На даний час відповідачі з нею не спілкуються, на спроби домовитися з нею про добровільне зняття з реєстрації місця проживання у квартирі не відповідають. Будь-яких домовленостей між ними щодо користування квартирою немає. Дана поведінка дає право щодо захисту своїх прав та законних інтересів, щодо звернення до суду з позовною заявою про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

18 вересня 2025 року представник третьої особи надала письмові пояснення в яких зазначила, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

09 грудня 2025 року відповідачі надали відзив на позовну заяву в якому зазначили, що відповідачка ОСОБА_2 у січі 2007 року (після укладення шлюбу з сином позивачки) була на законних підставах зареєстрована у квартирі, як член сім`ї, далі з народження в цьому ж житлі отримала реєстрацію й онучка позивачки ОСОБА_3 (з травня 2007p.). Далі сипа позивачки було засуджено. В 2010 шлюб між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано.

Тим не менше, позивачка та відповідачі, будучи зареєстрованими в спірному житлі, дочекалися рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №622 від 04.10.2012 року, яким надано дозвіл па передачу житлових приміщень (кімнат) у гуртожитках міста у власність, в тому числі і мешканцям гуртожитку на АДРЕСА_3 . Позивач та відповідачі, а також син позивачки отримали законне право на приватизацію спірного житла. Право на приватизацію житла (квартири чи кімнати в гуртожитку) мали не всі зареєстровані мешканці. Не могли прийняти участі в привтизації ті, хто вже використав своє право на безоплатну приватизацію, мав інше житло у власності, не мав законних підстав вселення або проживав у гуртожитку тимчасово.

Також син позивачки має заборгованість перед відповідачкою ОСОБА_2 із сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 .

Відповідачі просили взяти до уваги той факт, що позивачка також не проживає у спірній квартирі, хоче одноосібно приватизувати житло та продати його. Рішення у справі також може вплинути на права та інтереси сина позивачки ОСОБА_4 .

03 лютого 2026 року позивачка надала письмові пояснення в яких зазначила, що Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради від 09.12.2025 року відмовлено у наданні дозволу на передачі у власність житлового приміщення. Комісією встановлено, що ОСОБА_2 має у власності квартиру на АДРЕСА_4 . У своєму відзиві відповідачі не спростували доводів позивачки щодо не проживання у квартирі, не оплати комунальних послуг. Крім того, згідно даних прикордонної служби України відповідачка ОСОБА_2 тривалий час перебуває за кордоном. Відповідачі не звертались до суду за захистом своїх прав шляхом усунення перешкод у користуванні спірною квартирою.

27 лютого 2026 року відповідачка ОСОБА_2 подала заперечення на дії головуючого судді.

Ухвалою суду від 25 березня 2026 року такі заперечення відхилено.

Також судом в ухвалі суду від 25 березня 2026 року було запропоновано відповідачці надати пояснення з приводу того чи має намір відповідачка проживати у спірній квартирі, чи чинились їй перешкоди у користуванні квартирою, чи має вона інше житло, та інші питання, але відповіді на таку пропозицію відповідачка ОСОБА_2 не надала.

26 серпня 2026 року до суду від відповідачки ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення в яких вона зазначила, що орієнтовно два чи три року тому позивачка змінила замки у вхідних дверях в квартиру АДРЕСА_5 , з того часу і до тепер відповідачка ОСОБА_3 не могла і не може зараз користуватися кімнатою. ОСОБА_2 дійсно придбала квартиру, яка на даний час перебуває в іпотеці. ОСОБА_2 працює за кордоном, а придбану квартиру здає в оренду. У спірній кімнаті (квартирі) позивачка також не проживає, а проживають там невідомі відповідачці ОСОБА_3 люди, тому просила в задоволенні позову відмовити.

Позивачка в судовому засіданні просила позов задоволити з підстав наведених нею у позові та поясненнях. Додатково пояснила, що всі комунальні послуги з утримання кімнати (квартира) несе вона одна, це для неї важко, враховуючи, що вона є пенсіонером.

Відповідачі в судові засідання не з`являлись, просили в задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві та письмових поясненнях.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, просив розгляд справи проводити без його участі.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що позивачку знає давно, за кімнатою квартирою доглядає позивачка, оплачує всі комунальні послуги, а відповідачів свідок там ніколи не бачила.

Заслухавши пояснення позивачки, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права користування нерухомим майном внаслідок чого користувач позивається про його відновлення, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

15 лютого 1990 року на підставі протоколу № 9 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету заводу ТОС ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 виділено кімнату АДРЕСА_1 (а.с.7).

На підставі протоколу видано ордер № 37 (а.с.8).

На підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 04.10.2012 року № 622 мешканцям гуртожитку на АДРЕСА_3 , в тому числі позивачці, надано дозвіл на передачу житлових приміщень (кімнат) у гуртожитках міста у власність, позивачці надано дозвіл на кімнату № НОМЕР_1 , склад сім`ї 4 особи – вона, син ОСОБА_7 , невістка ОСОБА_8 , внучка ОСОБА_9 (а.с.9).

01 вересня 2010 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розірвано (а.с.12).

Згідно даних Державного демографічного реєстру у позивачки ОСОБА_1 відсутнє місце реєстрації, але вона зазначила, що проживає в селі Велеснів Чортківського району Тернопільської області, відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 04.05.2018 року, відповідачка ОСОБА_2 також зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 06.04.2021 року, (а.с.35, 36, 57).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності відповідачки ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_6 з 07.06.2021 року (а.с.58).

У відповідачки ОСОБА_3 у власності нерухомого майна немає (а.с.59).

Позивачка є власницею житлового будинку та земельних ділянок в Тернопільській області з 2017 та 2020 років (а.с.55-56).

Сторони, позивачка та відповідачі фактично визнали, що у в квартирі АДРЕСА_1 ніхто з них не проживає.

Всі комунальні послуги з утримання квартири оплачує позивачка, що підтверджується копіями квитанцій (а.с.26-32).

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано, що підтверджується інформацією ОБТІ інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.92, 114).

Відповідачі з 2020 року періодично перебувають за кордоном. Відповідачка ОСОБА_3 22.01.2026 року повернулась до України та на даний час проживає в м. Івано-Франківську, а відповідачка ОСОБА_12 останній раз 22.12.2025 року виїхала з території України, що підтверджується інформацією з Державної прикордонної служби України (а.с.145).

Також, позивачка в 2025 році зверталась до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про надання дозволу на передачу у власність жилого приміщення (кімнати) № НОМЕР_1 у гуртожитку на АДРЕСА_3 , але громадською житловою комісією їй відмовлено у вирішенні вказаного питання, оскільки ОСОБА_2 має у власності квартиру АДРЕСА_6 (а.с.126).

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 5 Житлового кодексу України зазначено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до статті 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз норм статей 71, 72 Житлового Кодексу України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Але, як встановлено судом, відповідачі періодично проживають за кордоном, інтересу до спірно квартири вони не втратили, а навпаки, мають бажання реалізувати свою право на приватизацію житла, нарівні з іншими користувачами.

Чи має право позивачка та відповідачка ОСОБА_2 на приватизацію спірної квартири, в силу того, що в них у власності є інше житло, судом в даному спорі не вирішується та не досліджується.

У відповідачки ОСОБА_3 у власності іншого житла немає.

Крім того, на даний час вона перебуває у м. Івано-Франківську, що позивачкою не заперечується.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що: «аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».

Водночас, частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: "у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо)

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

Суд повинен врахувати, що позбавлення права користування житловим приміщенням повинно не лише відповідати закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло. Водночас, ефективні способи захисту прав неволодіючого власника є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин.

В даному випадку підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням немає, оскільки між користувачами існують не вирішені питання щодо приватизації спірної квартири, ніхто з них у спірній квартирі фактично не проживає.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 71, 72 ЖК України, керуючись ст.ст. 81, 82, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,–

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 25 вересня 2026 року.